«Треба жити»: українці біля лінії фронту намагаються вести нормальне життя попри російські бомбардування

03.10.2025 Публікації
Автор ГО ЖАР

У колись окупованому Слов’янську війна стала настільки звичною, що ніхто не звертає уваги на сирени повітряної тривоги

Наприкінці вересня, у сонячний післяобідній час, на пляжі у прифронтовому українському місті Слов’янськ було людно. Люди плескалися в озері, засмагали, пили чай. О 15:30 раптово пролунав грім. Неподалік впав артилерійський снаряд, піднявши стовп сірого диму. Качки в паніці злетіли. Пловці байдуже поглянули вгору та продовжили веслувати в солоній воді.

«Після трьох років бойових дій ми звикли до звуків вибухів. Вони нас більше не турбують, – пояснила пенсіонерка Альона. Вона вказала на бетонну коробку за рядом дерев’яних кабінок для переодягання та душових на відкритому повітрі. – Якщо бомби будують близько, у нас є укриття.

Плавці веслують у озері в прифронтовому українському місті Слов’янськ. Курорт популярний у сонячну погоду, незважаючи на постійну загрозу російських безпілотників і бомб, скинутих з повітря. Фотографія: Алессіо Мамо/The Guardian

Жителі Слов’янська живуть з вибухами з 2014 року, коли володимир путін розпочав свою імперську кампанію з завоювання України. Останнім часом війну стало важче ігнорувати. На початку вересня російські безпілотники-камікадзе вперше досягли шосе М-03, що проходить за 2 км від міста. Вони налітали на автобуси та автомобілі. Одна людина загинула та 10 отримали поранення.

Наприкінці вересня робітники розвішували сітки між стрункими сосновими стовбурами та встановлювали системи електронної боротьби. Цей антидронний коридор мав охоплювати дорогу, що з’єднує чотири міста в північній частині Донецької області: Слов’янськ, Краматорськ, Дружківку та Костянтинівку. Якщо Україна втратить цей горбистий оборонний пояс, російські війська зможуть швидко просунутися по рівнинній степовій місцевості на північ до Харкова та на захід до столиці, Києва.

Мер Слов’янська Вадим Лях заявив, що ті, хто передбачав прорив кремля на сході України, помилялися. У серпні російські солдати захопили низку сіл навколо міста Добропілля, просунувшись на 15 км двома перпендикулярними лініями. Відтоді українські війська відбили більшість цих населених пунктів, вбивши і взявши в полон ворожих війська –  доказ, за словами Володимира Зеленського,  того, що москва не перемагає. В інших частинах лінії фронту роіяни досягають успіхів.

Мер Слов’янська, Вадим Лях у своєму кабінеті. Фото: Алессіо Мамо/The Guardian

Лях сказав:

«Якщо вони продовжать у такому темпі, то дістануться Слов’янська за півтора року. Можливо, довше. Після цього подивимося, що буде далі».

Він назвав себе оптимістом, попри те, що росіяни на той момент перебували за 25 км від міста.

Мер зазначив, що минулого року москва розпочала велику наступальну операцію з метою захоплення міста Покровськ, де досі тривають інтенсивні бої.

Лях не дуже вірив в останній очевидний поворот Дональда Трампа щодо України, зроблений після переговорів із Зеленським в кулуарах Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку.

«Як можна сприймати це серйозно, коли Трамп щодня змінює свою думку?» – дивувався він.

Він сказав, що Слов’янську потрібні ракети та далекобійна зброя, щоб збивати ворожі дрони та знищувати нафтопереробні заводи глибоко всередині росії.

«Йдеться про результати, про наші власні цілі, а не те, про що вони там говорять».

Під час саміту з Трампом на Алясці путін нібито погодився припинити бойові дії, якщо Україна здасть всю Донецьку область, включаючи Слов’янськ. Мер заявив, що ця пропозиція була інформаційною операцією кдб, спрямованою на деморалізацію захисників України. Насправді путін прийняв би поступки і продовжив би бойові дії, сказав він.

