Українські солдати біля Бахмута, майже оточені, відтісняють росіян назад

Carlotta Gall у своєму матеріалі для The New York Times у матеріалі «Ukrainian Soldiers, Nearly Encircled, Push Russians Back»  розповідає про найважчі періоди бойових дій у районі Бахмуту. Авторка розповідає і про майже оточення українських захисників в цьому районі, про підкріплення українських підрозділів, що дозволило відтісняти російські війська назад та вбивати десятки тисяч вагнерівців.

Часів Яр та українські захисники

Вишикувавшись в темряві в цивільних автомобілях з вимкненими фарами, рота солдатів мовчки чекала на узбіччі дороги. Трохи далі була припаркована друга рота, випадкове світло всередині машини висвітлило обличчя солдата. Ще далі на місце висувалася третя рота.

Після кількох місяців епічної боротьби битва за українське місто Бахмут, здавалося, в останні дні досягла кульмінації, російські війська були близькі до оточення міста, а деякі українські підрозділи відступили.

Потім, рано вранці українські штурмові бригади перейшли в атаку. У позаминулі вихідні сотні військовослужбовців приєдналися до контрнаступу, атакуючи з землі й обстрілюючи російські позиції артилерією з навколишніх пагорбів.

Українські командири визнали, що їхні сили в Бахмуті ще стикалися з ризиком оточення, але бойові дії в позаминулі вихідні показали, що збройні сили, які здивували світ своєю завзятістю, ще не були готові здатися у Бахмуті. 

Наступ у Бахмуті

Ще до того, як Україна активізувала свій наступ на росіян у Бахмуті у вихідні, її сили рушили для того, щоб відкинути російські війська з останньої головної магістралі, що вела в місто. Це зберегло як лінію постачання, яка допомагала українським солдатам стримувати російський наступ протягом декількох місяців, так і маршрут відходу для них, якщо вони все ж таки вирішать відступити.

“Я впевнений, що Бахмут втримається, – сказав полковник Євген Межевікін, командир об’єднаної тактичної групи, що воює в Бахмуті. – У нас достатньо сил, щоб відвести ворога від цього міста, але це залежить від завдань, що стоять перед командуванням, будь-то утримання міста або завдання ворогові максимальних втрат“.

Водночас солдати висловлювали втому, але, схоже на те, що не готові були здатися.

Сам Бахмут, місто з довоєнним населенням в 70 тисяч жителів, має невелику стратегічну цінність. Це був просто наступний на лінії вогню російський наступ по захопленню східної провінції Донеччини. Але битва за місто стала визначальним моментом війни як для російської, так і для української армій. Це більше не битва за Бахмут: це марафонське змагання, щоб побачити, яка ж армія зможе розбити іншу.

росія кинула десятки тисяч нещодавно мобілізованих військовослужбовців у масштабний наземний наступ, щоб взяти місто однією лише силою вогню і живої сили. Україна використовувала всі тактики, засвоєні за рік війни, щоб утримати позиції й завдати загарбнику максимальні втрати, часто борючись від хати до хати у кварталах зруйнованих будинків і низькорослих дерев.

В останні тижні українські війська неухильно здають позиції, поступаючись віддаленими селами й передмістями. А пізня зима цього року була особливо суворою. За словами солдатів, тижні низьких температур і тепер настання сезону сльоти підірвали їхні сили.

“Туман постійний – щоночі ми майже нічого не бачимо“, – сказав командир підрозділу бойових безпілотників, прикріпленого до 59-тої бригади, який відомий під кодовим ім’ям Мадяр, у відеозверненні з фронту.

“Температура тримається вище нуля третій день, – додав він. – Все розтануло. Бруд по коліно. Дощ йде 10 разів на день. Ускладнює виконання тактичних завдань.”

Наприкінці позаминулого тижня Мадяр заявив, що його підрозділ відходить. Інші підрозділи теж. Залишається неясним, чи були ці переміщення частиною ротації або контрольованого виведення військ.

Безжальний напад

В одному з прилеглих міст, Часовому Яру, жахлива міць російського наступу є очевидною. Магазини та будинки забиті дошками, а вулиці безлюдні, за винятком кількох цивільних осіб із пластиковими пакетами для покупок. Оглушливі вибухи лунали майже постійно, коли українська артилерія обстрілювала російські позиції в Бахмуті та його околицях, а російські гармати відкривали вогонь у відповідь.

Одна жінка, Лєна, повертаючись додому зі своїми покупками в суботу вдень, проігнорувала вибухи й ледь дивилась на нерозірвані ракети, що стирчали з асфальту.

“Моя дочка поїхала, але я залишилася, – сказала вона. – Це дім“.

Інші вибираються.

Одного разу рано вранці минулого тижня рятувальники з благодійної організації Save Ukraine примчали, щоб евакуювати кількох останніх жителів з особливо вразливого району поруч з каналом. Вони витягли одну подружню пару Віктора, 73 роки, і Людмилу, 67 років, які втекли зі свого будинку після того, як в будинок сусіда потрапив снаряд. Друга пара відмовилася їхати. За словами чоловіка, його дружина страждала від болю в животі.

Підрозділи української армії розосереджені хвилястими пагорбами, які простягаються на багато миль навколо Часового Яру і Бахмута. Гармати та танки розміщені вздовж лінії дерев, а солдати розкидані по приватних будинках, їхні транспортні засоби приховані маскувальними сітками або за будівлями.

