“У мене відчуття якоїсь роздвоєності. З одного боку – хотілося би залишитися. А з іншого – розумію, що краще поїхати”, – промовляє Олена.
Вона з двома маленькими доньками вдруге прямує до Польщі. В Україну приїздила у справах, за кордон повертається до чоловіка, який почав працювати там ще до початку повномасштабного російського вторгнення.
Таких як Олена зараз в Польщі декілька мільйонів. Хтось постійно живе між двома країнами, хтось чекає можливості повернутися, хтось вже осів, знайшов роботу і збирається лишатися.
Починаючи з травня я сама приїжджаю до Польщі вже втретє – кожен місяць-другий і щоразу на декілька днів. Такі подорожі дають змогу бачити й відчувати зміни, які, передусім, стосуються логічного, але доволі бентежного згортання допомоги переселенцям з України. Втім, я подумала, що хочу більше розповісти про побачене під час своїх візитів. Це базові спостереження, які можуть стати в нагоді тим, хто, наприклад, збирається приїхати сюди вперше.
Потік мігрантів
У Перемишлі пасажирів поїзду випускають з вагонів невеличкими групками, щоб не створювати на митно-прикордонному контролі скупчення (хоча воно все одно утворюється). Біля вагонів ситуацію контролюють тутешні прикордонники. Вони налаштовані приязно. Спочатку запрошують іти до пункту мам з маленькими дітьми, потім – літніх людей, згодом – мам з дорослішими синами й доньками. Я, як і три місяці тому, опиняюся в хвості довгої черги до пропускного пункту. Вона рухається швидко. У кабінці перевіряють паспорт і ставлять в ньому штамп. Сумки на колесах проводять через металошукач. Наплічники, як у мене, взагалі не оглядають.
У травні до Перемишля я діставалася в поїзді з п’ятьма вагонами й вільними місцями, в передостанній же день літа вагонів уже дев’ять, а вільних крісел нема. Потік мігрантів з України аж ніяк не зменшується, навіть попри те, що Польща скасувала чимало безоплатних опцій, які діяли для співвітчизників ще кілька місяців тому.
Маю коротку бесіду з Оленою. Вона з заходу України, приїхала з двома доньками. Загалом зараз тут можна зустріти українців з різних регіонів. Бо війна – це не лише про бойові дії, “прильоти” і повітряні тривоги. Це ще й про економіку, соціалку і – так – психологічний стан. Дуже не хочеться про це думати, але доводиться визнавати – – частина українців більше ніколи не повернуться додому.
Перемишль – місто, звідки більшість прибулих прямує далі. На вокзалі утворюються дві черги. Одна – до каси з готівковим розрахунком, інша – з картковим.
Черги рухаються швидко. Тут працюють і декілька волонтерів, які допомагають вирішувати проблемні ситуації. “Карткових” пасажирів з мобільним касовим апаратом обслуговують двоє місцевих працівників.
“В нас справи от вже трошки краще тепер. Наші ніби в наступ пішли. Тьфу-тьфу. А то ми вам, полякам, вже так набридли”, – каже літня українка касирам.
Навіть купуючи квиток за власні кошти, ця жінка вважає за потрібне виправдовуватися. Таких, як вона, не роблять героями дописів у Телеграмі чи Тік-Тоці. Натомість, там постійно показують українців, які “відзначилися” за кордоном. Це, в свою чергу, формує думку про те, що всі без винятку співвітчизники – “невиховане бидло, яке приїхало на все готове і заради соцвиплат”. Ця тенденція небезпечна, й особливо прикро, що створюємо і толеруємо її ми самі ж.
Транспорт
Я збираюся до Катовіце. Квиток туди коштує 60 злотих. За курсом на початок вересня це близько 480 гривень. До Варшави звідси доїхати вдвічі дорожче. Мені і моїй попутниці з Хмельницького, яка їде в Краків до новонародженої онуки, дістається квиток без місця.
