22 серпня 2025 року екологи зафіксували масову загибель риби у річці Плоска в Хмельницькому. За попередніми даними, причиною став витік хімічних речовин у воду. Міська влада подала заяву до поліції, а фахівці відібрали проби води по всій течії річки. Як запевнив заступник міського голови Микола Ваврищук, проведені за кілька днів до інциденту регулярні тести показували нормальні показники, тож забруднення нібито стало “раптовим і локальним”. 

За наслідками цього інциденту прокуратура відкрила кримінальне провадження за статтею 242 Кримінального кодексу — “Порушення правил охорони вод”. Слідство має встановити, хто саме отруїв річку, вода з якої потрапляє у третю за розміром річку України — Південний Буг. 

Те, що міська влада назвала “раптовим”, а слідчі розглядають як окремий епізод, насправді давно виглядає як системна проблема. Роками річка міліла, у неї скидали каналізаційні та поверхневі стоки, що супроводжувалося нестерпним смородом. Тож виглядало так, що “раптове і локальне” забруднення було лише питанням часу. Чи можна було цього уникнути? Ми вирішили в цьому розібратися. 

Річка Плоска та її об’ємні проблеми 

Річка Плоска — права притока Південного Бугу, довжиною близько 30 кілометрів. Починається вона біля села Хоминці, проходить через кілька ставків і впадає в Буг у межах Хмельницького поблизу парку імені Михайла Чекмана. Її басейн охоплює близько 128 квадратних кілометрів з аж тридцятьма меншими притоками. Колись це була чиста й повноводна ріка, у якій не лише ловили рибу, а й купалися. Тепер Плоска — мілка й каламутна.

Про те, що проблема з притокою Південного Бугу утворилася аж ніяк не цьогоріч, свідчать і звернення до міської ради від містян, у яких ідеться про різні локації із забрудненням. 

• у червні 2021 року хмельничани повідомляли про зарості та застійну воду біля парку Чекмана;
• тоді ж  — про відходи, що стікали у Плоску біля стадіону;
• у 2023-му — про відсутність протоку води зі ставу в Малашівцях.

Зважаючи на кількість дрібних потічків, які впадають у Плоску, одразу чітко визначити всі джерела потрапляння в річку забруднення — завдання непросте. Один з небагатьох, хто пробує дослідити проблему, — представник громадської організації “Річки Хмельниччини”, корінний хмельничанин Віктор Карван. 

За словами Віктора Карвана, раніше Плоска текла природним руслом, самоочищувалася. Вже у 60-х роках минулого століття мешканці взялися за благоустрій Плоскої — створили ставки та впорядкували її русло. Але тоді ніхто не подумав, що з часом навантаження на річку лише зростатиме — з’являться нові будинки, підприємства, стоки. Тепер Плоска зовсім не схожа на ту чисту річку, яку активіст пам’ятає з молодості. Він вказує на її теперішній вигляд біля парку Чекмана — від містка на Староміській і аж до мосту на Проскурівського Підпілля. 

“Русло тут метрів із двадцять завширшки. Але води не вистачає, бо на всьому шляху від витоку до Хмельницького — багато ставків. Вони забирають воду, і влітку вона просто випаровується. Ніхто цим не керує — немає гідрологічного контролю”, — каже Віктор Карван.

Однією з найпроблемніших приток є маловідома Немийка. Так, у 2023 році сюди потрапили каналізаційні стоки — тоді загинуло понад 70 рибин. Причина, за словами заступниці начальника міського управління екології Інни Куцкої, — аварія на мережах. Проте результати аналізів Держекоінспекція так і не оприлюднила. Забруднена вода з Немийки потрапляє далі — у район речового ринку, відомого як “туча”, де природні луки були забудовані торговельними рядами. Раніше ці луки працювали як природний фільтр, тепер же будь-яка злива змиває бруд просто в річку.

Місце впадіння Немийки у Плоску — район вулиці Геологів на речовому ринку  за залізничним полотном. Саме тут сходяться Немийка та інші струмки з району Львівського шосе, зокрема, і з парку “Подільський”.

