“Стефанія мамо! Мамо Стефанія. Розквітає поле, а вона сивіє!”, – лунає з-за паркану. Це співають 5-річні діти одного з хмельницьких дитсадків. Чуючи знайомі слова, випадкові перехожі посміхаються.
Інколи може здаватися, що діти поза війною – через нерозуміння її мотивів і загроз, через невміння довго концентруватися на чомусь одноманітному. Малі дітлахи інколи не усвідомлюють пов’язану з війною смерть та її невідворотність. Підлітки часто виглядають байдужими. Наче відгороджуються від трагічних подій. Проте лише на перший погляд.
Навіть саме слово “діти” може слугувати протиставленням поняттю “війна”. Водночас війна неминуче впливає на світогляд юних українців. Вони, як і дорослі, намагаються в такий складний період знайти себе: у творчості, волонтерстві, нових іграх. Ми зібрали такі історії для вас.
Художній музей: “надзвичайні сили” у боротьбі з тривогою
У Хмельницькому обласному художньому музеї від березня, без вихідних і на безоплатній основі працює арт-хаб. Місцеві діти та діти-переселенці можуть відвідати різні Тут влаштовують майстер-класи для місцевих дітей та дітей-переселенців. Наприклад, уроки з живопису, малюнку олівцем, ліплення з глини, скраббукінгу, розпису по склу, створення ляльки-мотанки. У музеї діє бібліохаб і кінозал, фотографічний, літературний і етнографічний клуби, проводять тренінги з психологами-реабілітологами. Створені під час занять речі передають захисникам на передову, для благодійних аукціонів на підтримку ЗСУ, а також у госпіталі й лікарні.
Долучилася до проведення активностей і косметологиня за фахом Олена Панчук. Для одного з майстер-класів вона створила тканинні заготівки котиків, одягнених у камуфляжне вбрання. Учасникам заняття потрібно набити всередину виробу наповнювач, одягнути костюм, зробити пальчики, пришити хвостик.
“Дітям цікавий такий персонаж, як пес Патрон. А зараз добре “зайшла” тема котиків ЗСУ. Я давно планувала це втілити, але думала над дизайном іграшки – щоб не ускладнювати. Відібрала тканини з м’якенькою текстурою, підібрала яскраві кольори: червоний, жовтий, чорний. Не всі діти готові працювати. Ті, хто більше постраждав, бачили бойові дії, тривожніші. Під час створення іграшок їм важче розслабитися. Там потрібна ще й робота психологів“, – розповідає Олена Панчук.
Не питайте, чи було там страшно!
На занятті – одні дівчата. Серед них 11-річна Єва з Херсону. В Хмельницькому вона проживає з кінця квітня. Дівчинка й раніше полюбляла шити і малювати. Майстер-класи в художньому музеї відвідувала все літо і за цей час навчилася новим видам швів.
“Раніше тут розфарбовувала камінці. На них малювала дерева, сонце, небо. У Хмельницькому спокійно. Тут не стріляють“, – каже Єва.
За словами її матері, Марини, Єву оберігали від всього, пов’язаного з росіянами. Їх дівчинка бачила всього один раз, оскільки сім’я гуляла подалі від місць, де можна було зустріти окупантів.
Розмовляти з дітьми про побачене під час перебування на окупованих територія потрібно обережно. А стороннім людям цікавитися подробицями взагалі не варто. Оскільки таким чином можна лише продемонструвати власну недалекоглядність, вважає психологиня Світлана Рула.
“Розпитуючи, як їм було в гарячій точці, ми показуємо себе емоційно неглибокими, недалекоглядними. А раптом дитина нічого такого не бачила, не відчувала. А ми з трагічним обличчям питаємо: “Як там тобі було? Страшно?”. Сенс такої розмови може бути тільки, щоб розказати, як із цим справитися. Тому варто цікавитися: “Як тобі зараз?”, “Що ти робиш, щоб було легко?“, – каже психологиня.
Як правильно подбати про безпеку?
