2 квітня 2023 року стало знаковим у з’ясуванні стосунків між органами місцевого самоврядування та релігійними організаціями Української православної церкви. Саме тоді в Покровському кафедральному соборі Хмельницького священнослужитель УПЦ побив військового Артура Ананьєва. Інцидент спровокував хвилю різких політичних кроків: депутати одразу кількох місцевих рад Хмельниччини ухвалили рішення про припинення права на постійне користування земельними ділянками для релігійних громад УПЦ МП. 

Проте у поле зору медіа потрапили процеси далеко не у всіх тергромадах області. Тому ми вирішили дослідити цю тему глибше. Для цього надіслали запити у 60 громад з однаковим проханням надати інформацію: коли й для яких релігійних громад УПЦ рішеннями сесій погоджували дозволи на постійне землекористування. Одразу зазначимо, що деякі відповіді нас відверто здивували. 

Припинення права користування для земельних ділянок УПЦ

Квітень 2023 року: біля чотирьох хмельницьких храмів УПЦ у різні дні збираються містяни. Результатом зборів стає перехід церков у ПЦУ.

Паралельно з цим Хмельниччиною котиться хвиля однотипових рішень органів місцевого самоврядування про скасування договорів постійного користування землею для релігійних організацій. Від обласного центру ця хвиля одразу ж перекидається на Кам’янець-Подільську та Деражнянську територіальні громади. Відповідні рішення депутати тамтешніх рад ухвалили 4 квітня. Того ж місяця такі події спостерігалися у Шепетівській, Славутській, Красилівській, Нетішинській, Летичівській, Чемеровецькій та Війтовецькій громадах. У травні — у Городоцькій. Ще в одній громаді — Чорноострівській — місцевим депутатам не довелося ухвалювати рішень, оскільки всі тамтешні парафії перейшли самі до ПЦУ.

Таким чином на Хмельниччині пішли на припинення договорів з УПЦ більшість міських, дві селищні та одна сільська громада. З тенденції вибиваються Старокостянтинівська міська громада (відповідне рішення там наразі готується до розгляду), Дунаєвецька та Волочиська. Депутати Ізяславської міськради у травні ухвалили звернення до Кабміну щодо припинення договорів оренди чи користування релігійними спорудами, що перебувають у державній власності, в УПЦ. Себто про ділянки комунальної власності там не йдеться. 

У Летичівській селищній громаді на загал повідомили про припинення права постійного користування для релігійних організацій УПЦ. Проте не зазначили, для яких саме організацій те зробили. Не вказали цю інформацію й у відповіді на наш запит. Тому ми вирішили знайти такі відомості самостійно за допомогою аналітичної платформи Youcontrol.

Отож, релігійна громада Свято-Різдво-Богородичної парафії села Козачки користується ділянкою комунальної власності площею 0,15 гектара для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій у цьому ж селі. 

А Свято-Михайлівський скит Головчинецького Свято-Преображенського жіночого монастиря у селі Марківці користується ділянкою комунальної власності площею 0,15 гектара для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у цьому ж селі. Забігаючи наперед, це не єдина ділянка, якою продовжує зараз користуватися монастир. 

Зовсім не відповіли на наш запит у Чемеровецькій громаді. Водночас попри велику кількість релігійних організацій УПЦ, тут землею останні зараз не користуються — про це свідчать дані Youcontrol.

Якщо інформація про припинення договорів користування детально висвітлюється, то про подальші події в громадах публічно не комунікують. Таку позицію можна пояснити тим, що політичне рішення не поставило крапку в цій історії, а при законодавчій неврегульованості на національному рівні подекуди ще й спровокувало з’ясовування стосунків рад та релігійних організацій у судах. Так, наприклад, і сталося у Хмельницькій тергромаді.  

“Ми впевнені у законності ухвалених рішень. По одному з них вже має підтвердження у суді. По інших боремось. А боротьба за український зміст ніколи не була простою”, — стисло коментує ситуацію Хмельницький міський голова Олександр Симчишин, уникаючи називати конкретні випадки та кількість судових позовів, які зараз має міська громада. 

