“Щоразу директори у всіх школах наголошували мені: “У нас дитина молодець завжди. Навіть якщо взагалі нічого не робить”, – згадує хмельничанка Марина Тимощук.
Разом із двома синами жінка пів року перебувала в Данії. За цей час родина встигла дізнатися чимало про тамтешню середню освіту, багато в чому сильно не схожу на українську. Восени Тимощуки повернулися до рідного міста і погодилася розповісти для ЖАР.INFO про свій данський досвід.
Треба значить треба
У Данії, як і в інших країнах західної Європи, про які ми вже писали раніше, очне навчання для всіх учнів віком до 15 років обов’язкове. За відвідування школи тут сплачувати не потрібно, особливих вимог для зарахування немає.
За пів року перебування в цій скандинавській країні родина Тимощуків встигла пожити у кількох різних містах: Сандхольмі, Тофлунді, Тінглеві та Обенро. Скрізь вимога неодмінного відвідування школи розповсюджувалася лише на 12-річного Максима. Не спрацював цей принцип лише у Тінглеві, де до Марини завітала представниця галузі освіти та заявила: старший, 17-річний Владислав, також має ходити на уроки. Навіть попри те, що він на той момент вже закінчив хмельницьку гімназію.
“Ми кажемо: “Здрасьте, у нас є документ про освіту і вступна кампанія попереду” (Влад готувався до вступу в словацький виш – ред.). Але у них кожен муніципалітет має свої порядки. Тому Влада записали в гімназію міста Обенро. Вони сказали, що це обов’язково. А у них, якщо обов’язково, то нічого не доведеш. Він місяць ходив на уроки, але нічого там не робив“, – зізнається Марина.
До речі, цей же принцип “неважливо, як вчишся, головне – бути присутнім на всіх уроках” розповсюджується на школи у різних містах.
“Максим важко переносив наш переїзд. Бувало, казав, що не хоче йти до школи. Але там з відвідуванням дуже суворо. Пропускати не можна. Це мінус – доводиться змушувати дитину. Сказати, що син залишився в онлайн-школі в Україні й тому не ходитиме до місцевої – не можна“, – розповідає жінка.
На уроці із задраними ногами
Водночас, за словами Марини, дітям в данських школах дають багато свободи: не критикують, не оцінюють, домашніх завдань не задають. На уроках може панувати атмосфера хаосу – умовна українська “Марія Іванівна” схопилася б за голову від такої лояльності до дітей.
“Я колись побачила через прозорі стіни аудиторії, що данські діти навіть можуть сидіти на уроці із задраними ногами чи бігати по класу. Учителі нічого їм не кажуть. Але при цьому тихенько в своєму журналі ставлять якісь позначки. Для чого їм це – не знаю“, – розмірковує хмельничанка.
Також у Данії заведено ставитися до кожної дитини, як до унікальної. Тому там детально розпитують батьків про захоплення кожного учня.
“Я сказала, що молодший син Максим займається музикою. Вчителі могли відповісти, що музики в школі нема, але вони можуть щось придумати, пошукати якісь гуртки. Але при цьому ні до чого не змушують. Постійно наголошують, що в них концепція щасливого дитинства“, – каже хмельничанка.
Обов’язкове навчання триває дев’ять років. Після чого дітей зрештою таки оцінюють під час іспитів на кшталт українського зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО). Якщо щасливе дитинство поєднується ще й з хорошими результатами екзаменів – учні йдуть до гімназій. Але, як відзначає Марина, в Данії це роблять далеко не всі. Вища освіта тут, як і в Німеччині, не вважається ознакою успішності.
“Чому ти не бігаєш?”
Тривалість уроків ідентична українській – 45 хвилин. Заняття продовжуються до 14 години, для учнів до 10 років передбачена ще й група продовженого дня. Починається навчання в данських школах дуже рано – о 7:30.
