“Вісім ракет по нас прийшло. Дві — збилися з курсу, а решта — прийшли прямо по нашому місцю розташування. Тоді постраждали найбільше ті, хто був в караулі”, — так описує події ночі з 26 на 27 травня 2022-го року хмельничанин Олексій Попов, боєць 19-го окремого стрілецького батальйону.  

Саме тієї ночі поблизу Харкова 38-річний чоловік отримав вибухову травму, яка спричинила подальші системні розлади в організмі. Те, через що довелося пройти Олексію, — шлях багатьох військових. Шлях взаємодії з бюрократичною системою. Тією самою, яка мала б допомагати захисникам після отриманих поранень чи травм. Але натомість через свою непродуманість часто навпаки перешкоджає отримати інвалідність, виплати й просту, але таку важливу для них повагу. 

Травма, яку отримав Олексій, є дуже поширеною на фронті. Її небезпека в тому, що, на перший погляд, незначні ушкодження надалі без належного лікування можуть сильно вплинути на здоров’я. Тож саме на цьому прикладі ми й вирішили описати все те, через що постійно доводиться проходити травмованим військовим. 

“Став знімати бронь, і мене “вирубило”

Травневої ночі російська ракета прилетіла за 80 метрів від місця перебування Олексія. За його словами, майже все, що він тепер знає про події тієї ночі, почув уже від побратимів.  

“Сказали, що мене хвилею добряче підкинуло спочатку об дерево, потім — об землю. Коли оговтався, зрозумів, що не можу рухати ногами взагалі. Перша думка: їх — ніг — більше немає. А потім розрухався і побачив обличчя хлопців, які намагалися мене затягнути за укриття”, — згадує Олексій Попов.

Олексій згадує, що далі діяв “на адреналіні”: допомагав відправляти поранених військових у шпиталь, евакуйовувати цивільних. Зрозумів, що з ним уже щось не так, майже через добу після прильоту:

“Став знімати бронь і мене просто “вирубило”, почав задихатися, відчув страшенний біль праворуч у грудині. Застібнув, трохи полегшало і вже спав у броні. Вона тримала, як корсет. Зранку зрозумів, що нам дісталося некисло”

У наступні дні Олексій відчував нудоту, сильний головний біль і надалі так і не міг дихати без бронежилета. Неприємні відчуття глушив пігулками, які видавали медики. Через дві доби хмельничанин потрапив у харківський шпиталь.  

“Фактично одразу при огляді там діагностували баротравму (травма від надлишкового тиску — ред.). Зробили флюорографію і повідомили: патологій у легенях немає. Також мене оглядав травматолог, який сказав, що тріщини, може, і є, але реально ніхто нічого із цим не зробить. Як потім мені пояснили в інших шпиталях, у мене було зміщення внутрішніх органів, торакальний хірург побачив потім і залишки травми хрящів”, — розповідає хмельничанин. 

Олексій каже, що не бачить сенсу оцінювати дії медиків як негативні, адже діяли вони за протоколом. У шпиталі разом з побратимами він ще й допомагав переносити бійців з важкими пораненнями. Побачивши це, невролог зробила висновок: із наслідками баротравми він впорається самостійно. Щоправда, попередила: у разі погіршення стану потрібно звернутися у госпіталь.

“Усі бігли, а побратими наді мною сиділи”

Олексій повернувся до свого підрозділу, який у той час передислокувався на інше місце — бої йшли з північного боку Харкова. Щоночі, згадує військовий, їхні позиції обстрілювали росіяни зі звичайної та реактивної артилерії, танків і мінометів.

“Ми з хлопцями ночі три чи чотири підряд ходили на “дальнячки”. Там, де нема ні зв’язку, ні світла. Ближче до лінії розмежування прилітали вже значно крупніші калібри”, — каже Олексій.  

В одному з таких місць військові встигли зробити бетоновані укриття для захисту. Якось в радіусі 50 метрів від них відпрацювала самохідна артилерійна установка. 