З реєстру судових рішень можна зрозуміти: ідеться про ділянку для релігійної громади Святих Мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії Хмельницької єпархії УПЦ у мікрорайоні Озерна обласного центру. Господарський суд Хмельницької області відмовив у позові про визнання недійсним рішення міської ради від 9 вересня 2022 року №31 “Про припинення права постійного користування земельною ділянкою юридичній особі”. 

19 громад у відповідях на запити перелічили земельні ділянки, які свого часу надавалися для користування релігійним організаціям УПЦ. При цьому у Жванецькій нам не повідомили, коли саме віддали у користування дві земельні ділянки площею 0,4 та 0,6 гектара для УПЦ.

У Китайгородській тергромаді згадали про 5 не сформованих (без кадастрових номерів) земельних ділянок площею приблизно 0,6 гектара та пояснили, що рішення щодо передачі у користування чи у власність УПЦ тут не ухвалювали. 

У Лісовогринівецькій громаді парафії УПЦ, які, згідно з відповіддю на запит, користувалися землею комунальної власності — у селах Аркадіївці та Моломолинці —  перейшли в ПЦУ. 

Решту ж відповідей умовно можна поділити на декілька форматів розвитку подій.

Земля для УПЦ на зорі української незалежності 

Судячи з отриманих відповідей, таких ділянок небагато. У більшості йдеться про те, що землю для УПЦ у постійне користування передавали депутати сільрад. 

У селі Головчинці великим шматком землі розжився Свято-Преображенський жіночий монастир. І цей випадок можна виділити окремо, оскільки для інших перелічених громад землю виділяли з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій. Монастир же отримав землю для сільськогосподарських потреб. 

Період Януковича  

Несподівано під цей опис потрапляє також небагато випадків на Хмельниччині. 

Особливістю цього періоду є те, що земельні ділянки в користування у 2012 році передавали не депутати місцевих рад, а тодішні райдержадміністрації своїми розпорядженнями. Так відбулося у двох селах нинішньої Сатанівської тергромади: Куманів та Хоптинці, де відповідні розпорядження видала Ізяславська райдержадміністрація; у випадку парафії Святих апостолів Петра і Павла міста Ізяслав та у селі Радошівка Ізяславської тергромади та ж сама райдержадміністрація. Уже згаданий Свято-Преображенський жіночий монастир отримав у цей період ще дві ділянки в оренду за межами села Головчинці для ведення підсобного сільського господарства на 12 та 1,4 гектара на основі розпорядження Летичівської РДА. 

“У ті часи питання розмежування повноважень на передачу в користування земельних ділянок (зокрема й у постійне користування релігійним організаціям) регулював Земельний Кодекс України в чинній на той момент редакції. Згідно із третьою частиною статті 122 цього кодексу, райдержадміністрації на їхній території передавали земельні ділянки із державної власності у власність або у користування в межах населених пунктів для всіх потреб. А за межами населених пунктів — для потреб, перелік яких обмежено кодексом”, — пояснює ситуацію адвокат Роман Черняк. 

Як бачимо, у переліку тут знову Свято-Преображенський жіночий монастир. Раніше ми вже писали: саме монастирі стали головною обителлю УПЦ у часи великої війни, а у випадку Головчинців монастир став ще й великим латифундистом. 

Водночас з’ясувалося, що в громаді таки припинили право землекористування та розірвали договори оренди для “монастирських” земельних ділянок. Відповідне рішення ухвалили депутати Меджибізької селищної ради 11 квітня 2023 року.

У монастирі з таким рішенням не погодилися та звернулися до Хмельницького окружного адміністративного суду. Тож у цій історії крапки ще немає. І якщо ви думаєте, що це всі ділянки в користуванні монастирями на Хмельниччині, то ви помиляєтеся. 

Період російсько-української війни

Найбільше ж ділянок депутати передали у користування УПЦ або ж надали дозволи на розроблення технічної документації після початку російсько-української війни, тобто з кінця лютого 2014 року. 

Особливо впадає в очі ситуація, коли депутати ухвалювали рішення про передачу землі у користування з весни 2021 року. Тобто після того, як уже стало відомо про російську військову активність у безпосередній близькості від кордонів з Україною.