“З урахуванням, що ще десь годину треба було діставатися до школи, ми змушені були прокидатися о п’ятій. Це для мене був стрес. Особливо, коли холодно і туман. Такий розклад – для зручності батьків, робота в яких починається о восьмій“, – пояснює Марина.
Всі данські школи одноповерхові та займають величезну територію через вимогу наявності окремого виходу на вулицю з кожного класу.
“На кожній перерві діти мають гуляти надворі. Навіть якщо сніг, дощ, сильний мороз – нікого це не хвилює. Причому самі вчителі ходять і ганяють учнів. Мовляв, чому ти не бігаєш? На вулиці облаштовані всілякі гірки, спортивні тренажери. Асфальту нема, все засаджено травою з мохом. Таке покриття нагадує килим“, – розповідає хмельничанка.
Зважаючи на постійні прогулянки, в школах Данії відпадає необхідність в окремих заняттях фізкультурою. Щоправда, в закладах є басейни для занять плаванням.
Класи від коридору відділені прозорими стінами і мають такі ж прозорі двері, є зона для відпочинку зі зручними диванами й столиками, настільні ігри.
З коридору є і вхід на кухню. Це приміщення оснащене індукційною плитою, холодильником, мікрохвилівкою, кулером з водою.
“Діти можуть зробити бутерброд, щось підігріти. Стоять і кавові апарати. Але харчі потрібно приносити із собою. Їдальні в них нема“, – зауважує Марина.
В тутешніх школах немає не тільки їдальні, але й шкільної форми та оцінок. В приміщенні всі ходять в шкарпетках. Скрізь, як каже хмельничанка, ідеальна чистота.
Учням в данських школах вручають рюкзак зі всією канцелярією. Видають і ноутбук, яким можна користуватися лише в класі.
“Кожен директор в кожній школі казав мені одну і ту ж фразу: в нас на штори гроші не збирають. Десь же вони це почули“, – згадує Марина Тимощук.
Антураж – як у фільмі
У Данії для українських учнів створили окремі класи. Син Марини пішов у збірний колектив з дітьми різного віку. Данці, за словами хмельничанки, дуже цінують і бережуть свою мову. Саме тому українським школярам довелося її опановувати, щоб вчити різні предмети.
“Математика в них значно простіша. Відстає від нашої програми десь на три роки. Тому Максим міг розібратися без допомоги вчителя, орієнтуючись на інтуїцію. На уроках данської історії вчителька дає тему і просить знайти в інтернеті про це інформацію, а потім зробити презентацію”, – розповідає хмельничанка.
У школах Данії багато майстерень. Зокрема, для роботи з деревом. Готувати діти вчаться на професійних кухнях, схожих на ресторанні варіанти. До приготування страв можуть залучати і батьків. В одній з данських шкіл, яку відвідував молодший син Марини, на мансардному поверсі обладнали художню майстерню.
“Антураж там, як у фільмах про художників – з мольбертами, мансардними вікнами. Вони роблять там все, що хочуть. Усіма матеріалами забезпечують в школі. Веде цей урок окремий вчитель. Він задає тему. Наприклад, розмалювати фарбою одяг. Кожному видають для цього футболку, фарби для тканини. Також можуть робити колажі, щось вирізати. Цей урок сину дуже подобався”, – розповідає Марина.
Та незважаючи на всі плюси данських шкіл – матеріальну забезпеченість, відсутність оцінок та приязне ставлення вчителів – Максим, за словами Марини, постійно ностальгував за українською освітою. Передусім – за навчанням рідною мовою та спілкуванням з однолітками. Як каже хмельничанка, після повернення в Україну хлопець із задоволенням відвідує уроки. Навіть попри те, що тут оцінки таки ставлять.
Підготувала Світлана Русіна
Читайте також
Шкільна освіта по-чеськи та по-грузинськи: спільне й відмінне з Україною
“Уявіть, що ви шпигун і опишіть свою місію”: хмельничанка про британську школу
