Хмельницький письменник, журналіст та краєзнавець Михайло Цимбалюк від початку повномасштабного вторгнення служить санітарним інструктором, адже ще у 80-тих закінчив місцеве медичне училище. Від 3 березня він у складі третьої окремої танкової бригади, від 27 березня – на фронті. За цей час на передовій разом з військовим підрозділом змінив чотири локації. Нині приїхав у свою першу за десять воєнних місяців відпустку тривалістю всього півтора тижня.
В цей час нам вдалося поспілкуватися з Михайлом про завдання на фронті, побут військових та вплив війни на творчість. Ще хмельничанин розповів, як з’явився його позивний Хорей, як він уявляє українську перемогу та зізнався, які розмови цивільних не може сприймати.
Візьми й втечи на війну!
Ваш позивний Хорей (один з віршових розмірів – ред.). Чому, приміром, не Ямб?
Міг бути і Ямбом, і Анапестом. (сміється – ред.). Я про Хорей придумав ще до повномасштабної війни. У 2019 році був на вишколі у батальйоні “Госпітальєри” і там треба було вигадати позивний. Я і вигадав на ходу, так він за мною і зачепився.
У вас на сторінці є вірш “Я бачив кулю, що мене вбива”. За яких обставин ви його написали?
Вірш був написаний ще раніше й увійшов у мою поетичну збірку “Ближні обрії”. Вона з’явилася у 2020 році, а доповнене видання – наприкінці 2021-го. Мій зять воював у складі 72 бригади (72-га окрема механізована бригада імені Чорних Запорожців – військове формування механізованих військ ЗСУ – ред.) наприкінці 2014 – на початку 2015 року. Служить і зараз. Щоправда, не на передовій. Вірш – це наслідок міркувань про його долю, про те, що йому та іншим атовцям довелося пережити.
Коли у вас визріло рішення долучитися до збройних сил?
Шість чи сім років тому я спілкувався зі знайомим і зізнався йому: бувають такі моменти, що хочеться втекти від всіх проблем на війну. А він і каже: “А ти втечи!”. Тоді я до тієї поради не дослухався. Але коли наприкінці 2018 року формували бригаду територіальної оборони у Хмельницькому, підписав контракт про службу в резерві. Тобто я тоді вже був налаштований: якщо доведеться, то таки піду на фронт.
Тобто зараз це перший досвід участі у бойових діях для вас?
Раніше бойових дій не бачив. Щоправда, у 2020 році я був у Краматорську, Бахмуті й Слов’янську.
Якими були ваші враження від перебування на Донеччині у 2020 році?
У Бахмуті ми зустрічалися з місцевими. Запам’ятав, як власник невеличкої книгарні зізнався: одна українська книга в їхніх містах на вагу танка. Ми зараз говоримо про танки, яких нам бракує для ведення опору і для організації наступу. Але зовсім мало зважаємо: книги теж грають велику роль. І те, що їх не було в достатній кількості, означає з одного боку – недоукраїнство, а з іншого – “русскій мір”.
У лікарнях лікувати легше, ніж у бліндажах!
Які знання потрібні, щоб надавати допомогу в умовах війни?
Мої обов’язки – проводити інструктажі бійцям з надання домедичної допомоги, зупинки кровотеч, евакуації з-під вогню, перевіряти медичне спорядження бійців, слідкувати чи в них є кровоспинні джгути, індивідуальні аптечки, готувати бойових медиків підрозділу. Коли в разі поранення забирають бійця з червоної зони, я вже як санінструктор можу надавати першу медичну долікарську допомогу. На дивізіон двоє таких медиків і ще є бойові медики у батареях. Якщо серед бійців є хворі, ми возимо їх на консультації до лікарів у госпіталь або цивільну лікарню. Потім вже в умовах медпункту виконуємо призначення, даємо медикаменти, робимо ін’єкції. Але не крапельниці, тому що цю процедуру мають проводити у стаціонарі.
Від яких хвороб лікуються військові поза межами лікарень?
Наприклад, з бронхітом ми самі можемо упоратися, а от пневмонію лікують у стаціонарі. Може трапитися отруєння продуктами через несанкціоноване вживання харчів поза межами підрозділу, чи їжі від волонтерів, чи придбаної у магазині. Ну, і в нас мобілізували багато людей у віці з хронічними хворобами. Хотів би звернутися до лікарів у військкоматах: коли ви обстежуєте людей, то майте на увазі, що в лікарнях лікувати легше, ніж у бліндажах. У критичних ситуаціях військові з хронічними хворобами не лише не допомагають, а й стримують виконання бойових задач. Серед таких недугів діабети, шлунково-кишкові й опорно-рухові проблеми, холецистити. З деякими хворобами навіть у караул люди не можуть ходити. Не знаю, чим керуються у військкоматах, коли таких чоловіків відправляють воювати – виконанням чи перевиконанням плану, бажанням прозвітувати перед вищим керівництвом? Можливо, через те, що забагато ухилянтів, до армії потрапляють хворі люди.
Не сприймаю, коли про нас кажуть: повернуться й наведуть порядок
Хто, на вашу думку, найефективніше себе проявляє на війні?
Той, хто знає свою історію, любить свою мову й культуру. Тому що людина, яка не розуміє, заради чого вона на війні, не є ефективним воїном. А якщо такий військовий ще й наділений посадою чи званням, то може навіть шкодити. Звісно, має значення і фізична підготовка та знання.
Що скажете про свій побут на фронті?
В кожного роду військ своя місія. Артилерія “лупить” далеко. Тому має таку розкіш, як розташовуватися трохи далі від “нуля” у порівнянні з піхотою – за 30-40 кілометрів. Тому є можливість нормально облаштувати свій побут, зупинятися в будинках, у залишених хатах, в інших будівлях.
