ANTHONY LOYD у матеріалі «Ukraine draft dodgers dream up extreme ways to avoid the front» для The Times розповідає історію одного військового: він отримав два поранення, не отримав належної допомоги і військово-лікарська комісія змушувала його повертатись на фронт, а не отримувати лікування за кордоном. Також в матеріалі розповідається про загальну корумпованість військово-лікарських комісій в Україні.

Рідкісні голоси у суспільстві

Першим пораненням Андрія був постріл у плече, зроблений російським піхотинцем навесні минулого року на сході України. Друге сталося через кілька хвилин, коли 20-річний сержант корчився від болю в багнюці: йому в спину влучив осколок російського снаряда, що розірвався. 

Якщо його ще коли-небудь поранять, каже він, то, швидше за все, він зробить це власноруч.

“Я абсолютно готовий прострелити собі ногу, ніж коли-небудь повернутися на фронт“, – сказав Андрій, який дезертував зі своєї частини після того, як його виписали з госпіталю з осколками кулі в лівому плечі і наказали повертатися на фронт.

“Я був солдатом-контрактником, професіоналом“, – сказав він зі свого притулку у Львові за умови, що його повне ім’я не буде розголошено. “Але після того, як я побачив стільки корупції та некомпетентності в системі, яка не звернула уваги ні на мене, ні на мої поранення, чому я повинен повертатися назад, щоб бути м’ясом в окопі?”

Його голос рідко звучить в суспільстві, де цивільні та військовослужбовці в основному залишаються відданими меті президента Зеленського – вигнати російські війська з України. Але його розповідь про невдоволення та дезертирство висвітлює проблему, з якою стикається Україна, намагаючись зберегти свої ветеранські підрозділи й мобілізувати тисячі нових солдатів для довгої війни попереду, в той час, як громадський гнів через корумпованих чиновників, ухилянтів від призову й ставлення до виснажених солдатів зростає.

Андрій, який неодноразово брав участь у бойових діях. У той день, коли він отримав поранення, всі інші бійці його підрозділу з шести осіб загинули в бою. Значну частину свого гніву пов’язує з тим, як з ним поводилися українська військово-лікарська комісія. 

Хабар за звільнення з армії

Більша частина кулі пройшла з одного боку його плеча та вийшла з іншого, але вона розкололася об кістку, залишивши осколки металу, притиснуті до суглоба. Операція з видалення осколків у лікарні Вінниці була лише частково успішною, через кілька місяців він все ще відчував постійний біль і оніміння в лівій руці. Лікар запропонував йому дати хабар, щоб його звільнили з армії.

“Лікарі сказали, що вони не зможуть витягнути всі осколки кулі без ризику пошкодити нерви настільки сильно, що я втрачу можливість користуватися рукою, – розповів Андрій, який пішов до армії 18-річним юнаком. – Один лікар запропонував мені виписати довідку про мою непридатність до подальшої служби, якщо я заплачу йому 1500 доларів. Але я не прийняв його пропозицію. Тоді я ще був злий, прагнув воювати з росіянами й помститися за моїх загиблих друзів“.

Українські військово-лікарські комісії, які оцінюють придатність мобілізованих до строкової служби, а також стан здоров’я чинних військовослужбовців, цього року опинилися в центрі корупційного скандалу.

Стверджується, що система відкатів, щоб призовники або солдати, які не бажають служити, платили лікарям за видачу “білих квитків”, дозволила голові Одеського обласного військово-мобілізаційного комісаріату Євгену Борисову придбати віллу в Марбельї вартістю 4,35 мільйона доларів США. Борисов був заарештований у липні й перебуває під слідством.

Національне агентство з питань запобігання корупції України заявило, що Борисов отримав незаконних хабарів на загальну суму 5 мільйонів доларів – і він був далеко не один. Подальші розслідування призвели до того, що Зеленський звільнив керівників кожного обласного мобілізаційного відділу.

Білі квитки та демобілізація

Антикорупційні активісти, які досліджували роботу військово-медичних комісій після арешту Борисова, були вражені тим, що вони знайшли. Валерій Болган, юрист Центру публічних розслідувань, антикорупційної громадської організації в Одесі, розповів The Times, що понад 50 000 білих квитків, які звільняють чоловіків від служби за медичними показаннями, були видані комісіями під юрисдикцією Борисова.

