Домашнє насильство — одне з найпоширеніших і водночас найбільш замовчуваних правопорушень в українському суспільстві. Поширене, бо виміщати агресію на близьких, не виходячи з дому, нескладно. Замовчуване, тому що заявити на близьку людину, яка скоює насильство, складніше, ніж на чужинця. Таке насильство — не просто конфлікт, чи з’ясування стосунків, як часто намагаються зобразити обвинувачені. Це — система контролю, підкорення, страху. Хороша новина в тому, що за вибудовування цієї системи вже карають. І не лише штрафами. 

У Хмельницькому апеляційному суді за перші шість місяців 2025 року розглянули 17 адміністративних і 5 кримінальних справ, пов’язаних із домашнім насильством. І хоча цифри свідчать про певне зменшення кількості таких справ у порівнянні з аналогічним періодом минулого року, судова статистика — це лише вершина айсберга. 

Чому оскаржують вироки та які докази розглядає суд? 

За словами судді, секретаря судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду Наталії Федорової, типових підстав для оскарження рішень судів першої інстанції дві: 

• незгода з рішенням суду першої інстанції щодо призначення покарання;
• незгода з рішенням про визнання винуватими, наполягання на тому, що подія, яка відбулась, була не домашнім насильством, а конфліктом.

Іноді апеляційний суд зменшує покарання. Наприклад, суд переглянув вирок синові, який багато разів ображав свою літню матір і раніше вже був покараний за це. Він просив пом’якшити покарання через проблеми зі здоров’ям, інвалідність і участь у програмі для кривдників, а також через те, що потерпіла не мала до нього претензій. Ці факти підтвердили під час розгляду. Спочатку суд призначив йому 1 рік і 6 місяців ув’язнення, але апеляція замінила це на обмеження волі на той самий термін, бо вирок вважали занадто суворим. 

Серед доказів, які можуть підтвердити вчинення домашнього насильства є такі: 

При розгляді справ, у яких потерпілими є діти, особи похилого віку або люди з інвалідністю, підхід, за словами Наталії Федорової, має бути особливим. Щоб уникнути зайвого психологічного тиску або контакту з обвинуваченим, допускається допит потерпілого через відеоконференцію з іншого приміщення.

“Потерпілі повинні відчути, що їх почуто, а під час розгляду справи їм повертається гідність, безпека і контроль над життям. Суд може дозволити присутність психологів, педагогів, родичів чи довірених осіб, які створюють безпечну атмосферу. Важливо уникати питань, що можуть викликати повторну травму. У випадку з дитиною слід враховувати її вік, розвиток, стать, виховання, стосунки з обвинуваченим і умови проживання. Літні люди та особи з інвалідністю особливо вразливі до образ, особливо якщо насильство вчинили їхні діти”, — зазначає суддя.

Коли йдеться про кримінал?  

Як пояснює Наталія Федорова, важливо розрізняти кримінальну й адміністративну відповідальність за домашнє насильство. Якщо воно вчинене один раз, на нього може реагувати адміністративне законодавство (стаття 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення), спрямоване на негайне припинення правопорушення. Але якщо дії повторюються, мають внутрішній зв’язок і призводять до серйозних наслідків, це вже підстава для кримінальної відповідальності (ст. 126-1 Кримінального кодексу України).

“Якщо особу вже притягували до адміністративної відповідальності за домашнє насильство, це не виключає її кримінальної відповідальності в майбутньому у випадку, коли вона продовжує вчиняти подібні дії. Тоді йдеться не про подвійне покарання, а про встановлення систематичності дій, що є ознакою кримінального правопорушення”, – пояснює представниця апеляційного суду 

Так, жителя села Хорошів на Хмельниччині визнали винним у систематичному домашньому насильстві над матір’ю. Він неодноразово ображав, принижував і погрожував жінці, що призвело до її психологічних страждань. Після кількох адміністративних стягнень та обмежувальних приписів, які він проігнорував, справу передали до суду. Чоловіка визнали винним і в насильстві, і в невиконанні приписів. Йому призначили 2 роки пробаційного нагляду та проходження програми для кривдників.

За словами Наталі Федорової, обмежувальні приписи не завжди є перепоною для продовження вчинення домашнього насильства. У більшості випадків кривдники притягуються до кримінальної відповідальності на ст. 126-1 Кримінального кодексу України, вже маючи такі обмежувальні приписи.

“У 2024 році суди області розглянули 69 кримінальних справ щодо умисного невиконання обмежувальних заходів або ухилення від проходження програми для кривдників. У 57 справах винесено обвинувальні вироки. Апеляційний суд переглянув 4 з них: два вироки залишив без змін, у двох — призначив суворіше покарання”, — розповідає суддя.

