Усі книжки з нашої сьогоднішньої добірки вийшли друком уже після 24 лютого 2022 року. А тому тема війни звучить у кожній: десь – вибухами ворожих бомб і снарядів, а десь – лише відголосами й передчуттями. 

«Весілля Настусі. Роман про подорож додому» 

Ольга Богомаз. – Київ: Лабораторія, 2023. – 208 с.

Дебютний роман Ольги Богомаз, письменниці, яка народилася і виросла у Миколаївці на Донеччині, отримав чимало схвальних відгуків. Події в романі відбуваються у 2016 році, уже після початку війни. Власне, подій у творі не так і багато.

Разом з авторкою і її героями, Ярою та Олегом, ми вирушаємо у неспішну подорож до місць їхнього дитинства. Подорож вимушена – заміж збирається їхня молодша вагітна сестра Настя. Ані Яра, ані Олег не відчувають великого бажання повертатися додому, а тому й не поспішають. Колись вони втекли звідти, намагаючись жити власним життям, не обтяженим родинним багажем.

У «Весіллі Настусі» – історія родини, де все зовсім не ідеально: батько помер, коли двійнята Яра й Олег були підлітками, мати невдовзі зʼясувала, що вагітна. Дитина, яка народилася через девʼять місяців після смерті свого батька, стала справжньою карою для брата й сестри. Поки мати працювала, старші мали дбати про Настусю. Не дивно, що повернення додому їх не тішить.

Окрім спогадів з дитинства героїв, у романі багато українського сходу, від якого тимчасово відступила війна. Не індустріального, яким ми звикли його уявляти, а провінційного – теплого й степового, який, відчувається, дуже любить авторка.

До речі, весілля в книжці читач так і не дочекається. Натомість буде похорон.

«Сєверодонецьк. Репортажі з минулого»

Світлана Ославська. – Львів: Човен. – 180 с.

Збірка репортажів, які написані переважно у 2020–2021 роках, розповідає про Сєвєродонецьк до повномасштабного вторгнення – «місто на межі української, російської, радянської та хиткої “місцевої” ідентичності». Авторка, українська журналістка, репортерка, дослідниця культури, яка народилася в Сєвєродонецьку, прагне показати читачеві рідне місто таким, яким бачила його сама і яким його бачили інші люди. Для того навмисно поверталася туди в різні сезони, ходила на довгі прогулянки, привозила з собою інших людей і дослухалася до їхніх вражень.

Проти волі Світлани Ославської, через повномасштабну війну, «Сєверодонецьк. Репортажі з минулого» стали свідченням того, яким було місто, а не яким воно є тепер. Уже після 24 лютого 2022 року авторка намагалася звʼязатися зі своїми героями: хтось опинився за кордоном, хтось загинув, до когось не змогла додзвонитися.

«Ці репортажі зафіксували стан міста напередодні руйнування. І хоч багато з описаного вже не існує, я навмисне не змінюю нічого в текстах, які, написані про теперішнє, стали текстами про колишнє. Бо неможливо кожне слово переписати в минулому часі», – говорить авторка у передмові, написаній після початку великої війни.

«#Маріуполь #Надія» 

Надія Сухорукова. – Київ: Лабораторія, 2023. – 224 с.

Ця книга краятиме ваше серце з першої й до останньої сторінки, від прологу й до епілогу. Ви неодмінно згадуватимете і знову переживатимете біль і жах, розпач і подив від усвідомлення, що жорстокість ворога не має меж, – усі ті почуття, які були з вами у перші місяці великої війни і з якими ви навчилися жити тепер, тамуючи їх та забуваючи про них. І саме для того, щоб їх памʼятати – щодня й щохвилини, цю книжку треба читати.

Надія Сухорукова – маріупольська журналістка, яка вела щоденник під час блокади міста росіянами. Її записи – хроніка знищення квітучого колись міста і свідчення жахливого злочину Росії проти мирних українців. Очима авторки ми спостерігаємо, як перетворюються в руїни будинок за будинком, як гинуть і зникають її знайомі, як щоденне життя перетворюється на очікування смерті. Та водночас ми бачимо людей, яким навіть у такому мороці, вдається бути людяними – ділитися останніми таблетками від серця, приносити їжу в підвал, де ховаються знайомі, дбати про тварин…

Надії Сухоруковій вдалося виїхати з Маріуполя й опублікувати свої спогади. Згодом за щоденником журналістки члени Обʼєднання Українських Продюсерів створили документальний фільм «Маріуполь. Невтрачена надія».

«Драбина»

Євгенія Кузнєцова. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2023. – 280 с.

Новий роман авторки багатьом відомої книжки «Спитайте Мієчку» дуже близький і зрозумілий українцям: він про те, як війна перевернула наше життя. Та навіть якщо вам відгукнеться не кожне слово авторки, то на якійсь сторінці ви обовʼязково відчуєте, що думаєте так само, як і герої роману.

Толік, головний герой твору, вже певний час живе і працює в Іспанії. Він навіть встиг придбати там будинок своєї мрії. Та раптом почалася велика війна і, рятуючись від неї, до Толіка в Іспанію приїжджає рідня: мама, дядько, сестра, далека родичка. А ще депресивна подруга сестри, дві кицьки і пес. 

Будинок, у якому Толік так прагнув усамітнення, став схожим на вулик. Надокучлива рідня вимагає від молодого чоловіка жити за їхніми правилами і навіть засипати землею фонтан, щоб посадити там помідори. Зрештою Толік так втомився від гостей, що до власної кімнати почав залазити по драбині.

У «Драбині» смішне поєднується з трагічним. Адже роман не лише про стосунки між родичами, які вимушено опинилися під одним дахом. Тут війна проступає з кожної сторінки: герої постійно читають новини з дому, телефонують знайомим, беруть участь у зборі коштів для України, організованому іноземцями, ненавидять «хороших руских» і понад усе хочуть повернутися додому.

Книжки, про які ми сьогодні розповіли, дуже важко назвати легким читвом. Ми живемо у непрості часи, а література їх правдиво змальовує. Утім, читаючи, будьте готові не лише плакати, але й сміятися, згадувати власне дитинство і ностальгувати за знайомими пейзажами. 

Підготувала Оксана Банкова