У матеріалі «What’s behind France’s fatal fascination with Russia», що вийшов на сторінках The Economist, йдеться про історичний аспект «зачарування» Франції росією ще за часів російської імператриці Катерини і проводить паралелі до сьогоднішнього «зачарування» президента Франції, яке поступово розвіюється.

Історичні політичні передумови

Вольтер був настільки захоплений новою російською імперією, що написав захопливі листи Катерині Великій. У 1760-1770-х роках французький мислитель Просвітництва та російська імператриця обмінялися 197 рукописними повідомленнями, усі французькою мовою, улюбленою російської знаті. Вольтер вихваляв Катерину як “освічену деспотку” і сказав їй: “Якби я був молодшим, я б став росіянином“. У 1773 році вона прийняла при дворі Санкт-Петербурга Дені Дідро, ще одного філософа-шовкопряда. Таким чином, росія зайняла своє місце у французькій уяві як притулок однодумців у галузі мистецтва та літератури, тріумфу цивілізації над хаосом.

Якщо російська війна в Україні виявила промислову залежність Німеччини від москви, то у Франції вона виявила залежність іншого роду: фатальне захоплення росією. Для крайніх лівих це пережиток більшовицької революції, антиамериканізму та комунізму. Під час холодної війни французька Комуністична партія дивилася на москву та прибрала серп і молот зі свого членського квитка тільки у 2013 році. У крайніх правих це випливає із захоплення патріотичним націоналізмом та авторитарним керівництвом. Передвиборчі кампанії Марін Ле Пен частково фінансувалися російським банком.

Вплив росії на французьку уяву не обмежується крайнощами. Він добре проникає в салони паризького істеблішменту з паркетними підлогами. В молодості Жак Ширак, колишній президент-голліст (французька політична ідеологія, заснована на ідеях і діях генерала Шарля де Голля. – ред.), який прагнув до багатополярного світу на противагу американській гегемонії, переклав “Євгенія Онєгіна” Пушкіна французькою. Ширак був відзначений найвищою нагородою росії й своєю чергою нагородив володимира путіна орденом Почесного легіону. Франсуа Фійон, прем’єр-міністр від правоцентристської партії, був постійним гостем путіна. На наступний день після введення танків пан Фійон відмовився від посад в радах директорів двох російських фірм, очевидно, не розглядаючи вторгнення в Крим у 2014 році як перешкоду для отримання цих посад.

Вплив росії на Францію

Ті, хто тяжів до цього світу, втішали себе думкою, що французький російський тропізм не був ні небезпечним, ні неохайним, а був плодом особливого культурного взаєморозуміння. Впродовж майже десяти років, починаючи з 2008 року, олександр орлов, тодішній посол росії в Парижі, розважав Паризьку еліту і керував будівництвом блискучого позолоченим куполом російського православного собору на лівому березі Сени. Коли орлов опублікував свої мемуари в 2020 році, передмову написала Елен Каррер д’Енкосс, “постійний секретар” Французької академії. Вона припустила, що його книга допоможе читачам зрозуміти “безлад” радянських росіян у зв’язку з розпадом їхньої країни.

Звичайно, на арені бурхливих політичних дебатів у Франції, як і в тихих коридорах дипломатичної служби, конкурують протилежні геополітичні напруги. Рефлексивна симпатія до росії не є ні загальною, ні непереборною. Франсуа Олланд, колишній президент-соціаліст, розірвав французький контракт на постачання росії військових кораблів класу Mistral після того, як вона анексувала Крим. Бернар-Анрі Леві, французький філософ, для якого жодне поле битви не залишається непоміченим, впродовж багатьох років закликав Францію робити більше, щоб протистояти російській агресії в Україні. Його останній фільм “Слава Україні” виходить у прокат 22 лютого.

Навіть повоєнна розповідь Франції про стратегічну рівновіддаленість між Америкою та радянським союзом має свою частку міфології. Як висловився Бенджамін Хаддад, один з парламентаріїв Еммануеля Макрона, “геополітична чарівність росії частково відновлюється заднім числом“: в кризу Шарль де Голль підтримав своїх трансатлантичних союзників. Що стосується французів: три п’ятих опитаних позитивно ставляться до Президента України Володимира Зеленського і менш ніж кожен десятий – до путіна.

Тінь Версаля

Це той фон, на якому повинна будуватися дипломатія Франції за пана Макрона. Саме в Версаль, куди їздив петро великий, новообраний пан Макрон вперше запросив путіна з великою помпою, вихваляючи “росію, яка хоче відкритися Європі“. Більше, ніж будь-який інший європейський лідер, президент-центрист думав, що зможе відмовити путіна від вступу у війну, навіть коли він вже зосередив свої танки на кордонах України, а американські розвідники попереджали про неминучість вторгнення. Майже на самоті пан Макрон розмірковував про той день, коли росія може бути включена в “нову європейську архітектуру безпеки“, щоб не дати їй потрапити в обійми Китаю. Вторгнення, масові вбивства, бомбардування мирних жителів і дітей: всі невимовні жахи війни путіна з часом привели французького лідера до тяжкої втрати. 

Це критичний момент для пана Макрона. Він продовжує прислухатися як до голосів, які закликають до традиційної обережності й стриманості, так і до тих, хто закликає його взяти на себе більше рішучості для України й розвіяти ілюзії щодо майбутньої росії. Його прагнення охопити складність війни та миру, безсумнівно, призведе до подальшої двозначності. Президент Франції не розмовляв з путіним з вересня 2022 року, але каже, що лінії зв’язку все ще відкриті. Всього два місяці тому він бурмотів про післявоєнні “гарантії безпеки” для росії. Пан Макрон хоче як підтримати Україну в стані війни, так і бути посередником за столом переговорів, коли мова заходить про мир.

Проте, в останні тижні він рідко висловлювався так ясно, заявляючи, що Франція підтримує Україну “на всьому шляху до перемоги” і поставляє все більше і більше важкого озброєння – хоча поки й не обіцяє бойових танків, на відміну від багатьох його союзників. “Я думаю, він змінився, і на цей раз по-справжньому“, – сказав не хто інший, як пан Зеленський в газеті Le Figaro, коли прилетів до Парижа з Лондона на вечерю. Але зрештою в дипломатії, як і у всіх питаннях, він сам собі радник. Можливо, було б надто очікувати, що президент Франції повністю позбудеться своєї частки російського зачарування країною, але він рухається в правильному напрямку.

Підготували Альона Береза, Валентина Повзун