Великобританія сьогодні допомагає українцям не лише зброєю, а й прихистком. Після повномасштабного російського вторгнення тут спростили умови для в’їзду наших громадян, а українських дітей прийняли у місцевих школах. Британська освіта, про яку більшість з нас знає з книжок, фільмів чи рекламних описів, стала реальністю для багатьох українських дітей. Про неї ми сьогодні розповімо детальніше.

Маленькі містечка кращі 

Хмельничанка Наталія Войтович з 11-річною донькою Софією потрапили в Сполучене Королівство наприкінці квітня. Країну обрали насамперед тому, що обидві знали англійську мову, а також завдяки існуванню програми “Homes for Ukraine” (“Домівки для України”). Головними задачами були пошук житла та підтримки при переїзді. З документами сім’ї Войтовичів допомогла родичка, яка давно мешкає у Великобританії, прийняла ж хмельничан родина британців з містечка Севенокс (Sevenoaks) графства Кент, звідки до середмістя Лондона 20 хвилин на поїзді.

“Зараз я вже знайшла роботу. І, якщо чесно, мені тут подобається. На відміну від українців, які завжди хочуть мешкати у великих містах, британці вважають, що маленькі містечка кращі для життя, ніж Лондон, Ліверпуль чи Манчестер. У Севеноксі багато зелені, все екологічно чисто“, – починає розмову Наталія.  

Поки хмельничанка працює у дитячому садочку, її донька Софія відвідує одну з місцевих шкіл. У Хмельницькому дівчинка навесні 2022 року навчалася у п’ятому класі гімназії, за кордоном же спочатку її взяли в останній клас початкової школи (primary school).

“Донька груднева, а тут всі, хто народився після першого вересня, ідуть на клас нижче“, – пояснює Наталя.

Вже восени 11-річна Софія перейшла до середньої школи (sеcondary school). За час навчання в місцевих закладах дівчинка встигла здобути один з найкращих балів під час тестування з англійської, посісти призове місце у змаганнях з плавання та призвичаїтися до обов’язкової шкільної форми. 

Тепла зустріч та право на помилку

“У перший візит до початкової школи її директор мене обняв, зробив екскурсію“, – згадує Наталя. 

Жінка каже, що спочатку донька була єдиною українкою в класі, але згодом там з’явилася ще одна співвітчизниця, якій Софія спершу допомагала з перекладом на англійську при спілкуванні. 

“Викладачі тут дуже доброзичливі. Коли я розповідаю, що у нас, коли вчитель заходить в клас, діти мають встати, то у них плавиться мозок. А ще тут діти не бояться помилятися і чогось не знати. Це вважається нормальним“, – відзначає Войтович.

Доньці навчатися у британській школи, за словами Наталії, подобається, хоча спочатку вона сумувала за рідною домівкою. Випадків булінгу, переконує хмельничанка, в школі немає, оскільки до таких фактів тут ставляться особливо прискіпливо. Зараз дівчинка вже знайшла нових друзів, спілкуватися з якими допомагає знання мови. 

“Спочатку було важко будувати нові знайомства. А діти тут трошки інші. Також англійською не все реально висловиш. Ще помітила: ті українські учні, які гірше знають англійську, хочуть тусуватися більше зі своїми співвітчизниками“, – зауважує Наталя. 

Допомагають юним українцям призвичаїтися на чужині й асистенти вчителів. На ці посади деякі британські школи беруть українців з гарним знанням англійської.  

“Їх задача допомогти українським дітям в засвоєнні мови, адаптації. Якщо щось непокоїть, можна звертатися і до класного керівника“, – пояснює хмельничанка. 

Уроки

Після того, як дитина закінчує початкову школи, вона може далі навчатися у державних академічних закладах, які тут називають grammar schools. Класи в таких школах традиційно розділені на “дівчачі” та “хлопчачі”, а для того, щоб сюди потрапити, необхідно скласти іспити. Є й приватні школи, а також школи, якими опікуються релігійні спільноти.

При переході з початкової школи у середню, діти складають тести, за якими визначають їхній нахил – математичний чи гуманітарний. Для кожного учня й учениці тут розробляють індивідуальний розклад.

“Тобто, дитина може ходити на математику не зі своїм класом. В неї буде інший вчитель і поряд учні з таким же рівнем“, – пояснює Наталія.  

Софія Войтович навчається у звичайній державній школі. Уроки тут розпочинаються о 8:45 і тривають до 15:30.

Математика

Її вивчають на практичних прикладах.

“Приміром, таке завдання: Джон щодня від мами отримує кишенькові гроші, відкладає по стільки-то щодня. Скільки у нього буде заощаджень за  місяць?” – наводить приклад Наталія.

Хмельничанка вважає програму простішою за українську. Але при цьому, наприклад, із поняттям квадратного кореня британські учні знайомляться ще в молодшій школі. Єдина складність для українських учнів – вони не завжди розуміють завдання англійською.

Наука та історія

Інформацію подають дозовано, тезово, з картинками. Предмет “наука” схожий на українську біологію. Явища тут пояснюють, демонструючи досліди.

“Вони націлені на те, що інформація має залишитися у глибокій пам’яті. Дитині треба вивчити, повторити, а потім зробити квіз (інтелектуальну вікторину – ред.). Вчитель озвучує  ключові моменти, тези, показує дослід, але зайвої інформації не дає“, – пояснює Наталія Войтович.

Мова і література

За словами Наталії, у Хмельницькому донька багато займалася англійською додатково. У британській школі з 30 дітей класу за результатами тесту (читання і написання есе) Софії вдалося стати другою за кількістю набраних балів.