Окрім того, у Старокостянтинівській громаді 19 липня 2021 року для релігійних організацій УПЦ надали дві земельні ділянки. Проте в одному з сіл — Волиця-Керекешина — віряни перейшли в ПЦУ. Рішення ж щодо припинення постійного користування ділянки у селі Великий Чернятин обіцяють винести на розгляд чергової сесії Старокостянтинівської міської  ради. У сформованому порядку денному сесії, яка мала відбутися 29 грудня 2023 року, зазначене питання було.  Про це повідомив начальник відділу забезпечення діяльності Старокостянтинівської міської ради Олександр Гавриловcький. Проте саме засідання у цей день так і не відбулося. Його, за словами начальника відділу інформаційного забезпечення виконавчого комітету міської ради Сергія Бліща, перенесли на 17 січня. 

Водночас ділянка в селі Великий Чернятин не єдина в УПЦ на території Старокостянтинівської громади. Досі в користуванні Свято-Хресто-Воздвиженського чоловічого монастиря земля державної власності для обслуговування будівель громадських та релігійних організацій у середмісті Старокостянтинова. Іншу ж ділянку — на 3,4 гектара для ведення товарного сільськогосподарського виробництва — монастир має у приватній власності у селі Веснянка.

Земля для УПЦ: не надати не могли? 

Що ж відбувалося далі після ухвалення депутатами рішень? Зокрема у Вовковинецькій громаді, за словами тамтешнього голови Сергія Волковинського, на сесії депутати підтримали рішення не про право постійного користування, а про надання дозволу на виготовлення технічної документації на земельні ділянки для УПЦ. Проте далі, стверджує посадовець, процес оформлення не пішов. 

“Після надання дозволу більше вони до нас не зверталися — ні з проханням про затвердження тих земельних ділянок, ні про що. Тому земельні ділянки так і є власністю громади. Якби вони виготовили технічну документацію, тоді знову звернулися б до нас за її затвердженням. А після затвердження земельні ділянки вже були б їхньою власністю. Але цього не сталося. Якщо вони звернуться, ми їм відмовимо. Це моя позиція і позиція депутатського корпусу. На нашій території вони не мають права власності ні на споруди, ні на майно. Усе церковне майно є власністю громади”, — каже Сергій Волковинський. 

Не могли не надавати земельні ділянки для тих релігійних громад УПЦ, які зареєстрували на себе будівлі храмів — на цьому наголошує начальниця відділу земельних відносин Полонської міської ради Наталія Хоменко.   

“Згідно із законом, ми маємо надати ділянку для обслуговування будівлі. Але лише у користування, не у власність. Тобто всі ділянки на території Полонської громади, де надали земельні ділянки у користування УПЦ, — це ті випадки, де на храми зареєстроване речове право. Там же, де цього немає, у користування не надавали”, — коментує начальниця відділу земельних відносин Полонської міської ради Наталія Хоменко.   

Про те, що це саме після звернень УПЦ депутати надали землю у користування організаціям цієї концесії, говорить і голова Ленковецької громади Юрій Криворчук. 

“Релігійні організації самі захотіли. Ми надалі будемо переглядати ці рішення, бо в нас у громаді 9 релігійних організацій з УПЦ перейшли в ПЦУ. І ще дві не перейшли”, — каже Юрій Криворчук. До речі, дві організації УПЦ Ленковецької громади, які не перейшли у ПЦУ, це якраз ті дві з трьох, яким надано у постійне користування землю. Ані за громадою села Пиляї, ані за громадою села Мокіївці право власності на будівлю храму не закріплене. 

До початку великої війни релігійні громади або їхні представники часто зверталися до місцевих рад із клопотанням про передачу земельних ділянок у постійне користування і про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою, пояснює юристка, фахівчиня Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Хмельницькій області Ольга Чорна. У клопотанні зазначали розмір ділянки, її цільове призначення, бажане місце розташування. При цьому рада мала місяць на ухвалення рішення. 

