З початком повномасштабного вторгнення рф українці почали шукати відповіді на запитання, хто вони і чому війна прийшла саме в їхній дім. Відповіді є в історії. Історії не перекрученій, не переписаній, не вигаданій, а тій, яка базується на точних історичних фактах і документах.
Цікавість до свого минулого, культури та мови є важливою для ідентифікації себе частинкою нації. Тож ми склали невеличкий перелік документальних і телевізійних фільмів, де є спроби дати відповіді на фундаментальне питання: хто такі українці?
Соловей співає, доки голос має
“Соловей співає, доки голос має” (2019, реж. Сергій Кримський, автор ідеї Леся Воронюк) – це фільм-дослідження мовного питання в Україні. Автори у доволі лагідній формі намагаються зруйнувати міфи, які існують довкола цієї теми. Міфи, якими століттями послуговувались загарбники у спробі знищити українську націю. Фільм починається з епізоду російсько-української війни. Власне, цим він і закінчується. Однак за 65 хвилин повністю змінюється усвідомлення та розуміння цієї сцени. Це історія одного з українських солдатів, який на війні втратив зір і не міг розрізнити, де побратими, а де вороги. Від смерті його врятувала українська мова. Гіперболізований самим життям урок – мова має значення.
Леся Воронюк та Сергій Кримський у своєму фільмі через призму двох країн – білорусі та Ізраїлю – показали наскільки важливою є мова. Автори продемонстрували, наскільки сильно вразила українців пропаганда, покликана знищити не просто мову, а самоідентичность. Показовим є епізод, де українці з Луганської області, тікаючи від війни, переїхали в Ізраїль і там вивчають іврит. Вони погоджуються, що Ізраїль має повне право вимагати від них розмовляти івритом. Водночас вони заперечують право України-держави на українську мову. У їхніх поясненнях відсутня логіка і є лише маніпуляції, які вони роками чули з екранів телевізорів.
Чому важливо дивитись “Соловей співає, доки голос має” сьогодні? Фільм допоможе дослідити мовне питання, свою ідентичність. У стані війни із росією, коли загарбники відверто і нахабно зазіхають не просто на наші землі, а на саме наше право на існування, потрібно чітко розуміти, хто ми є і за що ми боремося. Фільм має на меті об’єднати українців довкола їхньої мови, прийняти її як частину себе.
Хто ми? Психоаналіз українців
“Хто ми? Психоаналіз українців” (2021, реж. Олександр Ткачук) – це фільм про колективну психотравму українців. Історія української нації настільки трагічна і сповнена неймовірної кількості насилля, що складно знайти інший народ, який би за такий короткий період часу пережив так багато болю і трагедій. Це не могло минути безслідно й врешті призвело до масштабних наслідків. Це впливає на нашу поведінку, на наш політичний вибір, на нашу недовіру до влади, на наше ставлення до грошей, на багато інших речей навіть у побуті, зокрема на наші звички у харчуванні, на наше виховання. Усвідомлення цих травм, їхня фіксація і спроба прожити – це шанс українців вийти із замкнутого кола і побудувати успішну демократичну державу.
У фільмі поруч із експертами присутні й звичайні українці. Історії, рішення та життєвий досвід простих людей є живим підтвердженням розповідей фахівців. Цей симбіоз дає нам розуміння того, що з нами сталося та що з цим робити.
Фільм змушує замислитися над тим, а як же має змінитися наша поведінка, щоб Україна почала розбудовуватися як держава? Що потрібно зробити із застарілими патернами поведінки “не втручайся, не висовуйся, не хвалися”, які допомогли вижити українцям як народу, а зараз фактично заважають відбутися як нації?
Спадок нації
“Спадок нації” (2016, реж. Олександр Ткачук, автор Леся Воронюк) – це фільм про вишиту сорочку. Одяг, який був і є сакральним для українців. Попри спроби радянського союзу подати українську культуру і традиції лише як шароварщину, попри перетворення вишитої сорочки на маскульт, щораз більше українців одягають національний одяг свідомо. Військові носять його як оберіг, а політичні в’язні приходили у них на судові процеси. У вишитих сорочках одружуються, хрестять дітей, у них народжують, у них помирають.
Вишиванка змінює життя людей і долі цілого роду. Це не лише про гарний одяг, це про духовне життя. Це те, від чого у кожного українця починає швидше битись серце, це частина історії та культури, це сімейна цінність, яку передавали у спадок.
У «Спадку нації» органічно переплетені дві площини. Перша – етнографічна, яка показує неймовірне різноманіття унікальних орнаментів, технік вишивки, крою, що залежать від регіону побутування сорочок. Друга – це історії людей, життя яких змінила вишиванка: врятувала, поєднала, стала символом нескореності чи останньою надією…
Зима у вогні: Боротьба України за свободу
“Зима у вогні: Боротьба України за свободу” (2015, реж. Євген Афінеєвський). У нашому переліку це єдина стрічка, знята за підтримки іноземної платформи Netflix. Загалом це і найбільш титулований документальний фільм у добірці: дві міжнародні номінації та приз глядацьких симпатій на Міжнародному кінофестивалі у Торонто.
У центрі подій – Революція Гідності 2013-2014 року. Фільм знімали оператори-аматори, які фактично документували 93 дні протистояння. Герої фільму – це звичайні українці, які були на Майдані. Режисер показав абсолютно різних людей, які представляли різні покоління, соціальні прошарки, національності та релігії.
Попри все, іноземним кінокритикам не вистачило в фільмі іншого погляду на події. Режисеру закидали однобічне висвітлення подій. Однак вже тоді Революція Гідності стала прелюдією до російсько-української війни, вже тоді для більшості українців світ став чорно/білим без жодних відтінків.
Код нації
“Код нації” (2014, автори Ілларіон Павлюк, Володимир Рибась) – це дослідницький телевізійний проєкт власного виробництва телеканалу “Україна”. Звісно, до науковості є багато питань, однак у цьому фільмі є теж відповіді про нас – вони лежать на поверхні, однак чомусь дуже не очевидні для більшості людей. У фільм автори запросили російських експертів, що, власне, певною мірою і викликає запитання, а для кого знімався цей проєкт? З іншого боку, ми отримуємо усвідомлення того, що весь час, поки ми намагалися будувати свою державу, там, “за парєбріком”, інвестували кошти у вивчення української ментальності.
Що ж, у фільмі історія починається з пива. А точніше з того, як творці реклами шукали спосіб продавати українцям більше хмільного і виявили ті тригери, на які реагують всі без винятку наші громадяни. Ці тригери – це наші цінності: земля, сім’я, воля. Ще двома не менш важливими цеглинками, які допомагають українцям відчувати свою ідентичність, є мова і культура. У фільмі навіть пробують провести експеримент, щоб визначити, як наш мозок реагує на мову. Цей фільм важливо дивитись, щоб вкотре нагадати собі те, що, можливо, забули чи не хотіли помічати. Важливо дивитись, адже це доволі якісний нішевий продукт саме українського виробництва.
ДНК. Портрет нації
“ДНК. Портрет нації” (2014, автори Ілларіон Павлюк, Володимир Рибась) – фактично це продовження “Коду нації” і теж є доволі непоганим телевізійним продуктом на межі наукпопу, розслідування, експерименту. В основі лежить теорія, що українці пішли від аріїв. На цьому етапі фільм втрачає всю свою науковість, на яку претендує. За відхід від строгих стандартів стрічку широко розкритикували усі експерти та науковці. Фахівцям не вистачило суворого дотримання стандартів, які у підсумку могли перетворити телевізійний проєкт у повноцінне наукове дослідження. Ще одна з претензій, яку висунули науковці до авторів фільмів, що режисери просто екранізували те, що вже і так давно відомо в доволі вузьких колах. Питань до драматургії теж вистачає. Однак визначальною рисою цього фільму є те, що ця жанрова ніша вільна в Україні і її тривалий час займав продукт, який купували за кордоном, часто в рф. Насправді запит на подібні стрічки досить високий в нашій державі і виготовлення таких фільмів – це своєрідна відповідь в гібридній війні. Ми повинні мати свій контент, а не російський. А те, що автори розповіли вже давно відому гіпотезу – що ж, вони зробили це доволі якісно, адже навряд чи люди у віковій категорії 50+ будуть шукати та вивчати складні наукові статті. Автори спростили інформацію настільки, щоб вона була легкою для засвоєння всім віковим категоріям. І з цим, на нашу думку, вони впоралися дуже добре.
ДНК нації – 2. Шукайте жінку
“ДНК нації – 2. Шукайте жінку” (2014, автори Ілларіон Павлюк, Володимир Рибась) – це фактично фінальна частина триптиху, звісно, якщо його можна так назвати. Автори фільму, спираючись на результати дослідження з попереднього фільму, стверджують, що українські корені по жіночій лінії сягають у 45 тисяч років давнини. Власне, відповіді, хто вона українська Праматір, наразі немає, адже світу науки поки невідомі ті народності, які жили у той час. Однак автори чітко стверджують, що притаманний українцям родинний устрій – матріархат, бо, як не крути, жінка в українській родині посідає чільне місце, і цей звичай тягнеться своїм корінням у давні часи. Інше твердження, фактично сенсаційне: українці – найдавніший народ на території сучасної Європи. Далі без спойлерів.
Це далеко не весь перелік фільмів, які варто побачити чи вкотре передивитися українцям для кращого розуміння себе. Якщо ви маєте свій список обов’язкових до перегляду стрічок, надсилайте, і ми обов’язково доповнимо наш огляд.
Марія Турчина
