ЖАР.INFO

Злочин дев’ятирічної давнини: що відомо про вбивцю нетішинської журналістки Ольги Мороз

Дев’ять років тому у Нетішині відбулося резонансне вбивство, інформація про яке поширилася всією Україною. Злочин обіцяли розкрити якнайшвидше, а хід розслідування контролював тодішній міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. Про подію згадували навіть так звані російські ЗМІ, бездоказово, але впевнено наголошуючи на тому, що вбивство нібито скоєне через професійну діяльність потерпілої. Хоча й досі ані правоохоронці, ані знайомі загиблої не мають спільної думки про мотиви злочину.

15 березня 2015 року головну редакторку газети “Нетішинський вісник”  44-річну Ольгу Мороз знайшли мертвою у власній квартирі на першому поверсі однієї з багатоповерхівок. За висновками судмедекспертизи, жінка загинула напередодні від удару тупим предметом по голові. Поліція досі не назвала виконавця вбивства. А коментувати хід розслідування там наразі відмовилися, посилаючись на те, що авторка цього матеріалу не є стороною у кримінальному провадженні. Трохи багатослівнішою виявилася прокуратура, де принаймні назвали кількість допитаних за дев’ять років свідків — понад 700. Ми поспілкувалися з двома з цих людей: старшою сестрою редакторки Ганною Мороз та її приятелькою, колишньою журналісткою, Людмилою Михалєвською. Вони відтворили подробиці події березня 2015 року та поділися своїми припущеннями.  

День вбивства  

Ганна Мороз досі в подробицях пам’ятає 14 березня 2015 року. У той суботній день жінка о 10:45 востаннє спілкувалася зі своєю на 18 років молодшою сестрою Ольгою. 

“Оля телефоном сказала, що на 12-ту годину йтиме на масаж. Я тоді захворіла, і вона спитала, чи не потрібні мені якісь ліки? Я відповіла, що у мене все є”, — згадує жінка.  

Згодом, як розповідає пані Ганна, Ольга розмовляла з іншою їхньою сестрою і сказала тій, що до неї в той момент хтось завітав. 

“Вона сказала сестрі, що перетелефонує, бо до неї прийшли. І натякнула, що ця людина їй неприємна”, — відзначає Ганна Мороз.

Ольга Мороз та Галина Мороз із родичами. Скриншот з сюжету Суспільне Хмельницький

Того дня Ольга так і не прийшла на запланований сеанс. А коли масажистка зателефонувала, щоб з’ясувати причину, жінка слухавку не взяла. За декілька хвилин так і поготів телефон вже був поза зоною досяжності. Тобто, його вимкнули. 

Людмила Михалєвська давала свідчення, що 14 березня разом з чоловіком проходила поряд із квартирою Ольги Мороз. Згадує, тоді загалом багато жителів міста атомників охоче йшли на контакт із правоохоронцями. 

“Люди самі хотіли розповідати. У нас містечко маленьке, і давати свідчення в поліції з приводу вбивства дуже відомої тут особи — це непересічна подія в житті, до якої всі намагалися бути причетними”, — зазначає Людмила.  

Ольга Мороз та Людмила Михалєвська. Фото з архіву Людмили

14 березня увечері Людмила та її чоловік побачили світло у вікнах помешкання Ольги Мороз та навіть спочатку подумали зайти у гості до своєї знайомої, щоб занести їй привезеного із села сала. Проте згадали, що Ольга дотримується посту й продукт тваринного походження не їстиме, а тому в гості так і не завітали.  

“В її квартирі світилося світло в обох вікнах, які виходили на дорогу. Це було 14 березня, приблизно о 19:30. За висновком експерта, тоді Ольга вже була мертвою. Цікаво, хто в квартирі тоді був. Хоча, якби ми тоді таки зайшли, навряд чи, звісно, нам би двері відчинили”, — вважає Людмила.  

За словами сестри загиблої журналістки, тієї ж суботи близько 21-ої години вечора вона також гуляла біля будинку молодшої сестри, але не зайшла, бо не хотіла турбувати своїм візитом. Тоді світла у вікнах квартири вже не було. Згодом Ганна неодноразово телефонувала до сестри, а коли та і недільного ранку не вийшла на зв’язок, взяла ключі від квартири в Ольжиної подруги Галини Косік (зараз головна редакторка “Нетішинського вісника” — Ред.), зайшла до помешкання та виявила сестру мертвою. За рік у коментарі Суспільному жінка повідомила наступне.

“На руках у неї були порізані пальці. Я так думаю, що ножем. Може, захищалася. Може, боролася…”, — зазначила Ганна.

Кімната, де 14 березня 2015 року вбили Ольгу Мороз. Скриншот із сюжету Суспільного

Дверний замок квартири журналістки не пошкодили. А тому родичка запідозрила: жінка знала вбивцю. З помешкання, окрім ноутбука та двох телефонів, викрали сережки, ланцюжок і хрестик.

“До цього часу не знайшли ніде ні золота, ні техніки, ніде нічого”, — зауважує Ганна Мороз. 

Розслідування та версії 

Серед версій злочину, які розглядала поліція, злочин на побутовому ґрунті, з корисливих мотивів та через професійну діяльність. У 2018 році речниця Головного управління Нацполіції Інна Глега у коментарі Суспільному повідомила: розслідування цього вбивства правоохоронці вважають найскладнішими поміж інших. Серед опитаних на той момент свідків речниця назвала і майже 50 водіїв таксі, які в день вбивства працювали у Нетішині на виїздах.

За словами Ганни Мороз,  поліцейські востаннє спілкувалися із нею ще до початку великої війни. Ці розмови, двічі на місяць, завжди ініціювала вона сама. Проте вже два роки жінка не телефонує, а правоохоронці ініціативи поговорити із нею не проявляють. При останньому спілкуванні з поліцією сестрі вбитої журналістки повідомили про допит місцевої жительки, яка була в близьких стосунках із ймовірним причетним до вбивства. 

“Поліція  підозрювала, що ця жінка могла познайомити Олю з убивцею. Вони її перевіряли на поліграфі і стверджують:  не можуть довести, що вона бреше — вона викрутилася. Вони багато кого допитували. Знаю, що всі допитані громадяни України. І з них дехто перебуває у в’язниці за інші злочини”, — каже Ганна Мороз.  

У 2015 році поширювалася версія про ймовірний зв’язок вбивства з нібито підготовкою матеріалу про вирубку лісу поблизу із Нетішином. Проте, за словами Людмили Михалєвської, в цьому медіа ніколи не висвітлювалися резонансні матеріали. 

“Всім хочеться таємничості, резонансності. Але “Нетішинський вісник” — це не видання із викривальними матеріалами. Щось про вирубку у довколишніх лісах в газеті, пригадую, писали. Однак на рівні запитань та оціночних суджень. Оля була досить професійною, щоб одразу не чіпляти ярлики чи робити висновки. Тобто певна критика на шпальтах періодично була, але за таке не вбивають”, — зауважує Людмила.   

Приятелька редакторки схиляється до версії, що вбивство було на особистому ґрунті. І додає: на її думку, злочин міг відбутися і з необережності. 

“Той, хто це зробив, штовхнув її, вона вдарилася, а він просто пішов. А коли повернувся, вона вже була мертвою. Тоді він замів сліди. Тому ноутбук й телефон могли зникнути не через зв’язок із професією. А тому, що там могло бути якесь листування чи фотографії, пов’язані із убивцею”, — зауважує Людмила. 

До “Нетішинського вісника” Ольга Мороз керувала пресслужбою міського голови. Згодом — у 2005-2010 роках — була депутаткою міської ради від партії “Наша Україна”. І саме дотичність до влади та до інформації могли зіграти з журналісткою злий жарт, на думку її старшої сестри. Попри те, що Ганна Мороз не вважає причиною вбивства вирубку лісу, все одно наполягає на версії злочину через професійну діяльність. 

“Сама Ольга не втручалася ні за кого, щоб когось підтримати чи ще там щось. Але була нетерпимою до несправедливості, могла висловитися на будь-яких зборах. Багато знала, багато бачила”, — зазначає родичка вбитої журналістки.

Посвідчення членства Ольги Мороз у Національній спілці журналістів України. Скриншот з сюжету Суспільне Хмельницький

На думку Людмили Михалєвської, розслідування ускладнює те, що Ольга Мороз була дуже потайливою. І якщо чимось і ділилася з найближчими подругами, то узагальнено. 

“Решту нікого і ніколи не посвячувала у своє особисте життя. Зі всіма у неї були рівні приязні стосунки. А якщо, наприклад, міг бути якийсь флірт, то на рівні жарту”, — згадує Людмила.  

Зараз, за словами Людмили, про ту резонансну подію у місті майже не згадують.

“Ми як журналісти у своєму вузькому колі збираємось, згадуємо. Але більшість людей про це вже забули. І я не вірю в те, що поліція не могла знайти вбивцю. Чесно. Або вони просто не хотіли шукати. Я потім говорила з одним колишнім слідчим, який на той момент рік як вийшов на пенсію. Він каже, вони втратили час”, — зауважує жінка. 

Сестра вбитої журналістки також не приховує свого розчарування аморфністю розслідування. 

“Цю причетну до вбивства людину ніхто не зачіпає, бо її ніхто і не шукає”, — каже Ганна Мороз. 

За даними прокуратури, в ході досудового розслідування проведено понад 40 судових експертиз, серед них судово-медичні, судово-імунологічні, судово-біологічні, судово-трасологічні, судово-психологічні та медико-криміналістичні. На якій версії слідство зупинилося наразі й чи зупинилися взагалі — невідомо через відмову поліції повідомляти будь-які подробиці справи.

Підготувала Світлана Русіна

Чергове позачергове зібрання місцевих обранців на 48 питань

13 березня відбулося чергове позачергове сесійне засідання Хмельницької міської ради. Знову позачергове. І знову інформація про скликання 38 позачергової сесії на сайті міської ради було розміщене наприкінці робочого дня 12 березня. В оприлюдненому порядку денному всього 48 питань, у тому числі питання щодо внесення змін до бюджету громади на 2024 рік. З них 46 попередньо розглянули на спільному засіданні постійних депутатських комісій, а два – депутати розглядали у сесійній залі. Такий формат запропонували самі депутати. Загалом сесія тривала майже годину.

Скриншот новини про скликання позачергової сесії

«В даному випадку тут немає ніяких взагалі моментів, тут абсолютно так спонтанно сталося. Я минулого тижня був у закордонному відрядженні і сесія планувалась минулого тижня після засідання всіх постійних комісій. В п’ятницю секретар міської ради вирушив на виконання спеціальних завдань і тому комісії були проведені минулого тижня. Сесію я планував проводити трішки пізніше, але буквально вчора в нас було кілька спілкувань з військовими. І по тих коштах, які ми виділяємо, є просто надзвичайно гостра необхідність. Ми, до прикладу, плануємо купити один з БпЛА Шарк, на нього величезна черга є. Якщо ми би чекали до наступного тижня – ми би втратили десь місяць черги. Тому ми сьогодні в 9:40 провели виконком, підкорегували, там мінімальні коригування до бюджету і провели позачергове засідання», – прокоментував під час преспідходу Хмельницький міський голова Олександр Симчишин скликання позачергового сесійного засідання.

Нова депутатка та включення до постійної депкомісії

Першими двома питаннями Хмельницька міська рада взяла до відома інформацію голови Хмельницької міської територіальної виборчої комісії Шведа Віталія Борисовича про визнання повноважень депутатки Хмельницької міської ради VIII скликання Майї Онищук. Та наступним питанням депутати новообрану обраницю включили до складу постійної комісії з питань соціально – економічного розвитку, інвестиційної політики та дерегуляції.

Нову депутатку Майю Онищук вітають з набуттям повноважень. Фото авторки

Нагадаємо, що Майя Онищук обрана від Хмельницької обласної організації політичної партії «ЗА МАЙБУТНЄ». До речі, за цю кандидатку під час місцевих виборів було віддано на окрузі 95 голосів.

Інформація поліції та внесення змін до програми для потреб оборони

Третім питанням місцеві обранці взяли до відома інформацію начальника Хмельницького районного управління поліції ГУНП в Хмельницькій області Василя Птащука щодо стану законності, боротьби зі злочинністю, охорони громадської безпеки і порядку та результати діяльності у 2023 році та наступним питанням внесли зміни до «Програми забезпечення охорони прав і свобод людини, профілактики злочинності та підтримання публічної безпеки і порядку на території Хмельницької міської територіальної громади на 2021-2025 роки». Самі зміни засекретили.

Внесено зміни, які більшою мірою засекречені, до Програм або ж викладено їх в новій редакції:

  • Програми шефської допомоги військовим частинам Збройних Сил України, Національної гвардії України, які розташовані на території Хмельницької міської територіальної громади на 2022-2024 роки»» (викладено у новій редакції);
  • Програми профілактики адміністративних правопорушень та покращення забезпечення громадського правопорядку для жителів Хмельницької міської територіальної громади на 2023-2024 роки (викладено в новій редакції Додаток 1 та Додаток 2).

Останнім рішенням в порядку денному депутати надали згоду на безоплатну передачу з комунальної власності Хмельницької міської територіальної громади у власність військових частин майна, придбаного на виконання Програми шефської допомоги військовим частинам Збройних Сил України, Національної гвардії України, які розташовані  на території Хмельницької міської територіальної громади на 2022-2024 роки.

«В нас в Додатку, ми вже його доопрацювали, 39 мільйонів 300 тисяч (гривень. – Ред.). Це все обладнання, дрони, квадрокоптери для військових частин, які ми передали у державну власність. Придбані виконкомом, передані різним силам оборони на майже 40 мільйонів», – розповів Олександр Симчишин під час розгляду питання на сесійному засіданні.

Також майно військовим частинам передавалось у рішенні під номером 15 порядку денного. 

«Все обладнання пов’язане з необхідністю забезпечувати роботу БпЛА», – розповів під час розгляду цього питання Олександр Симчишин.

