“Усі голосування — майже одностайні. Це показник ефективної роботи в комісіях і під час підготовки проєктів рішень”, — так про особливості пленарних засідань у 2021 році писав Хмельницький міський голова Олександр Симчишин. Тут він згадав про постійні депутатські комісії. Це справді важлива, хоча й менш публічна, ніж сесії, частина роботи будь-якої ради. Саме на комісіях депутати попередньо розглядають проєкти рішень, ставлять запитання посадовцям, можуть вимагати додаткові документи, ініціювати перевірки та впливати на те, що зрештою потрапляє до сесійної зали. По суті, саме на комісіях вирішується, які питання дійдуть до голосування, у якому вигляді їх розглядатимуть і чи пройдуть вони без зайвих дискусій.

Звісно, якби все було так ідеалістично, то і цей текст не з’явився б. Неідеальність історії в тому, хто входить до складу комісій і які рішення зрештою вони підтримують ще до сесійного голосування.

Які комісії існують і за що відповідають 

У Хмельницькій міській раді працює 6 постійних комісій. Загалом структура комісій типова і для інших місцевих рад. Водночас точна кількість комісій і формулювання їхніх назв можуть трохи відрізнятися. Головне тут, щоб вони бути профільними, охоплювали основні напрями роботи ради і давали депутатам реальний інструмент впливу ще до сесії. 

Відрізняє комісії кількість членів та кількість проведених засідань. Так, у регламентній 5 членів, у бюджетній — 6, у житлово-комунальній, економічній, гуманітарній — 7 у кожній, у містобудівній — 9. 

• У комісії можуть входити тільки депутати ради. Ніхто “зі сторони” її членом бути не може. 
• Кожен депутат, окрім секретаря місцевої ради, має бути в якійсь комісії. 
• Депутата не можна “запхати” в комісію силою. Він сам має подати, куди хоче увійти, а рада це вже затверджує. 
• Один депутат теоретично може бути і у двох комісіях, якщо рада це підтримає. Але це не автоматично і не обов’язково.
• Голову комісії теж обирають із депутатів, які входять до її складу. При цьому бажано, щоб у комісіях і серед голів було більш-менш пропорційне представництво фракцій і груп, а не щоб усе контролювала одна політична сила.

У трьох з шести комісій голови — від “Команди Симчишина”. Воно й не дивно — адже ця фракція налічує 26 депутатів із 42, тобто близько 62% складу міської ради, і формує стійку більшість. З шести фракцій міської ради лише представники “Слуги народу” не очолюють жодну з комісій.  

• Регламентна: голова — Олександр Сидорук, фракція “За майбутнє”. Цей депутат — один з тих обранців, які найчастіше відсутні на засіданнях сесії. З комісіями у нього подібна ситуація. Так, у 2025 році він не відвідав жодного з 6 засідань.
• Бюджетна: голова — Ярослав Каюк, фракція “Команда Симчишина”. У 2025 році пропустив 2 з 24 засідань комісії. 
• Земельна: голова — Сергій Болотніков, фракція “Команда Симчишина”. У 2025 році пропустив 2 з 36 засідань комісії. Військовослужбовець. 
• Житлово-комунальна: голова — Юрій Решетнік, фракція “Команда Симчишина”. У 2025 році пропустив 10 з 12 засідань. Цей депутат також військовослужбовець. 
• Економічна: голова — Віталій Худецький, фракція “Батьківщина”. У 2025 році не пропустив жодного з 6 засідань комісії. 
• Гуманітарна: голова — Сергій Золотухін, фракція “Європейська солідарність”. У 2025 році пропустив 2 з 6 засідань. 

Найбільша та найскандальніша комісія 

Як бачимо, найбільша за кількістю членів та найактивніша за кількістю засідань — земельна комісія. Саме через неї проходять рішення, наприклад, про те, чи можна міняти цільове призначення ділянки, чи не суперечить новий детальний план території генплану, чи можна будувати біля парку, житлової забудови, дороги тощо. Ідеалістична задача членів  комісії — попередньо оцінювати такі рішення і не допустити, щоб вони суперечили інтересам громади або містобудівним нормам. 

Так а хто ж вирішує всі ці злободенні і складні питання? З  9 членів комісії 6 мають той чи інший стосунок до земельних та містобудівних питань. Це  заступник голови Олександр Скочеляс (ВО “Батьківщина), секретарка комісії Світлана Баранська (“Європейська солідарність”), члени комісії Ігор Галкін (“Команда Симчишина”), Олександр Семенюк (“Слуга народу”), Віталій Коліщак (“За майбутнє”) та Юрій Вавринюк (“Команда Симчишина”). Всі вони регулярно заявляють про конфлікт інтересів під час пленарних засідань сесії. 

Хоча й не має прямого стосунку до містобудування, але також постійно оголошує про конфлікт інтересів ще одна членкиня комісії — директорка комунального підприємства із зеленого будівництва Олена Мельникова. 

Власне, єдиний, хто про такий конфлікт не заявляє з членів комісії, це Тарас Бойцерук. Не має він стосунку і до містобудування. Щоправда, і на засіданнях сесій, і на постійних комісіях останнім часом майже не з’являється, оскільки є чинним військовослужбовцем. Так, за 2025 рік цей депутат не відвідав жодного засідання сесії та комісії. 

