Народження дитини — це завжди великий психологічний та фінансовий виклик. Йдеться не лише про витрати на дитячі речі й догляд, а й можливу втрату частини доходу, особливо якщо батьки менше працюють або змушені міняти свій робочий графік. В Україні питання підтримки сімей із малечею вирішувалося по-різному — залежно від часу і політики. Наприклад, з 1996 до 2014 року існувала державна допомога по догляду за дитиною до трьох років — її міг отримувати один із батьків. Проте після 2014 року ця допомога була скасована та поєднана із допомогою при народженні. А вже у 2019 році держава запровадила програму “Муніципальна няня”, яка мала компенсувати частину витрат на оплату няні. Це був крок у бік повернення фінансової підтримки сімей, але вже з новими умовами та обмеженнями. Відтоді умови для участі у програмі “Муніципальна няня” ще змінювали. В якому вигляді програма існує зараз, про її сильні та слабкі сторони — в нашій аналітиці. 

Як мінялася кількість користувачів 

Спершу “Муніципальна няня” виглядала як справжній порятунок  — фактично будь-яка сім’я з дитиною віком до 3 років могла оформити відшкодування. Адже програма і задумувалась як спосіб дати мамі чи татові можливість повернутися на роботу, не залишаючи дитину без догляду.

”Муніципальною нянею” могла стати фізична особа-підприємець (ФОП), зареєстрована за видом діяльності “догляд за дітьми” та юридична особа (наприклад, агентство). При чому обмежень на кількість дітей, за яким міг би доглядати один суб’єкт підприємницької діяльності, спочатку не існувало. Існувало інше обмеження — компенсація могла бути лише не більше як за 165 годин догляду на місяць. Це ж обмеження збереглося  і донині.

Відносно невелику кількість користувачів програми на її старті можна пояснити тим, що про програму не всі знали. 

“Про “Муніципальну няню” за місяць до того, як старшому сину виповнилося 3 роки, мені сказала одна дівчина. Але всього на цей один місяць я вже не хотіла оформляти. На другого сина оформила муніципальну няню і отримувала кошти. Потім ці виплати продовжили до шести років. І мені знову було прикро, бо старшому було шість, а я на нього так і не оформила”, — розповідає хмельничанка Каріна (ім’я змінене).

З цього пояснення добре видно, що до програми вносили зміни. З одного боку, ці зміни розширювали категорію користувачів (як у випадку з віком до шести років),  а з іншого  — ще більше звужували можливості для користування. 

Зміни до програми 

У 2020 році кількість користувачів “Муніципальною нянею” різко зросла не лише завдяки більшій поінформованості людей про програму, а й відносно легкій її доступності. Достатньо було укласти договір із фізичною особою-підприємцем, який мав КВЕД на догляд за дітьми. Водночас через низьку оплату та відсутність контролю почалися масові зловживання. Наприклад, мами оформлювали договори формально, без фактичного надання послуг. На Хмельниччині був випадок, коли одна жінка “доглядала” одночасно за кількома десятками дітей. 

“Особисто я зустрічав таку, у якої було 35 договорів. Вона прописувала по дві години на кожну дитину на місяць — цього було достатньо, щоб держава компенсувала їй максимальну суму. Це були фіктивні угоди, і ми сигналізували Міністерству соціальної політики про зловживання”, — розповідає про ті часи заступник директора обласного департаменту соцзахисту Вадим Маруняк. 

Зрештою у 2021 році коло користувачів “Муніципальної няні” звузили. Від послуги, якою могла скористатися майже кожна родина з дитиною до трьох років, вона перетворилася на інструмент підтримки лише для кількох вразливих категорій. Сьогодні ж отримати відшкодування за послуги няні реально тільки батьки та опікуни дітей у наступних випадках: 

• дитина до 6 років має інвалідність, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання тощо;
• один з батьків чи опікунів дитини до 6 років має інвалідність I або II групи; 
• для дитини до 3 років, якщо один з батьків чи опікунів є внутрішньо переміщеною особою; 
• для дитини до 6 років у місцевості, де у зв’язку з війною не працюють дитячі садочки

Посилилися й вимоги до самих нянь. Тепер муніципальною нянею не можуть бути близькі родичі. Тобто, наприклад, бабусі й дідусі або повнолітні старші діти. Обмеження стосуються і кількості дітей на одну няню: для ФОПа — не більше трьох, для юрособи — не більше шести. 

Станом на початок 2025 року на Хмельниччині, за словами Вадима Маруняка, працюють 37 ФОПів та 5 юросіб, які надають послуги муніципальних нянь та отримують за це відшкодування. І навіть за нинішніх, суворіших, умов минулоріч були зафіксовані порушення. 