Внесли також зміни до «Програми забезпечення антитерористичного та протидиверсійного захисту важливих державних об’єктів, місць масового перебування людей, об’єктів критичної та транспортної інфраструктури Хмельницької міської територіальної громади на 2023-2024 роки», а саме: збільшили розмір коштів на фінансування Програми у 2024 році з 1,6 мільйона гривень до 5,6 мільйона гривень. Також збільшили загальний обсяг фінансових ресурсів, необхідних для реалізації Програми з коштів бюджету Хмельницької міської територіальної громади з 8,5 мільйонів гривень до 12,5 мільйонів гривень. Поряд з тим зміст пункту Програми, яким її доповнили, було засекречено.

Внесли зміни до «Програми національно-патріотичного виховання мешканців Хмельницької міської територіальної громади на 2023-2024 роки», а саме: збільшили загальний обсяг фінансових ресурсів, необхідних для реалізації Програми з коштів бюджету Хмельницької міської територіальної громади з 43,85 мільйона гривень до 47,87 мільйона гривень. Частина внесених змін знову ж таки засекретили.

Також депутати підтримали внесення змін до цільової Програми попередження виникнення надзвичайних ситуацій та забезпечення пожежної і техногенної безпеки об’єктів усіх форм власності, розвитку інфраструктури пожежно-рятувальних підрозділів на території Хмельницької міської територіальної громади на 2021-2025 роки. У зв’язку з цим загальний обсяг фінансових ресурсів, необхідних для реалізації Програми» змінено з цифри «580 207,9» тисяч гривень  на «583 207,9» тисяч гривень.

Місцеві обранці затвердили Програму взаємодії Хмельницької міської ради та Хмельницького районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» у Хмельницькій області на 2024-2025 роки. Йдеться про виділення 140 тисяч гривень впродовж двох років на: забезпечення безпеки працівників Хмельницького районного відділу пробації (придбання системи відеонагляду, відеокамер зовнішніх та внутрішніх, придбання 2 нагрудних відеореєстраторів) та на забезпечення належного виконання нового виду покарання, пробаційного нагляду та покарань не пов’язаних із позбавленням волі, наповнення Єдиного реєстру засуджених та взятих під варту (придбання комплекту ПК з монітором, придбання принтера та програмного забезпечення).

Також вони затвердили Програму грантової підтримки інноваційних проєктів для підвищення обороноздатності України на 2024-2025 роки та Положення про надання грантової підтримки інноваційних проєктів для підвищення обороноздатності України.

Мета Програми — стимулювання створення винаходів, технологічних розробок, які сприятимуть підвищенню обороноздатності України через інвестиційну та фінансову підтримку винахідників, розробників та виробників Хмельницької міської територіальної громади.

На цей та наступний рік передбачено на виконання заходів цієї Програми по 6 мільйонів гривень в розрізі трьох заходів у вигляді грантів.

Скриншот завдань та заходів Програми

Згідно з Положенням про надання грантової підтримки учасниками Відбору можуть бути фізичні особи, фізичні особи-підприємці та юридичні особи, зареєстровані у Хмельницькій міській територіальній громаді, які відповідно до умов цього Положення подали на розгляд інноваційний проєкт, що буде сприяти підвищенню обороноздатності.

Проєкти розглядатиме комісія, яка складатиметься з 7 членів із представників управлінь та департаментів Хмельницької міської ради, депутатів відповідного скликання, науково-технічних фахівців наукових, військових та інших установ, до сфери діяльності яких належать технічні (технологічні) розробки, з-поміж яких призначаються голова комісії, заступник та секретар. Також до роботи конкурсної комісії за згодою можуть залучатися незалежні експерти.

Претенденти можуть отримати фінансування на інноваційні проєкти у розмірі не більше:

  • 500,00 тисяч гривень на розробки або вдосконалення програмного забезпечення для засобів протидії (оборони); 
  • 500,00 тисяч гривень на розробки та виготовлення спорядження, засобів індивідуального захисту та інших предметів речового майна військовослужбовців, яких потребують військові підрозділи; 
  • 1 мільйон гривень на розробки та виготовлення електронних компонентів, електронних приладів та інших механізмів для засобів протидії (оборони).

Під час сесійного засідання депутат Юрій Вавринюк запропонував з голосу внести ще додаткові зміни до цієї Програми. Його пропозиції підтримали депутати.

«Необхідність внесення змін виникла через те, що ми цю Програму ухвалили на виконкомі. Ми її після виконкому оприлюднили, тому що це інноваційна, повністю нова Програма, яка, на нашу думку дасть можливість стимулювати розробку нових інноваційних речей у сфері оборони. Ми на це в бюджеті, який будемо розглядати далі, закладаємо 12 мільйонів гривень по трьох напрямках. Цю Програму грантами будемо фінансувати, безповоротними коштами. Мова йде про розробку ідей. Від того виконкому за цей час в нас було дуже багато різноманітних звернень. І є ідеї, напрацювання по так званому спеціальному обладнанню, яке розробляють вже частина наших розробників. І ми додаємо це речення, яке дозволить нам надавати гранти на розробку спеціального обладнання для оборони», – пояснив необхідність внесення озвучених депутатом Вавринюком пропозицій Хмельницький міський голова.

Житло для внутрішньо переміщених осіб та гранти

Хмельницька міська рада затвердила Порядок формування фонду житла, призначеного для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб, обліку та надання такого житла для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб на території Хмельницької міської територіальної громади для реалізації грантових договорів.

Доповідає начальник відділу розподілу житлової площі під час розгляду питання. Фото авторки

Нагадаємо, що в серпні минулого року міська рада підписала договір з Північною екологічною  фінансовою корпорацією (НЕФКО) для фінансування проєкту «Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків для внутрішньо переміщених осіб на вулиці Озерна, 6/2-Г в місті Хмельницькому». У своєму висновку управління правового забезпечення та представництва радить внести зміни до цього договору перед прийняттям запропонованого Порядку.

Далі в переліку все ж таки було рішення, яким були затверджені зміни до Договору, укладеного між Хмельницькою міською радою та Північною екологічною фінансовою корпорацією (НЕФКО) для фінансування інвестиційного проєкту «Облаштування житла для внутрішньо переміщених осіб в м. Хмельницькому» від 23.02.2024. Сам же договір не оприлюднено.

Наступним своїм рішенням міська рада затвердила грантову угоду, укладену 21 лютого 2024 року між нею та Європейським банком реконструкції та розвитку щодо отримання Хмельницькою міською радою гранту у сумі до 230,755 тисячі євро на фінансування консультаційних послуг щодо розробки Плану сталої міської мобільності.

Депутати Хмельницької міської ради під час голосування за грантову угоду на фінансування консультаційних послуг щодо розробки Плану сталої міської мобільності. Фото авторки

Допомога родинам полонених та іншим категоріям громадян

Хмельницька міська рада своїм рішенням затвердила надання одноразової грошової допомоги 16 сім’ям полонених (зниклих безвісти) на загальну суму 960 тисяч гривень, тобто по 60 тисяч гривень. Під час сесійного засідання депутати у перелік включили ще 12 родин на підставі отриманих від них заяв. Тобто загальна сума тепер становить 1 мільйон 680 тисяч гривень.

Також міські обранці підтримали створення комунального закладу «Ветеранський простір» Хмельницької міської ради та затвердили Положення про нього.

Наступним рішенням Список членів сімей репресованих та реабілітованих доповнено на підставі звернення громадянина Володимира Довбуша, а також до Списку осіб,  яким  присвоєно  почесне звання «Заслужений донор України», що проживають в Хмельницькій міській територіальній громаді, доповнено громадянкою – Леся Іщук, із пільгою у розмірі 100%.

Наприкінці порядку денного депутати розглянули питання щодо внесення змін до Статуту Хмельницького міського центру соціальної підтримки та адаптації. До прикладу, доповнили його підпунктом «1.5.6. Як виняток, до Центру, у відділення кризової допомоги, можуть прийматися особи частково здатні до самообслуговування, маючи при собі документ, що посвідчує особу». Також зміни торкнулись переліку структурних підрозділів, в тому числі відділення кризової допомоги.

Приватизація майна та безоплатна його передача

Щодо приватизації, то депутати розглянули два питання. Першим з них вони виключили з додатку до рішення «Про затвердження переліку об’єктів міської комунальної власності, що не підлягають приватизації» нежитлове приміщення загальною площею 1 330,8 м2 на вулиці Львівське шосе, 14 у місті Хмельницькому та включили його до окремого майна, що підлягає приватизації. Другим питанням – вирішили його приватизувати шляхом викупу орендарем – фізичною особою-підприємцем Мельник О.М., без відшкодування вартості невід’ємних поліпшень орендованого майна.

До речі, управління правового забезпечення та представництва у своєму висновку зазначило, що до першого проєкту рішення не додано матеріали, які б обґрунтовували необхідність його прийняття. А у висновку до наступного проєкту рішення це управління зазначило, що проєкт рішення не відповідає статті 18 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», оскільки до проєкту рішення не додано доказів належного виконання орендарем умов договору.

Скриншоти висновків до проєктів рішень

Хмельницька міська рада надала згоду на безоплатну передачу в комунальну власність Хмельницької міської територіальної громади єдиного майнового комплексу обласної фірми «Кіновідеопрокат», який перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Хмельницької області в особі Хмельницької обласної ради. Йдеться про приміщення кінотеатру «Планета», що розташований за адресою: вулиця Подільська, 39.

«27 березня планується сесія Хмельницької обласної ради, будуть розглядати нашу згоду. І очевидно, що підтримують. Передадуть нам «Планету», тому що її треба рятувати банально», – прокоментував розгляд питання Олександр Симчишин.

Також Хмельницька міська рада підтримала проєкт рішення щодо перейменування вулиці Будівельників на вулицю Героїв Національної гвардії України.

Скриншот проєкту рішення

«Маємо звернення від Нацгвардії. І я думаю, що буде справедливо. В нас є вулиця Героїв прикордонників, буде тепер вулиця Героїв Національної гвардії», – розповів Хмельницький міський голова Олександр Симчишин.

Наприкінці сесійного засідання міські обранці внесли зміни до Програми підтримки і розвитку житлово-комунальної інфраструктури Хмельницької міської територіальної громади на 2022-2027 роки. Зміни стосуються поховальних заходів Захисників та Захисниць коштом міського бюджету, а саме: організація та проведення поховань, здійснення заходів з утримання та благоустрою кладовищ, ремонт та утримання пам’ятників. 

Блок земельних питань

Міські обранці розгляд цього блоку питань розпочали із проєктів рішень, які стосуються громадян. Ми в матеріалі детально розглядаємо ж земельні питання, які стосуються юридичних осіб або ж публічних осіб, якими є депутати чи посадовці.

Депутати Хмельницької міської ради затвердили технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель населеного пункту села Колибань (в межах старостинського округу з центром в селі Копистин Хмельницької міської територіальної громади).

У питанні під номером 34 депутати погодили укладання договорів оренди землі на новий строк для таких юридичних та фізичних осіб:

  • товариству з обмеженою відповідальністю «Термінал-Поділля» та Колодяжній Раїсі Модестівна на дві земельні ділянки на 10 років по вулиці Зарічанська, 3/1 площею 4 615 м2, в тому числі.: ділянка №1 – 1 948 м2, ділянка №2 – 2 667 м2 для обслуговування нежитлових приміщень, приміщення ресторану, нежитлової будівлі шашличної-колиби.
  • Гарбузюк Ользі Володимирівна земельної ділянки по вулиці Молодіжна, 8/3-Б площею 1 000 м2 на 3 роки для будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими торговими, спортивно-оздоровчими нежитловими приміщеннями та вбудовано-прибудованим паркінгом.

Щодо першого, то управління правового забезпечення та управління земельних ресурсів надали свої висновки, в яких зазначили, що згаданий пункт суперечить нормам Земельного кодексу України, адже нежитлові приміщення по вулиці Зарічанська, 3/1 перебувають у власності й інших осіб.

Депутати також визначили орендодавцем земельної ділянки, на якій розташований об’єкт водного фонду за межами населеного пункту села Пархомівці (в межах старостинського округу з центром в селі Пирогівці) Хмельницьку міську раду та вирішили викласти договір оренди земельної ділянки, в новій редакції, шляхом укладення додаткової угоди, що додається. Поряд з тим щодо цього проєкту рішення управління правового забезпечення та представництва мало заперечення в частині встановлення відсотка від нормативної грошової оцінки орендної плати за земельну ділянку.

У питанні під номером 36 міські обранці вирішили:

  • Надати юридичній особі товариству з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Говерла» дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1 500 м2 по проспекту Миру, 41/5 у місті Хмельницькому зі зміною цільового призначення.

Щодо цього пункту проєкту рішення своє заперечення надало управління правового забезпечення та представництва, яке зазначило, що земельна ділянка була отримана в оренду на земельних торгах, а тому прийняття проєкту рішення призведе до порушення умов придбання.

  • Надати фізичній особі Переймі Катерині Миколаївні дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 115 м2 по вулиці Трудовій, 5/2 у місті Хмельницькому зі зміною цільового призначення в межах категорії земель житлової та громадської забудови з «03.13 – для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування» на «02.10 – для будівництва й обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об’єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури».

Тут свої висновки дало згадане вище управління та управління земельних ресурсів. Останнє зазначило, що цей пункт не відповідає плану зонування території міста Хмельницького, адже тут не передбачено будівництво багатоквартирного житлового будинку.

У проєкті рішення під номером 37 Хмельницька міська рада вирішила створити об’єкти благоустрою: 

  • Сквер між вулицею Липневою та провулком Липневим у Хмельницькому.
  • Сквер між вулицею Кам’янецькою та вулицею Нагірною у Хмельницькому.
  • Сквер в мікрорайоні Лезнево у Хмельницькому.
  • Сквер в селі Давидківці Хмельницького району.
  • Сквер по вулиці 2-а Лугова у Хмельницькому.

У рішенні під номером 39 йдеться про затвердження комунальному підприємству «Хмельницькбудзамовник» проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: м. Хмельницький, вул. Озерна, 6/2-В площею 2 579 м² зі зміною цільового призначення з «03.02 – для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти – землі житлової та громадської забудови» на «02.03 – для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку – землі житлової та громадської забудови». До цього пункту надало свої зауваження управління земельних ресурсів, яке зазначило, що він не відповідає статті 198 Земельного кодексу України, оскільки відсутнє погодження суміжного землекористувача.

