Ми вже не раз писали про корисний інстаграм. Зокрема, як вивчати та вдосконалювати українську, де шукати пізнавальні українські профілі. Цього разу ми підготували огляд інстаграм-сторінок, які розповідають про українськість та українську автентичність. Один з таких наводить докази, що яскраві різнобарвні атласні шаровари, пластикові вінки та спідниці кольору «вирви око» — це не про національну ідентичність, це нав’язане ворогом.
Отож, наступного разу, коли почуєте «Шо ти в тому інстаграмі сидиш?! Хіба там є щось корисне?!», будете мати відповідь. Зберігайте, щоб не загубити й одразу підписуйтеся на цікаві профілі.
Мова має значення
Дивилися документальний фільм «Соловей співає. Доки голос має»? Ми вже розповідали про нього в одному з наших перших оглядів. Але сьогодні рекомендуємо ще й профіль в інстаграмі. Блог присвячений не лише документальній стрічці. Він розповідає про тих, хто перейшов на державну і як це змінило їхнє життя. На українську переходять не лише зараз, а й раніше за совєцької влади, коли за це можна було поплатитись життям. Деякі прізвища в цьому списку вас здивують.
А ще багато практичних порад: як знайти походження слова, яке слово ліпше використати, які питомо українські слова були репресовані, багато про законодавство та право на українську мову в українській державі. Про це й про величезну кількість надважливого читайте в профілі. А фільм, до речі подивіться, хто ще не встиг. І ще цей можна переглянути — «Хто ми? Психоаналіз українців».
Українське – це не шароварщина
Софія — людина-енциклопедія з українознавства. А ще «амбасадорка всього українського», як вона себе називає. Тут невід’ємно від історії про мистецтво, культуру, мову, традиції. Виявляється, навіть зараз молодь збирається на гуляння, грають народних мелодій (ні, не «Несе Галя воду»), танцюють народні танці (не гопаком єдиним) і читають вірші. Свої й Михайля Семенка, наприклад. Чули про нього щось? Отож.
А про шароварщину чули? Сценічні костюми з яскравими спідницями й атласними шароварами. Це вона — шароварщина. Та не вдягалися так українці ніколи. Це все нам нав’язали. От Софія й розповідає про нашу культуру без нашарувань і спотворень «старшого брата».
Так, незвично і дивно, а ще сумно. Сумно й страшно усвідомлювати, як нам роками втовкмачували в голови вигадане й змушувати вірити в нього. Настільки, що теперішня шароварщина сприймається за автентичність. І про це теж Софія говорить у блозі.
Так, і про політику. Які б там наративи не просували в інформаційному просторі, а мистецтво поза політикою бути апріорі не може.
Дослідження психоісторії українців
У цьому блозі «погляд на себе крізь шкельце культури, мови, традицій» та дослідження психоісторії.
Звучить цікаво, правда? А якщо читати, то ще цікавіше. Бо там про все: від сраки (вибачте за лайку) до аналізу колективних психоемоційних установок, що виникли на історичному ґрунті. У житті це проявляється простіше, ніж звучить. Уявімо збори. У тебе зауваження, але ти його не озвучуєш, бо думаєш, хіба то цікаво. Це не просто невпевненість у собі. Христина називає це установкою «Не висовуйся». І така поведінка має історичне підґрунтя. Усіх, хто висловлювався проти совєцької системи, запроторювали до божевільні з діагнозом «шизофренія», бо ж «не любити соціалізм можуть тільки божевільні». От ми й не висовуємося. Байдуже, чи з ідеєю, чи з протестом.
О, а чого варті її історичні розвідки! Хоча б про розвідника часів Другої світової війни Єжи Сосновського. Про нього якщо й згадають на уроках у школі, то, можемо побитися об заклад, не як про ловеласа.
Іноді та інформація, яка долітає до нас, насправді не для нас. Як вам таке? Це просто Христина аналізує ІПСО (інформаційно-психологічна операція). Там у неї багато такого, обов’язково почитайте.
