AL JAZEERA у матеріалі «They miscalculated’: Ukraine turns the tables on Russia’s Black Sea Fleet» розповідає про те, що через майже 600 днів українсько-російської війни чорноморський флот змушений ховати свої кораблі після успішних атак українських захисників. Також видання розповідає про історію цього флоту, який на початку 90-тих років був українським.

Абсолютний контроль над територіальними водами України

Київ, Україна – “рускій воєнний корабль, йди на х***!” – фраза, яка датується першими днями російсько-української війни, породила незліченну кількість мемів та наклейок на бампер.

Саме так українські військовослужбовці, дислоковані на острові Зміїний у Чорному морі, відповіли на заклик російського військового корабля здатися.

Але на початку 2022 року російський чорноморський флот, що базується в анексованому Криму, здається, отримав абсолютний контроль над територіальними водами України в Чорному морі та меншому, мілководному – Азовському морі.

Його більші кораблі обстрілювали головний морський порт України, Одесу, та інші південні міста ракетами та безпілотниками, вбиваючи мирних жителів і руйнуючи житлові будинки, військові об’єкти та портову інфраструктуру.

Менші кораблі російського флоту зупиняли та офіційно оглядали торгові судна, що перевозили зерно й соняшникову олію, ключові продукти українського експорту.

російський флот почувався вільно у всій північній частині Чорного моря – але після майже 600 днів війни ситуація змінилася.

“Вони прорахувалися“, – сказав в інтерв’ю Al Jazeera генерал-лейтенант Ігор Романенко, колишній заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України. “Ми не дамо їм перепочинку і самі не будемо відпочивати, поки повністю не деокупуємо наші землі“.

Втеча з Севастополя

Супутникові знімки показують, що щонайменше десяток російських кораблів, включаючи фрегати з керованими ракетами, десантними кораблями та підводними човнами, були з поспіхом передислоковані зі своєї головної бази в Севастополі.

Більшість з них були переміщені до російського порту Новоросійськ, розташованого більш ніж за 300 км (186 миль) на схід від Севастополя, або на інші, менші бази чи бухти у східному Криму, чи вздовж узбережжя чорноморського узбережжя росії.

Міністр оборони Великобританії Джеймс Хіппі порівняв “функціональну поразку Чорноморського флоту” зі звільненням Харківської області рік тому. 

“Флот був змушений розосередитися в порти, звідки він не може впливати на Україну“, – заявив він.

Передислокація відбулась після серії зухвалих українських атак із застосуванням крилатих ракет західного виробництва, повітряних та морських безпілотників вітчизняного виробництва, які знищили флагмани, менші катери й навіть пришвартований підводний човен.

Вони також знищили дві сучасні системи протиповітряної оборони С-400, утворивши значні “дірки” в небі над Кримом.

І, найголовніше, вони пошкодили велику корабельню із сухим доком, необхідним для ремонту російських кораблів десятилітньої давності.

“Критичним для росії було не пошкодження суден, а пошкодження суднобудівного заводу, – сказав київський аналітик Ігор Тишкевич в інтерв’ю Al Jazeera. – Це причина того, що значна частина кораблів чорноморського флоту була передислокована до Новоросійська“.

22 вересня Київ обстріляв і частково зруйнував штаб флоту в білосніжній сталінській будівлі в Севастополі.

Повернення північно-західної частини Чорного моря

За словами аналітиків, атаки різко зменшили можливості росії висадити війська біля Одеси та підтримати окупаційні війська в південній частині Херсонської області.

“Дії України повернули контроль над західними територіальними водами України з боку росії та завадили чорноморському флоту загрожувати Одесі десантним штурмом або вести тактичний вогонь і надавати матеріально-технічну підтримку російським силам у Херсоні“, – сказав генерал-майор армії США у відставці Гордон Скіп Девіс-молодший в інтерв’ю Al Jazeera. 

Успіх здається ще більш приголомшливим, враховуючи, що мізерний військово-морський флот України втратив більшість своїх кораблів ще під час анексії Криму у 2014 році й складається з двох десятків застарілих суден, що можуть поміститися в крихітній бухті.

Можливість майбутніх атак морських безпілотників стримувала російські кораблі, які перевіряли судна з українським зерном.

російські кораблі “можуть захистити себе з відносним ефектом лише за наявності групи суден“, тоді як перевірки мають логістичний сенс лише тоді, коли вони здійснюються окремими суднами, вважає аналітик Тишкевич.

