Так сталося, що війна відкрила українському кіно шлях до глядачів у багатьох країнах світу. Наразі наші фільми представлені на різних міжнародних платформах. Зросла зацікавленість вітчизняним кінематографом і в самих українців.
У сьогоднішньому огляді розповідаємо про сучасні кінострічки українського виробництва. Проте попереджаємо, що обрали не розважальні фільми. Кіно, яке пропонуємо переглянути, відображає обставини, у яких живемо, та спонукає замислитися про важливе.
«Я працюю на цвинтарі» – фільм українського режисера Олексія Тараненка, знятий за однойменною книгою блогера та письменника Павла Белянського, відомого в мережі під ніком «Паштет». Саундрек «То таке життя» до стрічки створила хмельничанка Марина Круть. У широкий прокат «Я працюю на цвинтарі» вийшов зовсім недавно – 15 вересня, хоча зйомки тривали ще з 2019 року.
Головний герой фільму, Олександр, здається дивним. Колись він був архітектором. Тепер чоловік керує фірмою, що виготовляє памʼятники, яка розташована на цвинтарі. До речі, свою книгу Павло Белянський написав після того, як сам відкрив фірму з виготовлення надгробків у Києві.
Фільм часом кумедний, часом сумний, а часом навіть жорстокий. У стрічці багато про смерть. І це зрозуміло, адже майже всі події відбуваються на цвинтарі. Однак не завжди смерть зображена трагедією, у фільмі багато комічних сцен. Та загалом проблеми, які показує режисер, серйозні. Тут є про втрату, переживання власного горя, стосунки батьків і дітей, любов, боротьбу за владу і корупцію.
Лише наприкінці фільму глядачі починають краще розуміти головного героя. Оптимістичний фінал дає відповіді на низку запитань, що виникали під час перегляду. Зокрема, що змусило Олександра так кардинально змінити своє життя, чому він відмовляється відчиняти вікно в своїй конторі на прохання одного з клієнтів та в чому причина його поганих стосунків з власною донькою.
Офіційний трейлер тут – https://www.youtube.com/watch?v=bGy2xZ5unTI
«Снайпер. Білий ворон» – фільм про війну. Про ту, що почалась на Донбасі в 2014 році й набула нових масштабів і форм у лютому цього року. Зняв стрічку режисер Мар’ян Бушан, автори сценарію — Мар’ян Бушан та Микола Воронін. До роботи над кінокартиною залучали військових консультантів, а Національна Гвардія України надавала для зйомок особовий склад та техніку. У прокат «Снайпер» вийшов наприкінці серпня цього року.
Головний герой Микола – дивак з трьома вищими освітами, який намагається жити в гармонії з природою. Разом із вагітною дружиною Настею вони придбали землю неподалік Горлівки на Донеччині. Живуть у землянці, відмовляючись від багатьох благ цивілізації. Микола працює вчителем у Горлівці, куди дістається велосипедом. Тим часом його дружина малює птахів і вирізає з дерева фігурки.
Щасливе життя подружжя розбивається на друзки в один момент – коли на нашу землю приходять російські окупанти. З пацифіста й дивака-еколога Микола перетворюється на воїна-добровольця, який хоче помсти за ті втрати, яких завдав йому ворог. Якщо на початку фільму ми бачимо чоловіка, не здатного будь-кого скривдити, то до кінця стрічки Микола – снайпер високого класу, який тяжко й вперто працював над собою, щоб стати кращим. Тепер він холоднокровно знищує тих, хто прийшов на нашу землю вбивати й грабувати.
Останні кадри фільму – події кінця лютого 2022 року. Микола продовжує робити свою справу, але вже на Київщині. В його образі глядач може розгледіти тисячі українських воїнів, які взялися за зброю, щоб, як каже герой, «вигнати цю наволоч з нашої землі».
Офіційний трейлер фільму тут – https://www.youtube.com/watch?v=N1hmlbXeJzU
«Додому» – це фільм про батьківську любов, втрату рідної людини та батьківщини. Створив стрічку режисер Наріман Алієв, а головну роль зіграв Ахтем Сеітаблаєв. Вперше «Додому» показали на Каннському міжнародному кінофестивалі в травні 2019 року. Того ж року фільм номінували як національного претендента від України на премію «Оскар» за найкращий фільм іноземною мовою.
За сюжетом, кримський татарин Мустафа приїжджає до Києва, щоб забрати тіло свого старшого сина Назіма, який загинув у війні на сході України. Попри те що в Назіма є дружина, що хоче поховати чоловіка в Києві, батько налаштований зробити це вдома, за звичаями свого народу. Разом з тілом Назіма Мустафа забирає з собою і молодшого сина Аліма. Хлопець вже звик до життя в столиці, вчиться на журналіста й не має бажання повертатися до окупованого Криму. Однак батько не хоче втрачати ще й молодшого сина.
Шлях додому виявився складним. Власне, як і стосунки батька з молодшим сином. Алім не розуміє, чому так важливо для батька поховати старшого сина в Криму, чому взагалі важливо повертатися додому. «Кому ми потрібні, окрім самих себе?», – запитанням на запитання відповідає дядько хлопця.
Офіційний трейлер фільму тут – https://www.youtube.com/watch?v=HOGt6HqV3OQ
Сьогодні наш перелік короткий, але кожен із фільмів порушує дуже важливі теми. Кожен із них заслуговує на особливу увагу та вартий вашого часу, витраченого на перегляд. А нам було б цікаво дізнатися про ваші враження від запропонованих до перегляду кінострічок.
Підготувала Оксана Банкова
Читайте також “Ворог був безжальним завжди: фільми, які пробуджують памʼять”
Радимо також прочитати “З чого складається ідентичність українців: фільми для перегляду”
