The Economist у своєму матеріалі «What happens if Ukraine loses?» розмірковує над тим, що ж буде з Європою, якщо вона й надалі із запізненням та не тією мірою надаватиме допомогу Україні.

Домінує страх

Запитувати “що ж буде, якщо Україна програє?” колись було тактикою, якій віддавали перевагу ті, хто прагнув докорити західним союзникам, щоб ті надсилали більше грошей і зброї. Дедалі частіше це питання стає схожим не на експеримент з мисленням, а більше схожим на перший етап планування на випадок непередбачуваних обставин. Після кількох виснажливих місяців на полі бою зникли торішні надії на український контрнаступ, який відкинув би росію до її кордонів і приборкав би володимира путіна. Сьогодні домінує страх: що наявна патова ситуація може розвиватись на користь загарбника, або що Дональд Трамп повернеться до влади в Америці та принесе перемогу росії на срібній тарілочці. Переможена Україна хоч і стала менш надуманою перспективою, але не менш страшною. Яким би витверезливим не було повернення війни на континент, успішне вторгнення, яке принесе путіну геополітичну вигоду, було б набагато гіршим.

Поразка України стала б принизливим епізодом для Заходу, сучасним Суецьким моментом. Надаючи моральну, військову та фінансову підтримку своєму союзнику впродовж двох років, Америка та Європа – можливо, ненавмисно – поставили на карту свою власну довіру. Те, що вони іноді зволікали з наданням цієї підтримки, робить ситуацію гіршою, а не кращою: ще одне підтвердження серед скептиків щодо ліберальних політик того, що демократіям бракує саме того, що потрібно для того, щоб відстоювати свої інтереси. У росії, а також у Китаї, Індії та інших країнах південної півкулі, прихильники України будуть відкинуті як такі, що вміють вносити на розгляд резолюції ООН і торгуватися за формулювання на самітах ЄС і НАТО, однак не більше. Розфарбовування творцями атласів української землі в російську територію закріпило б ідею про те, що сила має рацію, на користь сильних світу цього. Джордж Робертсон, колишній керівник НАТО, попередив що:

“Якщо Україна програє, наші вороги вирішуватимуть світовий порядок“.

В ситуації тайванців, зокрема, він, мабуть, правий. 

“Боягузи”, які стримують Європу

Ніде більше не буде відчутно цього приниження, ніж ЄС, що є вершиною ліберального міжнародного нормотворення. Сусіди України не так швидко, як Америка, надавали підтримку. Але у європейській повільній, але впевненій манері вони відчувають, що зробили стільки, скільки від них можна було вимагати. Надсилаючи зброю (в тому числі вперше використовуючи гроші ЄС для оплати зброї), підтримуючи фінансову систему України, приймаючи мільйони біженців, застосовуючи десятки раундів санкцій проти росії та відмовляючись від її газу, політики блоку вийшли за межі того, що спочатку здавалося можливим. Якщо виявиться, що цього було недостатньо, багато хто запитає, чи відповідає цей союз, який лежить в його основі, за своєю суттю, поставленій меті. Популісти – і фанати путіна – на кшталт Віктора Орбана в Угорщині чи Марін Ле Пен у Франції будуть кричати, що їхній шлях є найкращим. Наразі в блоці існують розбіжності між яструбиним східним краєм та іншими. Якщо Україна програє, це призведе до метастазів у вигляді взаємних звинувачень і гіркоти. Еммануель Макрон у Франції, новоспечений яструб, задав тон, попередивши про “боягузів”, які стримують Європу.

Геополітичні наслідки української поразки залежатимуть від форми будь-якого мирного врегулювання. Це, своєю чергою, залежатиме від військової динаміки або мислення Трампа, якщо він буде обраний знову. Якщо українська армія з обмеженими боєприпасами розвалиться і росія якимось чином контролюватиме не лише східні території України, а й усю країну, можливо, під маріонетковим режимом у стилі Білорусі, її агресор фактично розділятиме ще понад тисячу кілометрів спільного кордону з ЄС. Якщо поразка буде більш обмеженою –  включаючи анексію території, але все ще функціонуючого “залишку” України – нерви все одно будуть бриніти. Скільки часу пройде, перш ніж путін закінчить роботу? Ще мільйони українців могли б скористатися можливістю виїхати. Майбутня форма ЄС змінилася б: обіцянка розширення до України передбачала всеосяжну перемогу. Західні Балкани, чия власна заявка на вступ була відроджена війною, напевно також залишилися б у підвішеному стані.

Окрім почуття провини й сорому, Європу охопило б почуття страху. Чи може бути подальша атака? Чи буде це напад на країну НАТО, що змусить союзників діяти? Подальші спроби завоювання були б принаймні можливими. путін натякає на нацизм у країнах Балтії, повторюючи привід, який він використовував для вторгнення в Україну — у цій трійці також багато російськомовного населення. Рік тому жартували, що твердження росії про те, що вона має найкращу армію в Європі, було смішним: вона навіть не мала найкращої армії в Україні. Мало хто думає про це сьогодні, враховуючи здатність росії продовжувати постачати своїх чоловіків – не кажучи вже про те, щоб постачати більше солдатів, – швидше, ніж її супротивник. Переможна російська армія залишила б путіна на чолі єдиної бойової сили з бойовим гартом і навичками ведення війни 21-го століття, щоб захопити територію. Якби він контролював українську державу, то він би контролював дві такі військові машини. Проти нього стоять боязкі до війни європейці, можливо, з хиткою американською підтримкою та виснаженими арсеналами. Чи може Польща або Німеччина виявити, що їм знадобляться власні засоби ядерного стримування?

Воєнний хрип

Навіть якщо Україна переможе, Європі доведеться змінитися. “Мирний проєкт”, за своєю суттю, повинен буде пристосуватися до світу, в якому війна є якщо не ймовірною, то принаймні можливою. Цього місяця НАТО святкує своє 75-річчя, але його майбутнє як альянсу, який європейці використовують для того, щоб Америка гарантувала їхню територіальну цілісність, є невизначеним. Десятиліття пожинання мирних дивідендів після холодної війни повинні супроводжуватися збільшенням оборонних бюджетів, як це вже почало відбуватися.

Але якщо росія вийде навіть напівпереможцем, зміни будуть нав’язані Європі набагато більш неприємними й непередбачуваними способами. Шукати домовленості з путіним, щоб винагородою за його войовничість став контроль над частиною України, якщо він би пообіцяв більше не вести війну, забезпечать ілюзорну безпеку, якщо це взагалі можливо. Відповідь Європи на питання “що, якщо Україна програє?” залишається простою: “Вона не повинна“.

Підготували Альона Береза, Валентина Повзун