“Коли почалася велика війна, Андрій Бахтов одразу пішов у тероборону зі своїми студентами з кафедри Академії внутрішніх справ” (військовий лікар з позивним «Айболіт», доктор медичних наук, професор Всеволод Стеблюк)

“Хоча Андрій за віком старший за мене, завжди звертався до мене Олександр Ігорович, оскільки завжди поважав військові, офіцерські звання” (нацгвардієць Олександр Бережко). 

“Він завжди був на спортивному майданчику, в спортзалах. Згуртовував навколо себе школяриків, готував їх до майбутнього життя, возив на змагання” (вчителька та колежанка Андрія Бахтова Майя  Новоженюк). 

Працював учителем, лишив “Беркут”, пройшов Іловайськ

У Хмельницькому вшанували Андрія Бахтова — військового, який загинув 10 серпня 2022 року під Зайцевим на Донеччині, рятуючи побратимів з ворожої засідки. Учні військового ліцею Держприкордонслужби поклали квіти до куба з ім’ям військового на вулиці Проскурівській.

Народжений 9 травня 1975 року, Андрій Бахтов присвятив своє життя служінню Україні: від учителя фізкультури сільської школи до підполковника поліції, активіста Самооборони Майдану та командира в батальйонах “Миротворець” і “Свобода”. Його врівноваженість і здатність контролювати емоції в найскладніших ситуаціях принесли йому позивний “Тихий”. 

Андрій Бахтов — той, кого справді можна назвати — за Україну, але поза системою. Ще до Революції Гідності Бахтов служив у “Беркуті”, але після перемоги на виборах Віктора Януковича залишив спецпідрозділ. Влітку 2014 року, коли формувався батальйон “Миротворець”, Бахтов став одним із перших добровольців. Згодом став заступником командира  батальйону. Потрапив в “Іловайський котел”. Саме там стало особливо відчутно, як система — без відповідальності, без зворотного зв’язку, без готовності захистити — залишає своїх.

Сам Бахтов в інтерв’ю “Радіосвобода” згадував, як разом з побратимами їхав в Іловайськ, щоб робити зачистку “ополчєнців” після ЗСУ, а опинився на передовій позиції в місцевому депо. Вже за коліями починалися рубежі сепаратистів, більшість з яких були вихідцями з Кавказу. Весь цей час добровольці перебували під дощем касет з градів та мін. Дуже рідко були періоди, коли все замовкало. І тоді все одно всі були насторожі, ніхто не міг спати в цій тиші. 

А ще Андрій Бахтов розповів, як тривалий час добровольці пили лише солодку воду із розбомбленого магазину, як милися і прали шкарпетки у коньяку, численні пляшки з яким знайшли у сусідньому підвалі. Як хотіли відходити, але з Генштабу годували обіцянками “Хлопці, тримайтеся, ось-ось буде підмога”, як, попри обіцяний “зелений коридор”, росіяни почали обстріли українських колон. Як після розбомблення колон добровольці проривалися до своїх тими самими соняшниковими полями, які потім стали символом “Іловайського котла”, як із котла вибралися далеко на всі з них…  

Упродовж 2014-2015 років Андрій Бахтов також брав участь у боях під Словʼянськом, Попасною, Торецьком, опікувався родинами загиблих бійців батальйону “Миротворець”, долучався до створення Стіни Памʼяті та до запровадження Дня вшанування памʼяті загиблих захисників та захисниць України.

З 2016 року почав викладати в Національній академії внутрішніх справ України. З початком повномасштабного російського вторгнення разом зі своїми студентами долучився до добровольчого формування тергромади “Свобода”, яке згодом увійшло до 4-ї бригади оперативного призначення НГУ ім. Героя України сержанта Сергія Михальчука. Наразі деякі його вихованці так само боронять Україну у найгарячіших точках. 

“Ну, все — тепер ти житимеш вічно” 

Своїми спогадами про Бахтова на організованій обласною універсальною науковою бібліотекою зустрічі поділилися його побратими, вчителька, однокласниця, тренер, родичі. 

“Найбільше мене вражала його жага до навчання. Маючи величезний досвід — у тому числі бойовий у “Миротворці” — Андрій ніколи не соромився запитати, дізнатися щось нове, вдосконалити навички. У нашій бригаді він впроваджував сучасні підходи: використовував датчики руху, камери, інші технології. Бо розумів — війна вже інша, ніж була у 2014-му”, — згадує нацгвардієць та друг Бахтова Олександр Бережко.

Про той момент, коли Бахтов загинув, добре пам’ятає Всеволод Стеблюк, з яким Тихий спочатку пройшов Іловайськ, а потім працював над створенням кафедри військової підготовки в Академії внутрішніх справ. 

“Перед тим Андрій підірвався на міні, на машині. Він вижив, і всі казали йому: “Ну, все, ти будеш жити вічно”. Є фото після цього випадку, де Андрій усміхається… А в той день я їхав на схід якраз, був за кермом, коли мені зателефонували і сказали, що Андрій загинув. Я ледь втримався на дорозі, тому що, ну не могло цього бути, просто не могло… У мене досі вдома висить його шапка, яку він колись забув. Хай так і буде — вона буде там завжди. Тому що поки жива пам’ять, живі наші загиблі”, — каже Всеволод Стеблюк.

Під час заходу експонувалася виставка дружини Бахтова Оксани Хаверко серії картин “Рокіровка”, яка стала підсумком участі в благодійному проєкті “Тисячі історій кохання. Картини дружин полеглих Героїв” та проєкту “мАРТен”. Навчатися малювання Оксана розпочала менш як рік тому: випадково взяла в руки пензель, щоб пережити біль від втрати.

“І коли почали виливати все в картини, я скажу, що стало легше, тому що навколо мене з’явились нові люди, нові друзі, вчитель, який підбадьорював і не давав відкласти на завтра ту роботу, яку можна зробити сьогодні. Ось так ми вирішили з дітьми, що ми вшануємо пам’ять таким чином. Картини виставлені на продаж і всі кошти будуть перераховані нашим хлопцям, захисникам”, — каже Оксана.

У цій експозиції понад 20 картин і більшість з них, за словами Оксани, вже мають своїх власників. 

Підготувала Світлана Русіна

Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України”, яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією