Багато мешканців району, де проживає українська діаспора, залишаються консервативними у таких питаннях, як аборти, але війна росії в Україні та ізоляціонізм Трампа змушують їх переосмислити свої політичні вподобання. З кількома жителями Українського Села у Чикаго про це поспілкувався журналіст The Washington Post Девід Маранісс.

Українське село – район, розташований за півтора кілометра на північ і трохи на захід від United Center, де в середині серпня збиралися демократи, є серцем української діаспори в Чикаго – компактним анклавом віри, надії, стійкості, тривоги, страху і помітно зміненої політичної свідомості, сформованої старими спогадами та суворою реальністю російського вторгнення на батьківщину. 

Нагадування про війну тут, за понад 8 000 кілометрів від поля бою, — повсюди. Це могла бути інша війна, здебільшого забута в більшій частині Америки та світі, затьмарена кривавими подіями в Газі, що викликають багато шуму та протестів, але людей з Українського Села вона ніколи не полишає. 

Війна в Україні мучить Оксану Амброз, модельєрку, чиї гіркі емоції щодо росії походять з розповідей про її батька. У віці 2 років, ослабленого Голодомором, спричиненим радянською владою у 1932 році, російські солдати кинули його в масивну траншею і залишили помирати, перш ніж перелякана мати забрала його в безпечне місце. Війна переслідує Славу Пілюйко, психіатра, який щовечора телефонує своїм друзям і родині в українському місті Хмельницький, намагаючись допомогти їм впоратися з травмою від постійних обстрілів. За його словами, якщо вони пили, то тепер п’ють ще більше; якщо раніше у них було безсоння, то тепер вони сплять ще менше, ніколи не знаючи, чи не стане наступний день для них останнім.

Якщо пройтися вулицями Українського Села, можна відчути горе далекої війни. Плакати «Стоп путін, стоп війна» у вітринах магазинів. Заквітчані пам’ятні хрести на церковних подвір’ях. Синьо-жовті прапори майорять на пізньому літньому вітерці. Фотовиставки поранених солдатів і виселених родин у музеї. Купки новоприбулих біженців біля будівлі, де надають допомогу з переселенням. І нескінченні розмови англійською та українською про війну – про те, що відбувається від Курська до Києва, що може статися далі, і що президентські кандидати 2024 року роблять і говорять про все це. 

Відчай через невпевненість республіканців або й відверте ігнорування українських прохань про підтримку у боротьбі з російською агресією змінив політичний ландшафт. 

«Колись цей район був повністю республіканським», – каже Марта Фаріон, віцепрезидент Українського конгресового комітету Америки, яка живе навпроти Української католицької церкви св. Володимира і Ольги та відвідала Україну 55 разів. 

Панівною думкою була консервативна і рішуче антикомуністична. 

«Рональда Рейгана тут шанували, – каже вона. – Коли він сказав: «Знесіть цю стіну!», він говорив від імені всіх нас, хто страждав під радянським союзом».  

Але навіть попри те, що мешканці Українського Села залишаються культурно консервативними й загалом сприйнятливими до позицій Республіканської партії щодо абортів і злочинності, вони побачили величезну дистанцію між старою партією Рейгана і партією, яку президент Дональд Трамп переформатував у більш ізоляціоністську.

Багато хто висловлював обурення зручними стосунками Трампа з володимиром путіним і тим, що Трамп, здавалося, довіряв пропаганді автократа більше, ніж висновкам американських розвідувальних служб. Вони звинувачували непоступливих республіканців у Палаті представників у затримці допомоги Сполучених Штатів, якої відчайдушно потребувала Україна. 

«Кожен із цих шести місяців додавав ще сотні вбитих», – нарікає Слава Пілюйко. 

А потім з’явився новий заступник Трампа, Джей Ді Венс, якого одного разу цитували: «Я буду з вами відвертим, мені насправді байдуже, що станеться з Україною так чи інакше».

Якщо Трамп повернеться до Білого дому, каже Марта Фаріон, вона побоюється, що «він продасть Україну на поталу. Він каже, що негайно закінчить війну, але це означає лише те, що він домовиться з путіним. Ми знаємо, що він збирається укласти угоду з путіним. … Майбутнє України на кону на цих виборах».