Історія України без ворожої пропаганди
Ярослав «розказує про історію. Але не так, як твоя вчителька у школі». Чи вчитель. Однак це не так і важливо в цьому випадку. Важливо те, що ці вчителі вчилися під пильним оком «старшого брата» і за тією літературою, яку цей брат створив. Проблема в тому, що не всі вчителі освіжають та збагачують свої знання новими дослідженнями. Часто-густо навіть несвідомо насаджують уже вільному поколінню старі совдеповські погляди. «Як це ти не знаєш російської? Треба знати». І це «треба» тобі говорить колишня вчителька російської мови та літератури, надзвичайно престижної професії. За таку ще й надбавку до зарплати давали. Цей нюанс то вже точно маєте знати.
Якраз Ярослав ці моменти знає. Набагато більше знає. Наприклад, сарматська дівчина могла вийти заміж, тільки вбивши ворога. Це з його допису про воїтельок. До чого тут сармати? А прочитайте от цей допис і зрозумієте.
Історичний простір потрібно захищати
Тут захищають історичний простір.
Якщо у вас виникло питання «Від кого?», то вам точно от сюди. Якщо ж знаєте, то все одно ласкаво просимо.
Чому козаки шанували свято Покрови? У чому полягає злочинність режиму Ірану й що нам до того? Чи можливо домовитися з росією? Спойлер: ні! Навіщо росіяни просувають наратив про «пєрвую століцу» Харків? До речі, ви знали, що останньою столицею УНР (1919) був Кам’янець-Подільський? Чому «руський» ≠ «російський»? «Руський» від «Русь». Росіянами тоді ще не пахло. У профілі це чудово роз’яснено.
Варто глянути, щоб знайти обґрунтовані відповіді й пояснення. Ви здивуєтеся, наскільки це все пов’язано із сьогоденням. Історія не просто повторюється, вона наполегливо стукає нам, щоб нарешті ми все ж таки зрозуміли й нарешті зробили висновки.
Україна — це не тільки села, вишиванки і кріпаки
Здається, якби проводили конкурс на номінацію «Профіль, який банять найчастіше», то Юля зайняла б призове місце. До речі, основний справді зараз у блоці. А все через об’єктивне висвітлення нашої історії.
Один з останніх дописів про українських аристократів, шляхту, заможних містян. Так, у нас такі теж були. «Україна — це не тільки села, вишиванки і кріпаки (які, до слова, з’явились лише за часів угадайте якої імперії)».
Ця насаджена модель сприйняття свого як чогось недолугого, за що має бути соромно, дуже добре попрацювала. У вас коли-небудь виникали думки, що спілкуватися російською престижніше? Згадайте лише столицю до 24 лютого. Може, дратувало, що твори з української літератури в школі були занадто сльозливими й депресивними? Українські серіали здавалися нудними й примітивними? А якщо запитати, із чим асоціюється українське, що одразу згадаєте? Хата під сніпками, атласні шаровари й пластиковий віночок, правда? Це не ми винні. Винні ті, хто нам це показав і змусив повірити, що воно наше. А не повірити шансів не було. Якщо тобі щодня кажуть, що ти жаба, то врешті-решт заквакаєш. Тут ми дещо перебільшуємо, але для того щоб загалом принцип був зрозумілий.
Тож Юля одна з тих, хто зішкрябує шари пропаганди, вишукує те, що намагалися приховати, і подає це у своїй манері. Іронія, гумор чи сарказм — вирішувати вам. Але зайти в гості до Юлі варто.
А що ви читаєте в інстаграмі? Напишіть нам обов’язково. Будемо корисні одне одному.
Підготувала Ірина Самара
Читайте також “Яку абетку обрати малюкові, щоб прищепити любов до читання?”
А ось що українського послухати, читайте у “Історія, кримінал та література – радимо українські подкасти”