“Тут багато уваги приділяється самостійній роботі. Наприклад, написати есе. Прочитали книгу про англійського шпигуна, а завдання було: уявіть, що ви шпигун і опишіть свою місію“, – пригадує Наталія.

Трудове навчання

Предмет називається “design technology”. Діти під час уроків вчаться, зокрема, куховарити.

Комп’ютерні технології

На цьому уроці багато говорять про кібербезпеку.

Фізкультура

Під час навчання у початковій школі Наталчина донька мала один урок плавання на тиждень. Учні також багато грають у командні ігри: футбол, нетбол, крікет. Влітку до активностей декілька разів залучали батьків.

“Крім фізкультури у них після школи є “аfter school club activity” (клуб післяшкільної активності – ред.), де можна лишитися до 18 години, якщо батьки працюють. Учні можуть грати або у футбол, або у крікет“, – каже Наталія.

Увагу приділяють і фізичній активності між уроками. Після декількох годин навчання є година ланчу, після чого учні можуть зіграти в настільні ігри: хокей чи теніс.

Шкільна форма та канцелярія

Кожна школа має свою модель вбрання – такий одяг вважається обов’язковим. Софії Войтович видали його безоплатно. Для дівчат передбачені спідниця, сорочка, светр, піджак, чорні колготи і краватка, яка має бути певної довжини. Таку прикрасу як кульчики дозволяють  тільки у вигляді “цвяшків”. Влітку учениці носять форменну сукню, а для фізкультури передбачена брендована спортивна форма. Поширені у  Британії і шкільні секонд-хенд крамниці, де є можливість придбати форму задешево.

“Тобто, можна здати ношену форму в цю крамницю, її там підчищають. Якщо нова коштує 50-60 фунтів, то у шкільній крамниці – 6-8 фунтів. Окремо спідниця – два, краватка – фунт чи два. Шкільним секондом  активно користуються самі англійці. І не лише бідні“, – розповідає Наталія.

Обов’язкову форму українка вважає доречною вимогою. Це дозволяє не турбуватися про вибір одягу і не приділяти зайвої уваги другорядному.

“Якщо це туфлі, то прості. Софія сказала спочатку, що не буде таке носити. Але всі ходять і вона ходить. Тоді  діти виділяються не одягом, взуттям чи макіяжем, а знаннями“, – каже Наталя Войтович.  

Такий же принцип поширюється і на канцелярію: прості речі, на думку британців, не відволікають дітей від навчання.  

“У primary school нам сказали: якщо пенал, то це прозорий файлик, вже готовий – з простими олівцями. Він не має бути кольоровим. Якщо лінійка, то або дерев’яна, або прозора. У крамницях набори продають такими, як вимагає школа. Їхня вартість – 3-4 фунта“, – додала Наталя.

Харчування

Родина Войтовичів користується таким видом соціальної допомоги, яка називається “universal credit”. Тому шкільний автобус та харчування у навчальному закладі для Софії безоплатне.

Харчуються діти за меню, розробленим відомим в Британії ресторатором і шеф-кухарем Джеймсом Олівером. Як каже хмельничанка, її доньці шкільні страви подобаються. Тут є меню для вегетаріанців, веганів, людей з алергією. Діти, які їдять все, можуть обирати страви. Щоправда, крім супів – їх тут просто не споживають.  

“Є, наприклад, такі страви, як картопля в жакеті, яку запікають або з бобами, або з тунцем. Поширені різні види бобових, броколі, цвітна капуста. Дуже мало використовують солі. Компотів нема, а є сквоші. Це, зокрема, концентрований апельсиновий сік, який можна розбавити водою. Також багато п’ють і простої води, навіть прямо з крану“, – ділиться хмельничанка.

Канікули та позашкілля

Навчання у початковій школі тривало до 22 липня. В червні й липні у дітей, як каже Наталя, було переважно повторення вивченого. Новий навчальний рік розпочався у вересні. Загалом, у Великобританії учні мають семиденні канікули після 6-7 тижнів освітнього процесу. На різдвяні й новорічні свята передбачений двотижневий відпочинок. Тут також намагаються не перевантажувати дітей і домашніми завданнями.

“Вимога школи – дитина має приділяти в день не більше години на домашню роботу. Наприклад, завдання з математики можна робити протягом тижня. Тому в цьому плані більше свободи“, – вважає Наталія.

Результати дітей не заведено озвучувати на загал – кожному окремо надсилають повідомлення на електронну пошту. Через пошту школа комунікує і з батьками.

В Україні Софія займалася гімнастикою, танцями і плаванням. Тому тут, під час занять у басейні, дівчинку відібрали захищати честь школи у змаганнях за графство, де вона посіла друге місце.

“Але у Британії дуже дорого займатися чимось серйозно. Тут не кожен може собі це дозволити“, – відзначає Наталія.

Британці, за словами Наталії, живуть виваженим й розпланованим життям. Вони знають, на що чекати у майбутньому і це їх убезпечує від стресів. Нині жінка каже, що за домом вони сумують, але лишатися збираються ще щонайменше півроку.

Про те, як навчаються українські діти в інших країнах світу, ми розповімо в наступних матеріалах.  

Підготувала Світлана Русіна

Читайте також “Як колишня жителька Хмельниччини допомагає українцям у Німеччині”

А про реалії української освіти в умовах окупації ми писали в матеріалі «Я ні за що не змогла би працювати на росіян»: українські вчителі чинять опір окупації