Повернути рух, мову і звичайне життя: як працює реабілітаційне відділення у шепетівській райлікарні
«Мені дуже пощастило. Бо, може, я б уже сьогодні отак поруч із вами не сиділа. Мене відразу повезли у Хмельницький інсультний центр. Там зробили операцію, а потім вже сюди — на реабілітацію», — це слова пані Галини, яка перенесла інсульт та перебуває у відділенні реабілітації Шепетівської центральної районної лікарні.
Це зараз про реабілітацію одразу після хвороби та травми говорять як про щось звичайне. А ще кілька років тому реабілітаційне відділення було далеко не обов’язковою частиною лікарень. Але нові реалії швидко змінили і кількість людей, яким потрібне тривале відновлення, і саме ставлення до реабілітації. До пацієнтів після інсультів, важких травм та інших захворювань додалися військові з пораненнями, ампутаціями та складними ушкодженнями.
У межах перебудови госпітальної мережі такі стаціонарні відділення мають працювати у кластерних та надкластерних лікарнях. Тобто не лише у великих обласних центрах: одна така лікарня приймає пацієнтів одразу з кількох громад, а людина після інсульту чи травми може перейти до відновлення фактично там само, де проходила основне лікування.
У Хмельницькому цей процес запустився ще у 2022 році. Тоді ми побачили, як у відділенні медичної реабілітації міської лікарні військові після поранень заново вчаться ходити, а люди після інсультів — говорити, рухатися, виконувати звичайні побутові справи.
Особливо пожвавилося відкриття реабілітаційних відділень в області наприкінці 2024 року. Тоді їх відкрили у Дунаєвецькій, Городоцькій та Шепетівській багатопрофільних лікарнях, а з початку 2025 року вони мали працювати за договорами з НСЗУ.
Цього разу ми поїхали до Шепетівки. Неформально у місцевій центральній райлікарні реабілітацією займаються вже близько 35 років, останніх півтора року реабілітаційне відділення працює фактично в новому форматі. Воно приймає пацієнтів не лише із самої Шепетівки, а й із територій кількох колишніх районів. За минулий рік через нього пройшли близько півтори тисячі людей. Тепер лікарня розширює відділення ще на один поверх і готується приймати на реабілітацію чинних військовослужбовців.
“Ми трошки, як діти, бавимося”
Перший поверх старого триповерхового корпусу капітально відремонтували за кошти бюджету Шепетівської громади. За словами директорки лікарні Валентини Савчук, ремонт обійшовся у 11,3 мільйона гривень. Ще частину робіт та обладнання, зі слів посадовиці, профінансували Товариство Червоного Хреста та Міністерство охорони здоров’я.
“З “Червоного Хреста” нам провели ремонт реабілітаційної зали та допомогли придбати сучасне обладнання на суму 537 тисяч. Також отримали ми обладнання від Міністерства охорони здоров’я на суму 680 тисяч”, — розповідає Валентина Савчук.
Тепер тут 35 стаціонарних ліжок, а ще до десяти людей щодня приходять на реабілітацію амбулаторно. Торік через відділення пройшли близько півтори тисячі пацієнтів.
Значна частина тих, хто потребує тут відновлення, — люди після інсультів. Шепетівська лікарня приймає таких хворих не лише з громади: сюди потрапляють люди з територій колишніх Шепетівського, Ізяславського, Білогірського та Полонського районів. Тих, кому після гострого періоду потрібне відновлення, можуть одразу перевести до реабілітаційного відділення.
Так сталося і з Галиною. Після інсульту найбільше постраждала ліва нога, слабшою стала рука, спочатку змінилося й мовлення. Зараз під час нашої розмови цього вже не помітно. Галина вже ходить, хоча поки що потребує допомоги.
Повернути втрачені функції їй допомагає одна з чотирьох мультидисциплінарних команд. У кожній є лікар фізичної та реабілітаційної медицини, фізичний терапевт, ерготерапевт, терапевт мови та мовлення, психолог та асистенти.
«Ми там трошки, як діти, бавимося. Але ж воно дуже допомагає. Там у нас гарний такий столик стоїть. Він навіть цікавість викликає — хочеться руками все помацати. І воно діє», — розповідає Галина про заняття з ерготерапії.
