9 вересня 19 неозброєних безпілотників досягли території Польщі. Тієї ж ночі росія запустила понад 400 дронів в Україну. Винищувачі НАТО знищили аж чотири з 19 дронів над Польщею, тоді як українські військово-повітряні сили повідомили, що збили 93% повітряних цілей. У сфері боротьби з безпілотниками НАТО має багато чому навчитися – а Україна має багато чому навчити.

Журналістка Анна Гусарська у статті для The Washington Post розповідає про свій досвід виживання в умовах війни та про перспективи поширення агресії росії на країни Європи. Далі – пряма мова.

Мені теж довелося багато чому навчитися. За три роки надання допомоги Україні я набула навичок, про існування яких навіть не підозрювала.

На початку війни я була новачком. Тепер я можу відрізнити дрон «Mavic 3» від «Mavic 3 Classic» (від першого легше ухилитися). Я також легко розпізнаю звук дрона Shahed, розробленого в Ірані.

Я знаю найкращі заправки на дорозі з Варшави до Одеси, оскільки на даний момент вже три десятки разів возила гуманітарну допомогу для українців. Я знаю, що якщо я занадто наближуся до лінії фронту, мені слід відстебнути ремінь безпеки та залишити вікна відкритими, щоб почути дрон і зменшити вплив ударної хвилі, якщо щось влучить у машину.

Під час курсу в Одесі мене навчили накладати турнікет, і тепер я знаю, як скласти базову аптечку першої допомоги. Я дізналася, що термоковдри можуть допомогти приховати тепло тіла людини від тепловізійних камер дронів. Я розумію, що пластик з перероблених пляшок може бути сировиною для 3D-принтера, який виготовляє деталі для дронів.

Моя колега Ольга Шпак з неурядової організації «Assist Ukraine» має досвід роботи з дронами, оскільки, будучи доктором філософії з морської біології, вона часто знімала косаток та інших китів. Ми з нею обговорювали корисність «сіткометів» – сіток, які скидаються з безпілотників для уловлювання ворожих штурмових дронів, схожих на сітку, яку Набоков міг би використовувати для лову метеликів. І я знаю, що сітки, які використовуються для захисту церков від дронів, є важкими. Я не змогла підняти коробку з сітками, яку доброзичливий священик із Сум попросив мене привезти йому з Варшави.

Колись давно мене навчали інших навичок, необхідних у воєнний час. Я достатньо доросла, щоб пройти обов’язковий курс «підготовки до оборони» у Варшавському університеті під час Холодної війни. Ми вчилися одягати протигази – на випадок вторгнення американських капіталістів. Усі нові навички, яких я навчилася, стануть мені в нагоді, якщо, або коли, сьогоднішня війна поглине Польщу.

Адже не можна заперечувати той факт, що війна вже на порозі НАТО. У березні 2024 року прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск заявив, що ми живемо в передвоєнну епоху. Тепер міністр закордонних справ Радек Сікорський рішуче попереджає москву, що Польща буде атакувати російські літаки, які порушать польський повітряний простір.

Напрочуд оптимістичний допис президента Дональда Трампа про те, що Україна, «яка має Великий Дух і стає дедалі кращою», «здатна боротися і ВИГРАТИ всю Україну назад», закінчився тривожним підписом: «Удачі всім!» Для мене це прозвучало як відступ за «великий, прекрасний океан».

Але чи можуть Сполучені Штати повністю вийти з цього процесу? Ступаючи на червону доріжку в Алясці, путін нагадав Трампу про те, наскільки близько розташовані ці дві країни, привітавшись: «Добрий день, дорогий сусіде».

Факти на землі, а точніше факти в повітрі, свідчать про те, що це в значній мірі наша війна — війна всіх нас. Війна, з якою Європа повинна зіткнутися, і війна, яка одного дня може дійти до Сполучених Штатів, якщо імперському апетиту путіна не буде протистояти ніхто. Я побоююся, що мої новонабутий досвід в області розпізнавання дронів і накладання турнікетів стануть корисними на глобальному рівні.

Підготувала Валентина Повзун