“Чи міг орган місцевого самоврядування не передавати земельну ділянку у постійне користування земельною ділянкою? Певно, потрібно виходити з того, чи є на цій земельній ділянці будівля, до прикладу, будівля храму. До якої категорії за основним  цільовим призначенням належить ділянка. Чи хтось іще на неї претендує (можливо, хтось подав першим відповідне клопотання зі всією потрібною документацією). Звісно, відповідна земельна комісія може пропонувати органу місцевого самоврядування не голосувати за рішення про надання дозволу. Але якщо всі документи відповідають вимогам законодавства, релігійна громада може навіть звернутися до суду про зобов’язання місцевої ради вчинити відповідні дії”, — пояснює Ольга Чорна. 

Що приховують громади? 

У відповідях на запити від 13 громад ішлося: рішення про передачу в користування земельних ділянок для УПЦ МП від 6 січня 2020 року не надавалися. У Ярмолинецькій — що такі рішення не ухвалювалися з 1 січня 2021 року, а у Миролюбненській — зазначили, що на території громади взагалі немає жодних ділянок у користуванні УПЦ (МП). Водночас у Староушицькій громаді відповіли, що вони не є розпорядниками такої інформації.

Така відповідь, швидше за все, — намагання приховати події до 2020 року. Як ви вже, напевно, здогадалися: у більшості територіальних громад УПЦ користується земельними ділянками, а в деяких ще й мають їх у приватній власності. 

Миролюбненська

Храм Різдва Пресвятої Богородиці села Верхняки має ділянку у приватній власності площею 0,1 гектара у селі Миролюбне під будівництво та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій.

Віньковецька

Свято-Миколаївська церква села Гоголі користується земельною ділянкою комунальної власності площею 0,1 гектара, розташованою у селі Женишківці цієї ж громади.

Свято-Успенський храм у селі Дашківці — ділянкою комунальної власності площею 0,8 гектара у тому ж селі.

А Свято-Михайлівський храм села Слобідка-Охрімовецька має у приватній власності земельну ділянку сільгосппризначення площею 0,15 гектара у селі Охрімівці.

Слобідсько-Кульчієвецька

У селі Мукша Китайгородська громада Свято-Троїцького храму користується ділянкою комунальної власності площею 0,3 гектара, що на території села Слобідка Кульчієвецька. 

Ярмолинецька

У релігійної громади Свято-Миколаївської села Кадиївка є ділянка приватної власності у цьому ж селі  площею 0,9 гектара.

А релігійна громада Хресто-Воздвиженської парафії села Соснівка користується ділянкою комунальної власності площею 0,1 гектара у цьому ж селі. 

Користується ділянкою комунальної власності площею 0,26 гектара і релігійна громада Свято-Вознесенської парафії села Шарівка. Цільове призначення всіх перелічених ділянок — “для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій”.

Антонінська 

Релігійна громада Свято-Покровського храму села Велика Медведівка користується аж 5 земельними ділянками. З них чотири ділянки із сільгосппризначенням загальною площею понад 7 гектарів — у приватній власності релігійної громади й ще одна, площею 0,15 гектара, комунальної власності.

У приватній власності ділянка у Свято-Покровської парафії села Гриценки площею 0,1 гектара.

Релігійна громада Свято-Михайлівського храму села Малі Пузирки користується ділянкою комунальної власності площею 0,16 гектара у селі Ледянка. 

А релігійна громада Свято-Різдво-Богородичного храму села Терешки — ділянкою комунальної власності площею 0,3 гектара. Усі ділянки мають цільове призначення “для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій”.

Волочиська

У місті Волочиськ релігійна громада парафії Святих апостолів має земельну ділянку у приватній власності площею 0,06 гектари із цільовим призначенням “для релігійних організацій”.

Ми вирішили поглянути на ситуацію із землею УПЦ і в тих громадах, де наш запит взагалі проігнорували. За допомогою аналітичної платформи Youcontrol виявили, що конфесія користується або володіє землею ще у чотирьох тергромадах. 

Білогірська

Релігійна громада церкви Свято-Різдво-Богородичної парафії селища Білогір’я користується земельною ділянкою комунальної власності площею 0,27 гектара. 

Церква Свято-Різдво-Богородичної парафії села Хорошів — ділянкою комунальної власності площею 0,1 гектара в тому ж селі. 