«Ніхто не збирається здавати Слов’янськ. Ні я, ні наші солдати. З якого часу путін дотримується свого слова щодо будь-чого?»

Лях визнав, що невелика кількість цивільних осіб – відомих як «ждуни» або «ті, хто чекає» –  підтримують путіна. Серед них є близько 6000 мешканців, які залишаються в Костянтинівці, яку росія намагається оточити, живучи під нищівним вогнем. Багато з них бідні та неосвічені. Деякі співпрацюють і здають українські позиції, сказав мер. Інші відмовляються залишати свої домівки, бо вони літні і їм нікуди йти.

У вересні Слов’янськ відсвяткував своє 380-річчя. Місто, відоме з 17 століття як виробник солі та оточене старовинними дубовими лісами, є символічною ціллю росії. У 2014 році російські ополченці окупували Слов’янськ на майже три насильницькі та хаотичні місяці. Вони вбили місцевих політиків і викрали іноземців, перш ніж, зрештою, після контрнаступу українських військ, відступили до Донецька.

Дехто вважає, що москва хоче відвоювати Слов’янськ з пропагандистською метою: щоб помститися за поразку свого попереднього таємного вторгнення. Є також практичні причини. Окупований Донецьк залишився без води. Тривала військова кампанія кремля з анексії промислового регіону Донбасу – «історичної» росії, за словами путіна – пошкодила мережу каналів радянських часів. Вона з’єднує річку Сіверський Донець з міськими населеними пунктами.

Вода продовжує надходити в контрольовані Україною території. Мер зазначив, що росіяни могли б вирішити проблему, яку вони самі створили, відремонтувавши насосні станції в зруйнованих містах, таких як Бахмут, який вони захопили в 2023 році, та інвестувавши в інфраструктуру.

«Вони нічого не відбудовують. Вони просто все руйнують і встановлюють російський прапор поверх куп уламків», – сказав він.

Діти граються в парку в прифронтовому українському місті Слов’янськ. Влада ще не наказала сім’ям з дітьми шкільного віку покинути місто. Фотографія: Алессіо Мамо/The Guardian

Мешканці покинули Слов’янськ після повномасштабного вторгнення путіна. Багато хто згодом повернувся. Теперішнє населення міста становить 50 000 осіб. Це число збільшилося за рахунок солдатів і людей, які були вимушені покинути сусідні райони, поглинуті бойовими діями. У місті знаходиться останній в регіоні пологовий будинок, де щомісяця народжується від 40 до 50 дітей. Школи залишаються закритими, навчання проводиться в онлайн-режимі. Влада ще не наказала сім’ям з дітьми виїжджати.

«Життя триває», – сказав мер.

Місцева економіка процвітає завдяки припливу добре оплачуваного військового персоналу. Агенти з нерухомості здають солдатам двокімнатні квартири за 35 доларів на день. Вони орендують їх на той випадок, якщо дружини та подруги приїдуть у гості. Відкрилися нові магазини та кафе. Слов’янськ може похвалитися пекарнею та італійським рестораном «Палермо», де подають пасту та міланський суп.

Тут навіть проводять весілля. У парку Слов’янська пара воєнних часів, Петро та Олена, позували для фотографій на мальовничому мосту та під вербою. Петро, солдат, розповів, що він та його нова наречена зустрічалися впродовж року.

«У мене є тиждень відпустки. Потім я повертаюся на фронт», – сказав він.

Поруч маленькі діти гралися на гірці. На футбольному полі з тривав футбольний матч із шістьма гравцями. Підлітки прогулювалися алеєю білих шовковиць.

Контактний зоопарк у Слов’янську. Сім’ї та солдати, які не перебувають на службі, годують тварин, зокрема коней, ослів та кіз. Фотографія: Алессіо Мамо/The Guardian

У парку є іржаве колесо огляду, колекція папуг і контактний зоопарк. Софія Карасьова розповіла, що прийшла годувати віслюків морквою разом зі своїм хлопцем-солдатом Олександром.

