У 2012 році Олексія (справжнього імені нашого героя не називатимемо з етичних міркувань) затримали за жорстоке вбивство знайомої. Десять років чоловік намагався довести свою невинуватість. І лише в 2022 році Хмельницький міськрайонний суд ухвалив щодо нього виправдувальний вирок.
Таке рішення стало справжньою перемогою, адже в Україні відсоток виправдувальних вироків є дуже незначним. У 2021 і 2022 роках з-поміж осіб, судові рішення щодо яких набрали законної сили, тільки 0,2 і 0,3 відсотка відповідно були виправдані.
Чи можна вбачати в цьому проблему, чи, можливо, правоохоронна система в нашій країні працює бездоганно і до судової зали майже завжди потрапляють лише винні? Зʼясовуємо в нашій публікації.
Зізнання під примусом
За версією досудового розслідування, в березні 2012 року Олексій разом зі знайомою вживали спиртне в помешканні, яке жінка орендувала. Згодом між ними виник конфлікт через ревнощі. Чоловік схопив ніж і щонайменше тричі вдарив товаришку по чарці в шию. А відтак, щоб довершити справу, задушив жінку металевим дротом. Приховати злочин він начебто намагався, підпаливши оселю й викинувши ніж та сумку жертви. Господарський ніж пізніше знайшли в озері неподалік перинатального центру в Хмельницькому, а речі вбитої – в каналізації.
Коли Олексія затримали, в убивстві він зізнався. Щоправда, пізніше, вже в суді, від своїх слів відмовився, пояснивши, що зізнання зробив під примусом. Утім, зважаючи на те, що чоловік вже мав кримінальне минуле, він став ідеальним обвинуваченим. Власне, в суду першої інстанції жодних сумнівів у винуватості підсудного не було. Його засудили до 14 років увʼязнення за умисне вбивство.
Та Олексій мав твердий намір довести, що не причетний до скоєного. Справа дійшла до касаційної інстанції, звідки її повернули на новий розгляд… А в 2022 році Хмельницький міськрайонний суд розглянув справу знову.
Домігся справедливості через десять років
Висновки суду під час нового розгляду кардинально відрізнялися від попередніх. Суд зʼясував, що досудове розслідування провели неповно, однобічно й упереджено. А докази, які обвинувачення надало суду для обґрунтування вини Олексія, є недопустимими та не повинні братися до уваги, оскільки виникають сумніви щодо законності їх здобуття.
Що ж саме змусило суд засумніватися?
По-перше, суперечності між свідченнями обвинуваченого та висновками експертів. Наприклад, доведений експертизою механізм спричинення потерпілій ножових поранень не відповідав продемонстрованому Олексієм під час відтворення подій. До того ж чоловік говорив, що завдав знайомій поранень у живіт, а насправді таких ушкоджень у жінки не було. Натомість про наявні на голові жертви поранення Олексій не згадав.
По-друге, в указаних Олексієм місцях правоохоронці не знайшли ані речей жертви та знаряддя вбивства, ані одягу обвинуваченого, в який він був одягнений напередодні вбивства. На вилучених у ставку особистих речах потерпілої слідів пальців рук обвинуваченого не виявлено.
По-третє, під час судового розгляду справи Олексій від свого зізнання відмовився. Він заявив, що свідчення давав під примусом: «внаслідок застосування до нього недозволених методів слідства фізичного насилля та психологічного тиску з боку керівництва та оперативних працівників Хмельницького МВ УМВС України в Хмельницькій області, при цьому назвавши їх прізвища, детально описавши місце та обставини їх спричинення». Так про це зазначено у вироку.
До речі, ці слова Олексія може підтвердити відеозапис слідчої дії, під час проведення якої підозрюваний кульгає на праву ногу, а на обличчі має синці та подряпини. Водночас на відеозаписі з магазину, де камера зафіксувала чоловіка разом зі знайомою в переддень убивства, та відеозаписі допиту затриманого наступного дня жодних ушкоджень не видно.
Усі ці суперечності орган досудового розслідування не зміг пояснити. Тож у січні 2022 року Хмельницький міськрайонний суд визнав чоловіка невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні та виправдав через недоведеність, що кримінальні правопорушення вчинені саме ним. Апеляційна інстанція, до якої звернувся прокурор, щоб оскаржити вирок, залишила вирок без змін.
Майже десять років свого життя витратив Олексій, щоб довести безпідставність звинувачень. Сім з десяти років чоловік відбув під вартою, втративши час та здоровʼя. Тепер він може претендувати на компенсацію від держави за завдану йому шкоду, однак поки що з такою вимогою до суду не звертався.
Виправдувальний вирок – крок до демократичних змін
За словами адвокатки Наталі Хмелевської, яка захищала Олексія за дорученням Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Хмельницькій області з 2018 року, виправдувальний вирок став несподіванкою навіть для неї. Адже, попри всі зусилля, які докладала для того, щоб домогтися справедливості у цій справі, розуміла, що в Україні суди виправдовують обвинувачених вкрай рідко.
«Кількість виправдувальних вироків у насильницьких злочинах дуже незначна. Частіше суди виправдовують тих, кого звинувачують у нетяжких злочинах. Натомість якщо йдеться про вбивство, переконати суд в невинуватості клієнта вдається нечасто», – говорить правозахисниця.