Як працюють пробаційні програми? 

В іншій справі колегія суддів Хмельницького апеляційного суду частково задовольнила апеляційну скаргу прокурора та посилила покарання обвинуваченому, який неодноразово порушував обмежувальний припис щодо своєї матері.

Чоловік, який раніше вже був судимий за подібний злочин, не зважав на заборону підходити до своєї матері та спілкуватися з нею. Він тричі порушив ці правила в жовтні та листопаді 2024 року. Спочатку суд дав йому 1 рік і 2 місяці пробаційного нагляду (контролю), але апеляційний суд вирішив, що це занадто легке покарання. Вирок змінили — тепер йому дали 1 рік і 2 місяці обмеження волі, бо тільки так можна було покарати за систематичне ігнорування судових рішень.

Пробаційний нагляд, про який йдеться у цій справі — це спосіб роботи з кривдниками.

“Пробаційні програми призначаються судом особам, звільненим від покарання з випробуванням. Вони коригують соціальну поведінку та сприяють позитивним змінам особистості. Програми психологічної корекції й соціальної адаптації усувають негативні чинники, що впливали або можуть впливати на поведінку правопорушника”, — коментує начальник філії Центру пробації у Хмельницькій області Сергій Іскра.

На Хмельниччині станом на кінець травня 2025 року 15 засуджених осіб були зобов’язані судом пройти цю програму. Наразі 8 з них перебувають у процесі її проходження, а 7 — уже завершили курс. Програма включає 13 занять, які охоплюють практичні вправи, групові обговорення, рольові ігри, моделювання життєвих ситуацій. До реалізації програми залучені 58 підготовлених кураторів пробації. Їхнє завдання — не лише провести курс, а й працювати з мотивацією учасників, адже часто кривдники не визнають своєї провини або заперечують сам факт насильства. У такому разі допомагають індивідуальні бесіди, приклади з практики, групова підтримка.

З 7 осіб, які завершили програму у 2025 році, у 4 зафіксували високий рівень досягнення мети, у 3 — середній, — один випадок рецидиву все ж був зафіксований. 

“Людина не була мотивована до реальних змін. Це ще раз підкреслює важливість індивідуального підходу, професійного супроводу та участі в курсі не лише формально, а з внутрішньою готовністю змінюватися”, – каже Сергій Іскра. 

Міжнародна практика 

Наталя Федорова пояснює, що під час розгляду справ, пов’язаних із домашнім насильством, Хмельницький апеляційний суд завжди керується міжнародними стандартами. Зокрема, суд застосовує положення Стамбульської конвенції, яка охоплює всі форми насильства щодо жінок, зокрема й домашнє. Також, за словами судді, при перегляді вироків в апеляційному порядку береться до уваги Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок.

У практиці суду активно використовуються й рішення Європейського суду з прав людини, оскільки саме в них, як наголошує суддя, найкраще втілено міжнародні стандарти захисту жертв. 

Так, у справі “Опуз проти Туреччини” ЄСПЛ наголосив: держава повинна забезпечити дієві покарання за домашнє насильство та ефективний захист постраждалих. У рішенні “Белшан проти Румунії” суд визнав, що влада не змогла захистити жінку від насильства з боку чоловіка, порушивши заборону катувань і дискримінації. У справі “Левчук проти України” ЄСПЛ дійшов висновку, що держава порушила право на повагу до приватного і сімейного життя, бо не виселила кривдника, чим наражала заявницю й дітей на небезпеку

На думку Наталі Федорової, жертва домашнього насильства спершу повинна мати ефективний захист від кривдника, наданий державою. Зокрема, має бути організована система установ (закладів) з психологами, які завжди прийдуть на допомогу, в тому числі в умовах конфіденційності. 

“Тему домашнього насильства слід ширше висвітлювати в медіа, щоб жертви знали, як діяти, а кривдники — що на них чекає покарання. Інформацію з номерами служб допомоги можна розміщувати в транспорті, на зупинках чи в супермаркетах”, — зазначає представниця апеляційного суду.

Також, додає Наталія Федорова, у справах про домашнє насильство важливо подбати про безпеку постраждалої, адже вона не завжди може залишатися в одному приміщенні з кривдником, особливо після конфлікту. Якщо держава забезпечить людині захист під час слідства та судового розгляду, це дасть можливість відновитись психологічно та отримати справедливе рішення. 

Наразі на Хмельниччині для жертв домашнього насильства діють 3 притулки, 7 кризових кімнат, працюють 54 мобільні бригади, які виїздять на виклики з таких питань. Більше інформації про ці сервіси можна дізнатися тут. 

Підготувала Світлана Русіна