І знову ж таки земельну ділянку відвели комунальному підприємству, яке немає власних потужностей та фінансових коштів для подальшого будівництва багатоквартирного житлового будинку. Більше про це можна прочитати у нашому матеріалі “Земля під забудову для “своїх”.

Наступні декілька рішень стосувалися відведення земельних ділянок для подальшого виставлення на земельні торги окремими лотами та проведення земельних торгів у формі електронного аукціону та проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок, в тому числі несільськогосподарського призначення, а також продажу останніх. До більшої частини рішень управління правового забезпечення та представництва й управління земельних ресурсів мали зауваження.

До прикладу, у проєкті рішення під номером 45 згадується пункт, в якому йдеться про продаж ТОВ «Либідь» та ПП «Кейт-К» земельну ділянку несільськогосподарського призначення по вулиці Проскурівській, 4/3 площею 1 522 м2 для обслуговування приміщення для чергових і зберігання інвентарю та автостоянки, за ціною 1,827 мільйона гривень без урахування податку на додану вартість. Категорія земель – землі житлової та громадської забудови, код КВЦПЗ – 02.09 – для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови.

Також під час розгляду цього проєкту рішення аж три депутати Хмельницької міської ради, Сергій Болотніков, Максим Мураховський та Олександр Семенюк, заявили про наявність в них конфлікту інтересів.

До цього проєкту депутатка Анастасія Мельник подала пропозицію – виключити цей пункт з проєкту рішення. Також свої зауваження надали управління правового забезпечення та представництва і управління земельних ресурсів.

Скриншот висновків двох управлінь

Пропозиція депутатки отримала лише одне «ЗА». Далі голоси розподілились так: 2 «Проти» та 27 «Не голосувало». Враховуючи такі обставини, пункт 1.8 не було виключено з проєкту рішення.

Опісля розгляду пропозиції, депутати перейшли до розгляду проєкту рішення в цілому. І 25 присутніх в залі депутатів підтримали це рішення. Також був один голос «Утрималось» та 4 «Не голосували».

«Власне підтримане депутатами, винесене, проголосоване. Рішення звичайне, рішення про продаж земельних ділянок під майном приватної власності. Є майно приватної власності, під ним сформована земельна ділянка. Звернувся суб’єкт за продажем – продали. Не бачу в тому ніяких проблем», – прокоментував голосування за це питання Олександр Симчишин. 

 До речі, сам міський голова не натиснув кнопку «За» під час розгляду цього питання.

У розмові Хмельницький міський голова ще розповів, що у міській раді ще напрацьовано п’ять десятків питань, які підуть на розгляд у квітні. Тоді планується вже чергова сесія, за його словами. Чи так воно насправді буде – перевіримо.

Бюджетні питання

Окремо варто поговорити і про бюджетні питання. Хоч питання на сесії розглядали всього два, втім змін внесли достатньо. А це означає, що є потреба отримати додаткові документи. 

Підготувала Альона Береза

Шпигунська війна: як ЦРУ таємно допомагає Україні боротися з путіним

Адам Ентус і Майкл Швіртц провели понад 200 інтерв’ю в Україні, кількох інших європейських країнах і США, щоб розповісти цю історію. Історію про те, як США та Україна налагоджували партнерство між розвідувальними службами, яке наразі має величезне значення для обох сторін, особливо в умовах повномасштабного вторгнення. Про це йдеться у матеріалі «The Spy War: How the C.I.A. Secretly Helps Ukraine Fight Putin» на сторінках The New York Times.

Солдат української армії в лісі поблизу російських кордонів минулого місяця. За останні вісім років за підтримки ЦРУ була побудована мережа шпигунських баз, яка включає 12 секретних місць уздовж російського кордону. Tyler Hicks/The New York Times

Підземний бункер

Розташована в густому лісі, українська військова база виглядає, як покинута та зруйнована, а її командний центр здається вигорілим лушпинням, жертвою російського ракетного обстрілу на початку війни.

Але це над землею.

Недалеко непомітний прохід спускається до підземного бункера, де команди українських військових відстежують російські супутники-шпигуни та підслуховують розмови між російськими командирами. На одному з екранів червона лінія вказувала на маршрут вибухонебезпечного безпілотника, який пролітав крізь російську систему протиповітряної оборони від точки в центральній Україні до цілі в російському місті ростов.

Підземний бункер, побудований замість зруйнованого командного центру через кілька місяців після вторгнення росії, є секретним центром українських військових.

Існує ще одна таємниця: база майже повністю фінансується і частково обладнана ЦРУ.

На сто десять відсотків“, – каже в інтерв’ю на базі генерал та вищий командир розвідки Сергій Дворецький.

Зараз на третьому році війни, яка забрала сотні тисяч життів, розвідувальне партнерство між Вашингтоном і Києвом є основою здатності України до самозахисту. ЦРУ та інші американські спецслужби надають розвідувальні дані для нанесення цілеспрямованих ракетних ударів, відстежують пересування російських військ і допомагають підтримувати шпигунські мережі.

Але це партнерство не було створено у воєнний час і Україна не є єдиним його бенефіціаром.

Воно пустило коріння десять років тому, об’єднуючись час від часу під час правління трьох дуже різних президентів США та просуваючись вперед завдяки ключовим особам, які часто йшли на досить зухвалі ризики. Це перетворило Україну, чиї розвідувальні служби тривалий час вважалися повністю скомпрометованими росією, на одного з найважливіших розвідувальних партнерів Вашингтону проти кремля сьогодні.

Фрагмент літака Malaysia Airlines рейсу 17, який був збитий над Україною у 2014 році, в результаті чого загинули близько 300 людей. Mauricio Lima for The New York Times
Українці також допомагали американським чиновникам переслідувати російських оперативників, які втручалися у президентські вибори 2016 року між Дональдом Дж. Трампом і Гілларі Родем Клінтон. Damon Winter/The New York Times

Пост прослуховування в українському лісі є частиною мережі шпигунських баз, підтримуваної ЦРУ та побудованих за останні вісім років, яка включає 12 секретних місць уздовж російського кордону. Перед війною українці зарекомендували себе перед американцями, зібравши перехоплені дані, які допомогли довести причетність росії до збиття комерційного лайнера Malaysia Airlines рейсу 17 у 2014 році. Українці також допомагали американцям переслідувати російських оперативників, які втручалися у президентські вибори в США у 2016 році.

Підготовка елітного українського спецпідрозділу

Приблизно у 2016 році ЦРУ розпочало підготовку елітного українського спецпідрозділу – відомого як Підрозділ 2245 – який захоплював російські безпілотники та засоби зв’язку, щоб технічні фахівці ЦРУ могли переробити їх і зламати московські системи шифрування. (Одним з офіцерів цього підрозділу був і Кирило Буданов, нині генерал, який очолює воєнну розвідку України).

ЦРУ також допомогло підготувати нове покоління українських шпигунів, які діяли всередині росії, по всій Європі, на Кубі та інших місцях, де росіяни мають значну присутність.

Ці відносини настільки вкорінені, що офіцери ЦРУ залишалися у віддаленому місці на заході України, коли адміністрація Байдена евакуювала американський персонал за кілька тижнів до російського вторгнення в лютому 2022 року. Під час вторгнення офіцери передавали критично важливу розвідувальну інформацію, в тому числі про те, куди росія планує завдавати удари і які системи озброєнь вона планувала використовувати.

Без них у нас не було б жодного способу протистояти росіянам або перемогти їх“, – каже Іван Баканов, який на той час очолював внутрішню розвідку України, що називається Службою безпеки України.

Мертвий російський солдат у Харкові на наступний день після вторгнення 2022 р. Tyler Hicks/The New York Times
Українці прибирають уламки житлового будинку, в який влучили ракети на півдні Києва, наступного дня після вторгнення 2022 року. Lynsey Addario for The New York Times

Подробиці цього партнерства розвідок, багато з яких розкриваються The New York Times вперше, впродовж десятиліття ретельно охоронялися, як таємниця.

У понад 200 інтерв’ю нинішні та колишні посадовці з України, США та Європи описали партнерство, яке ледь не почалося зі взаємної недовіри, перш ніж поступово розширилося, перетворивши Україну на центр збору розвідданих, який перехоплював більше російських повідомлень, ніж спочатку могла впоратися станція ЦРУ в Києві. Багато посадовців говорили на умовах анонімності, щоб схарактеризувати розвідку та питання делікатної дипломатії.

Таємний візит до України

Зараз ці розвідувальні мережі важливіші, ніж будь-коли, оскільки росія веде наступ, а Україна все більше залежить від диверсій і ракетних ударів далекого радіусу дії, які потребують шпигунів далеко в тилу ворога. І вони все більше піддаються ризику: якщо республіканці в Конгресі припинять військове фінансування Києва, ЦРУ, можливо, доведеться скоротити свою діяльність.

Намагаючись заспокоїти українських лідерів, Вільям Дж. Бернс, директор ЦРУ, 22 лютого здійснив таємний візит до України, який став 10-м його візитом з моменту вторгнення.

Від самого початку спільний ворог – президент росії володимир путін – звів разом ЦРУ та його українських партнерів. Одержимий ідеєю “втратити” Україну на користь Заходу, путін регулярно втручався в українську політичну систему, підбираючи лідерів, які, на його думку, утримували б Україну в орбіті росії, але кожного разу це призводило до зворотних наслідків, виводячи протестувальників на вулиці.

путін довгий час звинувачував західні спецслужби в маніпулюванні Києвом і розсіюванні антиросійських настроїв в Україні.

Наприкінці 2021 року, за словами високопоставленого європейського чиновника, путін зважував, чи розпочинати повномасштабне вторгнення, коли зустрівся з керівником однієї з головних російських шпигунських служб, який розповів йому, що ЦРУ разом з британською МІ-6 контролювали Україну і перетворювали її на плацдарм для операцій проти москви.

Але розслідування the Times виявило, що путін і його радники неправильно зрозуміли критичну динаміку. ЦРУ не проклало собі шлях в Україну. Американські посадовці часто не бажали повністю залучатися, побоюючись, що українським посадовцям не можна довіряти, і турбуючись про те, що можна спровокувати кремль.

Валерій Кондратюк, колишній командувач Головного управління військової розвідки Міноборони України. Brendan Hoffman for The New York Times
Україна більше залежить від диверсій і ракетних ударів далекого радіусу дії, для яких потрібні шпигуни далеко в тилу ворога. Ivor Prickett for The New York Times

Створити умови довіри

Проте тісне коло українських розвідників старанно підлещувалося до ЦРУ і поступово зробило себе життєво важливими для американців. У 2015 році генерал Валерій Кондратюк, тодішній начальник військової розвідки України, прибув на зустріч із заступником начальника управління ЦРУ і без попередження передав стос надсекретних файлів.

Цей початковий транш містив таємниці про північний флот вмф росії, включно з детальною інформацією про новітні проєкти російських атомних підводних човнів.  Незабаром команди офіцерів ЦРУ регулярно виходили з його офісу з рюкзаками, повними документів.

Ми розуміли, що нам потрібно створити умови довіри“, – каже генерал Кондратюк.

У міру поглиблення партнерства після 2016 року українці стали нетерплячими через надмірну, на їхню думку, обережність Вашингтону і почали інсценувати вбивства та інші смертельні операції, які порушували умови, на які, на думку Білого дому, погодилися українці. Розлючені офіційні особи у Вашингтоні погрожували припинити підтримку, але так і не зробили цього.

Відносини ставали все сильнішими і міцнішими, тому що обидві сторони бачили в них цінність, і посольство США в Києві – наша станція там, операція за межами України – стало найкращим джерелом інформації, сигналів і всього іншого щодо росії, – каже колишній високопоставлений американський посадовець. – Ми не могли насититися цим“.

Це нерозказана історія про те, як все це сталося.

Обережний початок

Партнерство ЦРУ в Україні можна простежити до двох телефонних дзвінків у ніч на 24 лютого 2014 року, за вісім років до дня повномасштабного вторгнення росії.

Мільйони українців щойно скинули прокремлівський уряд країни, а президент віктор янукович та його шпигуни втекли до росії. У метушні крихкий прозахідний уряд швидко прийшов до влади.

Новий урядовий керівник розвідки Валентин Наливайченко прибув до штаб-квартири української розвідки і знайшов у дворі купу документів, що тліли. Всередині багато комп’ютерів були зачищені або заражені російським шкідливим програмним забезпеченням. 

Там було порожньо. Без світла. Жодного керівництва. Там нікого не було“, – каже пан Наливайченко в інтерв’ю.

Він пішов до офісу і подзвонив начальнику відділення ЦРУ та місцевому керівнику МІ-6. Було близько опівночі, але він викликав їх до будівлі, попросив допомоги у відновленні агентства з нуля і запропонував тристороннє партнерство.

Так все і почалося“, – каже пан Наливайченко.

Майдан Незалежності в столиці України, Києві, в лютому 2014 року, коли народні протести усунули тодішнього проросійського президента. Sergey Ponomarev for The New York Times
Люди використовують світло від своїх мобільних телефонів під час траурної церемонії на Майдані Незалежності в Києві, 2014 р. Sergey Ponomarev for The New York Times

Ситуація швидко стала ще більш небезпечною. путін захопив Крим. Його агенти розпалювали сепаратистські повстання, які згодом переросли у війну на сході країни. Україна перебувала у воєнному стані і пан Наливайченко звернувся до ЦРУ з проханням надати аерофотозйомку та інші розвідувальні дані, щоб допомогти захистити свою територію.

На тлі ескалації насильства в аеропорту Києва приземлився урядовий літак США без розпізнавальних знаків, на борту якого перебував Джон О. Бреннан, тодішній директор ЦРУ. Він повідомив пану Наливайченку, що ЦРУ було зацікавлене в розвитку відносин, але тільки в тому темпі, який був зручним агентству, за словами американських і українських чиновників.

Для ЦРУ було невідомим питання, як довго пан Наливайченко і прозахідний уряд проіснували б. ЦРУ вже було раніше в Україні спалене.

Коливання між конкуруючими політичними силами

Після розпаду радянського союзу в 1991 році Україна здобула незалежність, а потім коливалася між конкуруючими політичними силами: тими, які хотіли залишатися близькими до москви, і тими, які хотіли зблизитися із Заходом. Під час попереднього перебування на посаді голови розвідки пан Наливайченко розпочав подібне партнерство з ЦРУ, яке розпалося, коли країна повернулася до росії.