10-річна хмельничанка Кіра на заняття до музею приходить всьоме. Зізнається, коли шиє, в неї наче зникають всі думки. За словами дівчинки, у перші дні після 24 лютого її сильно турбував звук повітряної тривоги.
“Я пам’ятаю, що на вулиці почула оцей гудок. Сирену. Я навіть не зрозуміла, що це. А зараз вже розумію. Тому мені простіше. Це все почалося через Крим. Не розумію, навіщо росіяни таке роблять“, – ділиться Кіра.
Дошкільнята й учні молодших класів загалом часто переживають через звук повітряної тривоги, зауважує Світлана Рула. Намагаючись захиститися, вони говорять про надзвичайні сили і героїв. Таким надзвичайним для них є, наприклад, пес Патрон. Старші діти турбуються про те, як правильно подбати про власну безпеку та про безпеку близьких.
“Одна дівчина розповіла мені, що в момент останнього прильоту в Шепетівку вона намагалася врятувати молодшу сестру (вдома старших не було), собак, збирала речі. І тільки потім зрозуміла, що злякалася, бо не знала, чи сама може бути в безпеці. Загалом, у порівнянні з дорослими, діти набагато швидше збираються. Вони відповідальніші, коли чують сирени і знають, що треба йти в укриття. Вони більше дотримуються правил“, – пояснює психологиня.
Розмальовані шоломи: приємно робити щось важливе для бійців
Учні хмельницької художньої майстерні “Куб” від весни розмальовують списані захисні шоломи. Зображують українські мотиви – петраківський і самчиківський розпис, міські пейзажі. Згодом волонтери реалізовують ці речі на аукціонах, а за виручені кошти купують все необхідне для українських військових. Наприклад, нещодавно за 1,5 тисяч доларів придбали мембрану для пошиття дощовиків. Це спільний проєкт художньої майстерні і громадської організації “Захист. Об’єднання волонтерів”.
“Ярмарки вже були в Києві, Івано-Франківську, Чернівцях, Одесі, Львові, Ужгороді. 1-2 жовтня за планом – Краків. Волонтери розповсюджують шоломи за донати на американській базі “Ramstein” у Німеччині. Також деякі батальйони просять подарувати такі шоломи як оберіг. Наприклад, із зображенням Матері Божої“, – розповідає координаторка дитячого напрямку громадської організації “Захист. Об’єднання волонтерів” Ірина Тимчук.
Неможливо відгородитися
Юні художники розмалювали вже понад 200 шоломів і ще більше фляг для води. Учениця художньої студії “Куб” 14-річна Ганна Ярош яскравими кольорами зображує на шоломі Хмельницький.
“Коли малюю, заспокоююся. Круто, що можна цим допомогти нашим воїнам. Я, як і всі, пристосувалася до воєнного стану. Але коли читаю новини, відчуваю страх – від цього неможливо відгородитися. Для ворогів хочеться помсти. Але найбільше мрію про мир, щоб росіяни якнайшвидше відійшли“, – ділиться дівчина.
Ровесник Ганни Андрій розмальовує шолом, який згодом подарують ічкерському батальйону імені Шейха Мансура. За пів року війни хлопець разом із сестрою та племінницями встиг пожити в Польщі й змінити погляди на мову спілкування.
“Хтось мав допомогти, бути опорою, адже сестрі одній було важко. У Варшаві жити б не хотів. Це місто привабливе туристично, але занадто гамірне. А от загалом Польща подобається. Хотів би туди переїхати, зараз вивчаю польську. До війни я використовував багато російськомовних слів, слухав російськомовні пісні. Зараз перейшов на україномовний контент. Спілкуюся майже повністю українською, без суржику. А ще мені приємно, що є люди, яким я можу допомогти. Такими, на перший погляд, незначними речами“, – каже Андрій.
Куди прямувати далі?
На вигляд спокійні або навіть байдужі підлітки переживають не менше малих дітей і дорослих, вважає Світлана Рула. Перед ними гостріше постає питання майбутнього: що буде, куди прямувати далі?
