У матеріалі «Ukrainian Engineers, Historians and Housewives Are Keeping Putin on His Toes», що вийшов на сторінках The New York Times, Anna Husarska розповідає про те, що не лише українські воїни дають відсіч агресору, а й у тилу українці перелаштували своє життя та підприємницьку діяльність, щоб допомагати армії зупиняти ворога.
Проблеми турнікетів
З турнікетами неможливо економити. Ці рятувальні засоби, які використовують для зупинки кровотечі з пораненої кінцівки та запобігання смерті від втрати крові, повинні бути надійними на 100 відсотків: міцна широка стрічка на липучці, досить довга, щоб її можна було надіти на стегно і жорстке руків’я, щоб туго натягнути її, з механізмом, що надійно фіксує. Хороший джгут коштує від 20 до 30 доларів, а найкращі виготовляються в США. Як і в багатьох інших товарах, китайські продавці продають різноманітні підробки – щось таке просте, як мотузка на вудці. Це навіть гірше, ніж марне застосування, адже підробки стають перешкодою, коли вони ламаються в тремтячих, слизьких руках людини, яка стікає кров’ю.
Про турнікети, ймовірно, мало говорять на зустрічах високого рівня, де військові чиновники й політики обговорюють постачання HIMARS, Bradleys і PATRIOTS, але характер бойових дій в Україні робить турнікети абсолютно необхідними: ця війна ведеться на відстані запуску ракет, випущених з землі, моря або повітря, і бомб скинутих з літаків або безпілотних літальних апаратів. Поранення від шрапнелі або осколків стають все більш частими, ніж прямі кульові влучання.
У перші дні російського вторгнення в Україну було важко дістати джгути. Українським військам, які захищали свою країну, часто доводилося обходитися чорними внутрішніми трубками велосипедних шин або подібними пристроями. Зараз у більшості є імпортний високоякісний “джгут для бойового застосування”, або C.A.T. Однак для багатьох інших предметів, необхідних для оборони своєї країни, українці знайшли місцеві рішення. Багато в чому це сталося завдяки армії цивільних осіб, які називають себе “волонтери” – добровольці. Ці люди можуть бути або не бути частиною будь-якої місцевої неурядової організації, але вони знають, що їхня країна потребує їх і вони відповіли на цей заклик.
Українці – це патріоти, які стали сюрпризом для путіна
Варварською особливістю цієї війни є те, що росія нападає на цивільні будівлі, такі як лікарні, школи, дитячі садки, театри та культурні центри. Останнім часом російський наступ зосередився на енергосистемі України та решті інфраструктури країни. Тому цілком природно, що цивільні особи так широко беруть участь у захисті своєї Батьківщини. Ці патріоти – життєво важлива підтримка самовідданої й мужньої армії – стали найбільшим сюрпризом для володимира путіна, який думав, що його захоплення влади буде легким або ж навіть вітатиметься. Вони дратують його так само сильно, як ракетні комплекси PATRIOT, які США відправлять в Україну. І патріоти, і непатріоти захищатимуть Україну, хоча президент росії каже, що і ті, і інші становлять загрозу для його країни. Однак президент росії говорить багато речей.
Їжаки із залізничних колій
На самому початку конфлікту волонтери зосередилися на тому, щоб зупинити наступ росії й захистити українські міста. Це сталося в Одесі й по всій країні: залізничні колії були розрізані на шматки й зварені разом, щоб зробити протитанкові загородження, відомі як їжаки. Цілі райони міст були покриті ними; зараз вони менш поширені й часто пофарбовані в синій і жовтий кольори на честь українського прапора.
Коктейлі Молотова
У перший тиждень після вторгнення мирні жителі готувалися до безпосереднього зіткнення з нападниками, а серед українців усіх верств суспільства було шалене виробництво коктейлів Молотова. Однак ця саморобна запальна зброя не принесла великої користі у війні: російські агресори рідко опиняються досить близько, щоб вразити їх коктейлем Молотова.
Добровольці вчилися на ходу, методом спроб і помилок. Візьмемо бронежилети: українські солдати зараз носять бронежилети, але так було не завжди. Незабаром після вторгнення бізнес-спільнота Одеси почала купувати куленепробивні жилети в Інтернеті, переважно з Туреччини та Китаю, але – не маючи попереднього досвіду сухопутної війни – ці спеціальні армійські постачальники обрали більш доступний тип жилета, що захищає від рушниць, але не від важкої зброї. Такі зазвичай носять поліціянти.
Emile Ducke for The New York Times
Бронежилети “Зроблено в Україні”
У ніч перед повномасштабним вторгненням росії 24 лютого Микола Вікнянський, виробник меблів з Одеси, скликав збори місцевих бізнесменів, щоб заручитися їхньою цивільною підтримкою для військових зусиль. У результаті оператор морської логістики, на ім’я Олександр Яковенко об’єднав зусилля з кількома іншими – банківським менеджером, підрядником металургійної компанії “Азовсталь”, власником мережі ресторанів – і незабаром з’явилися бронежилети “Зроблено в Україні”.
