Обстріли житлових будинків, катівні на окупованих територіях, а ще зґвалтування й викрадення цивільних. Перелічувати воєнні злочини росіян в Україні можна дуже довго. Проте ордер на арешт путіна Міжнародний кримінальний суд видав саме через депортацію до рф українських дітей. Їх, за словами прокурора Каріма Хана, росія використовує як військові трофеї. Власне, фізичне викрадення юних українців — це вже фінальна стадія російського наступу, якій передували багаторічні спроби “крадіжок дитячих мізків”. Інколи ці способи були настільки вибагливими, що осягнути їхню справжню сутність не вдавалося роками. Але велика війна таки змусила це робити.
За прихильність українських дітей росія боролася ще задовго до 2014 року, проникаючи у позакласну та позашкільну роботу, затягуючи школи у свої освітні програми. На один із таких напрямків ми й натрапили під час розслідування про громадські організації Хмельниччини. Після публікації тексту з нами зв’язалися читачі й попросили детальніше дослідити дитячий миротворчий рух в Україні та його зв’язок із росією.
Аналіз виявився цікавим, не дуже типовим і не надто однозначним. Бо, з одного боку, ці організації — вони про “мир і злагоду”, але з іншого — весь дитячий миротворчий рух в Україні бере свій початок саме з росії.
І ми це довели.
“Герои нашего времени”
Миротворчість виросла з наглядових операцій ООН, які розпочалися наприкінці 40-х років минулого століття для врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту. Згодом така діяльність організації поширилася й на інші країни світу. Україна як незалежна держава вперше долучилася до миротворчої місії ООН 1992 року в зоні конфлікту на території колишньої Республіки Югославії. Відтоді українські військові брали участь у понад двадцяти миротворчих операціях у різних регіонах світу. На території колишньої Югославії, а також у Сьєрра-Леоне, Ліберії, Судані, Абхазії, Анголі та Придністров’ї — спільно із росією.
Російські чиновники цими місіями дуже пишаються, оскільки участь у них “підіймає військовий та дипломатичний престиж країни”. А з 1992 року росія входить у “колективні сили з підтримки миру в СНД”. “Підтримує мир” вона дуже специфічним способом. Наприклад, “змушуючи до нього”, як це було у Грузії 2008 року.
Ба більше, “миротворчість” у випадку росії — ефективний спосіб маскування кровожерливості, який дозволяє легко навіяти красиву ідею про “голубів миру” дітям. Це необхідно для виправдання постійних загарбницьких операцій, які рф веде в різних частинах світу задля поширення свого впливу. А також для залучення школярів до військової підготовки. Особливо помічною ідея стала після розпаду Радянського Союзу, коли швидко треба було вигадати якусь альтернативу піонерам та комсомольцям. Тоді в росії і звернули увагу на миротворчість.
Розпочалося все із впровадження освітньо-спортивної гри ”Модель миротворчості ООН”, яку розробив ветеран місій ООН Валерій Гергель. У 1998 році гра стала лавреатом всеросійського конкурсу кращих проєктів з міжнародної співпраці у сфері освіти. Тоді ж на основі цієї гри в росії сформували “Движение Юных Миротворцев” (ДЮМ).
“В Росії діти мріють бути миротворцями і з гордістю носять блакитний берет і шарф юного миротворця ООН. Діти та підлітки не менше ніж дорослі потребують соціалізації. І Рух юних миротворців надає їм цю можливість, транслюючи позитивістський образ героя нашого часу”, — ідеться на сайті “Всеросійський союз громадських об’єднань, які діють на користь Росії”.
“Герої нашого часу” в росії носять блакитні берети, сині шарфи та чіпляють до одягу нашивки з емблемою ООН. Виглядає елегантно і безневинно.
Для ритуалів у грі “Модель миротворчості ООН” була також передбачена певна символіка.
До руху “юних миротворців” залучені навчальні заклади у різних округах росії, що пов’язані одним ланцюгом мережевої взаємодії.