Вплив самого ринку, а радше численних окремих ринків, які і формують славнозвісну місцеву “тучу”, на екологічний стан Плоскої важко переоцінити. З розвитком базарів почав змінюватися і природний ландшафт цієї місцевості. 

“Раніше там, де зараз ринки, були заплавні луки.  Тож вода, перш ніж потрапити в річку, проходила через ці луки — відстоювалась, очищувалась й осідала. Згодом місто віддало ці землі в оренду, фактично знищивши природний фільтр. Тепер тече прямотоком, чорна й смердюча. Будь-яка злива — і все змивається просто в річку. За радянських часів у місті був окремий водогосподарський відділ. Вони слідкували за зливовими системами, мали баланс об’єктів, перевіряли, де можна будувати, а де ні. Тепер цього немає. А Держекоінспекція виїжджає тільки тоді, коли люди скаржаться, або коли риба гине масово. Але ніхто не дивиться, чи жива річка щодня”, — зауважує Віктор Карван. 

Довідка. Заплавні луки — місцевість у долинах річок, яка щороку заливається весняними водами. Ґрунт на заплавних луках досить вологий протягом усього літа, бо ґрунтові води залягають тут неглибоко.

Як розповідає Інна Куцка, Плоска має давні системні проблеми. Перший великий проєкт її “оздоровлення” створили ще у 2008 році, але він виявився надто дорогим. У 2017 році розробили новий — із розчисткою русла та реконструкцією колектора в районі парку — однак і він роками не рухається через фінансування. 

“Ми намагалися залучити державне фінансування: писали в міністерство, аргументуючи, що Плоска впадає у Південний Буг, який має важливе значення для всієї України. Нам відповіли, що це питання місцевого рівня, і фінансувати мають за рахунок міського бюджету. Згодом управління комунальної інфраструктури скоригувало проєкт, і зараз його орієнтовна вартість становить близько 48 мільйонів гривень”, — каже Інна Куцка. 

Якщо ж говорити ширше, то одна з найбільших проблем не лише Хмельницького, а й багатьох міст в Україні — відсутність очисних споруд саме для зливових, поверхневих стоків. Дощова вода з доріг, дахів, промислових територій ніяк не очищується і потрапляє у малі річки напряму.

“Раніше річки не так пересихали, не було такого впливу зміни клімату і такої щільної забудови — вода частково розтікалася, відстоювалася в заплавах. Зараз усе заасфальтовано й забудовано, а Хмельницький дуже активно росте. Будь-яка злива змиває з поверхні міста весь бруд прямо у водотоки. Але повноцінні очисні споруди для зливових стоків — це дуже дорогі об’єкти. До того ж механічна очистка не забере хімічні забруднення типу мийних засобів. Тому, поки немає комплексної системи каналізування й очищення і поки малі річки залишаються “приймачами” всіх цих стоків, подібні інциденти, на жаль, мають високі шанси повторюватися”, — пояснює Інна Куцка. 

У цій місцевості, пояснює посадовиця, є ще одна проблема: через складний рельєф дощові та ґрунтові води стікають згори, частина з них іде через територію підприємств, які орендують тут ділянки. 

“Одна із ділянок була заболоченою заплавою. Орендар цієї ділянки прокопав канаву, щоб осушити свою територію, і тепер вода, яка раніше розтікався заплавою, пішла одним концентрованим потоком у бік річки”, — розповідає Інна Куцка.

Тож причин поточного стану Плоскої декілька. Це і побутові споживачі, які скидають в річку каналізаційні стоки, і зарегульоване русло, і ставки вище по течії, і забудова заплав ринковою інфраструктурою, і виведення зливових стоків у водойму, і несанкціоновані втручання в екосистему. Все перелічене калічило річку за тактикою “тисячі порізів”, тож Плоска роками повільно помирала. Втім, в якийсь момент до вже озвучених додалася ще одна причина, суттєво вагоміша. Промислові підприємства. 

