Контрнаступ: як у бібліотеках Хмельницької громади вчиняють з російськомовною літературою?

26.08.2022 Новини
Автор ГО ЖАР

У книгозбірнях Хмельницької територіальної громади революційні зміни – там від весни з поличок прибирають російськомовну літературу. Це книги російських авторів, російські переклади творів письменників інших країн світу, довідкова література та інші російськомовні видання. На одні книжки чекає списання, інші – зберігатимуть в сховищах, подалі від читачів. Щоб не привертати зайву увагу до продукту мовою агресора.  

Бібліотекарі ці події називають контрнаступом. Адже упродовж багатьох десятиліть у книгозбірнях відбувалися протилежні процеси. Аж до 2014 року україномовна література менше популяризувалася, видавництва часто охочіше друкували видання російською. З початком російсько-української війни з бібліотечних полиць зникла відверто пропагандистська проросійська література. Проте це не стосувалося творів класиків на кшталт Пушкіна, Толстого, Булгакова, так званих “жіночих романів” та детективів.

Черговий зламний момент настав цьогоріч після 24 лютого. Проте часто, розуміючи неприйнятність дій росії, люди не усвідомлюють важливість українізації в літературі. Пушкін і Ко, а також зарубіжна література російською для них – наче особливий, недоторканий і аполітичний простір. То чому ж так складно позбутися приязного ставлення до таких творів і нарешті просто почати читати українською? Як насправді відбувається списання книг? Ми спробували розібратися, поспілкувавшись з директоркою Централізованої бібліотечної системи Хмельницької міської територіальної громади, до складу якої наразі входять аж 29 бібліотек, Тамарою Козицькою.

Одні в макулатуру, інші – з відкритого доступу

Чи відомо, який відсоток літератури російських авторів був до сьогодні у бібліотеках Хмельницької тергромади?

Радше не російських авторів, а літератури російською мовою. Тому що окремо ми російських авторів не обліковуємо. Коли звітуємо, то йдеться про зарубіжну літературу, наприклад, російською, польською, німецькою. Є в нас не лише художня, а й багато відділової літератури: наприклад, про рукоділля, плетіння з бісеру. Там неможливо облікувати: російський чи не російський автор. Кількість такої літератури в різних бібліотеках різна. Але в середньому десь половина літератури російською мовою.

До якого періоду домінувала російськомовна література?

Як на мене, вона і зараз домінує. Її забагато. Вона вважалася кістяком, ядром фонду. До 1991 року комплектування було дуже потужним. Тоді розуміли значення книжки, й літературу до бібліотек завозили автобусами, розповідають наші ветерани. Наприклад, Шолохова, праці Леніна і так далі. Списувати багато не можна було, тому що рух фонду – це коли нові книги приходять, а старі списуються. А були такі ідеологічні твори, списувати які було не можна. Тому що існувала гласна чи негласна – точно не знаю, оскільки тоді не працювала – заборона на списання. Тому така література накопичувалася й накопичувалася. Після здобуття Україною незалежності бібліотеки – це останнє, про що думали. Ми з цим фондом застрягли в минулому. Особливо це стало помітно, коли до нас додалися сільські бібліотеки. Останні роки нові українські книги отримували, але їх кількість недостатня, щоб замінити весь фонд.

Як відбувається списання книг?

Кожна книжка коштує грошей, тому є суворий облік. Щоб списати, треба вказати причину: зношена фізично або морально застаріла. Якщо книга морально застаріла, її можна списати, навіть якщо вона стоїть неушкоджена. Тобто це цілий процес: вилучити її зі всіх журналів, каталогів, картотек. До кожного акта списання додається чек про здану макулатуру. Потім ці кошти використовують на нові придбання чи потреби бібліотеки: формуляри і все решта.

Деяка російськомовна література вилучається з доступу й переміщується в сховище – вона не у відкритому доступі. Відкритий доступ – це коли відвідувач може підійти до полички і вибрати. А зі сховищ людям виносять. Тоді, наприклад, дитина не побачить і не обере книгу російською. Хоча діти вже і не шукають російськомовну літературу. Це більше стосується старших читачів.

книги у сховищі бібліотеки
Книгосховище центральної публічної бібліотеки. Фото авторки

Чи є така технічна російськомовна література, замінити яку в найближчому майбутньому навряд чи буде можливо?

У нас були звернення від підприємця, який створює цех з виробництва полістиролу (матеріал, який використовується для теплової та звукової ізоляції – ред.). А в інтернеті такої інформації немає. Також можуть бути книги з гідравліки. Вони мають зберігатися, навіть якщо російською, оскільки аналогів немає. Існує таке поняття, як обмінно-резервний фонд. Наприклад, у нас на всі 29 бібліотек залишається один екземпляр, і читачі можуть звертатися. Раптом комусь раз на три роки знадобиться така книга. Є людина, яка такі запити збирає і знаходить певну книгу в бібліотеках міста або замовляє з інших бібліотек України.

Чи є проблема з українськими перекладами іноземної літератури?

Зараз настала криза: немає зарубіжної літератури українською мовою в такій кількості, щоб задовольнити читачів. Насамперед потрібні фахівці, які б якісно перекладали українською. Але цей вже процес ішов дуже прогресивно і, якби не війна, він би продовжувався.

старі російські книги
Книги зарубіжних авторів в російському перекладі. Фото авторки.

Як у колективі бібліотекарів сприйняли цьогорічні зміни?