Які суспільні тилові настрої вам складно сприймати?
Те, що рахують зарплати військових, очікують, що ми повернемося і будемо наводити порядок. Нам насправді буде не до того. Багато з нас потребуватимуть лікування, шукатимуть роботу, наштовхуватимуться на те, що робочі місця зайняті, хтось скаже “а я вас туди не посилав”. Вручатимуть ще ж посвідчення учасників бойових дій. Тут можна очікувати на бюрократію. Ті, хто раніше мали ці посвідчення, користуються пільгами. Ми ж зараз отримуємо нормальні зарплати і премії. Тому мені, наприклад, не складно сплатити за проїзд чи перерахувати гроші сім’ї. Але коли ми повернемося, ці питання постануть.
До речі, про повернення: коли люди йшли до війська, у багатьох були очікування, що їх за деякий час все ж демобілізують…
Перебуваючи довго на фронті, люди ламаються, втомлюються, хворіють. Є солдати й сержанти, які вже досягли 60-річного віку і їх потрібно замінювати. Розмови йшли від початку: мовляв, я – доброволець, значить, за три місяці мене повинні відправити на ротацію. Але зараз нам кажуть: “А хто це сказав? А закону такого немає”. Ані про ротації, ані про обов’язкові відпустки до Нового року практично не йшлося. Були лише відпустки до 10 днів за сімейними обставинами. Але вже з 1 січня стали можливими відпустки за вислугою за минулий рік. Їхня тривалість – 10 днів плюс час на дорогу в обидва кінці не більше як по два дні в один бік.
На перший план спочатку вийдуть поети й художники
Як на мене, під час війни у мистецтві з’являється багато плакатного, поверхневого, пропагандистського… Як вважаєте, чи можна очікувати на появу великої кількості гідної літератури?
Як зараз є багато диванних експертів, так само може бути і багато диванних письменників. А якщо люди спочатку начитаються графоманських творів про війну, то вже не читатимуть серйозних. Я не хочу сказати, що такі твори мають писати лише ті, хто брав участь у війні. Так, звісно, вони мають більше моральних прав на істину. Але це можуть бути і волонтери, які дуже часто відвідують військових. Професіональний літетаратор має багато способів вивчити стан справ.
Панорамні епічні твори з’являться не раніше, ніж через років п’ять, а той більше. Спочатку будуть малі літературні форми. Вийдуть на перший план поети, художники, мають прийти сценаристи з режисерами. І це буде більш масово, ніж відбувалося після Другої світової війни.
Влітку у нас на ЖАР.info вийшла стаття про те, як вчиняють у бібліотеках з російськомовною літературою. Ми тоді запитали у бібліотекарів, кого з російських авторів вони б лишили на полицях. Почули, наприклад, про Бориса Акуніна. Кого б залишили ви?
Я не дуже багато російських письменників прочитав. Класиків дореволюційної літератури, періоду соцреалізму, тим паче популяризаторів єльцинсько-путінського періоду, не повинно бути. Може залишатися частина емігрантської літератури: Замятін, можливо, Стругацькі. А Паустовський і Чехов ментально теж українці. Ахматова ментально росіянка, але не обласкана режимом. Хоча твори цих авторів краще перекласти з російської на українську. Дуже малий відсоток можна залишити у бібліотеках. Настільки малий, що можна говорити лише про винятки.
ЗСУ підтримують, але з думкою окремого військовослужбовця мало хто мириться
У вас раніше було багато дописів з хештегом #воєннібудні. Зараз ви їх не створюєте?
Вони є. Але я виставляю лише для себе, щоб вони не загубилися. Мій задум – зібрати все докупи й зробити невеличку книжку. Або ж це будуть чернетки для більшого твору. На Хмельниччині є журнал-альманах “Південний Буг”. Швидше за все, я їх опублікую там. Там буде опис подій, враження про щось, міркування.
А чому не оприлюднюєте ці дописи зараз?
Просто я останнім часом зустрічаюся з тим, що ЗСУ як інституція мають 100% підтримки. Але з думкою окремого військовослужбовця мало хто мириться, під дописами залишають дизлайки, бувають “срачі”. Я вже писав на своїй сторінці: “Полюбить сусіда значно важче, ніж все людство гаряче любить”.
Часто можна почути “віримо в перемогу”, “віримо в ЗСУ”. Для вас що означає “перемога”?
Це цілком сформована коаліція закордонних країн з міжнародним трибуналом відносно країни-агресора та її партнерів. Також це чітка картина відносно санкцій, визначені механізми та обсяги компенсацій за завдану шкоду, повернення викрадених і полонених та вивезених цивільних з окупованих територій, програма включення країни-агресора у відновлення нашої країни.
Але, ймовірно, це стане можливим лише за умови приголомшливої поразки росії, коли в неї не залишиться жодного козиря. А це може відбутися після перенесення воєнних дій на її територію й розгрому агресора там…
Не вважаю, що регулярним військам потрібно заходити на територію росії. Хіба що тільки для інспектування центрів прийняття рішень.
Ви вважаєте, що у країні такого формату, як сучасна росія, можлива зміна режиму з авторитарного чи тоталітарного на демократичний?
Сам режим навряд чи зміниться без територіальних змін. Після роздроблення країни на нові національні утворення вже зміниться режим та ідеологія. Або ж певні території будуть підтягнуті під сфери впливу Японії та Китаю. Утримання росії у нинішньому федеративному устрої можливе лише при теперішній ідеології.
Фото зі сторінки Михайла Цимбалюка на фейсбуці.
Спілкувалась Світлана Русіна
Читайте також
Військовий Дмитро Браницький: “На візку я пересувався лише після операції”
“Більша частина врожаю мертва”: як росія нищила українське зерно?