Великий мор у серпні 2025 року 

Повернімося до мору риби у Плоскій у серпні 2025 року. Адже саме після цього випадку стало очевидно: ігнорувати далі проблему вже не вийде. Збитки тоді, за даними Хмельницької обласної прокуратури, перевищили 53,5 мільйона гривень — всього загинуло понад 30 тисяч рибин. Для з’ясування причин мору риби призначено кілька експертиз.

А вже 3 вересня 2025 року Хмельницький міськрайонний суд задовольнив клопотання слідчого у справі про забруднення річки Плоскої — надав дозвіл на тимчасовий доступ до документів і відеозаписів компанії, розташованої біля місця ймовірного скиду стоків із запахом мийних засобів. У вказаному місці — на проїзді Юрія Козловського, 7/1 — насправді зареєстроване не одне, а кілька підприємств. Це “Спільне українсько-німецьке підприємство “2К”, приватне підприємство “Гранд Імпорт” з основним напрямком діяльності “виробництво мила та мийних засобів, засобів для чищення та полірування” та спільне українсько-німецьке підприємство “ДракенБерг”, яке спеціалізується на розробці та виготовленні автохімії. Всі три належать одній і тій самій родині — Кушал, всі вони перебувають фактично в одному приміщенні і користуються однією системою водопостачання та водовідведення. До слова, засновником і єдиним власником німецької фірми є також Денис Кушал. У Німеччині ця фірма займається ремонтами та реконструкціями будинків.

Земельна ділянка, на якій розташоване приміщення колишнього торгового центру, наразі відноситься до земель житлової та громадської забудови, а цільове призначення цієї ділянки – це будівництво та обслуговування інших будівель громадської забудови. У договорі оренди землі, який укладений в лютому 2018 року та чинний до кінця 2027 року, зазначено, що земельна ділянка передана в оренду для “обсуговування торгівельного комплексу з інфраструктурою (автостоянки, офіси, товарні склади)”. Приміщення для промислового виробництва побутової хімії не будували, натомість лише провели реконструкцію частини будівлі торгівельного центру, а саме товарних складів під виробниче приміщення. (ДОДАНО 18.11.2025 о 01:00)

У березні 2019 року одне з цих підприємств, а саме “2К”, урочисто офіційно відкривали за участі хмельницького міського голови Олександра Симчишина та голови облради Михайла Загородного. Мер особисто хвалив запуск виробництва, називаючи його важливим для міста, адже це — податки та робочі місця. Про екологічні ризики розташування хімічного виробництва поруч із річкою не йшлося.

Тоді ж у соцмережах місцевий блогер Андрій Попик  намагався звернути увагу на можливий вплив підприємства на довкілля.

У своєму дописі Андрій Попик слушно запитав про те, куди будуть діватись стічні води з підприємства. Відповідь на це питання можна було б знайти у звіті оцінки впливу на довкілля — документ, без якого з 2018 року не може розпочатись більшість планової діяльності в Україні. Втім, як і будь-який новий закон, цей теж мав правки та виключення на початковому етапі для тих підприємств, які вже розпочали підготовку до запуску діяльності до того, як закон набув чинності.

“У старому реєстрі також є тільки нове ОВД, що розпочалося з повідомлення 25 грудня 2023 року і по якому було отримано позитивний висновок у 2025 році. Тобто, скоріше за все, при запуску у 2018 році ОВД не було. Але якщо врахувати, що закон почав діяти з грудня 2017 року, і враховуючи повідомлення: “У 2018 році почалася нова сторінка в історії бізнесу – власне виробництво. Завдяки побудованій багаторічній системі дистриб’юції, на той час вже були напрацьовані канали реалізації. У цей рік на ринок вийшли перші продукти побутової хімії та косметики з власними торговими марками”, скоріше за все необхідні документи для початку виробництва отримувалися в 2017 році ще за старою процедурою екологічної експертизи, тобто без ОВД. Якщо це справді так, то закон не стосувався вже тих об’єктів, що мали дозвільні документи. І якщо був висновок екологічної експертизи, то це робилося без будь-якого оприлюднення,” – пояснює професорка, докторка сільськогосподарських наук Наталія Міронова.

Тема ймовірних наслідків такого розміщення підприємства не піднімалася у публічному просторі фактично до серпня 2025 року. 