Тепер пан Бреннан пояснив, що для розблокування допомоги ЦРУ українці мали довести, що вони можуть надавати цінні розвіддані для американців. Вони також повинні були очиститися від російських шпигунів, якими була пронизана вітчизняна шпигунська агенція СБУ. (Приклад: росіяни швидко дізналися про нібито таємний візит пана Бреннана. кремлівські пропагандистські ЗМІ опублікували відфотошоплене зображення директора ЦРУ в клоунській перуці та з гримом). 

Пан Бреннан повернувся до Вашингтону, де радники президента Барака Обами були глибоко стурбовані провокацією москви. Білий дім розробив таємні правила, які розлютили українців і які дехто в ЦРУ вважав наручниками. Ці правила забороняли розвідувальним службам надавати будь-яку підтримку Україні, яка “обґрунтовано очікувати” могла б мати смертельні наслідки.

російські солдати в масках охороняють українську військову базу в Перевальному, Крим, 2014 р. Sergey Ponomarev for The New York Times
Уламки літака Malaysia Airlines рейсу 17, 2014 р. Mauricio Lima for The New York Times

Результатом стало делікатне балансування. ЦРУ мало посилити українські спецслужби, не провокуючи при цьому росіян. Червоні лінії ніколи не були чітко визначені, що створювало постійну напругу у партнерстві.

П’яте управління

У Києві пан Наливайченко обрав свого давнього помічника генерала Кондратюка на посаду керівника контррозвідки і вони створили новий воєнізований підрозділ, який був розгорнутий у тилу ворога для проведення операцій і збору розвідданих, що їм не могли надати ЦРУ або МІ-6.

Цей підрозділ, відомий як П’яте управління, було укомплектоване офіцерами, які народжені після здобуття Україною незалежності.

Вони не мали жодного зв’язку з росією“, – розповідає генерал Кондратюк. “Вони навіть не знали, що таке радянський союз“. 

Того літа Malaysia Airlines рейс 17, що летів з Амстердама до Куала-Лумпура, вибухнув у повітрі і впав на сході України, забравши життя майже у 300 пасажирів і членів екіпажу. П’яте управління впродовж кількох годин після катастрофи надало перехоплені телефонні розмови та інші розвідувальні дані, які швидко поклали відповідальність на підтримуваних росією сепаратистів.

ЦРУ було вражене і взяло на себе перші значущі зобов’язання, надавши захищене обладнання для зв’язку та спеціальну підготовку членам П’ятого управління та двох інших елітних підрозділів.

Українці хотіли риби, а ми, з політичних міркувань, не могли доставити їм цю рибу, – розповідає колишній американський посадовець, маючи на увазі розвіддані, які могли б допомогти їм у боротьбі з росіянами. – Але ми були раді навчити їх ловити цю рибу і доставити обладнання для риболовлі нахлистом“.

Таємний Санта

Влітку 2015 року президент України Петро Порошенко сколихнув внутрішню службу і призначив союзника замість пана Наливайченка, довіреного партнера ЦРУ. Але ця зміна створила можливість в іншому місці.

У результаті перестановок, генерал Кондратюк був призначений головою військової розвідки країни, відомої як ГУР, де роками раніше він розпочав свою кар’єру. Це був би ранній приклад того, як особисті зв’язки, а не політичні зміни, поглиблюють участь ЦРУ в Україні.

На відміну від вітчизняної розвідки, ГУР мало повноваження збирати розвідувальні дані за межами країни, в тому числі в росії. Але американці не бачили сенсу у культивуванні цього агентства, оскільки воно не надавало жодної цінної розвідувальної інформації про росіян – і тому, що її вважали бастіоном симпатиків росії.

Намагаючись побудувати довіру, генерал Кондратюк домовився про зустріч зі своїм американським колегою в Розвідувальному управлінні Міністерства оборони і передав йому стос секретних російських документів. Але високопосадовці розвідки поставилися до цього з підозрою і не рекомендували налагоджувати тісніші зв’язки.

Генералу потрібно було знайти більш охочого партнера.

За кілька місяців до цього, ще працюючи у вітчизняному агентстві, генерал Кондратюк відвідав штаб-квартиру ЦРУ у Ленглі, штат Вірджинія. Під час цих зустрічей він познайомився з офіцером ЦРУ з веселою поведінкою і густою бородою, якого планували призначити наступним начальником станції в Києві.

Штаб-квартира ЦРУ в Ленглі, штат Вірджинія. Charles Ommanney/Getty Images
Валентин Наливайченко, колишній заступник міністра закордонних справ і голова Служби безпеки України в Києві, цього місяця. Brendan Hoffman for The New York Times

Після довгого дня зустрічей ЦРУ взяло генерала Кондратюка на хокейний матч Washington Capitals, де він разом з новим начальником станції сидів у розкішній ложі й голосно освистував зіркового гравця команди з росії Олександра Овєчкіна.

Секретні документи про російський флот

Начальник станції ще не прибув, коли генерал Кондратюк передав ЦРУ секретні документи про російський флот.

Там, звідки вони прийшли, є ще багато“, – пообіцяв він і документи були відправлені аналітикам у Ленглі.

Аналітики дійшли висновку, що документи були автентичними, а після приїзду начальника станції до Києва ЦРУ стало головним партнером генерала Кондратюка.

Генерал Кондратюк знав, що ЦРУ потрібне йому для зміцнення власного агентства. ЦРУ вважало, що генерал може допомогти Ленглі також. ЦРУ було важко вербувати шпигунів у росії, оскільки його співробітники перебували під пильним наглядом.

Для росіянина дозволити завербувати себе американцю є абсолютною, найвищою зрадою і держзрадою, – каже генерал Кондратюк. –  Але для росіянина бути завербованим українцем  є лише розмовою друзів за кухлем пива“.

Справжнє партнерство

Новий начальник станції почав регулярно відвідувати генерала Кондратюка, кабінет якого прикрашав акваріум, де плавали жовто-блакитні рибки – національні кольори України – плавали навколо моделі затонулого російського підводного човна. Ці двоє чоловіків зблизилися, що сприяло налагодженню відносин між двома агентствами, а українці дали новому начальнику станції ласкаве прізвисько: Санта-Клаус.

У січні 2016 року генерал Кондратюк прилетів до Вашингтону для зустрічей у Скеттергуді, маєтку на території кампусу ЦРУ у Вірджинії, де агентство часто приймає високопосадовців. Агентство погодилося допомогти ГУР модернізуватись і покращити його здатність перехоплювати російські військові комунікації. В обмін на це генерал Кондратюк погодився ділитися всіма необробленими розвідувальними даними з американцями.

Тепер партнерство було справжнім.

Підготували Альона Береза, Валентина Повзун

Бути українкою у 2024 році: “Люди дивляться на мене, як на невиліковно хвору”

VERONIKA MELKOZEROVA з Києва для POLITICO підготувала матеріал «Being Ukrainian in 2024: ‘People look at me as if I’m terminally ill’». У ньому вона розповідає про стан українців, які залишились в Україні після 24 лютого, і тих, хто поїхав та про те, як між ними зростає розрив в емоційному та фізичному станах.

Вони не знають, що сказати

 У мене відчуття дежавю.  Так само як у лютому 2022 року, коли колони військ наближалися до мого міста Київ, я мала відчуття наближення апокаліпсиса. Тоді мене хвилювали росіяни. Я думала про свою неминучу смерть, про солдатів, які покладуть на мене свої руки і будуть катувати лише тому, що я українка.

Цього разу відчуття, що ми тонемо, приходить із Заходу. Наші союзники, які обіцяли підтримувати нас стільки, скільки буде потрібно, мають інші проблеми. У той час як росія володимира путіна поповнюється зброєю з північної кореї та ірану, наші партнери змушені поповнювати свої армії, допомагати Ізраїлю та палестинцям і – найбільше – боротися за владу вдома. В Україні ми залишаємося з відчуттям дедалі більшої незахищеності, розколу і побоюваннями, що незабаром можемо залишитися самі по собі.

Два роки тому, коли я сказала, що я українка, люди аплодували моїй нації. Сьогодні вони мовчать і дивляться на мене, як на невиліковно хвору. Я бачу, що їм мене шкода. Вони не знають, що сказати.

Українці у 2024 році

Якщо ви втомилися від цієї війни, то уявіть, якими мають бути виснаженими українці. В опитуванні, проведеному на початку року дослідницькою агенцією Info Sapiens, 35 % українців сказали, що почуваються щасливими, тоді як 58 % є нещасливими. У 2022 році нещасливими були лише 19 %.

Інше опитування, проведене аналітичним центром Фонду “Демократичні ініціативи”, показало, що близько 60% українців все ще дивляться з надією в майбутнє. Але тривога зростає. Українці все ще значною мірою вірять один в одного, у свою армію та в її здатність врешті-решт відбити російську атаку. Проте все менше людей вірять, що країна поверне собі території, які росія окупувала з 2022 року. 

Українці втрачають віру, ймовірно, через тривалу війну, проблеми з постачанням зброї, конфлікти між урядом та армією, корупційні скандали тощо, – зазначила Інна Волосевич, заступниця директора Info Sapiens. – Однак більшість все одно проти того, щоб погоджуватися на будь-які вимоги путіна“.

Жінка виглядає з розбитого вікна своєї квартири в Одесі | Oleksandr Gimanov/AFP via Getty Images

Тиск посилює розкол у країні. Зростає напруженість між різними групами українців: тими, хто служить в армії, тими, хто залишився, але не воює, тими, хто виїхав з України, тікаючи від війни.

Я думаю, що найбільший розкол відбувається між тими, хто поглинутий війною –  мобілізованими та їхніми родинами, людьми, які втратили своїх близьких, мешканцями прифронтових територій – і тими українцями, які все ще намагаються жити нормальним життям“, – зазначила Волосевич. 

Саме останні, додала вона, найчастіше описують себе щасливими.

Парадоксально, але українські біженці за кордоном повідомляли про психологічні проблеми майже вдвічі частіше, ніж люди в Україні, і найчастіше вони повідомляли про почуття провини, вочевидь, перед тими, хто залишився“, – додала вона.

Ті, хто виїхав

За даними Організації Об’єднаних Націй, з початку повномасштабного вторгнення країну залишили понад 6,3 мільйона українців. Таїсія Семенова, 27-річна фахівчиня із цифрового маркетингу з України, зараз живе в Португалії. Вона виїхала з України 26 лютого, через два дні після початку війни.

У ці дні вона відчуває, що має бути обережною у своїх словах.

Людей може сколихнути мій досвід у Португалії і я не хочу знецінювати досвід українців, які залишилися вдома та зазнають постійних атак, – сказала вона. – Люди можуть сказати: “Легко говорити щось під пальмами”, тому я часто обираю не ділитися взагалі“.

Українські біженці збираються в Лондоні з фотографіями загиблих родичів і друзів | Henry Nicholls/AFP via Getty Images

Їй було боляче, коли президент Володимир Зеленський у своєму новорічному зверненні закликав українців за кордоном повернутися – вирішити, чи є вони біженцями, чи громадянами.

Спілкуватися стає дедалі складніше, – сказала Семенова. – Раніше ми з подругами могли годинами обговорювати плани щодо саморозвитку і те, як ми проведемо наступний рік: ми будемо круто виглядати, більше заробляти, матимемо кращі стосунки“. Тепер, коли вона розмовляє з людьми, які залишились вдома, їхніми єдиними цілями є “вижити і не зійти з розуму“.

Мої розмови про плани на майбутнє навряд чи знайшли б слухачів“, – сказала Семенова.

Ті, хто залишився

Як українка, яка залишилася, я розумію їх скрутне становище. Це був мій вибір залишитися, оскільки я відчувала, що моя країна впаде, якщо всі ми поїдемо. Більшість з нас, 30-мільйонної нації, залишилися вдома та приєдналися до боротьби за існування нашої країни. Ми всі дорого заплатили.

Минуло два роки після повномасштабного вторгнення путіна – два роки, впродовж яких я не могла нічого планувати, не хвилюючись про можливий ракетний удар або повітряний наліт. У травні 2023 року ми в Києві спали лише тиждень, оскільки росія майже щоночі закидувала нас ракетами, намагаючись випробувати новоприбулу систему протиповітряної оборони Patriot.

Щоразу, коли я вмикаю світло чи гарячу воду у своїй квартирі, я відчуваю благословення і водночас провину. Минулої зими ми виживали в темряві та холоді блекаутів, оскільки кремль хотів заморозити нас, щоб змусити здатися.

Цієї зими у нас є електрика та гаряча вода, але іноді це здається розкішшю, на яку я не заслуговую. Українці у прифронтових містах забули про нормальний сон, гарячу воду та електрику. Щоранку хтось втрачає свій дім або своє життя. Надія все ще є, але вона повільно падає, як зерно з пшеничного сховища, знищеного російським безпілотником.

Життя стало нескінченним Днем бабака російських обстрілів, роботи, сплати податків, донатів та боротьби. Ми з усіх сил намагаємося залишатися стійкими та зберігати почуття гумору.

Бути українцем у 2024 році – це коли ти думаєш про те, у що ти одягнений, – розповіла Міла Ярославська, волонтерка благодійного фонду “Я буду твоїм тилом”. – Якщо у вас влучить ракета, і вас витягнуть з-під завалів, мертвих чи ні, ваші фото будуть в інтернеті“.

Як жінка, ви хочете, щоб останні фотографії вашого життя були гарними, – каже вона. “Тому щовечора я обмірковую свою піжаму. Вона має бути милою, але водночас достатньо теплою, щоб врятувати вас від обмороження взимку, коли ви будете лежати під завалами, якщо вам пощастить вижити, і чекати, поки вас відкопають рятувальники“.

Ті, хто втратив усе

Звичайно є й ті, у кого війна вже забрала дуже багато. Сергій Зейналов, український незалежний режисер, зараз живе в Києві. Але всі його мрії – про теплі піски та море Херсонщини, звідки він родом. Його рідне місто Олешки було окуповане російськими військами.

Моя колекція книг і записів, мій кіноархів знаходиться в чужих руках, – каже Зейналов. – Я не можу поїхати на могилу батька. Моїх улюблених місць сили – щасливих місць, куди я міг би повернутися, якщо щось йтиме не за планом, – просто не існує, вони знищені“.