“Ми не знаємо, скільки з них було видано незаконно, а скільки через реальні проблеми зі здоров’ям, – сказав Болган, додавши, що корупція в Одесі не була винятковою. – До того, як вибухнув скандал і почалися розслідування, ціна нелегального “білого квитка” для тих, хто хотів уникнути мобілізації, становила близько $7000-8000. Відтоді, як влада почала посилювати тиск, ціна зросла приблизно до 20 000 доларів“.

Недоліки з українськими військово-лікарськими комісіями та мобілізаційними відділами мають двоякий характер. З одного боку, корумповані чиновники беруть гроші, щоб дозволити чоловікам уникнути призову; з іншого боку, прагнучи зберегти досвідчені війська, вони часто ігнорують або намагаються використовувати законні медичні проблеми серед поранених солдатів, таких як Андрій, або інших, які мають законні підстави для демобілізації.

“Система була настільки пронизана проблемами, що ми виявили багато випадків, коли солдатів, яких мали звільнити через поранення, вимагали дати хабар, щоб звільнитися, – сказав Болган. – У деяких випадках чоловіки, які хочуть воювати, але недостатньо здорові, платять хабарі, щоб їх допустили до армії“.

Військовозобов’язані в Україні 

Залучення та утримання особового складу має важливе значення для військової стратегії України. З моменту оголошення воєнного стану в лютому минулого року, більшості чоловіків у віці від 16 до 60 років заборонено залишати країну.

Теоретично, будь-який чоловік з цієї категорії може бути призваний воювати. Виняток становлять батьки з трьома і більше дітьми до 18 років, опікуни, які доглядають за непрацездатними членами сім’ї, а також особи, визнані непридатними за станом здоров’я. Однак минулого місяця зміни до закону розширили право на призов для українців з вірусними гепатитами, захворюваннями щитоподібної залози, клінічно вилікуваним туберкульозом, легкими психічними та невротичними розладами, а також для тих, хто інфікований ВІЛ, але без симптомів. З початку наступного місяця українські жінки, які працюють в окремих медичних професіях, також отримають таке право.

З моменту російського вторгнення ця політика дозволила Україні зібрати армію чисельністю 700 000 солдатів, на додачу до сил прикордонників, поліцейських підрозділів і підрозділів Національної гвардії чисельністю близько 250 000. Але потреба в нових військах є постійною: у серпні офіційні особи США оцінили, що майже 70 000 українських солдатів були вбиті й 120 000 поранені на сьогодні.

Не дозволили виїхати на лікування

Не дивно, що в той час, як Київ накопичує ці свіжі сили, багато з яких не мають попереднього досвіду і пройшли лише чотиритижневу підготовку, на нього чиниться тиск з метою зберегти якомога більше досвідчених військових і відмовити таким, як Андрій, у лікуванні закордоном.

“Я чув, що в Німеччині мені можуть правильно прооперувати мою руку і повернути її до повноцінного використання, – розповідає поранений сержант. – Тож я почав планувати поїздку туди. Але тоді мені не дозволили виїхати з країни“.

Влада вважала, що Андрій не настільки важко поранений, щоб його виписали, і не заслуговує на операцію за кордоном. Натомість йому було наказано повернутися до свого бойового підрозділу на фронті на Донбасі.

Озлоблений і з болем, він попросив допомогти свого командира батальйону.

“Але командир сказав мені, щоб я пішов на*** і не турбував його своїми пораненнями, – сказав він. – Мої рани не оброблялися належним чином. Моєму командиру було байдуже. Тоді я почав запитувати себе: “Навіщо я це роблю?“.

“На цьому для мене все закінчилося. Я раптом зрозумів, що з шістьох друзів, з якими я приєднався, всі, крім одного, були мертві. Моя рука була скалічена, мій дім втрачений. Деякі лікарі вимагали грошей, щоб мене не випускали. Інші наполягали на тому, що я можу воювати, попри мої травми.

“То навіщо мені повертатися на фронт? Я перестав турбуватися. Вони знають, де я. Нехай прийдуть за мною. Я більше ніколи не буду воювати. Я більше не буду їхнім м’ясом“.

Підготували Альона Береза, Валентина Повзун