“Метою мережевої взаємодії стало виховання громадянина-миротворця, здатного жити у світі у багатонаціональному суспільстві у згоді з його громадянами, що має навички та вміння знаходити мирне рішення у кризових та конфліктних ситуаціях, готового за необхідності захистити Батьківщину”, — ідеться на сайті “Інформаційно-аналітичний журнал Про_ДОД”
ДЮМ, перебуваючи у тісній взаємодії з владою, просто не міг не стати наповненим дуже специфічним, “пропутінським” розумінням “миру”. Під шляхетним нашаруванням миротворчості у 2022 році вже прямо заявлені гасла про денацифікацію не лише дорослих, а й “подрастающего поколения”.
З часом юні російські миротворці органічно влилися в інший рух — “Юнармія”. На базі цих двох проєктів створили просвітницький курс “Миротворець Юнармії”.
Сама ж Юнармія позиціюється як військово-патріотичний рух — такий собі інкубатор для вирощування учасників “спєцопєрациі”.
При цьому навесні 2022 року до російських шкіл розіслали методички, де вказують, як пояснювати учням про російське вторгнення в Україну — як про “миротворческую операцию”.
До ДЮМ входять школярі, педагоги, ветерани війн та миротворчих операцій. Реалізація проєкту відбувається відповідно до “Стратегії розвитку виховання Російської Федерації на період до 2025 року” (“Стратегией развития воспитания в Российской Федерации на период до 2025 года”), а також на підставі “Концепції розвитку додаткової освіти дітей до 2023 року” (“Концепцией развития дополнительного образования детей до 2030 года”). Тобто, це не просто локальний рух, а ціла національна ідея, яка свого часу розповзлася за межі РФ.
“…багато дітей бажають стати учасниками руху, причому це не тільки російські, але й білоруські та українські діти”, — це слова нині вже покійного наукового керівника ДЮМ Валерія Гергеля для статті на англомовному сайті Sputnik International за 2005 рік (переклад з англійської — Ред.)
Уже перед повномасштабним вторгненням в Україну, порівнюючи ДЮМ та піонерію, у росії акцентували на можливості залучати до дитячого миротворчого руху не лише так званих “русскіх”, а й інші народності.
“Связанные одной сетью”
В Україні та Білорусі ДЮМ отримало поширення через міждисциплінарний проєкт “Сеть школ мира”, реалізація якого розпочалася 2001 року. “Сеть школ мира” відповідала за методичний супровід виховання юних миротворців. Не забарилися там і з підготовкою освітян. На базі Московського інституту відкритої освіти організовували курси з підвищення кваліфікації з громадянського виховання школярів “у дусі миру та миротворчості”. До початку 2008 року ці курси пройшли понад 300 освітян. Саме на цей рік припадає і відкриття “Клубу юних миротворців” на Хмельниччині у Кам’янці-Подільському під керівництвом Володимира Барановського.
Одягалися місцеві юні миротворці, як і російські та білоруські, у блакитні берети та використовували на одязі емблему ООН.
На сайті Клубу міститься й свідоцтво від уже згаданого російського миротворця Валерія Гергеля.
Згодом, у 2010 році, Клуб юних миротворців з’явився у Харкові. Його очолив учасник миротворчих місій у Сьєрра-Леоне та Іраці Сергій Самойлов.
“Ми зустрічалися (з Барановським — Ред.), коли була інша політична обстановка, коли був збір юних миротворців СНД. І ми вивчали, як воно організовано у Хмельницькому, Кам’янець-Подільському. <…> Наша харківська команда поїхала як кандидати вчитися. Володимир Іванович (Барановський — Ред.) на перших порах дуже нам допомагав. Потім у нас було своє бачення, а у нього — своє”, — пояснює Сергій Самойлов.
Тобто, батьком цього руху в Україні варто вважати Барановського. Більше про нього ми дізналися з біографії, що розміщена на сайті спеціалізованого видання “Голос миротворцев”.
Клуб юних миротворців зі старту почав багато уваги приділяти… скажімо, не надто миротворчим подіям. Так, наприклад, тут доволі специфічно відзначали 9 травня — дуже по-російськи, де схожим чином цей день святкують і нині.
