“Більша частина врожаю мертва”: як росія нищила українське зерно?

“Урожай зійшов, нормальний високий врожай і його не вдалося зібрати. Його не знищили, не забрали, але не дали зібрати. Більша частина — мертва. Вона досі стоїть на полях”,  — говорить Андрій Селецький, очільник Нововоронцовської військової адміністрації, що на Херсонщині.

Саме там фермери відчули на собі усю жорстокість росіян: заміновані поля, спалені ниви та постійні обстріли.

Збитків зазнали не лише окуповані та прифронтові регіони. Закриті порти, здорожчання добрив та паливно-мастильних матеріалів, затяжні дощі – усе це вплинуло на зменшення врожаю й у тилових областях. Лише Хмельниччина, область яка стала домівкою для багатьох переселенців, втратила цього року понад 400 тонн врожаю. 

Як змінився процес експорту українського зерна? Як росіян каратимуть за розкрадання та знищення українського зерна? І що ще, окрім війни, негативно вплинуло на урожай 2022 року? Читайте далі. 

Деокупований Херсон і розстріляний врожай

Нововоронцовська громада Херсонської області розташована на межі з Дніпропетровщиною. Під час активних боїв на Херсонщині територія громади була так званим “нулем”, де йшли активні бойові дії. Зібрати врожай в таких умовах було практично неможливо. 

1. Нововоронцовська громада на мапі бойових дій станом на 3 квітня 2022 року (інформація до 3 квітня відсутня, оскільки ще не була створена карта — ред.) 
2. Нововоронцовська громада сьогодні

Андрій Селецький, очільник Нововоронцовської військової адміністрації, зараз працює в своєму офісі майже цілодобово. Каже: “Ми тут залізні на Херсонщині”. Створена адміністрацією земельна комісія приймає заяви від місцевих землекористувачів щодо незібраного врожаю та недоотриманого прибутку. Заяви приймають для того, щоб визначити масштаби трагедії цьогорічних жнив у територіальній громаді. І хоча ще не усі заяви зареєстрували, Андрій Селецький впевнений, що легше порахувати тих, хто хоч щось зміг зібрати, ніж ту абсолютну більшість полів, врожай з яких вони, на жаль, втратили.

Спалені поля на Херсонщині. Фото: поліція Херсонскої області 

Вперше в новітній історії України ми маємо “мертвий врожай”. Урожай зійшов, нормальний, високий врожай і його не вдалося зібрати. Його не знищили, не забрали, але не дали зібрати. Більша частина — мертва. Вона досі стоїть на полях. Не могли зібрати через бойові дії, бо прилітало. І прилітало дуже сильно, і по всьому, що рухається. Не могли зібрати, бо вже прилетіло і стирало з землі й техніка або ламалася, або підривалася. Абсолютно регулярно підривалася”, — розповідає Селецький.

На фото Андрій Селецький. Фото з фейсбуку співрозмовника 

Чи передбачена за це відповідальність?

Адвокат і юрист ГО “Платформа прав людини” Євген Воробйов стверджує, що вивезення та знищення росіянами українського зерна в умовах війни є порушенням звичаїв і законів війни. 

“Це — дії, за які росіяни можуть і мають нести покарання. Оскільки статтею 55 Конвенції про захист цивільного населення під час війни (далі – Конвенція) вивезення та продаж зерна за межі окупованої території заборонено”, – пояснює Євген Воробйов.

Знищення (спалювання) полів із зерном теж підпадає під дію Конвенції. Зокрема, стаття 53 Конвенції забороняє будь-яке знищення окупаційною державою рухомого чи нерухомого майна, що є чиєюсь власністю на окупованій території. 

«Теоретично, якщо знищення майна відбувалось не в цілях воєнної операції, то такі дії повинні кваліфікуватись, як порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 438 КК України)”, — каже Євген Воробйов. 

Давність притягнення до кримінальної відповідальності за такі правопорушення не застосовується, отже винних осіб можна буде притягнути до відповідальності будь-коли.

Втрачений врожай

Систематично знищували врожай не лише на Херсонщині. Така доля спіткала усі прифронтові та деокуповані громади. У всіх куточках країни аграрії сіяли та збирали хліб всупереч війні. Ледь не щодня у новинах з’являлись повідомлення про трагічні випадки під час проведення польових робіт.

Про те, як збирали врожай під окупацією нам анонімно розповіла колишня працівниця аграрного підприємства з Луганщини. Її містечко наразі окуповане й розташоване за 30 кілометрів від лінії фронту. Жінка каже, що зерно збирали під дулом автомата, а 70% врожаю окупанти заставляли навіть віддавати “на розвиток республіки”. 

Непросто було і в тилових областях. Так, потреба нагодувати всю країну змушувала фермерів виходити у поля і сіяти – часто навіть без добрив, на пальному, купленому в кредит і нерідко без можливості зберігати вирощене. Водночас уникнути проблем це не допомогло – посівні площі зменшилися, разом з ними впав і валовий збір урожаю. 