“У залізобетонній конструкції ти отримуєш такий резонанс, що в когось зразу кров з очей, вух та носа. Від вибуху всі, хто стояв, впали, а всі, хто лежав, встали на ноги. А потім ми почали окопуватися”, — розповідає Олексій. 

Олексію ставало гірше. Кожного разу після виходу з укриття чоловікові потрібно було до пів години, щоб очі звикли до сонця. Каже, що починало боліти ліве око, потім — праве, далі починався головний біль. 

“Я не спав, а просто відключався. Дві-три години мене ніхто не міг добудитися. Під час тривог і наступів всі бігли, а побратими наді мною сиділи. Але я цього не відчував”, — згадує Олексій.  

Контузія — струс 

Встановити, чи було це контузією внаслідок потрапляння під ударну хвилю вже неможливо, адже цей діагноз має виставляти невролог за сукупністю ознак у перші п’ять днів після травми. Втім, баротравма якраз і може бути однією зі складових контузії. 

“Чому п’ять днів? Тому що в цей час зберігається симптоматика. При цьому немає проявів на МРТ або КТ. На 6-7 день лікар вже не має права писати такий діагноз. І навпаки: якщо до мене приїхала людина з уже встановленим діагнозом “струс головного мозку”, я не маю права зняти цей діагноз. Навіть якщо людина каже, що почувається добре, все минуло”, — коментує лікар-невролог Олександр Хонда.  

Лікар використовує словосполучення “струс головного мозку”, бо за сутністю контузія і є струсом внаслідок дії вибухової хвилі. МОЗ називає сім основних ознак струсу мозку.

За словами Хонди, всупереч поширеній думці, струс не має ступенів. 

“Це як ступінь вагітності. Жінка не може бути вагітною на 50%. А от забій головного мозку справді має три ступені: легкий, середнього ступеня та важкий”, — пояснює невролог. 

У випадку, якщо в людини таки струс мозку, основною допомогою вважають так званий “охоронний режим”.

“Це коли людина не перенапружується фізично та емоційно, не виходить на сонце, більше спить, більше на свіжому повітрі, п’є воду. Якщо є психоемоційне збудження, його трішки пригнічують препаратами. Такий охоронний режим має тривати 2–3 тижні”, — каже лікар. 

Відпустка замість направлення 

Олексія знову відправили у госпіталь. Там зробили комп’ютерну томографію і призначили ліки, яке чоловік приймав упродовж тижня. Проте стан від цього не покращився, а хмельничанина так і не госпіталізували. 

“У шпиталі сказали, що я маю перебувати на ППД (пункті постійної дислокації. — ред). На їхню думку, я мав бути там у зашитому стаціонарному пункті. Він у нас був, але так само на позиції. Я їх теж розумів. Тоді була велика кількість поранених. Тому на таких, як я, не могли звертати увагу”, — каже Олексій. 

Тоді в Олексія почалися судоми, він періодично не міг координувати ліву ногу й руку. Тоді ж матір військового потрапила до лікарні, тож командир вирішив відправити чоловіка у 10-денну відпустку. Олексій поїхав додому в Хмельницький. Щоправда, направлення у медзаклад йому не надали.

Довідка: У випадку отримання травми важливо отримати довідку про обставини поранення, контузії, каліцтва. У ній мають бути зазначені обставини, місце та час отримання поранення та виключення того, що поранення було отримане під впливом алкогольного чи наркотичного спʼяніння. Усі ці фактори надалі суттєво впливають на рішення військово-лікарської комісії (ВЛК) та медико-санітарної експертної комісії (МСЕК). 

“У довідці має бути написано, що військовослужбовець отримав поранення, контузії, ампутації кінцівок або захворювання під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією росії проти України. Якщо довідку не видали, можна звернутися з рапортом до військової частини. Якщо і тут немає результату – звернутися зі скаргою до штабу оперативного командування, якому підпорядковується військова частина”, — пояснює  заступниця директора Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Хмельницькій області Ольга Чорна. 