«Я вірю у свою країну та свій народ. Право на нашому боці. росіяни – погані. Я сповнена надії. Здебільшого вони окупують менші міста, ніж Слов’янськ. Звичайно, вони намагаються нас притиснути. Нам потрібна більша допомога від західних країн», – сказала вона.

Частини міста були сильно пошкоджені. На вулиці Польовій російська авіабомба зруйнувала два будинки. Інна Валентинівна розповіла, що 14 серпня, коли стався удар, вона була вдома зі своїм собакою. Кілька будинків згоріли.

«Пролунав гігантський вибух. Мої вікна вилетіли. Поки що я не хочу виїжджати», – сказала вона.

Далі по вулиці була школа № 18, забита дошками після попередньої ракетної атаки.

Інна Валентинівна проходить повз руїни будинку на вулиці Польовій в Слов’янську, який 14 серпня був уражений російською ракетою. Фотографія: Алессіо Мамо/The Guardian

У липні дві бомби зруйнували кондитерську фабрику в Слов’янську, вбивши 17-річного Гліба Плохого, який мешкав у сусідньому будинку. Його мати отримала важкі поранення. Ще один снаряд влучив у готель «Україна» в Слов’янську. Колись у місті було вісім санаторіїв, де пропонували лікувальні процедури з використанням грязі. Усі вони були пошкоджені. Слов’янський спа-комплекс був розбомблений. Біля його понівеченого входу стоїть підперте авто швидкої допомоги без коліс. Цього тижня під час удару біля озера була поранена жінка.

Між бомбардуваннями Слов’янськ насолоджується моментами чарівного спокою. Вночі мешканці вимикають світло, щоб не привертати увагу мародерських дронів. Без світлового забруднення мільйони зірок освітлюють темне оксамитове небо. Світанок починається з воркування голубів; сутінки приносять пульсуючу симфонію цикад і хор сумних гавкаючих собак. Влітку над озерами міста, обрамленими старою соляною фабрикою і високим цегляним димарем, літають берегові ластівки.

Війна стала настільки буденною, що ніхто не звертає уваги на сирени повітряної тривоги. Сигнали тривоги транслюються з гучномовців на даху будівлі міської адміністрації Слов’янська, яка колись – у 2014 році – була оплотом російських бойовиків, схильних до застосування зброї. Невідомо, чи вони повернуться. Світлана Вуніченко, радниця мера, сказала, що тим часом люди мають працювати, виховувати свої сім’ї та насолоджуватися життям.

«Треба жити», – сказала вона.

Джерело: The Guardian. Автор: Люк Хардінг. Фото: Алессіо Мамо

Підготувала Валентина Повзун

 

Читайте також

Як Україна використовує дистанційно керований транспорт, щоб захищати солдатів

На полі бою українські солдати дедалі частіше використовують дистанційно керовані броньовані транспортні засоби, які можуть виконувати низку завдань і убезпечувати війська від потенційно небезпечних для життя місій.
Читати далі

«Поезія витягла мене з безодні»: як зберігають культуру в Харкові

Харків розташований тривожно близько до російського кордону. Місто вразливе до ракетних ударів, але тут панує рішучість зберегти культурне життя.
Читати далі

Садівник з Індіани встановив рекорд, виростивши найвищий у світі соняшник

Алекс Бабіч народився і виріс в Україні. До США емігрував у 1991-му. Сім років тому почав вирощувати соняшники як символ своєї любові до рідної країни.
Читати далі

Залиште Свій Коментар

Якщо Вам відомі факти корупції, повідомте нас

Повідомити про корупцію

©2016-2025, ЖАР.INFO

Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (у випадку використання матеріалів сайту онлайн-виданнями з використанням гіперпосилання) на "ЖАР.INFO" не нижче третього абзацу або ж наприкінці матеріалу із вказанням, що це першоджерело та розміщенням посилання (гіперпосилання).

Онлайн-медіа "ЖАР.INFO". Ідентифікатор медіа - R40-05002. Адреса електронної пошти суб’єкта: zvernennia@zhar.org.ua,

ГО "Жіночий Антикорупційний Рух". Усі права захищені.