За інформацією Хмельницької військової адміністрації, загалом валовий збір зернових і зернобобових культур на території Хмельницької області минулого року становив 4 376,5 тонн. Цього ж року він очікувався на рівні 3 950 тонн (дані станом на листопад — ред.). Посівні площі в області зменшилися на 70 гектарів. 

«Зменшення посівних площ та валового виробництва зернових культур відбулося за рахунок зростання цін на матеріально-технічні ресурси, зокрема мінеральні добрива (+45% до минулого року), нестабільних цін на зерно та збільшення посівних площ технічних культур , таких як соя і соняшник», — пояснюєть у відповіді Хмельницької ОВА на інформаційний запит.

Однак, зменшення торкнулося не всіх культур. Наприклад, врожай пшениці, ячменю і гречки очікують більший, ніж 2021 року.

Дорогі добрива, пальне і низькі ціни на врожай

Іван обробляв того року 45 гектарів землі в селі Дзеленці Наркевицької територіальної громади. Чоловік каже, що йому цьогоріч влазити в борги не довелось, бо мав певні запаси з минулого року, але загалом ситуація доволі складна:

“Цінова політика стала жорсткішою. Мінеральні добрива підняли у ціні — тонна за 54 тисячі. Не кожен зможе купити. Минулого року було 18 тисяч. Тому в нас фермери майже всі сіяли без мінеральних добрив. І також ціна на дизельне паливо виросла — 53 грн за літру. Мені пощастило, що мав запас з минулого року, то мені вистачило ще на цю посівну”. 

На фото Іван Клопотюк на полі кукурудзи. Фото з особистого архіву підприємця 

Втім, і на цьому проблеми в аграріїв не закінчилися. Зібраний врожай потрібно комусь продати. Так, фермери з Хмельниччини запевняють, що продавали минулого року сою по 500 доларів за тонну, нині ж пропонують максимум 250. Нерентабельною, за їх словами, є і ціна на пшеницю. 

“Звісно, дохід буде меншим набагато цьогоріч, ніж у попередні роки, тому що дуже здорожчали нафтопродукти і мінеральні добрива. Врожай пшениці минулого року купували по 6 тисяч гривень за тонну, цього року — за 5. Нещодавно мені дзвонили і взагалі пропонували купити по 4 тисячі — це смішно. Але ми ще нічого не продавали і не можемо порахувати чи буде цьогорічний дохід повністю збитковим”, — каже аграрій Руслан Скримський. 

Гуманітарні рукава 

Крім цінової політики є ще одна не менш важлива проблема — зібране зерно потрібно десь зберігати. Проблема з нестачею місця для зберігання зібраного врожаю в українських аграріїв настільки глобальна, що Мінагрополітики спільно з Продовольчою та сільськогосподарською організацією ООН (ФАО) запровадили проєкт отримання засобів тимчасового зберігання зерна через Державний аграрний реєстр (ДАР). Засоби для тимчасового зберігання зерна (поліетиленові рукави) могли отримати агровиробники, які обробляють землі на території України, окрім тимчасово окупованих територій. 

Як повідомляє Мінагрополітики, за 2 етапи прийому заявок по допомогу звернулося близько 2 000 фермерів. Станом на 4 січня 2023 року, як зазначає у відповіді на запит профільне міністерство, ФАО розповсюдило 26,5 тисяч поліетиленових зернових рукавів з наданих 30,7 тисяч одиниць місткістю 200 тонн кожен. Така кількість покриє потребу 6,2 млн тонн зберігання зерна. Це забезпечить зберігання зібраного зерна близько на 30% від загальнонаціональної потреби в цьому. 

Також до роздачі готують 105 комплектів техніки для перевантаження зерна. 

Руслан Скримський також був змушений закупити для підприємства рукава для зберігання, оскільки достатню кількість спеціалізованих складів підприємець не має: 

В наявних складах лежить ще не збуте минулорічне зерно, а потрібно ще цьогорічне десь зберігати”.   

Зберігати зерно у такий спосіб можна від 12 до 18 місяців. 

Погодні умови 

Життя українським фермерам у 2022 році псували також і несприятливі погодні умови восени. Через це закінчити жнива вчасно не вдалося. У середині листопада роботи все ще тривали. Дощі йшли мало не щодня, незібране зерно почало просто гнити.

На ярі культури, на пшеницю, наприклад, дощ йшов майже місяць. На соняшник — також. Через це на 2 місяці робота зі збору врожаю вимушено затрималася. Ми б уже мали закінчувати всі польові роботи, але ще 30% роботи залишилось. Через це є питання щодо якості пшениці. До дощу вона була продовольча, можна хліб було пекти, а тепер — тільки фуражна, для корму тваринам. Так само соняшник втратив врожайність, тому що почав гнити при дощах і почав падати на землю. Його в такому стані зібрати нереально”, – розповідає Руслан Скримський, підприємець з міста Полонне, що на Хмельниччині.