Наші бібліотекарі ставляться до книжок, як хлібороби до колосків – викидати для них болісно. Тому я зробила в Padlet (мультимедійний ресурс для створення, спільного редагування та зберігання інформації – ред.) анонімне опитування, щоб колеги написали, чого бояться. А потім всі висловлювання звела в SWOT-аналіз (інструмент планування, який використовують для формування стратегій – ред.): зовнішні і внутрішні ризики, що це дасть громаді, нашій установі. Все для того, щоб страхи перетворити в переваги.

А потім ми зробили онлайн зустріч, де все проговорили. Були різні думки. Одна з них: досить толерувати, давайте переходити в контрнаступ. Тому ми так і називаємо процес, який зараз відбувається, – контрнаступ. Це наш фронт. Те, що ми можемо зараз. Якщо треба вибивати русню з України, то кожен вибиває її на своєму місці. Ми коли почали роздивлятися ближче, більшість російськомовних творів виявилися баластом, непотребом. Ніби очі відкрилися. Але дуже шкода, що так запізно.

Російські письменники: зникнуть з очей – зійдуть із думки

Пушкін та компанія зараз у сховищах. А є такі російські автори, яких часто запитують досі?

Все, що було в шкільній програмі із зарубіжної літератури, вже давно переклали українською. Щоби дорослі люди запитували класику, буває рідко. Пригадую випадки, коли до мене підходили й просили: “Якщо будете викидати Чехова, то я у вас викуплю, чи поміняю на українські книги”.

Навколо якого письменника виникають якісь непорозуміння чи суперечки?

Це Булгаков, Гоголь. Тому що про них говорять на рівні шкілької програми. Наприклад, лишати чи виключати твори Булгакова. Із сучасних – Чингиз Абдулаєв, азербайджанський письменник, адже його твори у бібліотеках лише російською мовою.

Твори якого з російських авторів можна було би, на вашу думку, навіть не ховати з полиць?

Бориса Акуніна. Навіть зараз він одразу висловився за Україну. І він зачитаний. Є ціла його поличка. У нас є стелажі, де мова нацменшин – польська, німецька. Думали: може, хоч туди Акуніна переставити.

Як ви ставитеся до позиції, що позбутися необхідно всієї літератури російських авторів?

Я проти того, щоб все викинути. Ми тоді не побачимо, що ж вони про нас писали? Наприклад, книги Довженка, а в передмові про те, як совєцький союз нам добре робить і українською друкує книгу. Це елементи пропаганди, і якщо ми їх не будемо бачити, вони потім скажуть: “Это не мы”. Ми-то це пам’ятаємо, а молодь думатиме: нічого там страшного нема. Варто це залишити з дослідницькою метою.

Кінець періоду “какая разніца”

Які є причини, чому люди не так читають українською, як цього хотілося би?

Це все звичка. Те ж саме, що “Чому я не вчу мову? Бо мені і так комфортно!”. Як на мене, треба створити такі умови, щоб було некомфортно. І щоб була пропозиція. Тобто потрібно пропонувати якісний український продукт, якісну українську книгу. Також зіграло роль толерування всього російського, яке в нас було – мовляв “какая разніца”, яку книгу візьмеш? Раніше на весь Хмельницький було пару українських шкіл, а українська мова була непопулярною. Багато де вважали її сільською. Можливо, донедавна зберігався цей стереотип. Іноді розмовляти українською люди можуть, а читати – ні. Бо звичка зі школи, з вищого навчального закладу. Буває, що навіть аудіокнига не заходить, тому що немає якісного українського перекладу. І людині некомфортно. Над цим ще потрібно працювати. Але прикро, що цього не достатньо робили всі 30 років.

У зв’язку з війною буде поштовх до розвитку якісної україномовної літератури?

У нас вже є якісна україномовна література. Просто може змінитися тематика. Проте, якщо всі писатимуть про війну, не всі можуть про неї читати в певні моменти. Іноді люди у книжці хочуть знаходити відпочинок, відволіктися від війни. Ймовірно, тимчасово буде занепад всього. Зокрема, і книговидання. Зараз додалися ще й проблеми із сировиною, логістикою. Видавці вже зараз пишуть про здорожчання паперу. Хіба що залучатимуть якісь гранти. Писати будуть однозначно. Багато людей відвернеться від російської через огиду.

Спілкувалась Світлана Русіна

Читайте також “Дівчата просто неба і лікар”: хмельницькі волонтери плетуть сітки в центрі міста” А ще – про зміну назв топонімів “На Хмельниччині перейменовують вулиці: що робити мешканцям?

Читайте також

Злочин дев’ятирічної давнини: що відомо про вбивцю нетішинської журналістки Ольги Мороз

15 березня 2015 року головну редакторку газети “Нетішинський вісник” 44-річну Ольгу Мороз знайшли мертвою у власній квартирі на першому поверсі однієї з багатоповерхівок.
Читати далі

Чергове позачергове зібрання місцевих обранців на 48 питань

46 питань попередньо розглянули на засіданні постійних депутатських комісій, два – у сесійній залі. Такий формат запропонували самі обранці.
Читати далі

Шпигунська війна: як ЦРУ таємно допомагає Україні боротися з путіним

На третьому році війни, що забрала сотні тисяч життів, розвідувальне партнерство між Вашингтоном і Києвом є основою здатності України до самозахисту.
Читати далі

Залиште Свій Коментар

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Якщо Вам відомі факти корупції, повідомте нас

Повідомити про корупцію