Згідно зі змінами до Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, які стали чинними 28 травня 2023, для отримання довідки проведення службового розслідування тепер не обов’язкове. 

Без направлення — за двері 

У Хмельницькому Олексій вирушив на огляд у поліклініку. Там виявили: у чоловіка, який ніколи не мав проблем з тиском, гіпертонія. Хмельничанину дали направлення на консультативні огляди до поліклініки обласної лікарні. Оглянув його і невролог військового госпіталю. Але щоразу, коли він повідомляв про те, що він військовий, його, пригадує, виставляли за двері:

“Наполягали на направленні з військової частини або від військового шпиталю. Сказали, без нього можуть оглянути, призначити курс лікування, але нічого не уповноважені писати у висновку. В ідеалі направлення мав дати начмед частини. Але він може  його видати тільки  за місцем перебування. Принаймні на той момент так було”

Довідка: Отримання виписного епікризу та направлення на військово-лікарську комісію від лікарняного закладу — наступний крок після отримання довідки про обставини поранення. 

“Для направлення на ВЛК необхідно написати на ім’я командира військової частини два рапорти: один — про видачу довідки про обставини травми (поранення, контузії), другий — про направлення на ВЛК. Кожен рапорт рекомендується подавати у двох екземплярах та для проставлення на екземплярах заявника відмітки про отримання”, — йдеться на сайті безоплатної правової допомоги. 

Їхав у село — потрапив до реанімації 

Зрозумівши, що повноцінного огляду домогтися не зможе, Олексій зібрав речі та придбав квиток назад у Харків. В останні дні відпустки хмельничанин вирішив поїхати в село, де в той час перебували його діти. Але туди чоловік так і не доїхав. Пригадує лише, що відчув сильні нудоту та біль. Коли отямився, то дружина повідомила, що він в реанімації міської лікарні. Там чоловік перебував три дні, а згодом ще два тижні довелося пробути у терапевтичному відділенні. Каже, що за більшість ліків та МРТ довелося платити:

“Більшість препаратів, які мені вводили, не те, що не були передбачені програмою медичних гарантій, їх навіть в аптеках було важко знайти. Щодо МРТ та КТ, то є можливість зробити  їх безкоштовно, але, я так розумію, існує черга. Загалом у мене на лікування з усіма оглядами на сьогоднішній час пішло вже, певно, понад 200 тисяч гривень (станом на початок травня 2023 року. — Ред)”, — згадує Олексій. 

Довідка: Відповідно до постанови Кабміну від 19 квітня 2022 р. № 458, військові лікуються безоплатно у військово-медичних закладах Міноборони та МВС. Лікування під час дії воєнного стану відбувається за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання цих закладів. Проте Олексій лікувався у цивільній лікарні. 

Лікування у психлікарні 

Після реанімації чоловік не координував лівий бік тіла, а також погіршилося мовлення — він почав затинатися. Ця проблема триває і досі. З міської лікарні його спрямували у неврологічне відділення лікарні у селі Скаржинці. Лікування там дало результат: Олексій почав спати. 

“Перед цим місяці два сну практично не було, а лише моменти, коли мене просто “вимикало” — на пару секунд або на кілька годин. У Скаржинцях я вже трохи розходився. В цій лікарні лікування було безоплатним, а от харчування залежало від зміни — інколи їжу неможливо було вживати навіть через силу…”, — каже хмельничанин. 

Втрата свідомості може бути наслідком вегетативної дисфункції із посттравматичним синдромом, пояснює невролог Олександр Хонда. Вона може бути пов’язаною зі стресогенними чинниками та депресивними епізодами. 

“Її прояви: коливання тиску, головний біль, запаморочення, порушення сну, порушення сечовиділення, травлення, психоемоційні розлади, тривожність. Чарівної пігулки від цього стану не існує. Він лікується лікарями-неврологами та психотерапевтами. Методи лікування: медикаментозні, фізіотерапевтичні, когнітивно-поведінкова психотерапія”, — зауважує лікар. 