До речі, так часто й на великі відстані потягом їздять і самі поляки – це вважається тут чимось буденним. Дорогою то сиджу на вільних місцях, то гуляю вагонами, то вмощуюсь на наплічнику. На місцевій залізниці можливі й інші несподіванки: наприклад, на варшавському вокзалі про номер колії з поїздом можуть оголосити за лічені хвилини до його прибуття. Нерідко тут трапляються й затримки потягів – до цього також варто бути готовими.
Громадський транспорт в більшості польських міст, який був для українців в перші місяці російського вторгнення безкоштовним, з червня знову став платним. Вартість квитка у межах міста залежить від відстані. Наприклад, в Катовіце квиток на подорож до 20 хвилин вартує 4 злотих. Якщо встановити спеціальний мобільний додаток (приміром, “Jakdojade”) і купувати там, можна на кожній такій подорожі економити 40 грошей.
Медицина
На вокзалі в Катовіце все ще діє приміщення для українців, які очікують на пересадку. А от будку медичного пункту, де ще три місяці тому співвітчизників оглядали та виписувати рецепти, вже прибрали. Медичне обслуговування, як і освіта – ще одне питання, яке турбує приїжджих. Особливо літніх українців та їхніх родичів.
“Моїй мамі понад 80. Вона впала й травмувалася біля будинку в Катовіце. Тепер ледь ходить. Я відвідувала місцеву поліклініку й просила, щоб до мами направляли сімейного лікаря для періодичних оглядів. Але там сказали: якщо родичка мала сили приїхати з України, то зможе прийти і сюди. І тільки після того, як вона по швидкій потрапила до лікарні з іншою проблемою, там погодилися після виписки забезпечувати візити лікаря у гуртожиток, де ми мешкаємо”, – ділиться українка Олександра (ім’я змінене).
Опікунство
Українці мають змогу оформити сімейну опіку над хворими літніми родичами. За це передбачені виплати. От лишень офіційно працевлаштуватися тоді буде неможливо, адже вважатиметься, що людина вже працює, доглядаючи за родичем.
Опікуни потрібні і неповнолітнім, які перебувають в Польщі без батьків й збираються вступати у місцеві виші. Польські студенти університетів це зазвичай молоді люди від 19 років, в той час як українські абітурієнти часто неповнолітні. Пошук опікунів – клопіт не навчального закладу, а батьків.
Опікуном неповнолітнього може бути лише особа, яка проживає в тому ж місті, а відтак може контролювати свого підопічного. Справи про призначення опікунів вирішує суд. І, за відгуками, робить це швидко. Тимчасовий опікун має право подати заяву на отримання відповідної грошової допомоги на дітей. Його обов’язки: допомагати дитині вирішувати організаційні й фінансові справи, супроводжувати під час візитів до медиків, контролювати переміщення і тому подібне. Юнакам і дівчатам опікун потрібен до моменту, поки не виповниться 18 років. Якщо українським батькам не вдається самостійно знайти опікуна, дитину можуть спрямувати до соціального закладу, аналога українського інтернату.
Освіта
Загалом, про єдиний стандарт умов вступу до польських вишів говорити недоцільно, оскільки в кожному навчальному закладі вони свої. Ці нюанси можуть стосуватися і оплати за навчання, і вимог для вступу, і особливостей проживання в гуртожитку.
Вже після вступу для студентів-юнаків складнощів більше. Як відомо, після листа Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного військкомати отримали розпорядження надавати відстрочку та дозвіл на перетин кордону тим, хто навчається в іноземних вишах. Проте з’ясувалося, що Держприкордонслужба трактує перетин кордону студентами денної форми навчання після 18 років на власний розсуд. Ті, які вступили до іноземних вишів до 24 лютого, перетинати українсько-польський кордон можуть, а ті ж, які стали студентами після початку повномасштабного російського вторгнення, – ні. Якщо підхід не зміниться, повнолітні українські студенти чоловічої статі не зможуть з дому повертатися на навчання. Про це у Телеграмі пише український адвокат Олександр Гуміров, розповідаючи про відповідь на адвокатський запит до військової частини Держприкордонслужби свого колеги – правника Ростислава Кравця.
