Про знахідки з архівів КГБ та передумови російсько-української війни – читаємо важливе

27.11.2022 Огляди
Автор ГО ЖАР

Книги, про які хочемо розповісти сьогодні, дуже різні – за жанрами, темами, стилями… Вони розповідають про різні часи. Виходили друком у різних видавництвах. Проте мають і те, що їх об’єднує. Події, про які йдеться в кожній із книг, стали результатом навмисних дій нашого північно-східного сусіда, спрямованих на знищення української держави та ідентичності. І якби не російська імперія, радянська тоталітарна держава чи сучасна росія, яка мало чим відрізняється від своїх попередниць, цей огляд був би зовсім про інші видання.

«Архіви КГБ. Невигадані історії»

Едуард Андрющенко. – Харків: «Віват», 2023. – 400 с.

книга про КГБ
“Архіви КГБ” – це невигадані історії реальних людей. Фото авторки

Книга «Архіви КГБ» – новинка, яка побачила світ зовсім нещодавно, на початку листопада цього року, раніше, ніж очікували автор і самі видавці. Вочевидь, саме тому й роком видання у самій книжці вказали 2023. 

З 2017 року Едуард Андрющенко працював у архівах Служби безпеки України, де зберігаються розсекречені документи радянського Комітету держбезпеки. У свій перший візит до архіву автор, історик за фахом, намагався відшукати конкретні матеріали для дисертації. Хоч потрібного не знайшов, проте натрапив на безліч історій, про які вирішив розповісти назагал. Спершу матеріали про свої знахідки дослідник публікував у різних онлайн виданнях, а пізніше статті стали основою для розділів самої книги. 

У книзі – 18 розділів, кожен із яких оповідає окрему історію. Герої цих історій – знані митці, спортсмени, закордонні дипломати, але є тут і вбивці, ґвалтівники, шпигуни. У деяких розділах автор використовує не лише архівні документи, але й розповіді фігурантів справ, їхніх родичів чи свідків, яких вдалося відшукати через багато років.

На фоні життя українців в умовах тоталітарного радянського режиму читач спостерігає за методами роботи КГБ: як вербували агентів, як стежили за бунтівниками і фабрикували справи, як працювали з іноземними гостями, демонструючи їм навмисно створену щасливу картинку життя в срср та приховуючи невеселі реалії. 

Якщо вам цікаво, який псевдонім в Комітеті держбезпеки вигадали для видатного режисера Сергія Параджанова, чому заарештували дружину Володимира Сосюри Марію, яка була агенткою КГБ, чи як чекісти завадили шлюбу онучки Івана Франка Віри з племінником Лесі Українки й письменником-емігрантом зі США Юрієм Косачем, – обовʼязково прочитайте «Архіви КГБ».

«Як Україна втрачала Донбас»

Денис Казанський, Марина Воротинцева. –
Київ: «Книжкове видавництво Чорна гора», 2021. – 326 с.

книга про Донбас
Автори досліджують десятиліття маніпуляцій та пропаганди, які призвели до однієї з найбільших трагедій сучасної України. Фото авторки

Як зазначають автори видання, журналісти Денис Казанський і Марина Воротинцева, їхня книга не про війну. Вона охоплює події до літа 2014 року. Книга «Як Україна втрачала Донбас» – це дуже детальний літопис, який пояснює, що відбувалося в Донецькій та Луганській областях від початку 90-х років минулого століття. Автори, які самі є вихідцями з Донеччини та Луганщини, простежують звʼязки між людьми та подіями, зʼясовують, що зрештою призвело до трагедії на Донбасі.

У книзі шість розділів. Перший – про зародження сепаратизму на сході України, сепаратистський референдум у 1994 році, який назвали «дорадчим опитуванням громадської думки», появу донецького триколору, формування кланів «червоних директорів» у Донецьку та «комсомольців» у Луганську. В останньому розділі йдеться про події, що передували кровопролиттю: хаос та насильство, захоплення адміністративних будівель, вагання можновладців і місцевих олігархів, які не змогли визначитися, на чий бік стати  в протистоянні, та горезвісний референдум. 

