The Economist у своєму матеріалі “To bury its dead, Ukraine is having to dig up victims of past wars” розповідає про одне з кладовищ України – Личаківське. Цей цвинтар “віддзеркалює нашу складну пам’ять”, включаючи речі, “про які ми не знаємо, як говорити”. Про нові могили та ексгумацію старих поховань читайте у матеріалі, який ми для вас адаптували. 

На війні загинуло так багато людей, що у Львові, на західній Україні, останні жертви витісняють загиблих у минулих війнах. 4 серпня родина Віталія Чековського з сумом спостерігала, як його ховали разом з двома товаришами у військовій частині історичного Личаківського цвинтаря міста. Піщана земля, де вони його поховали, була м’якою і пухкою. Ще кілька тижнів тому його могила була місцем спочинку когось іншого.

Кількість загиблих на війні в Україні є таємницею, але можна скласти уявлення про масштаби, відвідавши військові кладовища, які стрімко зростають і є в кожному місті та містечку. На Личаківському кладовищі, розповідає Олександр Дмитрів, його директор, пан Чековський був 507-м похованим з початку вторгнення 24 лютого 2022 року. Спочатку загиблих ховали в іншій частині кладовища, але місця швидко закінчувалися, тож кладовище перенесли на трав’янистий схил, де у 1970-х роках, коли Україна ще була частиною радянського союзу, було споруджено військовий меморіал. Коли ряди могил підіймалися на пагорб, гробарі несподівано знайшли скелети.

червона армія визволила Львів від нацистів у 1944 році, а потім просунулася далі на захід, але боротьба не закінчилася. Українські партизани-націоналісти боролися з військами НКВС, попередника КДБ, впродовж багатьох років після цього. Пан Дмитрів вважає, що більшість похованих у новознайдених могилах були НКВСниками, і 560 з них були ексгумовані з квітня, щоб звільнити місце для нових загиблих. Зрештою, ексгумовані будуть поховані в іншому місці, а радянський меморіал, де зараз пісок засипає імена загиблих, також буде перенесений. Пан Дмитрів розповідає, що жахливо те, що у переважної більшості ексгумованих скелетів були розрізані черепи. Перед похованням їхні тіла віддали студентам львівського медуніверситету для розтину.

Сподіваємося, що пан Чековський спочиватиме з миром назавжди, але якщо минуле Личаківського цвинтаря є хоч якимось довідником, то немає жодних гарантій цього. У 1915 році росіяни, які тоді перебували у Львові під час короткої окупації під час першої світової війни, відкрили цвинтар для австро-угорських військ одразу за тим місцем, де пізніше були поховані НКВСники. Згодом там було поховано понад 4700 осіб. У міжвоєнні роки поляки, які тоді контролювали місто, почали їх ексгумувати. У 1946 році радянська влада, яка згодом захопила Львів у поляків, почала зносити старий австро-угорський цвинтар, і відтоді там ховали цивільних.

На іншому боці Личаківського цвинтаря поховані поляки, які загинули в боротьбі з українцями за контроль над Львовом у 1919-20 роках, а згодом і з червоною армією. У радянські часи ці могили були частково зруйновані, а цвинтар занепав. Коли поляки профінансували його відновлення у 1990-х роках, українська влада вирішила побудувати ще один меморіал, присвячений тим, хто загинув у боротьбі з поляками. Архангел Михаїл, який увінчує колону меморіалу, тепер дивиться вниз на могили українців, які воювали з росіянами після 2014 року, а також могили тих, хто загинув у боротьбі з радянськими військами під час і після другої світової війни.

Історія не стоїть на місці, і, зітхає Інна Золотар, екскурсовод у Львові, “вона також є зброєю”. Щодо Личакова, то вона каже, що він “віддзеркалює нашу складну пам’ять”, включаючи речі, “про які ми не знаємо, як говорити”.

Підготували Альона Береза, Валентина Повзун