The Economist  у матеріалі «Ukraine’s animals are also victims of the war» розповів про союзників України, які або малі, або нерішучі, або збанкрутілі. Також є ті, які блокують час від часу допомогу Україні та грають на руку кремля, до прикладу, Угорщина. Детальніше у нашому адаптованому перекладі.

Державницького мистецтва управління катастрофічно бракує

Ідеальний європеєць, як стверджує саркастичний жарт, повинен їздити як француз, готувати як нідерландець, бути організованим як грек і мати почуття гумору як німець. Цей варіант жарту може переслідувати тих, хто намагається знайти ідеального союзника для України, яка відбивається від російської агресії. Уявіть собі країну розміром з Латвію, з бюджетними проблемами нужденних італійців, готовністю долучитися до допомоги прихильних до кремля угорців і збройною промисловістю нейтральної Ірландії. На жаль, це близько до реальності у сьогоднішній Європі. Україні потрібні союзники, які є потужними, мають великі військові витрати і рішуче стоять на її боці. Наразі країни або занадто малі, щоб мати значення, або надто збанкрутілі, щоб допомогти, або занадто нерішучі, щоб використати свою владу – якщо не разом всі три фактори. Новий підхід до об’єднання 27 країн ЄС в одного значного і рішучого союзника є необхідним, але важко досяжним.

Державницького мистецтва управління катастрофічно бракує. На саміті лідерів ЄС пролунало чимало тез про непохитну підтримку Європи, але не більше. Настрої напередодні саміту похмурі. Війна, що перетворилася на війну на виснаження, здається, йде на користь росії, чия економіка виявилася стійкішою до західних санкцій. Підтримка від Європи та Америки допомогла зберегти платоспроможність української держави та її захисників у бою. Але зараз нестача артилерійських снарядів, постачання яких Європа обіцяла, але не може забезпечити, означає, що нагальною метою для України є утримання лінії фронту, а не контратака, що може змусити росію оголосити про мир. Гірше того, якщо Дональд Трамп переможе на американських виборах у листопаді, Європа може залишитися з перспективою протистояти росії наодинці. Намагаючись активізувати Європу, президент Франції Еммануель Макрон зайшов так далеко, що припустив, що деякі країни НАТО можуть відправити війська в Україну, викликавши цим одночасне завивання ентузіазму, паніку та глузування.

На папері європейці повинні могти надати більш ніж достатню підтримку Україні. 30 європейських країн, що входять до НАТО, разом узяті, мають другий за величиною військовий бюджет у світі, який значно перевищує витрати росії. Їхня економіка більша за американську. І на всьому континенті є сильне бажання, щоб Україна перемогла. Усвідомлення того, що володимир путін навряд чи задовольниться вторгненням лише до одного сусіда, лякає.

Найбільші прихильники України – найменші країни ЄС

Проблема полягає в тому, що атрибути, необхідні для хорошого союзника, розподілені нерівномірно. Більшість найактивніших прихильників України є також найменшими країнами блоку, як балтійськими, так і скандинавськими країнами. Візьмемо Естонію, яка є однією з найбільших країн ЄС, що витрачають на оборону у відсотках від ВВП. Її здорові державні фінанси означають, що вона може дотримуватися свого слова: Естонія наразі має найбільший обсяг двосторонньої допомоги Україні на душу населення серед усіх країн ЄС. Але це лише з огляду на те, що в Естонії проживає лише 1,4 мільйона естонців. Кая Каллас, прем’єр-міністерка, хоче, щоб усі союзники України витратили додаткові 0,25% ВВП для відбиття від росії. Гроші, що надійдуть від Естонії, самі по собі профінансують достатню кількість снарядів для України, щоб протистояти російському артилерійському обстрілу, який триватиме лише два дні. Один із членів ЄС, Чеська Республіка, вражає своєю спритністю. За останні тижні вона спромоглася закупити 800 тисяч артилерійських снарядів звідусіль – цього вистачить, щоб протистояти росії впродовж трьох місяців.

Деякі країни є більші – але їм не вистачає міцних державних фінансів Естонії. Загальні витрати на оборону європейських членів НАТО у 2023 році були приблизно на $65 мільярдів нижчими, ніж вони були б, якби всі члени Альянсу досягли мінімальної цілі у 2% від ВВП. Більша частина цього дефіциту припадає на кілька країн із співвідношенням боргу до ВВП понад 100%. Італія, Іспанія та Франція є одними з найбільших країн ЄС, але вони не мали достатньої фінансової свободи дій для інвестування останніми роками у військовий потенціал. Їхні внески в Україну були незначними. Попри всю риторику пана Макрона в балтійському стилі, обсяг військової допомоги, яку Франція надала Україні, залишається мізерним (але це більше компенсується якістю наданої допомоги, стверджують офіційні особи в Парижі, наголошуючи на постачанні гаубиць і крилатих ракет). 

Великі та багаті, але нерішучі

Одна країна ЄС є великою, багатою, а отже, здатною витрачати багато. На жаль, Німеччина потрапляє до табору нерішучих. Її канцлер Олаф Шольц нарощує витрати на оборону та пообіцяв багато грошей і військової техніки Україні – часто із запізненням. Після того, як він вагався з наданням будь-якої зброї, потім затримав постачання танків, тепер він виступає проти постачання ракет Taurus, які, на думку України, могли б допомогти. Дехто в його партії, здається, не проти ідеї “замороженого конфлікту” або балотування на виборах наступного року на “голубиній” платформі. Польща, мабуть, єдина велика платоспроможна країна, яка по-яструбиному занепокоєна росією, провела успішну кампанію зі стримування імпорту українських сільськогосподарських товарів, таким чином підриваючи економіку свого союзника, щоб заспокоїти власних фермерів.

З такими друзями, як ці…

Якщо одним країнам бракує розмірів, а іншим грошей або амбіцій, чому б не об’єднати зусилля? Схем у ЄС безліч і деякі з них кращі за інші. Посилення “Європейського фонду миру”, узгоджене 18 березня, мало на меті доставити Україні військовий комплект на суму 5 мільярдів євро (5,4 мільярда доларів), але виявилося, що це частково відкореговані минулі зобов’язання. Кращою ідеєю, яку запропонувала Естонія, а тепер її підтримав пан Макрон, могла б стати спільна позика ЄС у 100 мільярдів євро, які б пішли на посилення оборони блоку. Це було б повторенням фонду Next Generation ЄС, який боровся з пандемією з фондом вартістю 750 мільярдів євро. 

Така схема могла б перетворити ЄС фактично на єдиного великого, платоспроможного та потенційно амбітного союзника України. Наразі цьому чинять опір багатші країни, переважно на півночі Європи, які зрештою повертають більшу частину грошей, позичених ЄС (і які погодилися на створення фонду на випадок пандемії лише, як на одноразову допомогу). Скептики хвилюються, що великий оборонний фонд стане заручником знайомого типу склерозу, який вражає спільні проєкти ЄС, часто пов’язані з угорським вето. Можливо, вони й мають рацію. Але Україна цілком може віддати перевагу одному великому, але неідеальному союзнику перед безліччю менших, кожен з яких недопрацьовує по-своєму. 

Підготували Альона Береза, Валентина Повзун