Усі пов’язані з містобудуванням та землею члени комісії згадувалися у наших аналітичних матеріалах та/або в розслідуваннях. Ось лише декілька прикладів. 

• Олександр Семенюк пов’язаний зі скандальним будівництвом офісного комплексу на Пилипчука, 13, де були порушені відстані до сусідніх будівель, протипожежні вимоги та режим використання ділянки в історичному ареалі міста.
• Юрій Вавринюк має стосунок до будівництва житлової висотки на вулиці Коновальця, 1 впритул до старої багатоповерхівки. Сам депутат зв’язок заперечував, а про конфлікт інтересів не заявляв.
• Олександр Скочеляс фігурує в історії із забудовою на вул. Старокостянтинівське шосе, 26, де були зареєстровані пов’язані між собою будівельні фірми та кооперативи. По суті, йдеться про схему, коли міську землю віддавали під житлову забудову через комунальні структури, а серед пов’язаних із цим бізнесом осіб був і Скочеляс.

Окремо слід зазначити, що Світлана Баранська фігурує у справі щодо можливого незаконного збагачення. Під час обшуків у неї вилучили понад 1,5 мільйона доларів готівкою, які не були відображені у декларації. Після внесення застави вона вийшла з-під варти у грудні 2024 року. Наразі ми відстежуємо судові засідання у справі цієї депутатки. 

Як відбувається засідання? 

Спочатку збираються члени комісії і перевіряють, чи є кворум — тобто чи достатньо людей, щоб ухвалювати рішення. Далі по черзі розглядають питання: їх стисло представляють посадовці або заявники, депутати ставлять питання і можуть щось уточнювати. Потім кожне питання виносять на голосування — депутати голосують відкрито, “вручну”, і рішення приймаються більшістю від присутніх членів комісії. У фіналі фіксують, хто був присутній і які рішення підтримали, це оформлюється у протокол.

До речі, депутати, які не входять до складу комісії, можуть бути присутніми на її засіданні. Але вони мають лише дорадчий голос: можуть виступати й ставити питання, проте не голосують як члени комісії.

Один з недавніх прикладів голосування членів комісії — підтримка детального плану території, який дозволяє багатоповерхову забудову на ділянці площею 2,7 гектара у центрі дендропарку “Поділля”, де зараз розташована промзона. Тоді, нагадаємо, руками “за” проєкт рішення проголосували Сергій Болотніков, Віталій Коліщак, Олена Мельникова та Олександр Скочеляс, а Ігор Галкін, за його словами, “голосом” підтримав рішення, хоча руку не піднімав. До речі, якраз тоді на засідання прийшли журналістки нашого медіа. 

Що робити? 

Та навіть попри те, що відповідальних за містобудівні, екологічні та земельні питання громади депутатів складно назвати незаангажованими, взаємодіяти  із ними все ж можна. Як пояснює голова правління Інституту “Республіка”, голова правління всеукраїнської ініціативи “Активна громада” Олександра Гліжинська, найкраще працює поєднання кількох інструментів, і насамперед це публічність і медійна увага. 

“Саме розголос часто є ключовим фактором впливу — депутати значно обережніше ухвалюють рішення, коли розуміють, що за процесом стежать журналісти й жителі”, — зазначає Олександра Гліжинська. 

Також експертка наголошує на важливості участі громадян у засіданнях. Адже навіть формальна присутність активістів чи мешканців створює додаткову підзвітність. А якщо є можливість виступу активістів, це ще сильніший інструмент. Тобто громадськість має не просто “обурюватися у соцмережах”, а реально впливати на роботу комісій. Окрім цього, за словами Олександри Гліжинської, ефективними є письмові звернення та пропозиції. 

“Вони фіксуються офіційно і можуть бути використані як підстава для подальшого контролю або навіть юридичних дій. Важливим є і партнерство з депутатським корпусом. Шукайте тих депутатів, які підтримують вас, з якими у вас спільні цінності, прагнення і складайте спільний план дій”, — зауважує експертка. 

Формально у більшості рад, вважає Олександра Гліжинська, механізми відкритості вже існують. Це і відкриті засідання, і доступ до проєктів рішень. Але вони при цьому часто або обмежуються на практиці, або реалізуються формально, без реального залучення громадськості.

“На мою думку, ключові зміни, які могли б це покращити, — обов’язкове і завчасне оприлюднення порядків денних та матеріалів, що відповідає вимогам законодавства, онлайн-трансляції або хоча б відеофіксація засідань, чітка процедура участі громадян (включно з правом виступу); фіксація індивідуальних позицій членів комісій; політична воля керівництва ради дотримуватись цих стандартів через коментарі, заяви. Тобто, регламент важливий, але вирішальним є саме його добросовісне виконання”, — коментує Олександра Гліжинська. 

Тож головна проблема комісій не у відсутності інструментів взаємодії із їхніми членами, а в тому, що ця взаємодія потребує системної присутності, часу і наполегливості. Поки ж комісії залишаються такою собі “сірою зоною” місцевого самоврядування: у порівнянні із сесіями, до них значно менше уваги. А відтак — і більше можливостей для неформальних домовленостей, маніпуляцій порядком денним і рішень, які потім майже без дискусій проходять на сесію.

Підготувала Світлана Русіна