Зейналов залишив Олешки за тиждень до повномасштабного вторгнення. Його матері та брату пізніше вдалося втекти і приєднатися до нього в Києві. Його дідусь і бабуся провели 533 дні в окупації, покинувши свій дім після того, як він майже повінню був зруйнований після того, як російські війська підірвали Каховську дамбу влітку 2023 року.

Розп’яття, яким православний священник освячує воду Чорного моря в Одесі | Oleksandr Gimanov/AFP via Getty Images

Майже 40 днів мої родичі сиділи на другому поверсі нашого будинку, заблокованого водою. Вони ділили одну банку їжі на двох, собаку і кота на день, – розповів Зейналов. – Каламутна вода поглинула наші життя та майно разом із сімейнми скарбами“. 

Як і багато жителів територій поблизу або за лінією фронту, Зейналов песимістично налаштований щодо повної перемоги над росією. Але він все одно вважає, що боротися варто. “Чим успішнішою та ефективнішою буде українська армія, тим більше аргументів ми матимемо під час перемовин“.

У 2022 році українці об’єдналися в один гігантський кулак нації. За перші два місяці, майже без жодної допомоги, ми показали, що готові битися з другою за чисельністю армією на землі.

Вражений нашою хоробрістю, світ відповів військовою та фінансовою допомогою, яка допомогла нам відвоювати близько 50 % території, яку росіяни захопили під час наступу. Потік допомоги, переважна підтримка вільного світу і – щонайбільше – наша єдність змусили нас думати, що ми могли перемогти. Сьогодні в це стає все важче повірити.

Підготували Альона Береза, Валентина Повзун

Чому росія не матиме своєї протисупутникової зброї в космосі найближчим часом

ERIN BANCO and JOE GOULD для Politico у матеріалі «Why Russia won’t have its anti-satellite weapon in space anytime soon» розповідають про ядерний потенціал росії в космосі та його небезпеку у разі застосування москвою.

Тип зброї, про який йдеться, ймовірно, був би здатний знищувати супутники, в тому числі американські | Фото: Григорій Сисоєв

Ядерний потенціал у космосі

Хоча росія просувається у своїх спробах розробити новий небезпечний ядерний потенціал у космосі, вона не готова розгорнути такий пристрій у найближчому майбутньому, стверджують двоє людей, знайомих з даними американської розвідки у цьому питанні.

москві все ще потрібно завершити роботу над протисупутниковою зброєю з ядерними технологіями – про цю загрозу минулими тижнями повідомлялося в розвідданих, що циркулюють на Капітолійському пагорбі. І незрозуміло, чи зможе москва успішно запустити його на орбіту, навіть якщо вона вдосконалить свою зброю, повідомили двоє людей, які побажали залишитися анонімними в обговоренні секретних матеріалів.

Це збігається із застереженнями адміністрації Байдена та деяких законодавців на Капітолійському пагорбі, які бачили ці дані й стверджують, що, хоча час для паніки, можливо, і настав, але ще не остаточно.

Це не активна зданість, яка була розгорнута, – заявив журналістам речник Ради національної безпеки Джон Кірбі. – Хоча прагнення росії до розгортання саме цього потенціалу викликає занепокоєння, безпосередньої загрози немає“.

Тип зброї, що обговорюється, ймовірно, мав би здатність знищувати супутники, включно з американськими. Це могло б порушити зв’язок по всьому світу і, можливо, військові операції США.

Проте, протисупутниковий пристрій не матиме можливості запускати атаки на землю, сказав Кірбі журналістам.

російська космічна програма

Розвіддані та терміновість їх оприлюднення на Капітолійському пагорбі ставлять питання про те, наскільки російська космічна програма, зокрема, її спроби розробити наступальну зброю, просунулася за останні місяці і чи розглядає москва можливість випробування, чи використання свого нового потенціалу для націлювання на активи США в космосі.

Це також підкреслює нову готовність росії відмовитися від міжнародних договорів. москва є підписантом Договору про космос, який забороняє розгортання ядерної зброї або інших видів зброї масового знищення в космосі.

Урядовці особливо стурбовані ядерним потенціалом росії після її вторгнення в Україну. Ці побоювання стосувалися насамперед міркувань москви щодо розміщення наземної ядерної зброї. Хоча кремль погрожував застосувати її на полі бою, представники розвідки підрахували, що москва не робить активних спроб перемістити таку зброю до лінії фронту.

Але дії росії в космосі виглядають інакше. За словами людей, обізнаних з цим питанням, розробки москви ядерної протисупутникової зброї є набагато більш достовірною та тривожною загрозою. І саме цю загрозу співробітники розвідки відстежували понад рік.

Офіційні особи особливо уважно стежили за спробами росії придбати деталі для створення власних супутників, запуску ракет і розвитку наступальних можливостей у космосі.

Розвіддані опинилися під пильною увагою громадськості в позаминулу середу після того, як депутат Майк Тернер (республіканець від штату Огайо), голова Комітету Палати представників з питань розвідки – зробив загадкову публічну заяву, в якій говориться, що комітет мав доступ до інформації, пов’язаної з “серйозним питанням національної безпеки“.

Хоч Тернер і багато інших законодавців знали про розвіддані задовго до їх оприлюднення, не били на сполох. Члени комітетів Палати представників і Сенату з питань розвідки та інші члени керівництва на Капітолійському пагорбі мали доступ до інформації про нові розробки росії впродовж місяців, за словами третьої особи, знайомої з розвідданими.

Розробки наступальних пристроїв

росія значно відстає від США, коли йдеться про загальний космічний розвиток і потенціал. Американські санкції ускладнили для країни створення власних супутників, що змусило москву рухатися в напрямку розробки наступальних пристроїв.

Якщо Москва планує відправити в космос ядерний пристрій для націлювання на супутники, це буде тривогою через його чисту руйнівну силу, сказав експерт з питань космічного та оборонного бюджету Американського інституту підприємництва Тодд Гаррісон.

Ядерний вибух на низькій навколоземній орбіті, де багато країн мають комерційні, метеорологічні та розвідувальні супутники, може вивести з ладу власні російські супутники й підсмажити Міжнародну космічну станцію, змусивши астронавтів покинути її. Наслідки будуть відчутні через кілька годин чи днів та триватимуть місяцями.

Ви не можете точно націлитися на наслідки, тому буде багато побічної шкоди, – сказав Гаррісон. – Це був би повний безлад: це вибило б багато наших очей у космосі, що було б основним ударом для нашої армії“.

Підготували Альона Береза, Валентина Повзун

Доходи медичних посадовців Хмельниччини: зарплати, гонорари, виплати

Нещодавно всі посадовці оприлюднили свої декларації за 2022 рік. Ми вирішили поглянути на доходи директорів лікарень Хмельниччини, які поєднують керування медзакладами із депутатством у місцевих радах. До речі, залучати медиків до політики – не нова для України практика. Не стали винятком і вибори 2020 року. 

Такий фокус ми обрали не випадково, адже директори лікарень часто є депутатами тих рад, які фактично є засновниками очолюваними посадовцями медзакладів. З одного боку, участь у політиці надає керівникам лікарень можливість впливати на прийняття рішень на рівні місцевої або регіональної політики, які стосуються охорони здоров’я. З іншого – поєднання таких посад може створювати додаткові корупційні ризики.  

Доходи директорів лікарень ніколи не складаються з однієї лише зарплати. Семеро з десяти посадовців отримують ще й пенсію. При цьому лише троє з них – Яків Цуглевич, Леонід Радзивілюк та Віктор Чубар – пенсію за віком. 

Директорка Хмельницької міської дитячої лікарні Наталія Зимак-Закутня за 2022 рік задекларувала 609 тисяч гривень. Сюди входить зарплата за основним місцем роботи, зарплата за сумісництвом у Вінницькому національному медуніверситеті, гонорари від ТОВ “Такеда Україна”, яке займається гуртовою торгівлею фармацевтичними товарами. Дохід чоловіка посадовиці Олександра Закутного – 390 тисяч гривень. Це кошти від заняття підприємницькою діяльністю.

Директорка Хмельницької інфекційної лікарні Оксана Піддубна зазначила дохід 1 мільйон 730 тисяч гривень. Сума включає зарплату за основним місцем роботи та за сумісництвом у Хмельницькому базовому медколеджі, пенсію, дохід від надання майна в оренду Олегу Калюжному, страхові виплати та відшкодування від профспілки. Чоловік посадовиці Анатолій Янов за рік мав 140 тисяч гривень доходу. Це пенсія, дохід самозайнятої особи та додаток до податкової декларації про майновий стан і доходи. 

Річний дохід директорки Хмельницької обласної дитячої лікарні Лілії Брухнової – 680 тисяч гривень. Сюди входить зарплата за основним місцем роботи та пенсія. Герман Брухнов мав дохід у 540 тисяч гривень, який включав зарплату за основним місцем в обласній дитячій лікарні й за сумісництвом у ТОВ “Бомед” (медичному центрі), пенсію та соцвиплати. Син Матвій та донька Таїсія Брухнови у 2022 році отримали подарунки у грошовій формі по 50 тисяч гривень від не названої особи.  

Гендиректор Слобідсько-Кульчієвецької лікарні Віталій Шевчук у 2022 році задекларував 1 мільйон 657 тисяч гривень. Сума включає зарплату за основним місцем роботи, пенсію і дохід від надання майна в оренду ТОВ “Максфарм”, яке займається вирощуванням зернових культур. Наталія Шевчук у тому ж році отримала лише пенсію – 27,6 тисячі гривень. 

Директор Волочиської багатопрофільної лікарні Віктор Чубар мав дохід 885 тисяч гривень. Це зарплата за основним місцем роботи, пенсія, дохід від надання майна в оренду ТОВ “Волочиськ-Агро”, яке займається вирощуванням зернових культур, кошти з кредитної карти. Оксана Чубар отримала за рік 293 тисяч гривень: зарплату за основним місцем роботи у КП “Центр первинної медико-санітарної допомоги Волочиської міської ради”, дохід від надання майна в оренду ТОВ “Волочиськ-Агро” та гонорар від ТОВ “Астразенека Україна”

 Директор Славутської міської лікарні Леонід Радзивілюк за 2022 рік отримав дохід 626 тисяч гривень. Це зарплата за основним місцем роботи, пенсія, дохід від надання майна в оренду фермерському господарству “Клепачі” та подарунок у негрошовій формі. Його дружина Леоніда Радзивілюк мала дохід 448, 5 тисяч гривень. Сюди входить зарплата за основним місцем роботи у Ганнопільській сільраді, пенсія, дохід від надання майна в оренду фермерському господарству “Клепачі”

Директор Хмельницької обласної лікарні Яків Цуглевич задекларував 664,4 тисячі гривень. Дохід включає лише два складники: зарплату за основним місцем роботи та пенсію. Дзвенислава Цуглевич отримала дохід 495,3 тисячі гривень. Сюди входить зарплата за основним місцем роботи в Кам’янець-Подільському перинатальному центрі, пенсія, а також дохід від надання майна в оренду ТОВ “Румед”, яке займається гуртовою торгівлею фармацевтичними товарами. 

Директорка обласного госпіталю ветеранів війни Оксана Бочкарьова у 2022 році отримала 944 тисячі гривень доходу. Сума включає зарплату за основним місцем роботи й за сумісництвом у Подільському науково-медичному центрі, дохід за надання консультаційних послуг при проведенні клінічного дослідження для EastHORN Clinical Services in CEE Limited (Кіпр), дохід від надання майна в оренду ТОВ “Нова пошта”: Чоловік посадовиці Сергій Вавринчук у 2022 році отримав 152,5 тисячі гривень. Сюди входить дохід від зайняття підприємницькою діяльністю, пенсія та дохід від відчуження цінних паперів та корпоративних прав. 

Дохід директора Хмельницької міської лікарні Валерія Гарбузюка за 2022 рік – 3 мільйони 18 тисяч гривень. Сюди входить дохід від зайняття підприємницькою діяльністю, зарплата за основним місцем роботи, дохід від відчуження рухомого майна (двічі за рік), соціальна матеріальна допомога від Фонду Соціального страхування України, пенсія, заробітна плата за сумісництвом у Вінницькому національному медуніверситеті та у Хмельницькому національному університеті, виплати додаткових благ банками та страхового випадку. Дружина Валерія Гарбузюка Олександра Гарбузюк за 2022 рік офіційно заробила 100,4 тисячі гривень. Це допомога по вагітності та пологах, стипендія, страхові виплати, дохід від операцій з продажу або обміну об’єктів рухомого майна.  

Директор обласного серцево-судинного центру Андрій Кланца у 2022 році здобув дохід 4 мільйони 415 тисяч гривень. Це зарплата за основним місцем роботи, дохід від заняття підприємницькою діяльністю та гонорари. Дружина посадовці Майя Флаксемберг отримала 312,8 тисяч гривень: зарплату за основним місцем роботи та за сумісництвом у Вінницькому національному медичному університеті. 

Окремо слід приділити увагу річній зарплаті директорів: попри однакові посади, вона відрізняється в рази.

До речі, чиновники не можуть визначати собі виплати на власний розсуд. Умови оплати праці керівників комунальних підприємств встановлюються за правилами, які викладені у відповідній Постанові Кабміну. Згідно із нею, верхня межа посадового окладу керівника визначається в залежності від середньооблікової чисельності працівників в еквіваленті повної зайнятості за рік, вартості активів підприємства або чистого доходу від реалізації товарів (робіт, послуг). 

“Розмір посадового окладу керівника закладу охорони здоров’я забезпечує співвідношення між середньою зарплатою медпрацівників та не може перевищувати розмір їхньої середньої зарплати на підприємстві більш як на 60 відсотків. Тобто розмір посадового окладу керівника для кожного окремого закладу охорони здоров’я є індивідуальним і може відрізнятися від інших закладів”, – пояснює адвокат Роман Черняк. 