Те, що збоку й справді може нагадувати гру, має цілком практичну мету. Після інсульту людині доводиться відновлювати звичайні рухи, які раніше не потребували жодних зусиль.
“Коли пацієнт потрапляє сюди, команда спочатку оцінює його стан і визначає, які функції порушені. Після цього ставить конкретні цілі на цикл реабілітації. Для когось це можливість самостійно встати, для когось — знову впевнено ходити чи користуватися рукою”, — пояснює виконувачка обов’язків завідувачки відділення Лілія Нарусевич.
“Здається, то якась дурниця, але рука починає працювати”
Стаціонарний цикл триває щонайменше 14 днів. І таких циклів може бути два на рік. За потреби після нього людина може продовжувати відновлення амбулаторно. У відділенні пацієнти реабілітуються у фізіотерапевтичній залі. Там є, зокрема, такі тренажери, як балансувальна платформа, де працюють над рівновагою та координацією, або тренажер для відпрацювання руху сходами.
Окрім того, з пацієнтами працюють і ерготерапевти — фахівці з відновлення побутових навичок та когнітивних здібностей. Зокрема, пам’яті, уваги та концентрації, мови, зорово-просторових навичок, абстрактного мислення, орієнтації в часі та просторі.
Також у відділенні є фізіотерапевтичний кабінет, який у лікарні працює близько 30 років.
«Хоча зараз наявність такого кабінету вже не є обов’язковою вимогою, більшість наших лікарів — травматологів, неврологів — вважають, що він усе ж потрібен. Зараз часто використовуємо фізіотерапію для пацієнтів із захворюваннями опорно-рухового апарату», — зазначає Валентина Савчук.
У пані Галини реабілітація займає фактично весь день. Після ранкових процедур і сніданку починаються заняття, потім перерва і знову робота. При цьому їхати у відділення жінка спочатку взагалі не хотіла. Каже, пручалася як тільки могла. Не через умови — вона просто давно боїться лікарів та лікарень.
«Але життя, знаєте, не питає. Воно все може змінити в одну секунду. Ніхто ж не думає, що з ним таке станеться. Здається, що то якась дурниця — ті вправи. Але працюєш, і рука починає працювати”, — каже жінка.
Таких пацієнтів стає настільки багато, що нинішніх площ лікарні вже не вистачає, коментує Валентина Савчук. Тому поверхом вище триває ще один капітальний ремонт. На момент нашого приїзду роботи, за словами директорки, виконали приблизно на 80%. Загальна вартість проєкту разом з обладнанням — 27 мільйонів гривень, із яких 19,9 мільйона припадає на будівельні роботи.
А поки на першому поверсі Галина вчиться впевненіше ходити й повертати силу лівій руці. Її найближча мета значно простіша за плани лікарні — відновитися настільки, щоб більше сюди не повернутися.
«Мені вже дуже не хочеться сюди ще раз потрапляти. Тому буду робити все, щоб більше не довелося», — каже жінка.
За останні кілька років мережа реабілітації в Україні виросла у рази: якщо у 2022 році в країні проводили менш як чотири тисячі реабілітаційних сеансів на добу, то наприкінці 2025-го — вже понад 16 тисяч. За рік таку допомогу за Програмою медичних гарантій отримали понад 435 тисяч людей.
Проте швидко відкрити відділення ще не означає перебудувати всю систему. ВООЗ, яка у 2025 році оприлюднила звіт про реабілітаційну допомогу в Україні, звернула увагу на значну нерівномірність між регіонами та проблеми з продовженням відновлення після виписки зі стаціонару. За даними дослідження, лише 6% пацієнтів після стаціонарної реабілітації продовжували її амбулаторно. Серед людей із помірними та тяжкими наслідками інсульту таких було лише 1,5%.
Тож наступним викликом для системи стає вже не тільки кількість нових відділень і ліжок. Важливо, що відбувається з людиною після того, як реабілітаційний період в лікарні закінчуються і вона повертається додому.
Підготувала Світлана Русіна
