Весну 2023 року кінокритики справедливо називають весною українських премʼєр. І одразу застерігають – наступного року такого піднесення в українському кінематографі чекати не варто, адже роботу над стрічками, які сьогодні в прокаті, розпочинали ще до великої війни.

Проте зараз ми маємо змогу подивитися одразу кілька нових фільмів українських режисерів. Це різне кіно – сумне і трагічне, веселе і смішне, реалістичне і химерне. Розповідаємо про українські фільми – різні за своїми сюжетами та атмосферою, але безперечно варті перегляду. 

«Памфір»

Найперше радимо звернути увагу на художній фільм «Памфір», знятий 2022 року режисером Дмитром Сухолитким-Собчуком. У прокат фільм вийшов в березні 2023 року. За інформацією Держкіно, упродовж чотирьох вікендів стрічку подивилися понад 70 тисяч глядачів, а касові збори склали близько 10,5 млн гривень. 

До речі, ця українська драма увійшла до топ-25 фільмів 2022 року за версією європейського видання про кіно Cineuropa.

Головний герой фільму – Леонід, якого в рідному селі називають Памфіром. У минулому чоловік був контрабандистом, проте згодом вирішив заробляти гроші у законний спосіб. Тепер він заробітчанин, який час від часу приїжджає до родини в село, розташоване в Чернівецькій області на кордоні з Румунією.

Обставини складаються так, що під час одного із таких візитів Памфір змушений затриматися вдома. А через гостру потребу терміново заробити грошей – ще й повернутися до колишнього ремесла. Однак часи змінилися, тепер потік контрабанди через кордон контролює місцевий посадовець на прізвисько Морда, такий собі цар і бог, якому підкоряється як офіційна влада, так і кримінальний світ. Саме конфлікт Памфіра і Морди – в центрі сюжету.

Проте стрічка насправді має значно більше сенсів. Тут не лише про контрабанду, корупцію та безкарність у владі, але й про взаємини в родині, розділеній заробітчанством, стосунки батьків і дітей, що між ними тліють давні образи. Зачепив режисер і тему релігії, коли страждання стають «паливом для віри». А на фоні – традиції відзначення Маланки в буковинському прикордонні, з химерними масками та костюмами. 

Фільм зібрав чимало схвальних відгуків і від звичайних глядачів, і від кінокритиків. Про нього кажуть, що це по-справжньому хороше українське кіно. Тож якщо ще не дивилися – щиро радимо, а якщо переглянули – діліться враженнями.

«Люксембург, Люксембург»

«Люксембург, Люксембург» – нова кінострічка режисера Антоніо Лукіча, вже знайомого українцям за фільмом «Мої думки тихі». «Люксембург, Люксембург», знятий у 2021 році, глядачі мають змогу дивитися в кінотеатрах України з 13 квітня цього року. За два вікенди прокату, як зазначили на сторінці Luxembourg, Luxembourg / Люксембург, Люксембург, фільм зібрав 6,6 млн гривень від понад 43 тисяч глядачів.

Власне, від початку повномасштабного вторгнення стрічка продемонструвала другий найкращий старт серед українських проєктів. На першому місці – анімаційний фільм «Мавка. Лісова пісня», яка за перші вихідні в прокаті зібрала 24,9 млн гривень.

«Люксембург, Люксембург» – це історія про двох братів-близнюків Васю та Колю, які, незважаючи на зовнішню схожість, кардинально відрізняються. Вася – поліцейський, який намагається якнайкраще виконувати свою роботу і отримати підвищення на службі. Натомість Коля постійно порушує закон і потрапляє в халепи, чим неабияк шкодить репутації брата. Батько залишив хлопців, коли вони були ще дітьми. Та несподівано одному з братів телефонують з Люксембургу й повідомляють, що їхній батько потрапив там до лікарні у вкрай важкому стані. Коля одразу вирішує їхати, щоб попрощатися. Згодом на поїздку погоджується і Вася.

У фільмі багато гумору: частота жартів часом така, що глядач не встигає на них реагувати. Ще одна особливість фільму – слобожанський суржик, яким розмовляють брати. Проте мова героїв насправді дуже органічна, адже Коля та Вася живуть у Лубнах на Полтавщині.

Утім, фільм важко назвати легкою комедією. Увесь трагізм історії режисер Антоніо Лукіч закумулював у останніх хвилинах стрічки. Після перегляду глядач достеменно матиме над чим замислитися.

«Бачення метелика»

Воєнна драма Максима Наконечного «Бачення метелика» знята у 2022 році. Це перша повнометражна стрічка режисера. До речі, сценарій до фільму разом із Максимом Наконечним писала українська режисерка Ірина Цілик, про її фільм «Земля блакитна, ніби апельсин» ми розповідали в одному із попередніх оглядів.

Дія стрічки відбувається ще до повномасштабного вторгнення, у 2017 році. Головна героїня – аеророзвідниця Ліля, яка має позивний «Метелик». Через важке поранення жінка потрапляє в полон, а через два місяці внаслідок обміну повертається до рідних. У полоні Ліля зазнала тортур, її зґвалтували. А незабаром ще й з’ясовується, що вона вагітна. Жінка вирішує позбутися небажаної дитини. Однак перед самим початком операції з абортування виходить з операційної і більше не повертається.

Героїня намагається самостійно впоратися з психологічними проблемами, які виникли після жахіть полону. Утім, дати раду своїм травмам та повернутися до попереднього життя надзвичайно складно.

Фільм «Бачення метелика» важкий для перегляду, однак правдивий, важливий та своєчасний.

«Мирний-21»

Ще одна воєнна драма, яку радимо до перегляду, – фільм Ахтема Сеітаблаєва «Мирний-21» (про фільм Ахтема Сеітаблаєва «Додому» можна прочитати тут). Стрічка вийшла в прокат у лютому 2023 року, а з квітня цього року доступна для глядачів на стримінгових платформах.

Назва фільму – це адреса луганського прикордонного загону. У стрічці зображені реальні події червня 2019 року, коли луганським прикордонникам довелося відбиватися від окупантів та їхніх поплічників-сепаратистів. Ані спокусливі пропозиції перейти на бік росіян і отримати владу та посади, ані перевага ворога в силі та техніці не змусили прикордонників зрадити Батьківщину. 

Фільм недарма називають екшном, тут чимало сцен сутичок з окупантами та навіть бій із залученням авіації. Вражає героїзм звичайних військових, які ще вчора вважали службу гаянням часу і мріяли повернутися додому, до звичного життя і щоденних розваг молодих людей. Є в «Мирному-21» і любовні лінії. Зокрема, зворушливі взаємини між командиром загону та його вагітною дружиною, яка відмовляється залишати місто, попри загрози. А ще стосунки прикордонника і місцевої дівчини, батько якої співпрацює з окупантами.

І хоча українські прикордонники змушені були залишити своє місце дислокації, кінець фільму оптимістичний. А хоробрість військових, яку вони довели в справжніх боях, додає віри у нашу Перемогу.

Насамкінець зазначимо, що роль капітана прикордонників Осіріса у фільмі зіграв актор Павло Лі, якого минулого року вбили російські військові в Ірпені. Саме йому присвятив стрічку Ахтем Сеітаблаєв.

Сподіваємося, що наш сьогоднішній огляд допоможе вам обрати стрічку в кінотеатрі. Тим більше, що два фільми, які радимо до перегляду, ще в прокаті. А якщо вже встигли переглянути цьогорічні новинки українського кінематографа – напишіть нам про свої враження.

Підготувала Оксана Банкова