Марта Фаріон розповідає, сидячи за круглим столом у підвальному кафетерії церкви св. Володимира і Ольги після недільної служби, неподалік від розкладки української випічки. Десятки парафіян п’ють каву та їдять десерти за сусідніми столиками. Поруч з Фаріон сидить Христя Верещак, заступниця голови церковної ради, яка киває головою на знак згоди, а потім додає: 

«Це буде найбільше осквернення захисту свободи в історії США».

Пані Христя поспішає додати, що в їхньому районі все ще є багато республіканців, які прийшли в партію через її опозицію до абортів і сильну історію антикомунізму: 

«Але багато хто каже, що вони або не збираються голосувати, або не голосуватимуть за Трампа». 

Іллінойс голосував за демократів на кожних президентських виборах з 1992 року і, як очікується, продовжить цю серію восени.

В Українському національному музеї через дорогу від церкви Оксана Амброз і Слава Пілюйко працюють гідами-волонтерами. Амброз, яка приїхала в Америку без копійки в кишені в 1997 році і збудувала власну дизайнерську компанію з нуля, щойно повернулася з України, куди їздила на місяць, щоб побачити свого сина та інших родичів у Києві. Вона прибула з новим почуттям надії та глибоким захопленням своїм народом: 

«Я так пишаюся українцями як людьми, і тим героїчним шляхом, який вони витримали, цими маленькими вчинками, які розповідають найбільше про них». 

Вона розповідає, що в ліфтах у будинку її племінника на підлозі стоять маленькі коробки, наповнені водою, крекерами та заспокійливими ліками на випадок, якщо люди опиняться в пастці, коли київські чиновники вимкнуть електрику, що траплялося майже щодня. Коли це ставалося, вона підіймалася пішки на 19 поверх до своєї квартири, як і всі інші. Згадує момент, коли між двома сусідніми будинками розірвалася ракета – вибухова хвиля вибила всі вікна в кав’ярні на першому поверсі: 

«Це сталося о 3-й годині ранку, а до 9-ї люди вичистили все скло і замінили його пластиком, щоб кав’ярня могла працювати знову. Такі дрібниці – це прояви стійкості кожного дня».  

Коли Оксана Амброз повернулася до Сполучених Штатів, у неї стало звичкою цілодобово шукати новини про Україну: 

«Я дивлюся перед тим, як лягати спати увечері. Я прокидаюся о 3-й годині, щоб дізнатися останні новини. А потім я знову переглядаю, коли прокидаюся остаточно о 7-й. Я ніколи не можу отримати  достатньо інформації».

За словами пані Оксани, покоління жорстокої поведінки сформували її антипатію до росії. Її дідусь, економіст, провів вісім років у радянській в’язниці. Інші родичі по материнській лінії зникли в Сибіру і про них більше ніколи не було чутки. Ця сімейна історія сформувала її політичні погляди. Вона стала громадянкою Америки 15 років тому і відтоді голосує на кожних виборах. 

«Ця країна завжди підтримувала свободу, а солдати України борються за свободу, – каже Оксана Амброз. – Я буду голосувати за того, хто буде боротися за свободу».

Лікар-психіатр Слава Пілюйко, який був національним чемпіоном України з більярду, приїхав до Чикаго у 2022 році, лише за п’ять днів до початку війни. Його погляд на американську політику був тонким і складним. Він каже, що не хотів би критикувати Трампа і Венса, оскільки ще не був громадянином США, але додає: 

«Якщо їх оберуть, буде складніше». 

Він високо оцінює підтримку, яку президент Джо Байден надав його батьківщині, побоюючись, що без неї кількість загиблих могла б обчислюватися мільйонами, а потім каже: 

«Але нічого цього могло б не статися, якби Обама більш рішуче відреагував, коли путін захопив Крим 10 років тому. Так що це не є ідеальним з жодного боку. Але українці все одно вдячні світові. путін сказав, що він матиме Київ через три дні. Зараз минає близько трьох років».

У себе в Чикаго, слухаючи жахливі історії під час телефонних дзвінків в Україну, пан Пілюйко намагається підтримувати свій настрій у рівновазі, слухаючи прогресивний рок, особливо Jethro Tull і Genesis, та шукаючи гумор у соціальних мережах. Коли знаходить щось хороше, то надсилає це додому. 

«Мені це потрібно. Їм це потрібно. Нам усім це потрібно», – каже чоловік.

Підготувала Валентина Повзун.