Проте сьогодні українські та міжнародні судноплавні компанії надають перевагу меншим суднам, які можуть рухатися вздовж узбережжя Чорного моря в напрямку румунських портів на Дунаї, що є воротами до Східної та Центральної Європи.

Але “Дунайські порти не глибокі, судно типу Panamax [тоннажністю понад 50 тисяч тонн] в них не зайде, а вантаж потрібно перевантажувати або в морі, або в інших портах“, – сказав київський аналітик Олексій Кущ в інтерв’ю Al Jazeera. 

Тому загальна пропускна спроможність Одеського порту впала вдесятеро і щомісяця з нього виходить лише близько 20 суден, що перевозять близько 100 тисяч тонн пшениці, сказав він.

Флот, який міг би бути українським 

Іронія полягає в тому, що весь Чорноморський флот міг би бути українським, якби не пацифізм його перших лідерів – і жахлива економічна ситуація в Україні в 1990-х роках.

Заснований у Севастополі в 1783 році, флот перемагав у морських битвах з Османською Туреччиною, воював з нацистськими німцями й часто протистояв НАТО в Середземному морі.

Україна проголосила незалежність 24 серпня 1991 року, а вже через кілька днів москва призначила адмірала Ігоря Касатонова головою гігантського флоту, який налічував близько 100 тисяч військовослужбовців і 60 тисяч допоміжного персоналу, що обслуговували 833 військових кораблів і сотні літаків. 

Вона мала бази на території нинішньої росії, Молдови та Грузії, а також їй підпорядковувалися радянські військово-морські форпости в Сирії та Лівії.

Касатонов прибув до Києва на початку 1992 року, щоб зустрітися з першим пострадянським президентом України Леонідом Кравчуком і присягнути на вірність Києву, розповів свідок. 

Але зустріч пройшла не дуже добре, і він вибіг з неї “абсолютно божевільним“, розповів фотограф Єфрем Лукацький в інтерв’ю Al Jazeera.”Він почав викладати мені все, що знав, і сказав, що [Кравчуку], як виявляється, флот не потрібен“, – сказав він.

На той час це рішення здавалося логічним, оскільки Україна просто не могла собі дозволити утримувати флот і Касатонов присягнув на вірність росії 4 січня 1992 року.

москва і Київ вирішили управляти флотом спільно, оскільки кораблі, що простоювали, іржавіли й часто продавалися на брухт.

Ходили чутки, що навіть колумбійські наркокартелі могли купити невеликий підводний човен для контрабанди кокаїну.

Лише в 1997 році москва і Київ розділили флот – дуже нерівномірно.

Київ отримав 30 бойових кораблів і катерів, один підводний човен, 34 допоміжні кораблі та 90 літаків.

москва отримала 338 військових кораблів, 106 літаків і гелікоптерів й погодилася орендувати кілька баз у Севастополі та навколо нього, а також кілька інших місць у Криму.

Оренда коштувала росії майже 100 мільйонів доларів на рік, а флот залишався найбільшим роботодавцем у Севастополі.

Після сталінської депортації 1944 року кількох кримських громад – татар, греків, вірмен і болгар – москва переселила на півострів сотні тисяч етнічних росіян.

Вони здебільшого залишалися лояльними до москви й вперто чинили опір спробам Києва просувати українську мову як мову управління та освіти.

Політично вони були близькі до російських регіонів “червоного поясу”, які підтримували комуністів.

“Український Крим ментально був його невід’ємною частиною”, – сказав в інтерв’ю Al Jazeera Сергій Бізійкін, російський опозиційний активіст-утікач, який відвідував Крим на початку 2000-х років.

Підконтрольні Кремлю засоби масової інформації, широко доступні в Криму, трансформували прокомуністичні симпатії його мешканців у лояльність до росії загалом, оскільки Київ, що перебував у скрутному фінансовому становищі, не інвестував у занепадаючу інфраструктуру півострова.

“Вони ігнорують нас, вони сприймають нас як місце для дешевих відпусток“, – сказала репортеру Валентина Мініна, промосковська протестувальниця у Севастополі з російським прапором, за кілька днів до “референдуму” 16 березня 2014 року, який проголосив анексію Криму. “Ми хочемо бути з росією, тому що вона нас поважає, вона виправить тут все“.

Підготували Альона Береза, Валентина Повзун