Так куди ж йдуть промислові стоки?

25 грудня 2023 року “2К” подало повідомлення про плановану діяльність, де зазначило, що будує локальні очисні споруди. Саме через будівництво цих очисних споруд підприємство було змушене розробляти ОВД. “2К” працювало без цих споруд і зливало те, що потребує очистки, шість років після початку діяльності. Діяльності, яку, нагадаємо, дуже хвалила міська влада.

Тож у 2019 році хімічне підприємство таки запустилось в приміщенні торгівельного центру і працювало спокійно до 2023, згодом запланувавши побудувати локальні очисні споруди. І вже у зв’язку з цим компанії довелося розробляти ОВД.

Після появи звіту з ОВД стало зрозуміло, куди саме “2К” скидає свої стоки: вони йдуть у міську каналізацію через договір із “Гранд Імпорт”, який підключений до “Хмельницькводоканалу”. Вода має відповідати нормам щодо вмісту хімічних речовин, інакше її не приймуть у систему. Після цього стоки проходять доочистку на каналізаційно-насосній станції та повертаються в міську мережу.

Поруч з підприємством наразі, за словами Інни Куцкої, зведена каналізаційно-насосна станція, яка має перекачувати господарсько-побутові стоки в міську каналізацію — приблизно за кілометр-півтора. 

“Комунальне підприємство “Хмельницькводоканал” приймає у свою каналізаційну систему згідно з договорами від підприємств стоки. І ці стоки мають доводити до встановлених гранично допустимих концентрацій. Якщо підприємство перевищує скид забруднюючих речовин, вони платять понад ліміт. “Хмельницькводоканал” їм виставляє претензію і постійно говорить – будуйте передочистку” — коментує посадовиця.

Тож, ймовірно, наявні каналізаційно-насосна система не могла впоратись з обсягом того, що потрібно було очистити й підприємству таки довелось будувати локальні очисні споруди.

Про що мовчить Держекоінспекція? 

У день масового отруєння риби у Плоскій представник ГО “Річки Хмельниччини” Павло Везденецький” зафіксував мильну піну в річці. Мильна піна згадується і в показаннях учасників комісії, які обстежували тоді водойму. Після інциденту громадська організація спрямувала запит до Держекоінспекції в Хмельницькій області з проханням надати результати аналізів води, відібраних у день мору риби. Тоді активістам відмовили у відповіді, посилаючись на те, що це інформація з обмеженим доступом і захищена таємницею слідства.

Визначити, що саме сталося у день мору риби, не можуть і в профільному управлінні міськради. Представники управління екології зверталися до Державної екологічної інспекції, яка відбирала проби. І почули від установи таку ж відповідь. 

“Усі результати вони зараз не розголошують, мотивуючи це тим, що дані використовуються в межах кримінального провадження. Це їхня офіційна позиція”, – зазначає Інна Куцка. 

Оприлюднення результатів досліджень остаточно розставило би всі крапки над “і” у цій історії, допомогли уникнути припущень та напруги. Тому ми також спрямували запити до Держекоінспекції — з проханням повідомити про випадки всіх звернень про отруєння Плоскої та Південного Бугу від 2018 року та проведених за наслідками таких звернень досліджень. І доступ до цих звернень ми також отримали не одразу, а після відмови та оскарження. Інформацію про 2018-2019 роки Держекоінспекція знищила, адже строки їхнього зберігання давно минули, і за правилами такі звернення просто утилізують. Щодо звернень від 2020 року і донині, то близько 20 з них стосувалися Південного Бугу і ще 4 – Плоскої. Одне зі звернень про Плоску — це якраз випадок з мором риби. У відповіді Держекоінспекція посилається на те, що матеріали спрямовані до райуправління поліції в Хмельницькій області для встановлення причетних до порушення природоохоронного законодавства. 

Тоді ми звернулися до установи знову із питанням, які ж перевірки проводили щодо підприємства з виробництва побутової хімії від 1 квітня 2019 року і до сьогодні. Так ми дізналися, що за шість з половиною років Держекоінспекція жодного разу не перевіряла виробництва на проїзді Юрія Козловського, 7/1.