На фото Руслан Скримський. Фото з фейсбуку співрозмовника 

Чоловік керує підприємством «Колос», яке вирощує зернові, бобові культури і насіння олійних культур. Його фермерське господарство того року обробляло 3 тисячі гектарів землі. Коли почалося повномасштабне вторгнення, підприємство мусило взяти кредит у 25 мільйонів гривень, щоб продовжувати функціонувати далі. Але закінчити цьогорічні польові  роботи вчасно “Колосу” все одно не вдалося. 

Аграрій з Хмельницького району Іван Клопотюк вже свою сою зібрав. Проте її якість, запевняє фермер, дуже низька: 

По сої дощі цілий місяць лили. Через це також врожай менш якісний, сама соя вже була стигла і через дощі почала цвісти. Її довго неможливо було зібрати через вологу. Минулого року я закінчив збирати сою у жовтні, цього року на місяць пізніше”.

На фото Іван Клопотюк на полі пшениці. Фото з особистого архіву підприємця 

Заблоковані порти

Якщо на погоду аграрії вплинути не можуть, то ось решта проблем так чи інакше пов’язані найперше з тим, що рф заблокувала українські порти. В Україні їх аж дванадцять. Вони розташовані в Одеській, Миколаївській, Запорізькій та Херсонській областях і ще 5 — на території тимчасово окупованого Криму. Усі, крім кримських, заблоковані росією з 24 лютого 2022 року (кримські порти заблоковані ще з 2014 року). 

Від 24 лютого до середини літа минулого року для України не було запроваджених жодних міжнародних програм підтримки, які б дозволяли безпечно експортувати зерно в інші країни.

“Порти — це сьогодні основна проблема, — каже аграрій Руслан Скримський, — Логістика подорожчала, в Європу важко вивезти зерно машинами, бо там вони стоять по 2-3 тижні, щоб оформити документи. Попит є, але дуже невелика цінова політика — купують аби купити. Я сподіваюсь, що великі підприємці, які вклали в поля кошти, в мінусах не будуть, бо врожаї все ж непогані. Але проблеми є і найбільша — це «визволителі», через яких це все коїться”. 

Та з 22 липня 2022 року у Стамбулі уклали дві тристоронні угоди щодо розблокування портів — першу підписала Україна, Туреччина і ООН; другу підписала росія, Туреччина і ООН. 

Угода передбачала експорт зерна з кількох українських портів по визначеному коридору, на судна в якому росія зобов’язалася не нападати.

Вихід судна з зерном з порту «Одеса» в рамках Всесвітньої продовольчої програми під егідою ООН. Фото: Міністерство інфраструктури

Порятунок українського зерна 

Попри всі дії росії спрямовані на знищення українського сільського господарства, за даними Міністерства аграрної політики та продовольства України, у 2022 році вдалось експортувати усіма маршрутами трохи менше 43 мільйонів тонн зернових культур. З них дві третини — вже під час повномасштабної війни. 

У трійці лідерів по відправках за 8,5 місяців – кукурудза (11,1 мільйонів тонн), пшениця (6,3 мільйона тонн), соняшникова олія (2,6 мільйона тонн). Далі: ріпак – 2,5 мільйона тонн, насіння соняшнику – 2,2 мільйона тонн та соєві боби – 1,2 мільйона тонн.

Судно, яке вийшло з порту «Одеса» з вантажем української кукурудзи прибуло до Босфору. Фото: пресслужба Мінінфраструктури 

Все це перетинало кордон залізницею, автомобільним транспортом, паромом і через річкові порти, які, до слова, допомогли доставити найбільше зерна – 7,6 мільйона тонн.

Відновленню експорту в умовах війни сприяла також і так звана «зернова угода». Її уклали на 120 днів з можливістю продовження. І хоча росія призупиняла свою участь в угоді, а потім поверталася до неї з правом знову вийти, роботу зернової угоди все ж таки було продовжено, незважаючи на шантаж з боку країни-терористки. 

***

Від українського зернового експорту залежить і наша економіка, і продовольча стабільність тих країн, які це зерно від нас отримують та споживають. Відтак, блокуючи українські порти та знищуючи український врожай, росіяни досягають одразу двох цілей: зниження доходів України і створюють передумови для можливого шантажу на міжнародній арені.

Утім, ми віримо в те, що за всі скоєнні злочини росіяни все ж таки понесуть відповідальність та отримають максимальне покарання — як на полі бою, так і в міжнародних судах.

Підготувала Альбіна Карман

Читайте також:

Захисні споруди в усіх нових будівлях: чи запрацює норма?
Замість втраченої кінцівки: як працює Хмельницьке державне протезувальне підприємство?
Попередній Війна путіна. Частина 3

Залиште свій коментар