Українських дітей шкільного віку охоче приймають до польських шкіл. Одна місцева жителька дуже здивувалася, дізнавшись від мене, що в Україні можливе навчання на сімейній формі або в школах з ліцензією на дистанційну форму освіту. В Польщі учні обов’язково мають відвідувати навчальний заклад.
в Польщі. Фото авторки.
Мова
Українці з регіонів, де тривають бойові дії, усвідомлюють: в найближчій перспективі повернутися на батьківщину не вийде. Тож гостро постає питання вивчення мови. Ті, кому вдалося знайти роботу, вчать її швидше. Але літнім людям й українкам, які не можуть працювати, доглядаючи за малими дітьми, польську опанувати складніше – у них менше приводів її застосовувати. Мені самій, періодично приїжджаючи до Польщі на декілька днів, поки вдалося добре вивчити лише декілька основних слів і фраз. Можливо, через страх виглядати смішною зі своєю кульгавою вимовою і бідним словниковим запасом.
“Моєму синові всього 2,2 роки. А в садочок тут беруть з двох з половиною. Я живу в гуртожитку разом з іншими українцями. Фактично весь час перебуваю в україномовній спільноті. Тому не можу сказати, що з польською добре. А от старша донька, яка відвідує садочок, вже добре розуміє польську, знає багато слів”, – розповідає Катерина, яка мешкає в гуртожитку Катовіце разом з іншими українськими переселенцями.
“Я весь час спілкуюся з місцевими польською. Говоримо і про війну в Україні, і про літературу, і про спорт. Прошу їх мене виправляти, якщо помиляюся. Намагаюся дивитися фільми польською, відвідую мовні курси. Попереду ще екзамен на знання мови – це обов’язкова умова вступу до місцевого вишу. Там важливий не лише розмовний рівень, а й володіння граматикою”, – розповідає 17-річний Ілля з Хмельницького, який також живе в гуртожитку.
Не зайвим буде і знання англійської. У Польщі молодь і багато людей до 60 років гідно знають цю мову. Тож, не володіючи польською, багато питань можна з’ясувати мовою Шекспіра. Саме так я і роблю сама, дістаючи з глибин пам’яті вивчене понад двадцять років тому. Траплялося вже декілька випадків, коли за інерцією зверталася до незнайомців англійською, а згодом з’ясувалося, що це українці.
Повернення
До України прямує також багато людей – поїзд “Перемишль-Київ” знову налічує дев’ять вагонів. На вокзалі в Перемишлі вже більше не годують гарячими стравами, як це було ще під час мого минулого візиту на початку червня. Але все ще діє окрема локація для мам з малими дітьми, безоплатно роздають підгузки та вологі серветки для малюків. А ще кожен охочий українець може взяти каву, воду або молочні напої.
Склад пасажирів поїзду “Перемишль-Київ” відрізняється: на батьківщину їде менше чоловіків – до польського міста прямувало більше пенсіонерів та юнаків до 18 років. Деякі жінки їдуть на батьківщину, щоб незабаром знову повернутися до Польщі. Їх можна впізнати за легким багажем. У поїзді панує атмосфера буденності: без зайвих розмов. Пожвавлення виникає лише при появі митників зі службовим спаніелем. Обнюхавши все, песик починає бавитися тенісним м’ячиком. Польська прикордонна служба 7 вересня повідомила: від 24 лютого кордон з їхньої країною перетнули 6 мільйонів українців, понад 4,3 мільйони – вирушили у зворотньому напрямку. На допомогу українцям Польща вже витратила майже 1% від свого ВВП.
Авторка: Світлана Русіна