Втім, за цей період екологічна інспекція таки вносила підприємства у свій план перевірок аж один раз у 2020 році. Але перевірка не відбулась тоді через пандемію. 

Робоча група

25 серпня активісти “Річки Хмельниччини” письмово звернулися до міськради з пропозицією створити робочу групу з порятунку Плоскої. За місяць, 24 вересня, розпорядженням міського голови таку групу створили. Щоправда, без них. Як пояснює міський голова — бо ідея про групу саме його, він і визначав, кого туди включати.  

“Це я ініціював створення цієї робочої групи після інциденту з Плоскою та консультацій з експертами. Хоча управління екології постійно веде цю роботу — регулярно відбирає проби води, водоканал також робить свої вимірювання — ми вирішили ще посилити контроль. Для того ми залучили фахову авторитетну всеукраїнську організацію, де люди працюють з фаховою освітою і мають в тому величезний досвід. Залучили наших екологів Хмельницького національного університету — хороших, професійних, які так само нас постійно критикують, але по ділу критикують”, – пояснює Олександр Симчишин. 

Тож до цієї групи увійшли представники міськради, “Хмельницькводоканалу”, “Держекоінспекції”, управління екології, управління інфраструктури, Регіонального офісу водних ресурсів, кафедри екології Хмельницького національного університету. Також залучили для отримання рекомендацій із розробки Плану заходів Всесвітній фонд природи WWF-Україна. Перше засідання робочої групи відбулося 16 жовтня 2025 року. 

“Від  міжнародної організації WWF-Україна нам надали експертів, а місто за кошти природоохоронного фонду уклало договір на ці дослідження — близько 90 тисяч гривень. Їхнє завдання — оцінити стан річки, біоценоз, визначити, де саме вона найбільше замулена, у якому стані береги й русло, і які заходи потрібні. Уже зараз експерти акцентують: одна з головних проблем — зарегульованість Плоскої ставками. Уздовж річки їх майже два десятки, у межах нашої громади — три. Вони забирають воду, а влітку значна її частина просто випаровується”, — каже Інна Куцка. 

Завдання групи — зібрати та систематизувати всі проблеми, які стосуються річки, і напрацювати перелік конкретних заходів. Наразі від усіх членів групи зібрали пропозиції — щодо реконструкції колекторів, будівництва та модернізації очисних споруд, каналізування окремих районів, розчистки русла Плоскої.

“Зараз ці заходи зводять у єдиний план. Після погодження ми маємо оприлюднити його на сайті міської ради, щоб громадськість могла ознайомитися та запропонувати свої доповнення. Інше питання — кошти: значна частина потрібних робіт є дуже вартісною. Частину ми вже включили до стратегії розвитку, “зеленого” плану міста й інвестиційних проєктів, щоб була можливість залучати не лише місцевий, а й державний чи міжнародний ресурс”, — підсумовує Інна Куцка. 

Отож, схоже, що історія із мором риби у серпні 2025 року стала найгучнішим сигналом того, що безконтрольне отруєння Плоскої надалі тривати не може. Попри те, що офіційний винуватець інциденту не визначений, очевидно інше: цей епізод — лише частина історії. Історії про те, як колись чиста й повноводна Плоска тепер існує в системі фактичної некерованості: зі знищеними природними фільтрами й відсутністю очисних споруд, які б мали працювати для такого немаленького міста, як Хмельницький. 

Чим глибше занурюєшся в історію Плоскої, тим очевиднішим стає: найсерйозніший брак — це не коштів, не технологій і навіть не контролюючих органів, а відсутність довгострокового, послідовного підходу та політичної волі вирішувати проблему, поки вона не стає катастрофою. 

Підготували Альона Береза, Світлана Русіна, Марія Турчина

Цей матеріал створено в рамках проєкту «Стійке громадянське суспільство в регіоні Східного партнерства» — це регіональний проєкт, присвячений зміцненню спроможності організацій громадянського суспільства, що фінансується Європейським Союзом і співфінансується Міністерством закордонних справ Чеської Республіки в рамках Програми перехідного співробітництва