“Юнміри” пройшли від скверу Танкістів до міського стадіону імені Г. Тонкочеєва, де відбулося театралізоване дійство “Уклін тобі, солдат Перемоги”. 22 автомобілі, прикрашені квітами, провезли ветеранів колом пошани по стадіоні. На кожному автомобілі біля ветерана у почесній варті стояли по два юних миротворці, а очолював колону президент клубу Барановський Володимир Іванович, який тримав червоний прапор Перемоги!”, — ідеться на сайті Кам’янець-Подільської районної дитячої громадської організації “Клуб юних миротворців”.
Володимир Барановський не лише керував Клубом, а й був у редколегії пропагандистського видання “Голос миротворцев” і координував напрямок ДЮМ та “Сеть школ мира” в Україні. Саму ж діяльність українських миротворців координували з Москви — звідти спускали типовий план заходів, який уже адаптували на місцях.
Враховуючи це, ініціативи кам’янець-подільського Клубу юних миротворців на кшталт екологічного уроку про російське озеро Байкал у 2010 році більше не здаються дивними. Про цей урок Барановський, до речі, теж відзвітував у виданні “Голос Миротворцев”. Також у звіті йдеться про залучення до проєкту “Сеть школ мира” двох місцевих інтернатів.
Підсумки ж діяльності “блакитних беретів” за 2010 рік у Кам’янці підбивали з розмахом — у приміщенні міської ради та із залученням посадовців. Про ці пафосні дійства також звітували російським кураторам.
Упродовж 2010–2013 років юних миротворців у Кам’янці-Подільському залучали до багатьох заходів за участю тодішньої влади. Фактично це не сильно відрізнялося від аналогічних подій за участю радянських функціонерів.
Брав участь у подіях разом із юними миротворцями й тодішній Кам’янець-Подільський міський голова Михайло Сімашкевич, який зараз очолює Кам’янець-Подільську райраду. До підтримки Клубу юних миротворців посадовець долучався і 2022 року.
Уже влітку 2011 року саме у Кам’янці-Подільському провели Перший зліт юних миротворців СНД, про який згадував харків’янин Сергій Самойлов. Відзвітувала про цю визначну подію Валерію Гергелю дружина Барановського Наталія Галецька, яка у 2011 році обіймала посаду заступниці з виховної роботи “Клубу юних миротворців”, а у 2013 році — керівниці гуртка “Юні миротворці” Кам’янець-Подільської станції юних туристів.
Продовжував листуватися зі своїм російським куратором Барановський і після початку подій Революції Гідності. Наприклад, 3 січня 2014 року кам’янчанин привітав Гергеля з новорічними та різдвяними святами. До редакційної ж ради журналу “Голос миротворцев” кам’янчанин входив принаймні до середини 2016 року.
Про те, наскільки важливим був внесок, зокрема, Володимира Барановського у “розповсюдження ідей культури миру в дитячому та молодіжному середовищі”, згадують у Меморандумі миротворців “Дорога до миру і порятунку” (“Дорога к миру и спасению”) за 2021 рік. Там же вказується й необхідність “впровадити мирокультурний (миротворчий) компонент в освітні програми юних та дорослих громадян Землі”.
Радянські святкування, російські куратори, звітування викликають щонайменше підозри. Особливо тепер, коли ми чітко розуміємо, наскільки розгалуженою і заможною була російська агентурна мережа в Україні, зокрема в різноманітних молодіжних і юнацьких рухах.
Свою ж приналежність зараз до російського проєкту “Сеть школ мира” Володимир Барановський заперечує.
— Ви фігурували як координатор програми “Сєть школ міра”.
— Це до Сергія Самойленка — проросійського запроданця (очевидно, ідеться про Сергія Самойлова — Ред.).
— З якого року ви не представляєте “Сєть школ міра”?
— З 12-го року я прекратив працювати за їхніми програмами і навіть не цікавився.