А поміж тим – десятиліття, коли заїжджі російські політики та фінансовані сусідньою державою проросійські сили плекали на Донбасі ідеї федералізації та сепаратистські настрої. Вони налаштовували мешканців Донбасу проти співвітчизників на заході України, підживлювали міф про те, що Донбас годує решту держави, залякували бандерівцями. Розпалювання ворожнечі довгий час підтримували й потужні донбаські клани, які до останнього не розуміли наслідків своїх дій, зокрема й для себе.

Під час читання важко стримати свої емоції, усвідомлюючи силу маніпуляцій та пропаганди, які використовувались, щоб вдовольнити імперські та економічні інтереси. При цьому зовсім не зважаючи на потреби українського народу – мешканців Донецької та Луганської областей.

«Я змішаю твою кров з вугіллям». Зрозуміти український Схід»

Олександр Михед. – 3-тє вид. – Київ: Наш формат, 2022. – 368 с.

книга про український Схід
Український Схід такий інакший і водночас такий схожий на решту частин держави. Фото авторки

Книга «Я змішаю твою кров з вугіллям» написана на основі подорожей Олександра Михеда   шістьма містами Донецької та Луганської областей. З 2016 року автор побував у Костянтинівці, Покровську, Добропіллі, Лисичанську, Сєвєродонецьку та Бахмуті. Він досліджував життя населених пунктів, їхню історію, міфи, бував у музеях і архівах, спілкувався з мешканцями. 

Автор називає свою книгу спробою пояснити читачам покоління, яке не мало глибокого занурення в радянське життя, що таке совок. А ще він дозволяє власноруч здобути знання та спробувати зрозуміти український Схід. 

У книзі три розділи. Від першого знайомства з містами та їхніми мешканцями і до більш тісного спілкування. Поміж розповіді про міста Донбасу автор вводить розмови з відомими письменниками, митцями, істориками, які народилися на Сході: Сергієм Жаданом, Алевтиною Кахідзе, Ігорем Козловським, Романом Мініним, Володимиром Рафєєнком та Оленою Стяжкіною.

Загалом книга – наче калейдоскоп: історій, міфів, висловів пересічних мешканців та роздумів відомих людей, розповідей про історичні події та колишніх жителів. Один із таких – Марко Залізняк, фотограф-самоук, який фотографував життя на Донбасі від Першої світової війни й до 1960-х років, зокрема й під час Голодомору 1932-1933 років. Автор неодноразово згадує про Марка на сторінках своєї книги.

Щодо інших історій, то це і міф про Шубіна – дух шахти, який, як вірять шахтарі, попереджає про небезпеку; і про бельгійські підприємства на Донеччині, які пізніше експропріювала радянська влада; і про відголоски комуністичного минулого у містах та зусилля місцевих активістів ці відголоски подолати; і про багато-багато іншого, що вирізняє український Схід і водночас робить його схожим на решту України.

«#Моя УПА»

Любов Загоровська. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2022. – 496 с.

книга про УПА
У книзі зібрано розповіді людей, які або воювали в УПА, або допомагали українській армії боротися за незалежність України. Фото авторки

Книга «#Моя УПА» – це 39 розповідей людей, які або воювали в УПА, або допомагали українській армії боротися за незалежність України майже 100 років тому. Герої розповідають про те, як потрапили до УПА, як боролися в її лавах, як переживали полон, терпіли тортури та заслання.

За словами Любові Загоровської, задум видавати книгу зʼявився не одразу. Якось вона зголосилася на прохання знайомих записати розповідь легендарного бійця УПА Мирослава Симчича для їхнього проєкту. Після того як опублікувала фото у фейсбуці, почала отримувати пропозиції зустрітися з іншими членами українського підпілля. А вже згодом вирішила оформити сповіді своїх героїв у книгу.

