Автор Ед Рам для The Washington Post у матеріалі «A year along the vital river that flows through Ukraine’s heart» розповідає про роль річки Дніпро в життєдіяльності України навіть в умовах повномасштабного вторгнення в усі пори року впродовж 2023 року. Продовження.

ЛІТО

У той час як десятки задоволених дітей плещуться та охолоджуються на трав’янистих берегах річки у місті Дніпро, у 98-градусну (+36°C. – Ред.) спеку розноситься очевидний запах нечистот. З розташованого поруч дренажного каналу брудна вода стікає прямо в річку.

“Звичайно, я стурбована через забруднення, але у нас немає моря. Ми хочемо проводити час на воді“, – каже 33-річна Людмила Куликова, працівниця банку, чий 18-місячний малюк Давид грається на краю водойми. Куликова піднімає свого хлопчика на руки, коли повз неї пропливає маленька чорна водяна змія.

Перед вторгненням 2022 року Рахункова палата України попереджала, що річку чекає “екологічна катастрофа”, коли було виявлено 161 забруднюючу речовину. Близько 70 відсотків довоєнного населення країни використовували Дніпро та його притоки як основне джерело води.

“Це чисте місце“, – наполягає 60-річний Володимир Погрібний, електрик, засмагаючи прямо під недільним пообіднім сонцем.

Але експертів це не переконало. Десятиліттями існуюча дренажна система була спроектована для відведення міських дощових вод у річку, але малі підприємства та приватні домовласники незаконно скидають відходи у зливові колектори, каже Віктор Дем’янов, провідний гідролог Дніпра. 

“Це величезна проблема“, – каже Дем’янов.

Нещодавній тест води показав високий лужний рівень рН 9,7 – токсичний для більшості прісноводних мешканців і дуже токсичний для людей. У спекотні дні дніпровські водосховища з повільною течією можуть ставати яскраво-зеленими від цвітіння величезної кількості синьо-зелених водоростей, які виробляють токсини, що виснажують кисень у воді, вбиваючи голодом рибу та інших водних мешканців.

Коли на небі зникає останнє світло, 65-річний Євген сидить і жартує з друзями на набережній біля міста Кам’янське, на місці, де вони рибалили роками.

З кожним роком риби стає все менше, а деякі види взагалі зникли, – каже він. – Це забруднення“.

ОСІНЬ

46-річний медик Віталій Токарєв одягає білі хірургічні рукавички, коли карета швидкої допомоги мчить моторошними вулицями Херсона, приблизно за третину милі від річки. 56-річна Альбіна Білоус, плачучи, стоїть посеред дороги, махає медикам прапорцями і спрямовує їх до будинку. Всередині її чоловік, 56-річний Віталій Білоус, нерухомо сидить на дивані – у його лівій нозі зяє дірка. Токарєв накладає турнікет і запитує, чи є ще щось. Білоус здригається, нахиляється вперед на дивані і показує на свою спину. Там велика кривава діра між лопаткою і хребтом.

Україна звільнила прибережне місто Херсон у листопаді 2022 року. Відтоді Дніпро став лінією фронту, східний берег якого все ще значною мірою утримується росією.

У місті рівень небезпеки зростає з наближенням до Дніпра з боку центру міста. російські війська використовують безпілотники та снайперські майданчики для обстрілу військових позицій. Будівлі, розташовані близько до берега річки, неодноразово потрапляють під обстріли.

Віталій Білоус вигулював свого собаку Космоса, коли позаду нього впав артилерійський снаряд. Він і Космос, який також отримав поранення, пошкутильгали додому.

За словами Олександра Толоконнікова, речника Херсонської обласної військової адміністрації, у місті щодня падає від 30 до 100 боєприпасів.

22-річна Крістіна Синя живе зі своєю бабусею 75-річною Зінаїдою Шикітою у прибережній громаді та координує продовольчу допомогу, яку волонтери доставляють мешканцям цього району. Через кожні кілька будинків проглядаються вирви від снарядів. Деякі будинки та наукова бібліотека зруйновані.

У районі немає електрики. Синю та її бабусю пригощає чаєм їхня подруга Валентина Чухрай, 76 років, з водою, кип’яченою на газовій плиті.

Незважаючи на небезпеку, життя триває.

“Ми вже звикли до цього, – каже Зінаїда Шикіта. – І які б не були обставини, ми не залишимо дім”.

Багато людей похилого віку в Україні відмовилися виїжджати, незважаючи на те, як би сильно не загострилася війна. “Ми виросли на цьому Дніпрі, – каже Чухрай. – Річка має для нас величезне значення”.

Смерть також триває. На кладовищі на околиці Херсона проходять похорони бійців 37-річного Олександра Улановського та 33-річного Дмитра Медвідя. Щотижня з’являються нові могили.

На початку листопада Сергій Жадан, український поет і письменник, приїхав до Херсона, щоб читати в переповненому підвалі міського театру. Глядачі завмерли на його словах, дехто зі стиснутими руками та очима, переповненими емоціями.

“Культура – це не лише розвага… це природна потреба людей бути разом, підтримувати один одного та обмінюватися енергією”, – розповідає Жадан The Washington Post.

“Я завжди відчував себе лівобережним українцем, – каже Жадан після свого виступу. – Це не протиставлення себе правому берегу, а розуміння того, що Дніпро – це така велика метафора, велика емблема, яка нібито розділяє Україну, але насправді її об’єднує”.

Фото і текст Еда Рама. Редагування Девіда Герценгорна та Олів’є Лорана. Дизайн Елісон Манн. Дизайнерське редагування Джозефа Мура. Копірайтинг Паоли Руано.

Підготували Альона Береза, Валентина Повзун