 Підготувала Світлана Русіна

“Ой, хто, хто Миколая любить”, або Як у Хмельницькому школи та садочки купували солодощі у дружини депутата міськради

Скандали із закупівлею харчів для армії та силовиків, здається, ніколи не закінчаться. Здавалося б, скільки вже огидних історій про це було розказано, але рано чи пізно хтось все одно прагне купити яйця по 17 гривень за штуку. Заробляти на їжі — вже корупційна класика. При чому не лише для міністерств із багатомільйонними бюджетами, але й для локальних гравців. Ба більше, це відбувається навіть під час закупівель цукерок для дітей. 

Якраз таку “солодку” історію ми побачили у Хмельницькому. Історію про те, як одні й ті ж люди на роки отримали “зелене світло” для постачання солодощів у навчальні заклади обласного центру. Історію про те, як проста традиція перетворилась на контрольовану владою акцію. 

Отже, цукерки, діти, депутати, б’юті-сфера та фестивалі. Як це все поєднується? Зараз розповімо.

Солодкі бонуси від влади під підпис

42 цукерки загальною вагою 601 грам, а ще брендовану коробку, листівку та магнітик  отримали в грудні школярі та дошкільнята Хмельницького. Офіційно це все коштує 180 гривень. Принаймні така ціна зазначена в угодах у системі електронних закупівель Prozorro.

Вміст подарунка від Хмельницької міської ради. Фото авторки

На різних торгових майданчиках придбати 600-грамові подарунки у картонних коробках можна було у середньому за 150 гривень за набір. Пакетовані варіанти такої самої ваги коштували менше, як 100 гривень за набір. 

Скриншоти із мережі “Інтернет”

Якщо можна було дешевше, то чому тоді купували дорожче? Бо окремо накинули за паковання. Воно було брендоване і з гербом міста. Так, листівки вартували 5 гривень за штуку, магніт — 20 гривень, а коробка  —  15 гривень. Разом виходить 40 гривень в плюсі. Але ж не тільки в грошах справа. Адже якість особисто контролює мер міста. 

“Єдине, що я намагаюсь контролювати, і що я завжди беру на погодження, це вміст подарунка, якість цукерків. Я це фактично 8 років роблю того, щоб не купували єрунду і щоб не купували за завищеними цінами. Останній вміст пакунка, який був по освіті, який був по соцзахисту і був для військових, і для родин загиблих, ну, мені дуже сподобався. Хороший класний вміст, хороші дорогі цукерки. Один подарунок моєму малому дістався, він задоволений, щасливий”, — розповів Олександр Симчишин.

Перенесення свята і допорогові закупівлі

Щоб привітати дітлахів вчасно, потрібно було закупити подарунки найпізніше у листопаді 2023 року, а деяким школам — розпочинати тендерну закупівлю з відкритими торгами взагалі за місяць. І час на це був. Але жодних відкритих аукціонів так і не відбулось. Але відбулася зовсім інша історія. Навчальні заклади купували, як за помахом “чарівної” палички, фіксовану кількість подарунків, яка часто навіть не збігалась із реальною кількістю дітей, які навчаються, лише у двох постачальників.  

Дев’ять шкіл міста, у яких вчиться різна кількість учнів, чомусь купили однакову кількість подарунків — по 555. Наприклад, у початковій школі №1 дітей, яким потрібно було роздати солодощі до свята, — 1 005. Де вони взяли ще 450 подарунків? Схожа ситуація була і в решти закладів. 

Сам Департамент освіти і науки Хмельницької міської ради 6 листопада купив ще 1 110 подарунків. Директорка Департаменту Ольга Кшановська пояснює все це ось так:

“Відповідно, далі ці подарунки, яких не вистачало, керівники писали нам клопотання і ми передавали. І так само заклади освіти здійснювали придбання і приватним закладам, тому що це наші діти, вони в нас в мережі. Відповідно, вони не можуть, як приватні, заклади здійснювати розподіл і користуватися фінансовим ресурсом у нашій громаді. Відповідно, було придбано подарунки передано в приватні садочки і приватні школи”. 

Багаторічні постачальники

Навчальні заклади міста отримали не просто рекомендації, у кого купувати солодкі подарунки, а готові угоди, які потрібно було підписати. Цю інформацію директорка профільного Департаменту Ольга Кшановська не схотіла коментувати нам. 

Жодного тендера тобі. Чому? З цим запитанням ми телефонували і до відповідальних осіб за закупівлі у навчальних закладах і до їхніх керівників. Наші запитання їм відверто не подобались. Втім деякі з них все ж таки визнали, що закупівлі відбувалися централізовано й у такий спосіб, щоб не виходити на тендери. Їхні імена та посади ми не зазначатимемо свідомо, аби цих людей не зробили цапами відбувайлами. Їхні слова ми наведемо. 

“Вони прийшли до нас, уклали договір. Договір підписала директор і на основі цього договору департамент освіти виділив нам вартість на закупівлю цих подарунків і так пройшла процедура закупівлі”.

“А це даруєте подарунки від міської влади, так. Тому й не шукали підрядників. Нам надали документи, ми їх підписали, уклали угоду, привезли подарунки.”

“Так домовлялись, щоб не було тендера. Централізована [бухгалтерія] дала постачальника”.

У мера ж міста, схоже, такої інформації немає. 

“Ну, якщо договори спускалися, то це потребує однозначної перевірки. На початку було сказано, що кожен навчальний заклад є самостійним і він може вибрати будь-кого, хто є на ринку”, — запевняє Олександр Симчишин

Солодощами для хмельницьких навчальних закладів займались одразу кілька постачальників. Серед тих, хто і раніше возив подарункові набори до Миколая, Різдва чи Нового року, фізичні особи-підприємці Олександр Кульпекін та Олена Каленічина. На цьому ринку вони вже давно. 

ФОП Олександр Кульпекін постачати солодкі подарунки почав у 2018 році. Таких закупівель було сім на загальну суму 294 тисячі гривень. Уже у 2019 році — шість на 615 тисяч гривень. У 2020 році у нього вже було 16 договорів з хмельницькими закладами освіти на суму 777,5 тисяч гривень. 

У 2021 році ФОП Олександр Кульпекін отримав закупівель на 2,2 мільйона гривень від садочків та шкіл. Особливістю цього року було те, що набори фактично закуповували у розібраному вигляді. Окремо коробка, окремо листівка, окремо магніт, окремо пряники, окремо шоколадки, окремо десерти, окремо суміш горіхів і окремо, звісно, набір цукерок. Зрозуміло, що і проводили ці закупівлі за різними класифікаторами. До прикладу, коробки купували як друковану продукцію з елементами захисту, а ось пряник уже потрапив у категорію “Сухарі та печиво; пресерви з хлібобулочних і кондитерських виробів”, горіхи стали “Продуктами харчування та сушеними продуктами різними”, а сам подарунковий набір цукерок — це “Подарунки та нагороди”. Ну справді, нічого дивного, окрім синхронності закупівлі, кількості товару та єдиного замовника на це все. 

Експерти зазначають, що такий поділ схожий на сіру схему, коли тендер не проводять і формально нічого не порушили. 

Замовнику потрібно придбати подарунок (цукерки, печиво, горіхи, магніт, упаковані в тару). Тобто, потреба саме в подарунку, а не в горіхах чи коробці. Чим більший вміст – тим більша очікувана вартість, а отже, більша ймовірність проводити конкурс на вибір продавця. Зараз під час дії воєнного стану поріг для товарів складає 100 тисяч гривень. Тобто, якщо більше – треба оголошувати торги в системі електронних закупівель. А це зменшує шанси на укладення договору зі “своїм” продавцем”, – пояснює керівниця громадської ініціативи “За чесний тендер” Мирослава Примак.    

У 2022 році підприємець розширює коло покупців і, окрім шкіл та садочків, постачає подарункові набори й у заклади соціального захисту населення. Загалом 2022 рік став найуспішнішим тендерним роком для ФОП Олександра Кульпекіна. Йдеться про договори на загальну суму у 3,2 мільйона гривень. 

У 2023 році підприємець повністю відійшов від освітньої сфери й завозив подарунки тільки для закладів соцзахисту. Цікаво, що повернувся до подрібнення набору на окремі складові. Ми не полінувались і порахували вартість подарунка, який постачав ФОП Олександр Кульпекін. Хоча зовні вони були ідентичні до тих, які отримали в школах та садочках, втім вартість їхня виявилась 240 гривень за одиницю.

Шкільний подарунок та подарунок для установ соцзахисту. Фото авторки та скриншот із офіційного сайту Хмельницької міської ради

Його колега (так, так, саме колега, а не конкурентка) ФОП Олена Каленічина в солодкому бізнесі ще з 2015 року. Тоді, щоправда, вона здійснювала свою діяльність під іншим прізвищем — Підгородецька. Але менше з тим, до тендерів підприємиця дісталась у 2018 році. Тоді це були проби пера і навіть не в Хмельницькому. А ось у галузь освіти в місті вона потрапила у 2020 році. Тоді підприємниця фактично стає другим ФОПом, яку тепер логічніше назвати напарницею Кульпекіна. 

Про що ми? Пам’ятаєте, ми говорили про те, що Кульпекін дробив набір на складові? Так ось у 2020 році те саме робила і Олена Каленічна. І постачала підприємниця переважно у школи, тоді як Кульпекін у 2020 році возив до садочків. 

У 2021 році цей тандем знову працює разом, але вони помінялися замовниками і тоді Олена Каленічна постачала в садочки, а Кульпекін — в школи. У такому форматі вони продовжили працювати й у 2022 році. 

У роботі цього тандему прослідковуються стабільність та системність. Дуже гарно це видно на графіках.

Скриншоти з аналітичної онлайн-системи Youcontrol

Олександр Кульпекін, почувши, що йому телефонують журналісти, кинув слухавку. А ось усі контактні номери Олени Каленічної не працювали. Шкода, бо до неї у нас було найбільше запитань. Зокрема, чому кошти за подарунки приходили на її рахунки, а фасував їх геть інший ФОП — Іван Онищук. 

Інформаційна вкладка, яка була у подарунку від Хмельницької міської ради. Фото авторки

Іван Онищук з міською владою працює давно. Щоправда, раніше ми вам про нього розповідали як про організатора фестивалів. І пов’язує Олену Каленічну та Івана Онищука не лише фасування подарунків. Його номер жінка неодноразово вказувала як контактний під час закупівель.

Скриншот договору між ФОП Олена Підгородецька — нині Каленічна, де вказаний особистий номер ФОП Онищук Іван

Купували в одних, а постачали де-факто інші. Це для мера стало неприємною несподіванкою, з якою він пообіцяв розібратися. 

“Допорогові зазвичай ніхто не обходить, тому що це серйозна відповідальність. Так, якщо є допорогова закупівля, купують по прямих, якщо є позапорогова, оголошують тендер і це стосується всіх закупівель, які здійснюються в навчальних закладах. Просто тут якщо є більші школи, ну, мені треба уточнити інформацію, тому що я, чесно кажучи, не знаю, чи хтось мав робити тендера, чи ні”, — зазначив Олександр Симчишин

Новий рік і нові гравці?

У 2023 році ця ідилія, здається, була зруйнована. Замість ФОП Олександр Кульпекін хмельницькі школи синхронно вибирають геть іншого постачальника, яким стала ФОП Швець Мар’яна Вікторівна. Цікаво, що зареєструвалася жінка як підприємиця під саму закупівлю — у жовтні 2023 року. І одразу ж отримала замовлення на понад три мільйони гривень. Втім, цікавішим видається все ж інше. Мар’яна Швець, Олександр Кульпекін та Олена Каленічна між собою пов’язані через єдиний контактний номер, який і вказано у тендерній документації. Цей номер і виявився основним для Мар’яни Швець.

Скриншот специфікації до договору, де вказаний номер Мар’яни Швець, але постачальник Олександр Кульпекін

Солодощі, схоже, не є її основним бізнесом, адже профілі жінки у соцмережах називаються “Війки Брови Перманент”.

Скриншоти сторінок Мар’яни Швець в інстаграмі та фейсбуці

Краса чи солодощі?

Ми декілька разів телефонували до Мар’яни Швець, щоб розпитати її про неймовірні успіхи у “солодкому” бізнесі. Але двічі вона кидала слухавку. Чому вона так рознервувалась? Бо схоже, що йдеться про цікавий зв’язок. Швецьдружина Олега Яницького, депутата з команди мера. Так, того самого мера, який, за його ж словами, особисто інспектує ці солодкі набори. І так, основний профіль цього депутата — солодощі.

Мер Хмельницького Олександр Симчишин з Мар’яною Швець знайомий. За його словами, вітав їх з одруженням. Нічого протизаконного у тому, що вона продавала цьогоріч подарунки школам, він не вбачає:

“Якби, наприклад, у неї не було КВЕДів відповідних, якщо людина фізична особа-підприємець, яка займається одним видом діяльності, вирішила собі під новий рік, тут же теж потрібно розуміти, що така штука як подарунки — це часто сезонний заробіток, може бути тільки в грудні й більше ніколи. Вона 11 місяців займається іншим видом діяльності. У грудні вирішила собі попрацювати, заробити як ФОП на подарунках. То в чому проблема?”.

Висновки

Щось нам підказує, що значних змін серед постачальників продуктів харчування у заклади освіти не відбудеться. Ті, хто роками працюють зі школами та садочками – це не сезонні заробітчани, а “свої” ФОПи, яким “відкрили” ринок. Історія з солодкими подарунками — це лише один невеликий приклад того, як практично створили монополію люди, які пов’язані з керівною у місті партією. 

А більше про те, як потрапити у перелік обраних і хто ці люди, у наступних матеріалах. 

Підготували Альона Береза, Світлана Русіна

Голова військової розвідки України заявляє, що росія намагатиметься продовжувати боротьбу

The Wall Street Journal в матеріалі «Ukraine’s Military Spy Chief Says Russia Will Struggle to Keep Up the Fight» розповідає про ситуацію на фронті та ситуацію із допомогою для України, поспілкувавшись з Кирилом Будановим, очільником Головного управління розвідки МО України.

Знищена артилерійська система на околиці Авдіївки, яку росія захопила останніми днями. PHOTO: LIBKOS/GETTY IMAGES

Відведення військ вже розпочалось

Захоплення росією східноукраїнського міста Авдіївка є найяскравішою ознакою зміни темпу війни, яка вже наближається до третього року. 

В інтерв’ю в минулий четвер, коли виведення українських військ вже розпочалося, генерал-лейтенант Кирило Буданов, начальник української військової розвідки, визнав складну ситуацію, в якій опинилися українські війська. Але росія також має проблеми, розказав він.