“Усвідомлюючи, що процес перемоги затягується, підлітки часто відчувають безперспективність. Особливо в моменти, коли ми раділи успіхам ЗСУ, а після того просиділи майже весь день в повітряних тривогах. Чи прочитали неприємну інформацію про обстріли. Часто підлітки спілкуються з однолітками, які поїхали за кордон. Ті сумують, але викладають світлини про можливість подорожувати, навчатися, бути емоційно включеними, просто радіти. Батькам варто частіше розмовляти з дітьми, щоб вони відчували підтримку. А ще не нав’язувати дітям власні відчуття“, – розмірковує психологиня.
Театр “Безмеж”: ресурс – на сцені
Хмельницький молодіжний аматорський театр-студія “Безмеж” ще до 24 лютого брав участь в постановках на тему війни й Революції Гідності: документальних виставах “Монологи війни. Жінки” та “Діалоги Майдану”. Колектив майже три роки діє на базі місцевого центру національного виховання учнівської молоді. Його актори – це старшокласники, студенти та інші містяни, які хотіли би спробувати себе на сцені.
Зараз актори театру “Безмеж” здобувають новий сценічний досвід. Вони вирішили втілити не документальну постановку на основі конкретних реальних історій, а поетичну музично-пластичну композицію “Ми – нація. Ми – сила. Ми – народ”. Новий проєкт поєднує сатиру і критику на окупантів. Такий жанр обрав режисер театру Володимир Павловський.
“Молодь, якщо входить в цю атмосферу, то сприймає все так, як і дорослі. Події, пов’язані з війною, змінюють людей. Можна сказати, що молодь стала дорослішою. Духовно подорослішали і люди старшого віку. Кожен хоче зробити щось для перемоги“, – вважає Володимир Павловський.
Для акторів театру участь у постановці – це ще й арттерапія. Хоча погодилися на такий досвід далеко не всі.
“Поезія й музика працюють як метафори і створюють додатковий ресурс, на який можна опиратися“, – коментує Світлана Рула.
Основне – це реакція глядача
Наймолодша учасниця колективу, студентка гуманітарної педакадемії 16-річна Мирослава Атаманчук, відвідує студію два роки. До того займалася джаз-фанком. За словами дівчини, для неї важливо втілювати у постановках те, що відбувається в країні.
“В композиції “Ми – нація. Ми – сила. Ми – народ” показуємо, що ось той “орк”, який прийшов на нашу землю, але ми все одно не здамося. Я відчуваю, що змінилася. Мені стає боляче, коли дізнаюся, що хтось загинув. Не вистачає тих веселих моментів, які були до 24 лютого. Але зараз радість – від виступів. Основне – це реакція глядача, що він не просто сидить і дивиться. Ми змушуємо його співпереживати”, – каже Мирослава.
Надалі в театрі-студії “Безмеж” працюватимуть над новою поетично-пластичною композицією до Дня Героїв Небесної Сотні та п’єсою польського драматурга-абсурдиста Славомира Мрожека про комуністів, які постійно шукають ворогів. Тож тут чекають на нових акторів – старшокласників чи студентів. Усі охочі спробувати себе на сцені можуть звертатися за адресою: м. Хмельницький, вул. Шухевича, 1-Б.
Мабуть, найсладніший виклик для дорослих – не навішувати на дітей свої власні почуття й емоції. А під час війни втриматися від такого нав’язування та домінування іще складніше, ніж у мирні часи.
“Треба поважати дитину, розуміти і підтримувати. Але при цьому давати їй можливість формувати власний світогляд”, – переконана психолог Світлана Рула.
Авторка: Світлана Русіна
Читайте також “Україномовний контент для дітей: що дивитись малечі“
Також радимо прочитати про те, як загарбники знищують освіту на тимчасово окупованих територіях у “«Я ні за що не змогла би працювати на росіян»: українські вчителі чинять опір окупації”