Проте, на жаль, ці слова не відповідають дійсності. Принаймні, наприкінці 2013-го року Володимир Барановський звітував Гергелю як координатор “Сеть школ мира” в Україні.
За словами Сергія Самойлова, він зараз справді є координатором “Мережі шкіл миру” в Україні. Уточнює: від 2014 року проєкт не має стосунку до росії.
“Так, ми відмежувалися (від росії — Ред), тому що розуміли, до чого це веде. Ми починали у 2010 році. І якщо у 2010–11 роках якісь контакти (з росією — Ред.) зберігалися, то у 2012–13 роках міські чиновники рекомендували нам або на національно-патріотичний шлях піти, або на міжнародний. Тоді ми відокремилися, створили на базі Харківського педагогічного університету ім. Сковороди модулі проєкту: “Україна в ООН”, “Україна у миротворчих операціях ООН”. У нас пішла своя програма за підтримки департаменту освіти”, — каже Сергій Самойлов.
“Мир, который нужен мне”
На цей момент заснована Барановським районна дитяча громадська організація “Клуб юних миротворців”, за даними аналітичної онлайн-системи YouControl, не перебуває в стані припинення.
Оскільки Клуб упродовж багатьох років постійно використовує символіку ООН, із проханням прокоментувати свою співпрацю з цією організацією ми звернулися до фонду UNICEF в Україні. Адже саме він відповідає за напрямок захисту прав дітей у структурі ООН. За словами комунікаційниці UNICEF Ukraine Олександри Буринської, організація не має відношення до “Клубу юних миротворців”.
На уточнення, чи має стосунок організація до дитячого миротворчого руху в Україні загалом, фахівчиня не відповіла.
Водночас за словами Сергія Самойлова, використання символіки ООН у Громадського руху миротворців Харкова погоджено з організацією, яка входить до структури ООН.
“Є така Міжнародна асоціація миротворців ООН — Soldiers of Peace International Association. Це один із тих органів, які входять в інституцію ООН. Я є там директором молодіжних програм по Україні. Барановський туди не входить. Із Soldiers of Peace International Association погоджена емблема, зокрема, із нашою організацією — “Громадський рух миротворців”. Чи погоджував Барановський символіку — цього я не знаю. Це окрема тема”, — пояснює Сергій Самойлов.
Слова Сергія Самойлова відповідають дійсності — співпрацю із Міжнародною асоціацією “Солдати миру” підтверджує представник Організації Об’єднаних Націй Джонатан Фаулер. А от співпрацю з кам’янець-подільським “Клуб юних миротворців” заперечує.
“Клуб юних миротворців” об’єднав під одним крилом й інші подібні місцеві організації.
Фактично всі організації вже не діють, за виключенням “Діти миру”, яка перепрофілювалася у волонтерський рух.
Барановський же свою діяльність у рамках просування дитячого миротворчого руху в Україні продовжував. Цікаво, що в березні 2014 року на своїй сторінці у соцмережі “ВКонтакте” він опублікував звернення до Владіміра Путіна від імені учасників миротворчого руху в Україні із закликом вивести російська війська з України, оскільки наша країна та росія “мають жити в мирі”.
При цьому у 2015 році Барановський все ще зазначається як координатор Міжнародного проєкту “Модель миротворчості ООН” в Україні (нагадаємо, так називалася гра, на основі якої створили ДЮМ в росії — Ред.). У вересні того року кам’янчанин організував у місті Марш миру. А вже у 2016 році Барановський з Галецькою долучилися до акції “Підтримай мир, одягни синій колір — колір миру” та інших подібних активностей. До речі, у заході 2016 року взяла участь і тодішня міністерка освіти Лілія Гриневич. Схоже, навіть в Уряді не усвідомлювали неоднозначність таких дійств.
Ба більше, популяризація дитячого миротворчого напрямку не лише не припинилася, а й продовжила поширюватися. У 2017-му дитячий миротворчий рух презентували в Івано-Франківську (інформації про те, як розвивався цей рух у місті надалі, у публічному доступі нема — Ред). На івано-франківському заході виступив і Володимир Барановський.
