The Economist у своєму матеріалі розповідає про паломництво євреїв ортодоксального спрямування на могилу цадика Нахмана навіть в умовах воєнного стану. Також йдеться і про певні суперечності між Україною та Ізраїлем, які наразі нібито повністю вирішені.  

Паломництво під ракетами?

Ніщо, що може зробити росія, не завадить 30 тисячам, переважно іноземним євреям, здійснити щорічне паломництво до українського міста Умань, що за 200 км на південь від Києва. Рош-Ха-Шана, єврейський новий рік, припадає на 15-17 вересня, і відвідувачі відзначатимуть його молитвою на могилі Нахмана із Брацлава, рабина, який заснував важливу гілку Хасидизму понад 200 років тому.

Паломництво стало причиною нещодавніх суперечок між українським та ізраїльським урядами. Україна погрожувала заборонити ізраїльським паломникам в’їзд до країни, оскільки Ізраїль депортує українців за нібито порушення візового режиму. Але ці аргументи, які в основному випливають через розбіжності щодо військової допомоги, яку Ізраїль готовий або не готовий надати Україні, були в основному вирішені. Єврейсько-українські відносини фактично зараз переживають щось на зразок золотої ери.

Почнемо з того, що президент України Володимир Зеленський є євреєм. Цей факт “дуже тривожний” для кремля, каже рабин Моше Азман у Києві. Це викриває його військову мету “денацифікації” України як нісенітницю. З усім тим, володимир путін наполегливо її повторює. 5 вересня президент росії перейшов у режим повної конспірології, заявивши, що пана Зеленського поставили на цю посаду його “західні куратори” і що це робить “всю ситуацію надзвичайно огидною, оскільки етнічний єврей прикриває прославляння нацизму“.

«Нацисти тут ні до чого»

Минулого року, за день до вторгнення, харківська єврейська школа святкувала своє 30-річчя. Кількома днями пізніше вона була пошкоджена в результаті російського обстрілу; єшива, релігійний коледж громади, що розташований поруч, зазнав прямого влучання.

“Наші школи не можуть функціонувати, тому що в них влучають ракети, –  каже Міріам Москович, директор школи. – Нацисти тут ні до чого“. 

Перед Другою світовою війною євреї були однією з найбільших національних меншин на землях, що зараз входять до складу України; 1,5 мільйона з них загинули під час Голокосту. Десятки тисяч українських найманців допомагали німцям здійснити цей злочин, хоча понад 7 мільйонів воювали проти нацистів у складі червоної армії.

Для євреїв старшого покоління назва “Україна” є майже синонімом слова “погром”. Національні герої України, такі як Богдан Хмельницький, козацький полководець 17-го століття, запам’яталися євреям як відповідальний за смерті тисяч людей. Сьогодні багато українців шанують Степана Бандеру, послідовники якого воювали з Червоною армією після 1944 року. Вони мало знають, або хочуть знати, про вбивства поляків і євреїв від рук послідовників Бандери.

У минулому українці часто звинувачували євреїв у всьому, включно із труднощами комунізму. Зараз, каже Євген Глібовицький, аналітик, антисемітизм зникає – так само як і страх євреїв перед українцями.

“Покоління тих, хто виріс у радянському союзі, відображало багато антисемітизму, який практикував радянський союз. Моє покоління набагато вільніше від цього, а покоління моїх дітей сприймають етнічну та релігійну різноманітність як норму“.

Американський дослідницький центр Pew Research Centre виявив, що українці є одними з найменш антисемітськи налаштованих людей в Європі. Одне з опитувань показало, що лише 5% українців заявили, що вони не готові прийняти євреїв як співгромадян. Це порівняно з 14% у росії, 18% у Польщі та 16% у Греції.

“Для багатьох це може стати несподіванкою“, – каже Едвард Серотта, директор віденської організації Centropa, яка займається збереженням єврейської пам’яті в Центральній та Східній Європі. Але не для нього. Українці з ентузіазмом дізнаються про єврейське минуле своєї країни. У березні цього року 210 українських вчителів подали заявки на 60 місць на семінари, присвячені використанню ресурсів Centropa, а потім багато годин подорожували, щоб потрапити на них.

Ніхто точно не знає, скільки євреїв залишилося в Україні, і в будь-якому випадку цифри залежать від того, кого вважати одним з них. У 1989 році “ядро” єврейського населення – ті, хто ідентифікують себе як повністю євреї – становило 487 тисяч осіб, згідно з даними лондонського Інституту досліджень єврейської політики. Більшість емігрувала після розпаду радянського союзу. Приблизно 43 тисячі залишились до 2021 року. (Підрахунки, які використовують ширші визначення, перевищують 200 тисяч).

Допомога єврейських організацій

Зникнення єврейського скептицизму щодо України підтверджується масштабами допомоги, яку єврейські організації надали країні з початку війни. Всесвітня єврейська допомога (World Jewish Relief), що базується у Великобританії, у різний спосіб допомогла 236 206 особам. Синагоги надали притулок тим, хто тікав, і допомогли з евакуацією та гуманітарною допомогою.

У Дніпрі, в центральній Україні, на вулицях навколо центру “Менора” можна побачити сім’ї, які за одягом можна ідентифікувати як ортодоксальні, в будівлі, де розташовані єврейський музей, кошерні готелі, кошерний магазин і синагога. Чоловіки в уніформі зі спортивними кіпами курять надворі. Деякі з українських солдатів-євреїв народилися або виросли в Україні, а потім емігрували до Ізраїлю. Тепер вони повернулися, щоб воювати.

Однією з найбільш надзвичайних змін для українських євреїв за останні три десятиліття стала зміна ідентичності. Впродовж десятиліть після Другої світової війни більшість євреїв в Україні розмовляли російською мовою та ідентифікували себе як радянські євреї. Тепер ті, що залишилися, ідентифікують себе як українські євреї. Єврейські молитовники вперше перекладаються українською мовою.

В Україні сьогодні росіяни є ворогом. Дедалі частіше можна почути, як Ізраїль, процвітаючу країну, оточену ворогами, називають моделлю для майбутнього України. І хоча євреї в Україні ніколи не були вільніші від антисемітизму, один глибоко вкорінений страх залишається. Якщо справи на війні підуть погано, то спадщина пана Зеленського може стати громовідводом для відновлення антисемітизму, оскільки євреїв звинуватять в українських поразках. Ще одна причина для них молитися за перемогу.

Підготували Альона Береза, Валентина Повзун