Гуменецька

Храм успіння Божої Матері села Великозалісся користується ділянкою державної власності площею 0,1 гектара у цьому ж селі.

Михайлюцька

Храм Святої Казанської Божої Матері у селі Михайлючка має у приватній власності ділянку площею 0,6 гектара під будівництво та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій у цьому ж селі. 

Судилківська

Релігійна громада Свято-Іоанно-Богословської парафії села Хролин користується ділянкою 0,2 гектара для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій. 

Інший помітний землевласник громади — Свято-Різдво-Богородичний чоловічий монастир у селі Городище, який свого часу московити відібрали у католицького ордену ченців-кармелітів. Він користується двома ділянками комунальної власності — на 0,6 гектара сільськогосподарського призначення та на 0,005 гектара під будівництво та обслуговування будівель торгівлі. Окрім того, монастир має ще одну ділянку площею 1,6 гектара із таким же призначенням у власності.  

До речі, попри те, що Хмельниччина за кількістю переходів релігійних громад УПЦ до ПЦУ серед лідерів, досі жоден монастир УПЦ не перейшов до Православної церкви України. 

“Немає навіть законодавчого механізму, щоб монастирі могли самостійно змінювати канонічну підлеглість. Це можливо здійснити тільки з дозволу місцевого єпископа і синоду, які мають затвердити зміни до статуту. Якщо парафія може провести загальні збори й не менш як двома третинами присутніх членів громади проголосувати за перехід до ПЦУ, то монастир не має такого права. Тому, наприклад, у Києво-Печерській лаврі взагалі була утворена нова юридична особа у складі ПЦУ”, — пояснює релігієзнавець, доктор історичних наук Андрій Смирнов.

Долю майна УПЦ вирішить закон 

Від 24 лютого 2022 року нових рішень щодо відведення земельних ділянок у користування депутати місцевих рад на Хмельниччини не ухвалювали. Проте співрозмовники, з якими нам вдалося поспілкуватися, визнають: припиняти вже чинні угоди з УПЦ у громадах не планують. 

Зокрема, начальниця відділу земельних відносин Полонської міської ради Наталія Хоменко наполягає, що припинення договору на користування земельною ділянкою зараз нічого не вирішить. 

“Ми то тільки за “припинити” для московського патріархату, але в законодавчому полі як це зробити? Ну, припинимо ми право власності на землю, а з будівлею, на якій вона стоїть, що робити?”, — каже Наталія Хоменко. 

А у Сатанівській селищній раді, де релігійні організації УПЦ зараз мають у користуванні три ділянки комунальної власності, покладаються на свідомість парафіян і планують почекати, поки всі віряни ухвалять рішення про перехід до ПЦУ. 

“А якщо ні, то ми чекаємо закону, щоб на щось спертися. Адже рішення, яке приймається до набрання чинності закону, не зовсім конституційне і його можна через суд оскаржити, якщо буде грамотний юрист”, — коментує спеціалістка відділу земельних відносин Сатанівської селищної ради Оксана Новоселицька. 

Чітко визначила б статус УПЦ і поклала б край усім суперечкам навколо конфесії відповідна законодавча ініціатива. І вона з’явилась. 19 жовтня 2023 року Верховна Рада прийняла за основу такий Проєкт Закону. У ньому пропонується, зокрема, “не допускати діяльність релігійних організацій, керівні центри яких розташовані за межами України, у державі, яка здійснює збройну агресію проти нашої країни”. 

Для виявлення підлеглості релігійних організацій центрам впливу в державі-агресорі Державна служба України з етнополітики та свободи совісті проводитиме релігієзнавчу експертизу діяльності таких релігійних організацій. У разі встановлення такої підлеглості Служба видаватиме обов’язковий до виконання припис про усунення виявлених порушень. 

“Якщо релігійна організація згідно з приписом не усуне виявлених порушень протягом визначеного у такому приписі строку, Державна служба України з етнополітики та свободи совісті  матиме право звернутися до суду з позовом про припинення діяльності цієї релігійної організації. Таким чином ідеться про регулювання діяльності релігійних організацій, а не про заборону. У такий спосіб держава навіть в умовах воєнного стану не вдається до репресивних заборон, а натомість використовує інструменти правосуддя”, — пояснює голова Служби Віктор Єленський. 