Над головою час від часу пролітають українські реактивні літаки, часто прямуючи вранці на вильоти до самої лінії фронту. Це переважно артилерійська війна.

“Ми відбиваємо від 15 до 20 атак на день“, – сказав 26-річний Владислав, командир самохідної артилерійської батареї, розташованої в чотирьох-п’яти милях від околиць Бахмута. “Сьогодні все йде більш-менш нормально“,  – привітно сказав він.

Темп артилерійського вогню був екстраординарним.

“В середньому ми випускаємо від 80 до 120 снарядів на день, – сказав Владислав. – За півтора місяця ми випустили понад 5 тисяч снарядів“.

Однак артилерійські боєприпаси закінчуються – ця проблема, за словами старших командирів, допомагає пояснити постійну втрату позицій.

“Існує недостача, – сказав полковник Межевікін. – Я б хотів, щоб більше людей, більше техніки, більше боєприпасів знищували ворога на підступах і його резерви, щоб у наших людей було менше втрат і не було таких інтенсивних боїв“.

Підрозділам довелося навчитися дбайливо поводитися зі своїми боєприпасами, сказав майор Олександр Панцирний, командир штурмового батальйону “Айдар”, відомого бойового підрозділу.

“Це постійне планування, розрахунок витрат боєприпасів“.

“Гідний противник”

Через ці обмеження українські бойові підрозділи з усіх сил намагаються зупинити просування “групи вагнера”, приватної військової компанії, яка очолює російський наступ з метою захоплення Бахмута.

“вагнер” поповнив свою чисельність тисячами засуджених, але його основні професіонали виявилися лише здібними бійцями. Про це заявили кілька українських командирів, які билися з ними.

“Ми зрозуміли, що вони були гідним противником, – сказав майор Панцирний. – Вони мають досить хороший бойовий досвід; вони мають мотивований персонал“.

Його батальйон був направлений на штурм позицій вагнера в селі Кодема, на південь від Бахмута.

“Ворог посилав в атаку по 20 хлопців шість-сім разів на день, – сказав Олександр, командир роти, який брав участь у штурмі. Він не назвав свого прізвища відповідно до військового протоколу. – Уявіть: приходять двадцять хлопців, ми їх вбиваємо. Через п’ять хвилин прийдуть ще 20 хлопців, ми вб’ємо їх. Через годину ще 20. Вони не турбуються про людей”.

Потім, через три тижні, росіяни застали зненацька батальйони фланговим рухом, прорвавшись через слабший підрозділ збоку. Батальйон “Айдар” був змушений відступити.

Командир іншого батальйону” Дніпро-1″, який провів місяці в боях з підрозділами “вагнера”, сказавши, що вважає їх більш спритними й заповзятливими, ніж інші підрозділи російської армії.

Командир, який використовує кодове ім’я Дюк, сказав, що “вагнер” використовував непідготовлених полонених на першій лінії атаки, а потім, через одну або дві години, коли українські війська втомилися, посилала у бій спецзагони, атакуючи з флангів.

“Це була дуже хороша тактика“, – сказав Дюк.

Ящик для вбивств

Водночас Україна змогла використати Бахмут як плацдарм для знищення величезної кількості нещодавно мобілізованих російських солдатів, які були введені на поле бою наприкінці минулого року, сказав він. Кажуть, що навіть сили “вагнера” були виснажені з літа.

“Ми зламали їм хребет; ми вбили весь їхній військовий персонал“, – сказав майор Панцирний.

Він сказав, що, схоже, залишилося лише кілька професійних солдатів, які б могли очолити тисячі в’язнів, що їх завербували для поповнення лав, і що втрати показали: “Вони пробують щось, але результати вже не однакові“.

російські війська, проте, просувалися вперед, завдяки своїй більшій чисельності, підкріпленої десятками тисяч ненавчених новобранців і виключно грубою силою. За словами одного підрозділу солдат, вони іноді руйнують цілі житлові квартали, щоб перемогти одного снайпера.

Але російські втрати, особливо серед вагнера, були величезними, а більш впевнені в собі українські командири наполягають на тому, що росіянам залишилося трохи битися. “росія атакує на останньому подиху“, – сказав Олександр, командир роти.

Втрати серед українців також були безжальними й в деяких місцях на лінії фронту навіть відчувається нестача добровольців, зазначає Дюк. У листопаді йому було віддано терміновий наказ “зібрати всіх людей нашого підрозділу, кухарів, водіїв, пресофіцер, фотографа, весь персонал, взяти гвинтівки й відправитися в район Бахмута“.

За його словами, до кінця лютого вони були замінені, а 50 відсотків чоловіків були поранені, деякі з них були пригнічені й апатичні.

Дані про втрати серед українських військовослужбовців не є загальнодоступними, але є ознаки дедалі більшої напруги через втрати й виснаження серед багатьох підрозділів.

“Ми втомилися, – вигукнув армійський механік Ярослав, виходячи одного вечора з бару в маленькому містечку поминулого тижня. – Вам потрібно знати правду. Вони вбивають нас“.

Підготували Альона Береза, Валентина Повзун

Читайте також

Чому росія і Україна воюють через Бахмут

Що Україна означає для світу?