Розмірковуючи над причинами цієї ситуації, Наталя Хмелевська зазначає, що обвинувачені часто не наважуються йти «до кінця» у доведенні своєї невинуватості й погоджуються на угоди, які пропонує прокуратура. У такий спосіб отримують менше покарання. Водночас, каже адвокатка, прокуратура може пропонувати укласти угоду тоді, коли немає потужної доказової бази для доведення вини особи.
З-поміж інших причин, які, на думку захисниці Олексія, можуть зумовлювати невисокий відсоток виправдань обвинувачених у суді, – недоліки системи правоохоронних органів, коли результативні показники важать більше, ніж людське життя. Ще одне спостереження правозахисниці: навіть деякі судді остерігаються ухвалювати виправдувальні вироки через різноманітні причини.
Перемогу в справі Олексія Наталя Хмелевська вважає не просто успіхом в окремій справі, а кроком до демократичних змін в Україні.
Директорка Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Хмельницькій області Наталія Стьопіна, яка має багаторічний адвокатський досвід, зокрема в кримінальних справах, зазначає, що ухвалений в 2012 році Кримінально процесуальний кодекс України (далі – КПК) містить статтю 87 «Недопустимість доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини». Наявність цієї норми зобовʼязує слідчих більш ретельно працювати з доказовою базою, а суд має можливість детально ці докази досліджувати, щоб зробити висновок про винуватість чи невинуватість особи. Адже обвинувачення може ґрунтуватися лише на допустимих доказах, здобутих слідством відповідно до КПК.
До прикладу, відповідно до статті 87 КПК суд зобов’язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння, як отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження.
Як часто в Україні ухвалюють виправдувальні вироки
Історія нашого героя непоодинока. Домогтися виправдання в українському суді вкрай непросто. За інформацією Державної судової адміністрації України, в 2022 році з 65 795 осіб, судові рішення щодо яких набрали законної сили, виправдали лише 172 людини (0,3%), серед яких 38 жінок і четверо неповнолітніх. У 2021 році – з 88 283 осіб 194 особи (0,2%), із яких 21 жінка і двоє неповнолітніх.
У Єдиному державному реєстрі судових рішень, скориставшись пошуком за контекстом, можна відшукати 21 виправдувальний вирок, ухвалений судами Хмельницької області в 2022 році. Зауважимо, що йдеться лише про вироки, за якими людину визнавали невинуватою за всіма інкримінованими їй статтями. За інформацією з Реєстру, 16 вироків наразі не набули законної сили. Здебільшого вони перебувають на стадії апеляційного розгляду.
З п’яти вироків, що стали чинними, один пізніше був скасований в апеляційній інстанції. Вочевидь, терміни на оскарження були продовжені. Справа стосувалася умисного нанесення тілесного ушкодження середньої тяжкості співмешканці обвинуваченого.
Чотири вироки, які набули законної сили, також пройшли етап апеляційного оскарження, однак суд другої інстанції залишив їх без змін. Ці вироки ухвалювали щодо обвинувачених у правопорушеннях у сфері обігу наркотичних засобів, правопорушеннях проти власності, зокрема за привласнення та розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.
Щодо тих вироків, які очікують розгляду вищих судових інстанцій, то, як і зазначала адвокатка Наталя Хмелевська, вони переважно стосуються нетяжких злочинів: шахрайства, підроблення документів службовою особою, обігу та виробництва наркотичних засобів, одержання неправомірної вигоди службовою особою, зловживання владою та службовим становищем, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспортних засобів, несанкціонованого збуту або розповсюдження інформації з обмеженим доступом тощо.
З-поміж виправдувальних вироків, ухвалених судами області, у 2022 році лише чотири стосувалися злочинів проти життя та здоров’я особи: два – нанесення умисних тяжких тілесних ушкоджень і два – умисних вбивств (зокрема й вирок щодо нашого героя).
***
На фоні показників інших країн ситуація із кількістю виправдувальних вироків в Україні має по-справжньому непокоїти – і суспільство загалом, і правозахисників, і представників правоохоронних органів, судової системи. За інформацією Харківської правозахисної групи, показники в судах США корелюються в межах 17–25%, континентальної Європи – 15–20% (у ЄС – понад 25%, у Великій Британії – близько 30%) виправдувальних судових рішень. Натомість в Україні ця кількість не досягає навіть 1%. Навряд чи доречно переконувати когось, що в нашій державі до судової зали потрапляють лише винні. Власне, історія Олексія якраз про протилежне.
Ми ще й досі (навіть в умовах повномасштабної війни з росією) потерпаємо через спадщину радянського режиму, коли важливо було продемонструвати показники, а не справжнього злочинця, а виправдувальний вирок був ганьбою для прокурора.
До речі, цікавий факт у контексті нашої теми. Відповідно до чинного нині Дисциплінарного статуту прокуратури України винесення виправдувального вироку, повернення кримінальної справи для додаткового розслідування, скасування запобіжного заходу та інших процесуальних рішень тягне дисциплінарну відповідальність прокурорів і слідчих, якщо ними в процесі слідства були допущені недбалість або несумлінність.
Утім, насправді причин багато, працювати над їх усуненням повинні насамперед правозахисники й законотворці. Наше завдання – вкотре привернути увагу до проблеми. Тож наостанок нагадаємо, що стаття 62 Конституції України чітко проголошує: «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь».
Підготувала Оксана Банкова
Читайте також
Як змінилися правила спадкування в умовах воєнного стану
Дискримінація та мобінг: як розпізнати й куди скаржитися