Зараз кам’янчанин працює вчителем дисципліни “Захист України” у місцевому ліцеї №12. Там він також популяризує дитячий миротворчий рух, керує гуртком “Юні миротворці”, проводить заняття з мінної безпеки та домедичної допомоги.
Після початку російсько-української війни “юні миротворці” вже не брали участь у “парадах Перемоги”. Натомість у 2018 році учні під керівництвом Барановського вшанували воїнів-афганців, вивід з Афганістану яких у росії зображують як “доказ пацифістського миротворчого настрою СРСР”.
Водночас начальник управління освіти Кам’янець-Подільської міської ради Сергій Мельник запевняє: з 2019 року, відколи він керує освітою в місті, місцеві школярі “афганців” більше не вшановували. А от на рівні школи учні Барановського згадували про “афганців” також 2021 року.
Заходи “Клубу юних миротворців” ще й фінансуються у рамках обласної цільової соціальної програми національно-патріотичного виховання. До прикладу, у 2018–2021 роках Клуб юних миротворців отримав 160 тисяч гривень з обласного бюджету “на проведення заходів, спрямованих на популяризацію дитячого миротворчого руху за культуру миру і ненасилля в інтересах дітей, культурно-духовної спадщини України”.
А на 2022–2025 роки ця ж програма передбачає виділення 461 тисячі гривень на проведення заходів військово-патріотичного виховання, серед яких і вишкіл “Школи юних миротворців”.
“Я сегодня не такой, как вчера…”
Усі ці часом дивні активності проводили діти. І тут виникає питання: як їх залучали? Відповідь доволі проста — через ігри. Адже це найлегший спосіб “ненав’язливо” вкласти в голови дітей усе, що потрібно.
“Для підлітків гра надважлива, адже вона дає можливість їм моделювати свою соціальну роль, виходячи з власних потреб. Це відбувається тоді, коли дорослий, який ініціює цю гру, грамотний, має розуміння гри, відповідні знання і фах. Ті ігри, які реалізуються в навчальних закладах чи колективах, обов’язково проходять експертизу. І якщо вони її не пройшли, тоді питання, ким вони створені, з якою метою, який контекст вони несуть? Адже через гру можна транслювати ще як певний метафоричний зміст”, — зазначає психологиня Світлана Рула.
Ми вже згадували, що ДЮМ в росії розпочалося з гри “Модель миротворчості ООН”. Дітей у цей проєкт там залучають і досі, реалізовуючи його за підтримки Фонду президентських грантів. “Юнармійці” теж бавляться у гру “Я родине служить готов”. В Україні юні миротворці спочатку грали у Check point, яку організатори позиціювали як Всеукраїнську історико-патріотичну гру, присвячену першій миротворчій місії ЗСУ. Під час першого з’їзду юних миротворців СНД у Кам’янці-Подільському також влаштували такі змагання. Відбулися вони й під час другого з’їзду “блакитних беретів” 2012 року. У цьому ж заході брала участь “Російська община” міста, яка співпрацювала з “Россотруднічеством” — федеральним органом виконавчої влади для просування “гуманітарних та культурних цінностей росії”.
Check point розглядається як завершальний етап вивчення курсу “Юний миротворець”. Про це пише Барановський у своєму посібнику “Програма гуртка “Клуб юних миротворців””. Видання схвалили для використання в освітніх закладах у Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту України в 2012 році.
Детальнішу інформацію про Check point знайти неможливо. Імовірно, цю гру вигадали як альтернативу радянській “Зарниці”. Її міністерство освіти часів Януковича хотіло нав’язати замість запровадженої у 2003 році “Сокіл-Джури”. Проте таку ідею в Україні сприйняли, м’яко кажучи, без ентузіазму. Уже після Революції Гідності до “Джури” знову повернулися й навіть включили її до Стратегії національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016–2020 роки.
Наразі вихованці “Клубу юних миротворців” з Кам’янця-Подільського беруть участь у грі “Сокіл-Джура”. А сам Барановський написав черговий методичний посібник — цього разу про підготовку до одного з етапів “Джури” — “впоряду” (стройової підготовки — Ред.)