За його словами, російська професійна армія була значною мірою знищена в перший рік вторгнення, а це означає, що зараз вона кидає непідготовлених призовників на самогубні штурми. Вона використовує більше артилерійських снарядів, ніж може виготовити, і хоча минулого року вона випустила сотні танків, більшість з них були старими моделями, знятими зі зберігання і відремонтованими, тоді як лише 178 були новими. Ракетні атаки українських міст в останні тижні затихли, оскільки російські постачання вичерпалися.

В результаті, за словами Буданова, росії буде важко досягнути своєї головної стратегічної мети –  захоплення всіх східних районів Донецької та Луганської областей цього року.

У них немає сил“, – сказав Буданов.

Росія захопила східноукраїнське місто Авдіївка після місяців жорстоких боїв. WSJ пояснює, що це означає для Росії, України та західних прихильників Києва. Photo: Vlada Liberova/Libkos/Getty Images

Прогноз Буданова як оптимальний сценарій для України на цей рік

Західні чиновники та аналітики вважають прогноз Буданова як оптимальний сценарій для України на цей рік. На їхню думку, якщо Україна зможе вести розумну оборонну битву, виснажуючи російські сили, одночасно відновлюючи свої власні сили, то зможе розпочати нову контрнаступальну операцію проти ослабленого супротивника у 2025 році.

Нещодавнє дослідження, проведене лондонським аналітичним інститутом Royal United Services, показало, що російські війська, ймовірно, досягнуть свого піка наприкінці цього року, потім все більше відчуватимуть нестачу боєприпасів і бронетехніки у 2025 році.

Існує одна непередбачувана обставина: чи надійде додаткова підтримка з боку США, заблокована республіканцями в Конгресі.

Чи будуть вони готові забезпечити нас оснащенням на цілий рік, поки ми будемо готуватися, чи ні?, – запитує пан Буданов. – Це цікаве питання“.

Керівництво України, західні військові планувальники та аналітики висловлюють занепокоєння щодо нестачі техніки та живої сили після невдалого контрнаступу, який відбувся минулого року. Зі свого боку, росія довела, що здатна знаходити призовників для своєї армії. Буданов заявив, що російські військові мають 510 000 військовослужбовців в Україні та навколо неї і їм вдавалося вербувати близько 30 000 щомісяця. Президент України Володимир Зеленський заявив у грудні, що Україна має близько 600 000 військовослужбовців різних родів військ, хоча військові командири кажуть, що недостатньо з них боєздатних.

Генерал-лейтенант Кирило Буданов каже, що військова операція росії в Україні має проблеми. PHOTO: SERHII KOROVAYNY FOR THE WALL STREET JOURNAL

Москва не використовує свої війська ефективно

Але москва не використовує свої війська ефективно. Зеленський заявив на безпековому форумі в Мюнхені, що росії вдалося просунутися лише незначною мірою, ціною десятків тисяч життів, спустошуючи невеликі населені пункти.

Буданов також намагався розглянути захоплення Авдіївки в ширшому контексті. За його словами, російській армії знадобилося майже два роки важких штурмів від початку повномасштабного вторгнення, щоб захопити місто. За іншими підрахунками, минуло майже десять років, оскільки російські воєнізовані формування атакували місто з 2014 року.

Чи є це успіхом для великої, потужної російської армії?” – запитує Буданов.

росія планує операції під фальшивим прапором проти українських політиків

Поряд зі своїми військовими нападами, сказав Буданов, росія намагається посіяти розбрат в українському суспільстві та збройних силах. За його словами, нещодавно москва активувала план, який поєднує дезінформацію та спроби вбити видатних українців, щоб викликати розбрат в Україні та послабити рішучість українських солдатів. Пік припаде на весну ж, за його словами, і супроводжуватиметься потужними військовими атаками, спрямованими на те, щоб скористатися будь-якими чварами.

Колишній президент Петро Порошенко минулого тижня заявив, що його не пустили до Німеччини на Мюнхенську конференцію через нібито підготовку замаху на нього. Порошенко, суперник Зеленського, назвав цей крок прикладом спроб української влади відсторонити політичних опонентів.

Буданов не став коментувати конкретний випадок, але сказав, що росія планує операції під фальшивим прапором проти українських політиків, які могли б бути використані для розколу суспільства, звинувачуючи владу.

Іншим прикладом він навів нещодавню заяву колишнього президента росії дмитра медведєва про те, що президент Франції Еммануель Макрон скасував свій візит до Києва минулого тижня через побоювання вбивства там.

Приблизно в той самий час в Інтернеті поширювалося відео, яке нібито показувало репортаж французького телеканалу новин France 24, де було зроблено таку саму заяву. France 24 заявив, що відео було так званим діпфейком, зробленим за допомогою штучного інтелекту для відтворення голосу ведучого. Французькі офіційні особи заперечили будь-яке скасування з міркувань безпеки та заявили, що Макрон відвідає країну до середини наступного місяця.

Буданов сказав, що інцидент був частиною російської операції.

Це все елементи однієї великої ідеї“, – сказав він.

Авдіївка була місцем запеклих боїв до її захоплення російськими силами. PHOTO: LIBKOS/GETTY IMAGES

Микита Ніколаєнко зробив внесок у підготовку цієї статті.

Підготували Альона Береза, Валентина Повзун

Після вторгнення росії жителі Бессарабії перейшли на інший бік

The Economist у матеріалі «After Russia’s invasion the people of Bessarabia switched sides» розповідає про Бессарабію – місце, за яке потрібно було хвилюватись, оскільки там були спроби на висадку ворожого десанту. Регіон втримали, а населення регіону, хоч і складається не лише з українців, зайняло проукраїнську позицію та отримало нові напрямки для розвитку.

image: tim judah

Бессарабія – місце, за яке потрібно було хвилюватися

Коли росія вперше напала на Україну в 2014 році, Бессарабія була місцем, за яке потрібно було хвилюватися. Менше половини її мешканців ідентифікували себе, як українці. Регіон був бідним і через історичні та економічні причини багато людей вважали, що володимир путін може стати їхнім рятівником. Але спроби росії створити неспокій у цьому стратегічно важливому прикордонному регіоні України провалилися. Українські сили відбили російські спроби висадити десант на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, а служби безпеки заарештували десятки агентів. Хоча росіяни пошкодили і закрили один з двох мостів, що з’єднують Бессарабію з рештою країни, їм не вдалося закрити інший.

Фото: The Economist

За трохи більше ніж 200 років право власності на нинішню українську Бессарабію змінювалися дев’ять разів. Вона омивається річками Дунай і Дністер, Чорним морем на півдні та межує з Молдовою на півночі. Захоплена росією в османів на початку 19-го століття, вона стала румунською між світовими війнами, а потім увійшла до складу радянської України. Окрім українців, її населення включає росіян, молдован, гагаузів, болгар та албанців, які розмовляють російською, а не українською мовою як lingua franca, і для яких росія була їхнім історичним покровителем. 

Олег Кіпер, голова адміністрації в Одеській області, до складу якої входить Бессарабія, каже, що проросійські настрої там зменшилися після 2014 року та “зазнали краху” після російського вторгнення в лютому 2022 року. Однією з причин цього, за його словами, є те, що завдяки допомозі Франції з 2015 року там було заблоковано “російську супутникову телевізійну пропаганду“. Відтоді Бессарабія була не лише мирною, але й критично важливою лінією життя для України. Щодня тут проносяться сотні вантажівок, навантажених зерном та іншими товарами. Вони везуть життєво важливий валютний експорт до дунайських портів Ізмаїл та Рені або до Румунії й далі.

Десять років тому головна дорога через Бессарабію з Одеси була жахливою, а Ізмаїл здавався похмурим кінцем світу. Тепер це не так. Дорогу було відремонтовано, а у 2020 році було відкрито поромне сполучення, яке з’єднало регіон з Румунією та рештою Європи. російські атаки не змогли вивести його з ладу. На Дунаї в Ізмаїлі стоїть на якорі зерновий корабель під прапором Того; витривалі люди похилого віку виконують присідання неподалік на березі річки, попри заборону купання в ній. Інші віддають перевагу зануренню в новому муніципальному спортивному центрі Ізмаїла.

«У людей з’явилося почуття гордості за те, що вони українці»

За останні кілька років у Бессарабії процвітали виноробство і туризм, хоча пострадянське відновлення було нерівномірним. В Ізмаїл почали надходити гроші від 8 000 моряків, які називають цей порт домом. Ті, хто був тут, коли два роки тому відбулося вторгнення, потрапили під заборону на виїзд з країни для чоловіків у віці 18-60 років, але більшість з тих, хто був у морі, залишилися за кордоном. Хоча він постраждав від російських ракет, Ізмаїл пройшов майже два роки війни добре. Сюди переїхали бізнесмени та переселенці з нині закритих чорноморських портів, таких як Херсон і Миколаїв.

У людей з’явилося почуття гордості за те, що вони українці“, – каже Андрій Абрамченко, мер міста, який у 2014 і 2022 роках чітко заявив, що в його місті не буде жодної вантажівки з росії.

У селі Глибоке, населеному переважно молдованами, історія оживає на кладовищі. Село лежить на березі Сасика, лагуни, яка страждає від катастрофічної спроби радянської влади перетворити її на прісноводне озеро. Вода піднімається, а берегова лінія розмивається. Кістки козаків, похованих тут у 18 столітті, та їхніх нащадків стирчать з піщаного краю скелі  кладовища, зрештою падають на пляж внизу. На іншому кінці кладовища лежить Саша Горун, шкільний вчитель історії, який загинув у травні минулого року в бою з росіянами.

80-річна Марія Чекір, яка навчала пана Горуна, коли була директоркою школи, каже, що не знає в селі нікого, хто б підтримував росію. Сторонні часто припускають, що люди похилого віку мають проросійські настрої та ностальгію за радянськими часами. Насправді, коли росія напала у 2022 році, місцеві жителі були налякані тим, що їхні війська висадяться тут. Тепер, каже пані Чекір, “коли я чую, що люди розмовляють російською, я їх сварю. Наші хлопці воюють з росіянами і я не хочу більше розмовляти російською“.

Ганна Шелест, одеський аналітик, каже, що не здивована тим, що росіянам не вдалося розпалити антиукраїнські заворушення в Бессарабії. Війна на Донбасі, на сході, зруйнувала будь-яку віру місцевих жителів у кремлівську пропаганду про мирний “русскій мір”. Тим часом уряд у Києві із запізненням почав звертати увагу на регіон. Десять років тому фермери з таких сіл, як Утконосівка, продавали свою капусту в росію і звинувачували український уряд, коли війна знищила цей бізнес. Тепер вони знайшли інші ринки збуту й обурення на уряд розвіялося.

Хоча страх перед сепаратизмом випарувався, загроза корупції не зникла. Іван Русєв, екологічний дослідник та активіст, розповідає, що армія огородила частину національних парків Бессарабії. Охоронці парків тепер не мають там ніякої влади. Усередині закритих зон, за його словами, люди зі зв’язками захоплюють землі для ведення сільського господарства або полювання. Дозволи на процвітання корупції під прикриттям боротьби з росією не віщують нічого доброго. На запитання про звинувачення пана Русєва, пан Кіпер, голова, відповів просто: “Дякую, що повідомили мене“.

Підготували Альона Береза, Валентина Повзун

Професійні актори так не зіграли б: у Хмельницькому створили виставу з учасниками-переселенцями “Монологи рідного дому”

“Орк” Нікіта, стій перед ліхтарем!… А потім у Варвари стрічка випадає – розповзається червоним, як кров!… Переселенці, несіть стільці і починайте дуже по-діловому знову будувати дім…”, – чоловік в одних шкарпетках бігає театральною сценою та безперервно віддає команди в мікрофон. Йому треба поєднати роботу усіх учасників вистави: переселенців, вокалістів, акторів молодіжного театру, освітлювача, звукорежисера. 

Вже п’ять років поспіль 20 лютого у Хмельницькому показують театралізоване дійство, пов’язане з подіями російсько-української війни та подіями на Майдані, які їм передували. Винятком через карантин став лише 2021-ий. 

Героями першої вистави – “Монологи війни” – стали учасники АТО (ООС). Другої – “Монологи війни: жінки” – військова, дві волонтерки, сестра і вдова загиблих на війні бійців. У третю виставу – “Діалоги Майдану” – залучили учасників подій на Майдані, у четверту – “Ми – нація. Ми – сила. Ми – народ” – акторів молодіжного театру “Безмеж”. У 2024 році дійство присвятили переселенцям, які через війну змушені були залишити рідні міста й переїхати до Хмельницького. Самі ж переселенці і беруть у ньому участь. Над виставою працюють режисер постановник Володимир Павловський та режисерка, яка працює з акторами, Наталія Паляниця. Наша журналістка побувала на генеральній репетиції та поспілкувалася з учасниками та авторами дійства. 

Випускниця-2022

Сценою граційно рухається дівчина. В її руках стрічка, яка в певний момент перетворюється на цівку крові. Це 18-річна Варвара Гоменюк-Дорошенкова. У рідному місті дівчина встигла стати кандидаткою спорту з художньої гімнастики. Зранку 24 лютого дівчина прокинулася від звуку вибухів. У той же день Варвара, батьки, її брат та сестра виїхали з міста, захопивши лише найнеобхідніше – про це харків’янка розповідає зі сцени.

Епізод театралізованого дійства “Монологи рідного дому”. Фото Наталії Паляниці

“З-поміж іншого я поклала у наплічник іграшкового зайчика, якого подарувала мама, коли мені виповнився рік. О сьомій ранку ми вирушили до Полтави. Там перебували тиждень. Мама й тато хвилювалися, що окупанти дійдуть і туди. Тому ми виїхали у Хмельницький, де мешкають батьки тата”, – каже харків’янка.  

У 2022-му році Варвара мала закінчити школу, готувалася до ЗНО та до випускного балу. За чотири дні до початку великої війни їй пошили святкову сукню, в якій влітку вона мріяла зустрічати схід сонця. 4 квітня 2022 року росіяни розбомбили школу, де навчалася дівчина. 

