Українські жінки переходять на традиційно чоловічі професії, оскільки мобілізація спричиняє дефіцит робочої сили. Найскладніше наразі – у прифронтовій зоні. Про це йдеться у тексті The Guardian «We do the job just as well as men»: Ukrainian women take on coal mining», який написав Пьотр Зауер, побувавши у шахтарському місті Покровськ.

Стоячи перед промисловим ліфтом радянських часів, готова спуститися на 2000 футів (609,6 метра. – Ред.) для виснажливої шестигодинної зміни на вугільній шахті на сході України, Людмила Вашкатова виглядає незворушною.

Останнє, що вона бачить перед тим, як ступити в металеву клітку і зануритися в темряву разом з десятками інших шахтарів, високий знак, що закликає робітників бути обережними. “На вас чекають вдома”, – суворе нагадування про небезпеку роботи на прифронтовій шахті в місті Покровськ, що зазнає постійних обстрілів. 

“Спочатку спускатися під землю було страшно, але згодом до цього звикаєш”, – розповідає 49-річна Вашкатова, коли повз неї проходять робітники, які повертаються з нічної зміни: з оголеними грудьми, з потемнілими від вугільного пилу обличчями й мокрими від поту тілами.

Вторгнення володимира путіна, в результаті якого сотні тисяч українських чоловіків пішли на фронт, змусило таких жінок, як Вашкатова, спуститися в шахти, беручи на себе традиційно чоловічу роботу, щоб зберегти економіку країни.

Згідно з нещодавнім дослідженням, майже три чверті українських роботодавців скаржаться на брак робочої сили, а в Києві інтервали між поїздами метро збільшилися через нестачу працівників – до 10% робочої сили мобілізовано. Дефіцит водіїв автобусів по всій країні становить до 30%.

Колишня вчителька сільської школи на сході Донецької області, Вашкатова втратила роботу минулого року, коли безперервні російські обстріли змусили її учнів перейти на онлайн-навчання.

Прокручуючи сторінки в Інтернеті, вона побачила оголошення у Facebook від найбільшого виробника сталі в Україні, компанії “Метінвест”, про роботу на Покровській шахті – там шукали працівників для роботи з машинами під землею.

“Зарплата хороша і стабільна, – каже жінка, – що досить рідко зустрічається в наші дні”.

“Я була вчителькою, але зараз я знову студентка. Це цікавий процес”, – ділиться Вашкатова, додавши, що їй залишилося кілька тижнів навчання, перш ніж вона зможе керувати технікою без нагляду.

Щоб дати можливість жінкам працювати під землею, український уряд скасував закон, який раніше забороняв жінкам працювати в “шкідливих або небезпечних” умовах.

Дехто вхопився за цю можливість з відкритими обіймами, оскільки робочі місця у спустошеному війною регіоні вичерпалися.

Серед гуркоту залізничних вагонеток і гулу машин у темній та запиленій лабіринтовій мережі тунелів 50-річна Марина Вихревна стоїть поруч із групою чоловіків-працівників всередині шахти.

Провівши три десятиліття, працюючи на шахті над землею, сортуючи сухе вугілля, вона зраділа можливості, яку дала їй війна, пройти навчання на інспектора з контролю якості під землею.

Її зарплата подвоїлася до 19 000 (360 фунтів стерлінгів), а з припливом жінок у колективі утворилися дружні стосунки. 

“Я думаю, це чудово, що приєднується все більше жінок. Дівчата підтримують одна одну”, – каже Марина Вихревна.

І додає, що її подруги спочатку були здивовані, коли вона розповіла їм про свою роботу, але відтоді цікавляться наявними вакансіями.

Україна посідає шосте місце у світі за запасами вугілля, причому 90% з них розташовані на Донбасі, де видобуток вугілля здавна був порятунком для багатьох міст і містечок.

Майже кожен на шахті в Покровську, місті з довоєнним населенням близько 61 000 осіб, має родича, який воював, захищаючи країну.