Усі оповіді різні. Хтось із героїв детально відтворював події, а хтось, як от Микола Вірста, читав авторці вірші, які писав у підпіллі. До кожної з розповідей авторка додає інформаційні довідки про своїх героїв та їхніх побратимів. 

Цікавий факт, про який говорить одна із оповідачок, Катерина Бережанська, доводить, що до УПА йшли не лише мешканці західних областей: 

«У більшості серед командирів були хлопці з Червоної армії, які походили із Східної України. Наші були, може, й більшими патріотами, але тамті люди більше пережили. Вони пережили голод, колгоспи, смерть, яка чигала кожен раз, і, певно, ми тільки тепер дізнаємося, що там робилося: Сибіри, тюрми, катування і все. А наші хлопці не були військово підготовленими».

Та читача, мабуть, найбільше вразить відчуття, що час ходить по колу й ми знову опинилися на тому ж його проміжку, що й століття тому, коли доводилося виборювати власну свободу ціною життя найбільш гідних синів і дочок свого народу. Залишається лиш сподіватися, що цього разу урок ми таки засвоїмо. 

«Точка нуль»

Артем Чех. – Харків: Віват, 2017. – 224 с.

книга про українську армію
Збірка есеїв про українську армію зразка 2015-2016 років. Фото з сайту видавництва «Віват»

Збірка есеїв Артема Чеха «Точка нуль» побачила світ ще 2017 року, після тривалої паузи в творчості письменника. У ній він описує свій досвід перебування у лавах ЗСУ в  2015–2016 роках. Після мобілізації автор 10 місяців пробув на передовій. Перші есеї змальовують дні в «учебці» на Рівненщині, відтак була служба у селі Партизани на Херсонщині, а вже тоді – «точка нуль». 

Одразу треба сказати, по-перше, у книжці немає бойових дій, тому не чекайте видовищних батальних сцен. По-друге, йдеться про армію зразка 2015–2016, тому недоречно накладати реалії того часу на теперішню ситуацію у війську.

У коротких есеях, що нагадують щоденникові замітки, автор розповідає про власні відчуття від війни, змальовує образи побратимів, командирів. Тут багато про звичайні й буденні речі (наприклад, в одному з есеїв автор розповідає про відсутність туалетного паперу і про те, як армійці вирішували цю проблему), про щоденні клопоти вояків, військову рутину. Але є й про інше – про дружбу на війні, мовчання, сприйняття простих речей, коли військовий приїжджає додому у відпустку. Сьогодні цю книжку можна читати, щоб порівнювати, як змінилася ситуація в армії, а ще, щоб краще розуміти людей на війні.

До речі, ми уже розповідали про книгу Артема Чеха «Хто ти такий?». Про неї ви можете прочитати в нашому огляді «Що читати, щоб розуміти війну і себе».

Якщо знаєте, чим можна доповнити сьогоднішню добірку, – чекаємо на ваші пропозиції.

Підготувала Оксана Банкова

Читайте такожКниги з історії України від сучасних авторів” 
Які художні репортажі варто прочитати шукайте уЩиро про справжнє: читаємо репортажі“.

Читайте також

Шпигунська війна: як ЦРУ таємно допомагає Україні боротися з путіним (продовження)

Адам Ентус і Майкл Швіртц провели понад 200 інтерв’ю в Україні, кількох інших європейських країнах і США, щоб розповісти цю історію.
Читати далі

ЖАР.INFO подали позов до окружного суду на Апарат Верховної Ради України

20 березня редакція ЖАР.INFO подала судовий позов на Апарат Верховної Ради України через відмову надати публічну інформацію на запит щодо закордонних відряджень народних депутатів.
Читати далі

Узяти до відома та ліквідація комунальної аптеки: шепетівські районні обранці зустрілися вперше за 10 місяців

За словами голови Шепетівської райради Олега Кулінського, «занадто важливих проблем в житті нашої громади не було, тому і збиратися депутатам не було необхідним».
Читати далі

Залиште Свій Коментар

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Якщо Вам відомі факти корупції, повідомте нас

Повідомити про корупцію