Але наша з однокласниками мрія про випускний бал була настільки сильною, що ми все ж вирішили зустрітися влітку 2022 року в Полтаві. Нас було лише п’ятеро. Ми купили стрічки  із написом “Випускник – 2022”. Нам організували випускне відео та фото. Тепер я маю пам’ять про свій випускний і офіційну дату – 15 червня 2022 року”, – каже Варвара. 

Ключі від дому, якого більше нема 

Антон Білай навіть на репетиції – у діловому костюмі. Він – керівник та викладач маріупольського будівельного фахового коледжу. Відчутні ознаки війни, що насувається, чоловік помітив за тиждень до 24 лютого. Тоді, за його словами, з місцевих крамниць почала зникати продукція відомих брендів побутової техніки. Після повномасштабного вторгнення Антон відпустив всіх викладачів та студентів, сам же ще три дні ходив на роботу – виніс особові справи студентів та трудові книжки працівників. З міста разом з родичами викладач виїхав 15 березня.

“Навкруги була моторошна картина: над нами постійно кружляв російський літак, на дорогах – кілометрові корки, гори розбитої техніки і найжахливіше – трупи людей…  Ми проїжджали численні блокпости. І “орки”, і “денеерівці” у фуфайках з трьохстволками перевіряли наші документи, нишпорили в машині. Хвилювався, щоб вони не дізналися про мою посаду та проукраїнську позицію. Але минулося. Коли ми вже дісталися до наших військових, на українському блокпості я автоматично пішов відкривати багажник для перевірки. І тут літній чоловік мені каже : “Синку, а навіщо ти мені відкрив? Ти ж серед своїх!”. Я відвернувся і почав плакати… Що з моїм домом в Маріуполі? Його розбомбили. Я бачив відео, як екскаватором його зрівняли з землею. У мене залишилася лише зв’язка ключів від дому, якого більше немає. Я ці ключі бережу на згадку”, – розповідає Антон Білай.

Епізод театралізованого дійства “Монологи рідного дому”. Фото авторки

25 березня 2022 року Маріупольський фаховий будівельний коледж переїхав до Хмельницького, евакуювалися п’ятеро працівників, 16 студентів з них 8 дітей-сиріт, для яких Антон є державним опікуном. Усі наразі мешкають у гуртожитку політехнічного коледжу, де для маріупольців зробили мініхостел.  

Постійне обнулення 

“А, може, ми отак всі обнімемося і почнемо гойдатися з боку в бік?”, – пропонує режисеру Ірина Хоменко, теж з Маріуполя.

Жінка жила на околиці міста з боку Волноваської траси. Її багатоповерхівка стала однією з перших мішеней для обстрілу. Через щільні обстріли два тижні Ірина з родичами не виходили на вулицю з підвалу.  Спочатку спалили усі дошки, потім грілися багаттям, воду зливали з батарей.17 березня 2022 року їй з родиною на стареньких “жигулях” вдалося полями виїхати в запорізькому напрямку. Допоки дісталися до підконтрольної Україні території, минули не менше 15 російських блокпостів.

Епізод театралізованого дійства “Монологи рідного дому”. Фото Наталії Паляниці

“Телефони в нас не оглядали, бо на кожному блокпосту, щойно росіяни відкривали двері, я кричала, що в нас у машині маленькі діти, й вони захворіють від холоду. Ми всі вважали, що нас врятував сам Бог. Про те, як машина вивозила нас із пекла війни ми розповіли у Хмельницькому капелану. Він запропонував нам віддати машину на виставку, на якій вона допоможе збирати кошти на підтримку ЗСУ. Ми погодилися. А за тиждень нам зателефонували і запропонували зустрітися в дворі будинку, де ми зараз знімаємо квартиру. Там на нас чекав білий “Фіат Добло”, перев’язаний червоним бантом з купою смаколиків всередині. Ось такий несподіваний подарунок нам зробили”, – згадує Ірина.

У жінки п’ятеро дітей, двоє з яких військові. Один із синів – боєць берегової охорони – з “Азовсталі” потрапив у російський полон і досі перебуває там. А ще – шестеро онуків, двоє з яких народилися вже у Хмельницькому. Тому жінка жартує, що участь у виставі для неї – можливість трохи перезавантажитися. 

“У Хмельницькому я не працюю, бо я постійно повинна підримувати сім’ю: одних онуків забрати з садочку, інших – відправити у школу, потім відвести на гуртки. А тут, у проєкті, спілкування, розвантаження. Бабуся поїхала, всім пока!”, – жартує жінка. 

Ірина зізнається: від зміни місця проживання не відчула стресу, адже виросла в родині військового, а тому звикла постійно переїжджати – наче обнулятися. У Хмельницькому жінка не лише доглядає за онуками, а й постійно донатить для ЗСУ. 

“Ось дивишся TikTok, і сльози навертаються. Просять гроші, просять гроші…Тому коли 50 чи 100 гривень з’являються, я їх переказую для військових”, – каже Ірина. 

Прощавай, Матросе!

Наталія Корінець на репетиції у вишиванці. Вона –  вчений секретар найбільшого степового біосферного заповідника Європи “Асканія Нова”, що на Херсонщині. Там жінка була кураторкою копитних тварин – буйволів, оленів, антилоп, верблюдів. Перед від’їздом з Херсонщини Наталя попрощалася зі своїм улюбленцем – африканським буйволом на прізвисько Матрос. 

“Завжди коли я йшла від нього, він мукав навздогін – так просив, щоб я залишилася.  Перед евакуацією я також з ним попрощалася. Але не знала, коли повернуся в Асканію і чи взагалі повернуся…”, – згадує Наталія. 

Виїхати Наталія вирішила після того, як у лютому 2023 року побувала на допиті у російської поліції. Вважає, на неї поскаржився хтось з місцевих, адже вона ніколи не приховувала свою проукраїнську позицію, спілкувалася українською і часто, навіть у будні, носила вишиванку. Російські силовики влаштували в будинку Наталі обшук: забрали ноутбук, планшет, флешки й телефон. 

“Потім був допит, схиляння до співпраці, питання “Ви за Україну ілі за росію?”. Я відповіла, що сама за себе. Розуміла, що під час таких допитів головне – не бути агресивною. Мене відпустили… Декілька наших працівників перейшли на сторону окупантів. Хтось залишився працювати там, аби не залишати тварин, які потребують постійного догляду”, – каже Наталія.

Епізод театралізованого дійства “Монологи рідного дому”. Фото авторки

На Хмельниччину, де живуть її батьки та брат, жінка діставалася декілька днів через Прибалтику. Саме у Хмельницькому вона вперше почула звук сирен повітряної тривоги та гул генераторів. Тут Наталя вирішила займатися волонтерством. Вже рік плете сітки для бійців у громадській організації “Захист” та продовжує займатися науковою діяльністю. 

“Я працюю дистанційно, контактую з різними міністерствами: екології, культури, аграрної політики.  Їздила в Німеччину. Робила доповідь в рамках проєкту “Біосферні заповідники в умовах війни”. Якось контактувала з колегами, які залишилися у заповіднику і дізналась сумну новину, що через некомпетентність нового персоналу уся група африканських буйволів загинула, залишився лише Матрос… Мій дім, як і заповідник “Асканія Нова”, поки що існують. Але я до них ставлюсь, як до втраченого…”, – зауважує жінка. 

Доброго дня, пред’явіть документи!

Юлія Лутчин з міста Пологи Запорізької області. Відколи у Хмельницькому, жінка знайшла роботу за спеціальністю – бухгалтеркою та у вільний час відвідує заняття із зумби. Згадує, що у 2022 році до останнього вважала: їхнє маленьке містечко нецікаве росіянам. Проте 2 березня Юлія зрозуміла, наскільки помилялася. 

“Ми тоді ще ходили на роботу. Спочатку було тихо, а потім о 12 дня раптом  почалися потужні вибухи. Залітає до нас голова сільради і каже: “Дівчата тікайте!”. Бомбосховищ у нас немає, і ми розбіглися хто куди. Я – додому. Зникло світло. Зв’язку не було. Ми нікуди не виходили, їли ті запаси, які були вдома. А 5 березня вулицями пішли російські БТР з літерою “Z”. І ми зрозуміли, що вони зайшли до нас”, – розповідає Юлія.

Епізод театралізованого дійства “Монологи рідного дому”. Фото Наталії Паляниці

Юлія з чоловіком та двома дітьми вирішили евакуюватися на власному авто 21 березня після прильоту у сусідній будинок. Із собою захопили й кішку. А от батьки Юлії залишилися – вірили, що росіян незабаром виженуть. Перед поїздкою чоловік вирішив захопити багато цигарок. Потім саме вони допомагали задобрювати росіян на блокпостах. На останньому, дев’ятому, сім’я Юлії дізналася, що далі буде сильно замінована територія.  

“Я запитала в чоловіка: “Що то кругле лежить?”. Він сказав, що міни. Ми розгубились. Але, до нас під’їхала чорна машина і водій з неї повідомив: “Я вивожу людей вже не вперше. Їдьте за мною. Але, коли я петляю, робіть так само”.  Ми поїхали… Це було якесь жахіття: багато мін, розірваних машин. Наша кішка кричала всю дорогу. Аж ось блокпост, і нам говорять такою щирою українською мовою: “Доброго дня, пред’явіть документи. Ви звідки їдете?”. Здається, тільки тоді я прийшла до тями”, – каже жінка.  

Із Запоріжжя Юлія з доньками, невісткою та племінниками спочатку поїхали до  польського Гданська. Її ж чоловік з кицькою попрямував до Хмельницького. У Польщі ми жили у холодних дерев’яних будиночках, працювали прибиральницями під’їздів. Пробули там до літа, повернулися в Україну й стали жити у Хмельницькому. Про рідну домівку Юлія знає від батьків.  

“Тато з мамою розповіли, що наш будинок стоїть посічений кулями, зруйнована цегляна кладка. У вцілілі будинки заселились окупанти. Школи розбиті. Садочок, де я працювала, прошитий кулями наскрізь. Заводи, локомотивне депо – все розграбовано, розбомблено. Росіяни вивезли все! Територія замінована. Серце крається. Дуже сумую за батьками. Додому хочеться, страшне!” – зітхає Юлія. 

Мрія про піаніно в саду

Наталія Тищук – із Соледара на Донеччині. Там вона працювала вчителькою української мови. Окрім того, жінка – менеджерка проєктів платформи культурних ініціатив “Ізоляція”. Наталія досліджувала своє родове дерево аж до 10 коліна і знає, що всі її пращури з Донеччини співали й розмовляли українською. 

Згадує, вибухи у Соледарі почалися ще 16 лютого. Проте жінка сподівалася, що до широкомасштабної війни не дійде. Хоча тривожну валізу таки підготувала. Були в ній й аптечки з турнікетами – надавати домедичну допомогу Наталю навчив чоловік-військовий.   

Епізод театралізованого дійства “Монологи рідного дому”. Фото Наталії Паляниці

24 лютого, у свій день народження, Наталія з дітьми прокинулися від звуків вибухів. Про широкомасштабне вторгнення росіян дізналися з телевізора та телеграм-каналів. За два дні разом з родинами військових на авто виїхали у Дніпро. Звідти дивом вдалося потрапити у переповнений вщент евакуаційний потяг до Коломиї на Івано-Франківщині. Чоловік же на той час залишився на Донеччині. 

“Лише, коли поїзд зрушив, усі видихнули. У вагоні настала мертва тиша. Їхати також було небезпечно. Ми бачили, як над потягом кружляли літаки, були спалахи. У ці моменти ми накривали дітей ковдрами, щоб хоч якось захистити. Пам’ятаю, потяг зупинився в Білій Церкві, натовпи людей просилися у вагон. Але його не відкрили, бо вже не було місця”, – згадує жінка. 

В Коломиї Наталія з донькою та сином прожила півтора року. Там діти, за словами жінки, підтягнули свою розмовну українську та закохалися в неї ще більше. Донька, яка займається грі на фортепіано, розучила “Щедрика” й дуже пишається цим. Після того, як чоловіка перевели служити на Хмельниччину, родина переїхала ближче до нього і від серпня 2023 року живе у Хмельницькому. Соледар же тим часом вже рік під окупацією, а будинок Наталі спалений окупантами. Проте жінка все одно мріє про повернення туди і про те, що після цього неодмінно відвідає хату у селі Різниківка Бахмутського району. 

“Там мій родинний дім, а біля нього сад. Його садили разом чотири покоління: бабуся з дідусем, мама, я, діти. Я мрію про те, що коли ми повернемося туди, відбудуємося, поставимо піаніно в саду і, під акомпанемент доньки, усією родиною заспіваємо “Ніч яка місячна”… ”, – мріє Наталія. 

Об’єднати всіх! 

Працювати не з професійними акторами, а з безпосередніми учасниками трагічних подій – свідомий вибір режисера-постановника. За словами Володимира Павловського, ці люди нічого не грають.

“Вони все прожили самі, а тому дуже органічні, бо йдуть лінією думок, а не слова. Професійні актори не змогли би так втілити”, – переконаний режисер.  

Епізод театралізованого дійства “Монологи рідного дому”. Фото авторки

У виставі присутні алегоричні образи: України, яка потерпає від російської навали, образ зло ж уособлює персонаж “орк”, накритий сіткою та знеособлений. Його грає актор молодіжного аматорського театру “Безмеж” Микита. 

“Орк – проходить через усі виставу лейтмотивом. Це алегоричний образ зла, адже така стилістика дійства. У виставі також застосована дійова сценографія – стільці та умовний дім, який спочатку руйнує орк, а потім відбудовують переселенці. Основна ідея вистави – закликати  всіх українців до об’єднання. Це дійство не просто про те, що ми когось жаліємо. А про те, що ми разом!” – переконаний режисер. 

У театралізованому дійстві також беруть участь хмельницькі музиканти й вокалісти. Зокрема, фронтменти гуртів “Чумацький шлях”  та “Моторрола” Сергій Строян та Сергій Присяжний, вокалісти академічного муніципального естрадно-духового оркестру. Прем’єра вистави – 20 лютого, о 16 годині в обласному музично драматичному театрі ім. Михайла Старицького. Вхід – вільний. 

Підготувала Світлана Русіна

       

Якщо Вам відомі факти корупції, повідомте нас

Повідомити про корупцію