21-річна Віолетта Лоєвська, яка нещодавно почала працювати на шахті, вимірюючи рівень метану, каже, що вважає своїм “обов’язком” підтримувати її роботу, особливо після того, як її дядька, який працював на шахті, відправили на фронт.

“Всі розуміють, що чоловіків просто не вистачає. Якщо ми не будемо тут працювати, то хто буде?” – каже вона, спускаючись тунелем.

Лоєвська підкреслює, що внизу, в шахті, стать не має значення, відкидаючи ідею тривалої стигматизації, пов’язаної з виконанням традиційно чоловічих ролей:

“Я дуже добре знала, на що підписувалась. Жінки можуть виконувати цю роботу так само добре, як і чоловіки. Все, що має значення, це забезпечення безпеки інших шахтарів”.

Від мобілізації непропорційно сильно страждають галузі “синіх комірців”, в яких переважають міцні чоловіки працездатного віку: гірничодобувна промисловість, транспорт і будівництво. Очікується, що ці життєво важливі галузі зіткнуться з подальшим скороченням робочої сили після рішення президента Володимира Зеленського знизити призовний вік до 26 років.

Але на сході нестача кадрів є особливо гострою, оскільки багато сімей виїхали за кордон або у відносно безпечні райони західної України.

За словами Сергія Степаненка, начальника відділу кадрів Покровської шахти компанії “Метінвест”, з початку війни 915 з 6 578 працівників-чоловіків вступили до лав Збройних сил України, частина виїхали з регіону.

Степаненко розповів, що близько 30 жінок наразі влаштувалися на роботу під землею, а деякі жінки почали працювати на традиційно чоловічих посадах у сфері логістики й транспортування.

Однак чимало фізично вимогливих посад залишаться закритими для жінок. 

“Дефіцит робочої сили є проблематичним, і працевлаштування жінок не вирішить це”, – каже Степаненко та додає, що шахта була змушена змінити виробничі плани на цей рік, виходячи з наявного персоналу.

Окрім численних звичайних небезпек і довгострокових ризиків для здоров’я, пов’язаних з роботою на вугільній шахті радянських часів – галузі, що потерпає від смертельних нещасних випадків, шахтарі в Покровську також стикаються із загрозою постійних російських бомбардувань. Шахта розташована всього за 15 миль (24 кілометри. – Ред.) від поля бою, і впродовж останніх тижнів російські війська повільно наближаються до Покровська.

Через три дні після того, як Guardian спустилися в Покровську шахту, росія обстріляла ще один об’єкт у сусідньому місті Селидове, підпаливши кілька виробничих потужностей. Атака знеструмила шахту, в результаті чого 53 шахтарі опинилися в пастці на кілька годин, перш ніж їх евакуювали. 

“Звичайно, ми хвилюємося через бойові дії. Все, що ми можемо зробити, це якомога краще  дотримуватися протоколів безпеки”, – каже Віолетта Лоєвська.

Але нестача чоловіків відчувається далеко за межами лінії фронту, де постійний шум ракетної тривоги та артилерійських снарядів став невід’ємною частиною повсякденного життя.

Щоб вирішити деякі з цих проблем, український уряд і незалежні організації запровадили програми прискореної перекваліфікації для жінок-працівниць по всій країні.

Нещодавно на околиці Києва група жінок зібралася на курси водіння вантажівок, організованих громадською організацією “Перекваліфікація”.

“Водіння вантажівки було традиційно чоловічою професією, але я завжди хотіла відчути, як це – бути за кермом такої потужної машини”, – розповідає, вийшовши з гігантської вантажівки, Валентина Кайстрено, яка жила в Маріуполі до того, як росія окупувала місто.

Та додає, що впродовж тривалого часу від жінок очікували, що вони залишатимуться вдома і піклуватимуться про дітей.

“Але зараз ситуація в країні змінилася, і ставлення до неї теж еволюціонує”.

Артем Мажулін підготував репортаж.

Підготувала Валентина Повзун