Тож сподівання на ініціативу великі. Особливо, якщо вона врегулює статус майна УПЦ. 

“Вважаю, ухвалення Закону надзвичайно важливим і актуальним. Разом із тим через свою слабку категоричність і недосконалість, він залишатиме багато відкритих питань, пов’язаних з УПЦ МП і кількість судових позовів навряд чи зменшиться”, — зазначає Хмельницький міський голова Олександр Симчишин. 

“Якщо буде заборонена релігійна організація, у якої є майно, до якого фонду це майно має перейти? До державного чи, може, до громади? Щойно у законодавчому полі буде прописано, що відбуватиметься із нерухомим майном забороненої законом організації, за собою це потягне і речове право, на якій це речове право розташоване”, — вважає начальниця відділу земельних відносин Полонської міської ради Наталія Хоменко.   

Наразі в Україні, попри майже шість сотень переходів до ПЦУ від початку великої війни, досі діють понад 8 тисяч релігійних громад УПЦ. І Хмельниччина досі у четвірці лідерів за кількістю таких релігійних організацій. Кожна з цих парафій, як пояснює Андрій Смирнов, це окрема юридична особа. 

“Навіть якщо цей законопроєкт буде ухвалений, потрібно 8 тисяч позовів до суду. Можливо, місцевим радам цей закон допоможе ухвалювати якісь політичні рішення. Але він не вирішуватиме системної проблеми з функціюванням УПЦ МП. Тим більше, що відповідно до законодавства, у нас церкви можуть діяти і без реєстрації статуту”, — зазначає релігієзнавець.

У запропонованому законопроєкті вживаються нові терміни, значення яких не закріплене в інших нормативних актах, звертає увагу юристка Ольга Чорна. А тому, на її думку, з ухваленням законопроєкту зміни мають торкнутися й інших, уже чинних, законів. 

“Тоді було б доцільно Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” викласти в новій редакції, прописавши там терміни “релігійна організація”, “керівний центр (управління)”, “релігійна організація, афілійована із центрами по впливу” та інші”, — пояснює Ольга Чорна. 

Окрім того, на думку фахівчині, потребують доопрацювання і визначені у законопроєкті підстави для припинення релігійної організації. 

“У визначенні “у разі виявлення інших порушень вимог щодо створення  і діяльності релігійної організації, встановлених Конституцією України, цим та іншими законами України” —  не вистачає конкретики: яких саме “інших порушень”? Це розмите формулювання, яке може призвести до зловживань або постійного визнання в судовому порядку рішень про відновлення порушеного права”, — зазначає Ольга Чорна. 

Водночас, на думку юристки, позитивним моментом є те, що у законопроєкті закріплений механізм припинення релігійної організації у судовому порядку: за позовом органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, або за позовом прокурора.

“Напевно, після цього у прокуратури збільшиться кількість повідомлень про “інші порушення”, вчинені  релігійними організаціями. Можливо, це початок змін”, — вважає юристка. 

Проте чи вирішить підтриманий у першому читанні законопроєкт долю майна забороненої релігійної організації — актів на постійне користування та оренди державних і комунальних об’єктів — досі не зрозуміло. 

Допоки триває ось ця юридична невизначеність, релігійні організації УПЦ використовують на свою користь чинне законодавство, яке насправді дає їм багато простору для дій: від пільг для отримання земельних ділянок, несплати податків за неї до оформлення цієї землі навіть у приватну власність. Водночас нинішнє законодавство залишає не так багато простору для влади різних рівнів: політичні рішення, які вже оскаржуються у судах, добровільний перехід релігійних громад разом зі священнослужителями чи кримінальні провадження, розслідування яких може тривати роками, а потім ще стільки ж розглядатися судами. 

Підготували Альона Береза, Світлана Русіна, Марія Турчина

Це журналістське розслідування було проведене й опубліковане в рамках проєкту ІРРП “Підтримка журналістських розслідувань” за фінансової підтримки International Media Support (IMS).