На початку повномасштабного вторгнення на базі районної ветеринарної лікарні у Хмельницькому утворився Перший військовий шпиталь ветеринарної медицини. Нині заклад є єдиним у своїй галузі й підпорядковується ЗСУ. Працює там 20 фахівців і фахівчинь.
Вже понад рік шпиталь приймає службових собак, улюбленців, яких привозять переселенці паралельно з тваринами цивільних осіб. Серед пацієнтів військових ветеринарів були навіть контактні зоопарки, які постраждали через війну. Лише за сьогоднішній ранок тут обстежили та пролікували з десяток цивільних тварин, провели ультразвукову діагностику (далі — УЗД) службовій собаці штурмового підрозділу, стерилізували та кастрували 17 привезених з Дніпра кішок і котів. А ще щодня доглядають врятованих після деокупації Київщини лисицю Бучу та алабайку Сафіру.
Фахівці шпиталю регулярно виїжджають на прифронтові території та на передову, щоб там рятувати тварин. За час повномасштабного вторгнення прооперували понад 200 службових собак. Це крім тих, які перебувають у стаціонарі.
Ранок у шпиталі
З дверей, на яких пише” стороннім вхід заборонено”, виходить ветеринар у великій куртці. “Він що мене обісцяв?” — каже, дивлячись на куртку, і важко видихає, поки з нього сміється відвідувач у коридорі.
“Треба почекати старшого”, — каже інший ветеринар до чоловіка, що привів на обстеження домашнього улюбленця.
Тут сьогодні заклопотаний день. Як і всі інші, за словами прибиральниці, яка єдина того ранку в приміщенні шпиталю нікуди не поспішала. Вона працює тут вже 12 років і каже, що після повномасштабного вторгнення, коли Хмельницька районна лікарня ветеринарної медицини перекваліфікувалася у військовий шпиталь, тут стало набагато більше роботи.
— Тваринку на лікування привезли? — питаю жінку, яка прийшла з маршрутки із великим кошиком в зеленому пакеті.
— Угу, кицьочку. Я вже не можу, мною трусить, — каже жінка, переступаючи з ноги на ногу.
— Щось серйозне?
— Вчора мене покусала зі всіх сторін. Серйозне — запалення легенів.
За кілька хвилин ветеринар вже повертає жінці кошик з її кішкою. Каже, зробили 8 уколів.
— Кожного дня доводиться її возити на уколи, — резюмує жінка, забирає кошик з кішкою і йде.
Керівник закладу — заслужений ветеринарний лікар України Кирило Чумаков. Заходить у свій кабінет і розповідає про шпиталь:
“Ми створені для військових підрозділів, для сил підтримки оборони, і, звісно, одне з основних завдань — це прийом тварин переселенців, не відмовляємо й місцевим. Були також контактні зоопарки з-під Києва і з-під Харкова. З-під Києва ми оперували осла, поні. У поні був осколок. А з-під Харкова ми оперували двох верблюдів. До речі, одного папугу екзотичного вчили говорити “Слава Україні”, але він чомусь запам’ятовував лише матюки. Зате господарі в такому радісному шоку, коли папуга зі стаціонару повернувся, він такого наплів їм там, уявляєте, чого він тут наслухався?”
Професор Кирило Чумаков з колегою Юлією починають сміятися.
“Ви їх ящиками оперуєте?”
У коридорі шпиталю зустрічаємо військового з собакою. Обидва служать у штурмовому підрозділі. Їх супроводжує Кирило Чумаков. Дорогою професор дає настанови лікарям.
— Проблеми з серцем. Мені треба, щоб ти прямо під мікроскопом подивився. Описав мені лівий клапан, правий клапан. Прямо ось з Тимофієм йдіть і зробіть, — наказує керівник ветеринарам Дмитру і Тимофію.
— Ми котів оперуємо, — каже Тимофій, який ось тільки зайшов за черговим котом для операції.
— Скільки ви їх вже прооперували?
— П`ять.
— То ви їх ящиками оперуєте?
— То ж їх багато, що робити…? — каже Тимофій і йде в приміщення, де тимчасово перебувають тварини, яких волонтери привезли з Дніпра. Їх дійсно багато — простерилізувати потрібно 17.
В окремому приміщенні на території шпиталю працює Дмитро. Він фахівець з УЗД. Хлопець готує оглядове місце для іншого пацієнта — службової вівчарки. Поки чекаємо, розглядаю кабінет: фотографії на стінах, рожева картина з кішкою, у кутку жевріє лампа.
— Це Ірина цим займається, облагороджує приміщення, — каже Дмитро. Ірина теж працює в шпиталі, спеціалізується на лабораторній діагностиці, її робоче місце розташоване саме під тією яскравою лампою.
— Скільки ви тут вже працюєте?, — питаю Дмитра.
— 2 роки.
— То ви тут працювали й у час районної лікарні, і за час шпиталю. Помітні зміни?
— Зміни через повномасштабне вторгнення, стало більше роботи. З’явилися виїзди, польова хірургія, я думаю, це точно не легко. Після кожного виїзду на передову колеги приїжджають втомлені. Видно, що їм потрібно трохи відпочити.
— На виїзди на передову теж їздите?
— Ні, я працюю на місці.
До кабінету нарешті заходять військовий зі своїм чотирилапим. Собаку намагаються вложити для проведення УЗД, він трохи пручається, лягає і махає хвостом. Три лапи перев’язані синіми бинтами — вирізали палець.