У кам’янець-подільському ліцеї №12, де тепер працює Барановський, окрім “Юних миротворців”, діє й ще один гурток — “Сокіл” (“Джура”). Начальник управління освіти та науки Кам’янець-Подільської міської ради Сергій Мельник пояснює це так:
“Він (Барановський — Ред.) певний час мав навантаження в обласному центрі туризму і краєзнавства учнівської молоді, який координує в області військово-патріотичну гру “Джура”. І це спонукало взяти його керівником гуртка “Джура” в нас, тому що людина має досвід”.
Можна помітити, що на одному і тому ж заході могли фігурувати школярі з обох гуртків. Нині частіше йдеться про вихованців саме “Джури”. Але учасники цього гуртка вбрані, як і миротворці, у вже знайомі блакитні берети, з емблемою ООН на формі.
— (журналістка) А чому члени гуртка “Джура” вдягнені у блакитні берети? Адже ця символіка прописана для дитячого миротворчого руху, який виник у російській федерації.
— (Барановський) Шановні! Стаять! Стаять! Ви дуже мало знаєте. Ви вивчіть історію Клубу юних миротворців і тоді прийдете. Цей Клуб створив я. Не російська федерація. Представницею ООН в Україні отримано дозвіл і прапор Організації Об’єднаних Націй. Питання є? (нагадаємо, в ООН зазначають, що не співпрацюють з Клубом юних миротворців — Ред.)
— (журналістка) Є. Ця символіка прописана саме для “Двіженія юних міратворцев”.
— (Барановський) “Двіженіє юних миротворців” — у Харкові. А у мене Клуб юних миротворців.
— (журналістка) Ви також були координатором “Двіженія юних міратворцев”.
— (Барановський) Ні! Сьогодні я — координатор Дитячого миротворчого руху в Україні за своєю програмою. Всьо.
Водночас Сергій Самойлов стверджує: вони з Володимиром Барановським, попри різницю в баченнях щодо розвитку дитячого миротворчого руху, продовжують нормально спілкуватися.
“Ми підтримуємо контакти й обмінюємося інформацією. І, звісно ж, підтримуємо нормальні стосунки. Просто у нього своє бачення, у нас — своє. <…> У нього (Барановского — Ред.), так розумію, національно-патріотичний рух. Я ж розумію миротворчий рух як загальнолюдські цінності. Національно-патріотичне — це пластуни, козаки”, — зазначає Сергій Самойлов.
Після появи двох напрямків — миротворчості та “Джури” — організовані Барановським у 2017 та 2018 роках заходи теж поєднали обидві назви — “Школа юних миротворців — школа Джур”. А сам кам’янчанин відрекомендувався, як і раніше — “координатор дитячого миротворчого руху Міжнародної програми “Модель миротворчості ООН” в Україні”. От лише він чомусь забув згадати, що “Модель миротворчості ООН” — це саме російський проєкт.
— (журналістка) Ви не могли б сказати, де саме заснований проєкт “Модель миротворчості ООН”?
— (Барановський) Ну… це…важке питання. Заснований він вопше-то в Сполучених Штатах.
— (журналістка) А в якому році?
— (Барановський) Я вже не пам’ятаю. Я кинув цим займатися. Я створив програми, отримав гриф Міністерства освіти і працюю за своєю програмою. І туда не лізу, тому що вона (“Модель миротворчості ООН” — Ред.) мені не подобається. Тому що там проросійські такі… Її перекрутили-переробили. Харків дуже сильно приклав руку до цього всього. З 12-го року я цим не займаюся. В мене програма військово-патріотичного виховання дітей та молоді України.
— (журналістка) А як же так вийшло, що на сайті (Хмельницького обласного центру туризму та краєзнавства учнівської молоді — Ред.) за 2018 рік фігурує ця програма?
— (Барановський) То програма має сайт, має гриф. Но там шо написано в цій програмі?.. Я вже поняв, на шо ви клоните, шановні! Шо написано, шо ви вичитали? Ану мені розкажіть!