Два місяці на відповідь 

Після лікування у Скаржинцях Олексія почали  готувати до військово-лікарської комісії. 

“Було таке, що лікар казав: “Там у тебе щось незрозуміле, тому я пишу, що здоровий. Проблеми з рукою і ногою — вроджені, а зміщення рідин та“бульбашки” в голові — це вже вікове…”. Спрямували на огляд і до сурдолога, який встановив діагноз “нейросенсорна приглухуватість”. Далі одного метра, якщо хтось тихенько говорить, я вже майже не чую. Окулістка сказала, що я втрачаю зір. Щодо очей — возили у Вінницю та у Київ. Все підтвердилося. У шпиталі пройшов військово-лікарську комісію повністю. В день оголошення ВЛК мене зі шпиталю виписали і завезли до військкомату. Сказали, що рішення потребує підпису у Вінниці і буде за 10–14 днів”, — розповідає Олексій. 

У військовій частині погодилися почекати рішення ВЛК і порадили лишатися у Хмельницькому. Але ні через 10, ні через 14 днів відповіді від комісії не було:

“Написав до шпиталю офіційного листа, бо телефоном нічого з’ясувати не вдавалося. Аж через два місяці вони відповіли на лист: я маю вибути в частину і там очікувати рішення ВЛК”. 

Через такі дії госпіталю Олексію довелося звернутися до обласного військкомату. За десять днів з’явилося і рішення ВЛК, яка не встановила зв’язок травми із виконанням бойового завдання. 

“Для мене хмельницький шпиталь — це інституція, яка взагалі не має існувати. Такі, як я, там ніхто. Якби я ще хотів закосити, але ж добровільно пішов. Знав, на що мені там чекати”, —- зауважує Олексій Попов.  

Написали листа до шпиталю і ми, адже інакшим способом зв’язатися із закладом неможливо. У листі запитали, зокрема, про те, які ВЛК працюють у військовій частині (госпіталі) та скільки потрібно часу на формування висновку цих комісій. Згідно із відповіддю, при військовій частині, де розташований госпіталь, діє три військово-лікарських комісії: позаштатна постійно діюча госпітальна та дві позаштатні постійно діючі гарнізонні ВЛК. Відповідно до положення про ВЛК, огляд військовослужбовців проводять хірург, терапевт, невролог, окуліст, отоларинголог, для військових-жінок — ще гінеколог, а за необхідності ще й інші фахівці. Рішення ВЛК ухвалюються у період до п’яти календарних днів.

У випадку Олексія порушення термінів очевидне.

Повторна ВЛК 

Зрештою в обласному військкоматі Олексію дали направлення на повторну ВЛК у Вінницькому госпіталі. Там хмельничанину пояснили: його проблеми зі здоров’ям — це прояв вибухової травми.

“Лікарі сказали, що під час самої події з лівого боку голови в периферичній нервовій системі відбувся розрив пучків з’єднання. КТ майже через місяць і МРТ майже через півтора місяця після травми це вже не показує”, — розповідає Олексій. 

Як пояснює невролог Олександр Хонда, центральною нервовою системою в організмі є спинний мозок. Периферичну ж нервову систему утворюють вузли, нерви та нервові закінчення.

“Периферичний нерв відновлюється на один міліметр протягом місяця. Довжина таких нервів різна: може бути один сантиметр, а може — від попереку до п’ятки. Загалом процес відновлення дуже індивідуальний. А, наприклад, у людини із цукровим діабетом не відновиться ніколи”, — каже невролог. 

Докази недостатні 

У січні 2023 року в Олексія вже були готові всі документи, щоб подаватися на МСЕК (медико-санітарна експертна комісія займається встановленням груп інвалідності — Ред.). 