Собака лежить спокійно, поки на апараті ультразвукової діагностики не звучить стукіт серця. “Тихо, тихо, все добре”, — заспокоює його військовий, — “Це я”.
— Просто стукіт серця схожий на вибухи. Вона на справжні також так реагує, — пояснює військовий Дмитру.
“Не так вже й страшно, бахкає кругом”
Повз червоні стільці, на яких лежить подушка у формі серця, прямуємо до операційного відділення. Дмитро попереджає, що там буде кров і нутрощі: “Операція в розпалі”. Стерилізують кішку з Дніпра. Оперують троє ветеринарів: Тимофій, Євген і Андрій.
З Тимофієм та Андрієм ми вже знайомі, а Євгена зустрічаємо вперше. Він, здається, головний на цій операції, а інші йому асистують.
За вікном падає сніг. Андрій подає Євгену нитку. Тимофій тримає кішку. Її починає нудити. Андрій подає посудину:
— Ви знімаєте дуже цікавий процес, — каже Андрій.
Та більше розговоритися з ветеринарами вдається вже під кінець процесу. Усі троє торік виїжджали на передову та у прифронтові міста. Кажуть, що до роботи ППО, ракет і важкопоранених тварин звикаєш. Назвати якийсь окремий випадок, який запам’ятався найбільше, не можуть: “Не так вже й страшно, бахкає кругом”.
Тимофій приїхав сюди із Херсона. Виїхав з тоді окупованого міста напередодні Великодня минулого року.
— Моє місто досі під окупацією. На лівому березі, — каже ветеринар.
Не пес Патрон єдиний
Загалом про кінологічну службу в Україні відомо не так багато. Власне, розповідати багато і не можна, бо службові собаки, їхні клички та мордочки, як ви вже зрозуміли, часто є службовою інформацією, яка не підлягає розголошенню. Особливо, під час воєнного стану.
Та усі точно хоча б раз чули про пса Патрона, який розміновує території в лавах Державної служби з надзвичайних ситуацій (далі – ДСНС). Йому присвячені пісні, вірші, мультик. Його єдиного серед службових собак навіть нагородили державною нагородою “За віддану службу”. Хоча отримувати державну нагороду в Україні службові собаки не можуть. Це пояснили нам у відповіді на запит від Офісу Президента України, а за нагороду Патрона у приймальні ОП кажуть: “Це просто виняток”.
Загальну кількість службових собак у підрозділах ДСНС, Нацполіції, Нацгвардії, Державної прикордонної служби (далі – ДПСУ) ми назвати не можемо. З відповідей на інформаційні запити відомо лише, що в ДПСУ служать понад 1400 собак, в лавах ДСНС — 72, а в Нацгвардії — близько 638. Національна поліція на інформаційний запит не відповіла, Міністерство оборони України інформацію про службових собак кваліфікує як службову.
У військовому шпиталі ветеринарної медицини теж кажуть, що не варто недооцінювати зацікавленість ворога у наших службових собаках і загальну кількість тварин не називають. Пригадують лише, що саме службових собак під час виїздів прооперували вже понад дві сотні. А тварин переселенців вже й порахувати неможливо — по 10-12 операцій щодня.
На додаток, в одному з інтерв’ю керівник Першого військового шпиталю ветеринарної медицини Кирило Чумаков зауважив:
“Снайперу, при чому ідіотському снайперу, дають їхню державну нагороду чи за двох наших бійців, чи то за одну службову собаку”.
Нам під час розмови того ранку пояснює:
“Ми коли повернулись із Київщини, то кінологи просили: “Рятуйте цих собак, тому що їх перших знімає снайпер”. Ворог теж не дурень, розуміє, що ціла тварина може розмінувати дорогу, врятувати дітей і не тільки”.
Знайти інформацію про нагородження російських снайперів у пропагандистських каналах нам не вдалося. Кількість викрадених росіянами службових собак дізнатися неможливо. Однак, є випадки, які стали відомими на загал, як викрадення пітбуля Адіка після того, як його господарка — військовослужбовиця “Азову” виходила з Азовсталі. Після викрадення собаку передали в руки так званого лідера Чечні рамзана кадирова, як “трофей”. Та, на щастя, 31 грудня Адіка разом з іншими військовополоненими повернули додому.
Також в телеграм каналі одного російського пропагандиста ми знайшли інформацію про ще одного службового собаку “Азову”, який, ймовірно, досі перебуває на стороні “днр”. окупанти викрали його з заводу Ілліча в Маріуполі ще в квітні минулого року і назвали Трофеєм. Іншої інформації про долю цієї собаки немає.
Кількість загиблих службових собак внаслідок бойових також не оприлюднюється. Лише з відповіді ДПСУ відомо, що за рік повномасштабного вторгнення у них загинуло 55 тварин.
***
Перший військовий шпиталь ветеринарної медицини невдовзі знову збирається на виїзд, щоб рятувати тварин поблизу зони проведення бойових дій.
— Я б хотів, але мене не візьмуть, — каже Андрій.
— Бо хтось має залишитись тут, — відповідає Євген, бере вже прооперовану кішку на руки й усміхнено просить їх сфотографувати.
Підготувала Альбіна Карман
Матеріал створено за підтримки Лондонського Інституту репортажів про війну та мир (IWPR) у рамках проєкту “Голоси України”. “The material was produced with the support of the London-based Institute for War and Peace Reporting (IWPR) as part of the Ukraine Voices project.”
Читайте також
Народити під час війни: як працює Хмельницький міський перинатальний центр
Мама хмельничанина з орфанною хворобою: “Все наше життя – боротьба”