— (журналістка) “Модель миротворчості ООН” заснована в росії.
— (Барановський) Не меліть дурниці! Не меліть дурниці, будь ласка. Я на вас в суд подам, шановна! (кидає слухавку — Ред.)
Який же гриф має на увазі кам’янчанин? На тему дитячої миротворчості у Володимира Барановського у співавторстві із Наталією Галецькою є посібник “Юний миротворець: навчальна програма гуртка для закладів освіти”, який отримав гриф від Інституту модернізації змісту освіти у 2017-му. Як з’ясувалося, термін дії програми гуртка “Юний миротворець”, яка отримала гриф Інституту модернізації змісту освіти у 2017 році, збіг 1 липня 2022 року.
У квітні 2019 року Володимира Барановського розпорядженням тодішнього голови Хмельницької облдержадміністрації Вадима Лозового включили до складу новоствореного обласного штабу “Джури”. Присутній він там як керівник Клубу юних миротворців і в нещодавно оновленому складі Штабу.
Окрім того, Барановський є й членом координаційної ради з питань національно-патріотичного виховання Хмельницької обласної державної (військової) адміністрації — також як керівник “Клубу юних миротворців”.
Зараз за цей напрямок відповідає обласне управління молоді, фізичної культури і спорту. За словами його начальниці Наталії Томусяк, кількісний склад Ради необмежений, а подати заявку на членство активістів там можуть різні громадські організації. Зазвичай, каже посадовиця, бажання потрапити в Раду виявляють люди, які й раніше мали досвід роботи у сфері освіти й виховання.
“За моєї пам’яті ще нікому, хто подав заявку на участь у координаційній раді, не відмовили. Ті люди, які зараз включені, у нас і раніше були на слуху. Більшість з них були включені й до інших складів. Але якщо ви надасте нам інформацію про когось із членів, яка підтверджує, що людина не може бути в Раді, ми її розглянемо на засіданні Ради”, — зазначила Наталія Томусяк.
До початку осені 2022 року, за словами Наталії Томусяк, склад координаційної ради вчергове оновили, як того вимагає положення.
Барановський з його “миротворчим” минулим та нечинною програмою гуртка спокійно “перекочував” зі старого складу в новий.
Велике бачиться на відстані
Ця історія може стати уроком, наскільки обережно варто ставитися до ініціатив в освіті, зокрема і в позакласній роботі. Адже часто апробація певних ідей починається саме із проникнення в дитячу свідомість. Так відбувалося і з дитячим миротворчим рухом, який в Україну прийшов з росії, проте встиг розвинутися далеко не скрізь.
Одним із регіонів, де таки встиг, стала Хмельниччина — завдяки ініціативі учасника миротворчої операції в Лівані кам’янчанина Володимира Барановського. Ще одним регіоном, де Рух популяризували, стала Харківщина. Там напрямок розвивав інший миротворець — Сергій Самойлов. Проте якщо харків’янин з часом, відмежувавшись від російського впливу, легалізував свою діяльність через Міжнародну асоціацію “Солдати миру” від ООН, то заснований Володимиром Барановським “Клуб юних миротворців” так і продовжував діяти без погодження з Організацією Об’єднаних Націй. Окрім того, упродовж останнього навчального року гурток “Юний миротворець” у кам’янецькому ліцеї функціював без грифа Інституту модернізації змісту освіти.
Привертають до себе увагу і спроби Володимира Барановського поєднати дитячий миротворчий рух із національно-патріотичною грою “Джура” із використанням для учасників гри блакитних миротворчих беретів. Найімовірніше, що “Джура” завдяки своїй мейнстримності стала способом швидкої мімікрії в умовах російсько-української війни. Але чи можна зі “старими” ідеями та програмами збудувати нові сенси? Ми не впевнені.
Підготували Світлана Русіна, Альона Береза
Читайте також
“Гра з доступом” в умовах воєнного стану на Хмельниччині
“Перлинний” зашморг: депутат Хмельницької облради забудовує місто з порушеннями