“Під час перевірки ми виявили ФОПа, яка у 2024 році уклала три договори одночасно — у Віньковецькій громаді, Кам’янці-Подільському та Волочиську. Формально вона не порушила норму, адже законом дозволено доглядати за трьома дітьми. Але у кожному договорі було закладено повну кількість годин для компенсації. У сумі це 495 годин на місяць, що фізично неможливо. Фактично ця няня претендувала на максимальні відшкодування по всіх трьох договорах — по 8 тисяч гривень з кожного. При цьому в угодах не було чітко визначено єдиної адреси, де батьки залишали дітей. Через таку прогалину послуга виглядала формально легальною, але по суті не могла реально надаватися. Ми звернулися до органів соцзахисту, щоб перевірити ці факти і в разі підтвердження — припинити виплати”, — розповідає Вадим Маруняк. 

Що можна поліпшити? 

Наразі після всіх змін знайти людину, яка би могла надавати послуги муніципальної няні, не так просто.

“Це майже нереально. Я писала оголошення. Не могла знайти. І потім ледь знайшла. Бо за такі кошти справжньою нянею ніхто не буде”, — згадує хмельничанка Каріна. 

Й справді єдиного порталу муніципальних нянь не існує, а надавачів таких послуг знаходять зазвичай за допомогою сарафанного радіо. Ситуація могла б змінитися, коли за цю послугу відповідатимуть на рівні тергромад, вважає Вадим Маруняк. 

“У такому випадку кожна громада матиме власну інформаційну базу про послугу: хто саме її надає, чи це фізичні особи, чи юридичні. Завдяки цьому люди зможуть швидше отримувати інформацію і частіше звертатися по таку допомогу”, — зазначає посадовець департаменту. 

Звуження переліку категорій тих, хто може претендувати на відшкодування, не можна назвати ефективним рішенням, додає посадовець. Адже у суспільстві є значно більший запит на таку послугу.

«Звісно, коли дитина залишається без догляду, батьки найперше звертаються до найближчих родичів — бабусі, дідуся, брата чи сестри. Проте не завжди це можливо. Особисто я вважаю, що перелік категорій, які можуть претендувати на відшкодування, варто розширювати”, —  каже Вадим Маруняк. 

На думку посадовця, з розширенням категорій варто було б також посилити контроль за тими, хто надає послуги муніципальних нянь. 

“Наприклад, це може бути фіксація робочого часу — фотографії або інші підтвердження, що няня справді перебувала з дитиною. Інакше все зводиться до того, що угода існує лише “на папері”, а послуга фактично не надається. Важливо, щоб підтверджувалося реальне виконання догляду, а не лише формальне підписання договору”, — зауважує Вадим Маруняк. 

Хмельничанка Каріна звертає й увагу й те, що в місцевому управлінні соцзахисту від неї вимагали щоразу виправляти зміст договорів. 

“Що не принесеш — постійно там щось не те і постійно треба було виправляти. А це треба приходити на восьму ранку, брати талончик. Чекати, поки тебе викличуть і знову щось не то. Наприклад, треба, щоб няня знала, де укриття є у будинку, чи поблизу з ним,” — згадує жінка.  

Вадим Маруняк підкреслює: органи соцзахисту не повинні втручатися в договірний процес між надавачем і отримувачем послуги. 

“Укладення договору між батьками та нянею — це виключно договірний процес. Органи соціального захисту не втручаються в його зміст, не коригують і не підправляють умови. Наша роль полягає лише в тому, щоб перевірити надані документи та здійснити відшкодування відповідно до чинного порядку”, — пояснює посадовець. 

Отож програма “Муніципальна няня” стала однією зі спроб держави полегшити життя молодим сім’ям: дати батькам шанс повернутися до роботи, не залишаючи малюка без догляду. На старті вона виглядала справді доступною для широкого кола родин. Але з часом проявилися серйозні вади — слабкий контроль, можливості для зловживань і відсутність правил відбору нянь. 

Сьогодні “Муніципальна няня” перетворилася радше на інструмент підтримки для вузьких категорій — сімей із дітьми та батьками з інвалідністю чи переселенців. Однак такий формат не відповідає реальному попиту. Тож програма потребує нового перезапуску. Це може включати розширення кола користувачів, передачу фінансування громадам, створення відкритого реєстру нянь і посилення контролю за якістю послуг. Лише так “Муніципальна няня” зможе повернути собі роль дієвого соціального інструменту, а не формальної пільги.

Підготувала Світлана Русіна