“Сказали, що дають третю групу на три роки. І що в мене є три роки, щоб довести, що я дійсно отримував інвалідність на війні”, — каже хмельничанин. 

Отож групу інвалідності Олексію таки встановили. Але при цьому медичні експерти вважають надані військовим докази недостатніми для доведення його участі у війні. Проблем додало і те, що під час отримання чоловіком травми, військова частина Олексія за документами була в резерві. 

“У довідці, яку дали, йдеться, що ми перебували на резерві, в такому-то такому-то населеному пункті, в такий-то такий-то день і сталося така-така-така подія. Наприклад, родини хлопців і дівчат, які в лютому-березні 2022 року, перебуваючи на навчаннях, на пунктах постійної дислокації, у казармах, загинули, не отримали ніяких документів, які б підтверджували, що ці люди загинули на війні. Їхні родини не є родинами загиблих на війні”, — каже Олексій. 

Довідка 

Для отримання статусу “особа з інвалідністю внаслідок війни” потрібно мати посвідчення учасника бойових дій (УБД).

“Військовослужбовцю, який брав участь у бойових діях, надається посвідчення УБД. А військовослужбовець, який брав участь у бойових діях і отримав там поранення/травму або тяжко захворів, внаслідок чого оформив собі групу інвалідності, буде вважатися особою з інвалідністю внаслідок війни. Учасник бойових дій, якому встановлено групу інвалідності (і вона повʼязана з захистом Батьківщини або виконанням обовʼязків військової служби), має право на отримання статусу “Особа з інвалідністю внаслідок війни”, — йдеться на сторінці громадської організації “Принцип”, яка займається допомогою військовим. 

І от якраз з отриманням статусу УБД в Олексія та таких, як він, виникають проблеми. Власне, це проблема тисяч українських добровольців та мобілізованих, які офіційно досі не мають підтвердження своєї участі у війні. Станом на початок липня, за словами заступника Міністра оборони України Віталія Дейнеги, з мільйона українських військових лише 40 тисяч отримали статус УБД. На думку Олексія, таку малу кількість можна пояснити складністю збору необхідних підтверджень з військової частини. 

“Для отримання статусу УБД потрібні бойові розпорядження, накази, копії, витяги журналів з бойових донесень, бойових дій, де дійсно ти перебував, коли ти перебував, що саме ти робив. Особливо складно витребувати ті документи, які мають так званий внутрішній обіг. Раніше (до початку великої війни — Ред.) більшість військових отримували УБД ще в частинах. У частині, поки ти служиш, виконуєш бойові або вже не бойові задачі, процес проходження трохи простіший. А якщо ти вже звільнений, тобі практично всі шляхи перекриваються”, — зауважує Олексій Попов. 

Хмельничанин досі намагається зібрати всі підтвердження своєї участі у бойових діях. Якщо йому це вдасться, то далі пакет документів потрібно подати до Міністерства ветеранів.  

“У міністерстві погоджують “учасника бойових дій”, тоді я вже з цим посвідченням буду звертатися до ВЛК на Київ (центральна медична військово-лікарська комісія — Ред.), щоб мені переформатували статус. А потім знов до МСЕК, до соціальної служби, до пенсійного фонду”, — каже Олексій. 

З квітня Олексію призначили пенсію з інвалідності, пов’язану із проходженням служби. Вона більша, ніж просто з інвалідності, але менша, ніж була б у разі наявності статусу “Особа з інвалідністю внаслідок війни”. Менша в такому разі й одноразова допомога, пов’язана з втратою працездатності й інвалідністю після поранення. 

“Пенсія — десь в районі п’яти-шести тисяч, одноразова допомога — від 130 до 170 тисяч гривень. Якщо ж тебе визнають інвалідом війни, то пенсія від 8 до 12 тисяч гривень, а  одноразова виплата — від  400 до 800 тисяч гривень. Різниця суттєва”, — зауважує Олексій.

Підготувала Світлана Русіна