Ще в лютому куленепробивні жилети все ще виготовлялися з того, що було під рукою. Олександр Бабич, історик, який до війни працював екскурсоводом, отримував чоловічі парадні куртки без рукавів, оснащені обрізками лемешів, в надії, що вони будуть діяти як балістичні пластини. Спочатку деякі з цих саморобних бронежилетів мали відкриті металеві пластини, і не було нічого, щоб поглинало удар; кілька солдатів, які їх носили, були поранені. Рішення було знайдено швидко – розрізані на шматки трансмісійні ремені для зернонавантажувачів в Одеському порту виявилися якраз відповідним гумовим амортизатором. Металева пластина і гумовий демпфер були скріплені клейкою стрічкою. Однак ансамбль виглядав напрочуд охайно.
Зараз бронежилети виробляються на місцевому рівні, а жилети з пластинами – як спереду, так і ззаду – зшиті негорючою тканиною кольору хакі, камуфляжу або “піксельного малюнка”. Ці жилети покриті кишенями й підсумками для турнікетів і всього іншого, що потрібно носити солдату. Швейна робота могла б бути охайнішою, але багато жінок, які мали найбільший досвід поводження з голкою і ниткою, покинули Україну зі своїми дітьми на початку війни, тому в майстернях не вистачає спритного персоналу.
Перископ та переносні печі
Іншим важливим предметом військового спорядження, який був переданий волонтеру на аутсорсинг, був перископ, який солдати використовують для спостереження за полем з окопів і під прикриттям. Перші були зроблені на 3D-принтерах. Однак це був дорогий і повільний процес, кожен день виготовлялося всього п’ять екземплярів. Незабаром була знайдена низькотехнологічна заміна – береться водопровідна труба і встановлюється два дзеркала на кожному її кінці, розташовані паралельно один одному під кутом 45 градусів, і вуаля.
Ігор Яковенко, інженер, який виготовив 3 000 перископів, придумав ще одне обладнання для розв’язання іншої проблеми, з якою зіткнулися українські солдати, – холод. Наступ російських військ почався в один з найхолодніших днів зими, тому терміново потрібна була система обігріву військ на місцях. Пан Яковенко почав випуск переносних печей, виготовлених шляхом зварювання двох порожніх газових балонів із задньої частини холодильників (вони, як не дивно, завжди бувають пастельних кольорів – ніжно-блакитного, світло-зеленого, рожевого або помаранчевого), оснащених металевою трубою і дверцятами на петлях для закладки дров. Минулої зими ці хитромудрі пристосування, широко відомі як “буржуйки (“буржуї”, через їх пузатий вигляд), використовувалися солдатами в польових умовах. Водночас з жовтня, коли російські атаки на енергосистему стали більш частими, вся Україна почала жити “в польових умовах”.
Маскувальні сітки
Упродовж тривалих годин, проведених в бомбосховищах, жінки плетуть маскувальні сітки, прив’язуючи разом обрізки тканини. Вони використовуються які укриття для танків та інших транспортних засобів і самих солдат. Українська версія маскувальних костюмів ghillie-камуфляжу (кікімора – прим.автора) на все тіло, що призначене для того, щоб солдати зливалися з кущами, деревами й купами трави навколо них – дивовижно вишукана. Однак їх в основному носять снайпери, тому вони не часто використовуються.
Українські війська виглядають як різнобарвна група через різноманітність джерел їх уніформи; місцеві волонтерські групи, які збирають гроші на придбання спорядження, купують будь-яку форму, яку тільки можуть – використовується щонайменше дюжина іноземних моделей, – за умови, що кольори не дуже схожі на ті, що використовуються росіянами. Щоб уникнути плутанини, українські солдати прикріплюють велику смужку яскравої клейкої стрічки до своїх шоломів, використовують її як нарукавну пов’язку або прикріплюють до своїх бронежилетів. Колір змінюється за наказом командирів: спочатку він був зеленим, потім синім, тепер він жовтий.
Комп’ютерна техніка та додатки
Навіть планшети, смартфони та ноутбуки використовувались як частина цивільної оборони з перших днів війни. Кілька додатків надають попередження про повітряні нальоти; повідомлення також з’являється на більшості місцевих Telegram-каналів. Україна як і раніше має достатній доступ в Інтернет завдяки сервісу Starlink, створеному і значною мірою оплаченому SpaceX Ілона Маска. Але після заяви на початку жовтня (у Твіттері, яким він ще не володів), що Крим повинен бути російським і що доля українських регіонів повинна визначатися новими “виборами”, сам Маск є персоною нон грата. Його обличчя було приховано на рекламних щитах по всій Одесі, на яких раніше висловлювали подяку за його підтримку.
Українці, які хочуть виявити ракету, безпілотник, вертоліт або літак і передати їх координати в систему протиповітряної оборони, можуть зробити це за допомогою додатку ePPO, заснованого на тому ж принципі, що і додатки, які повідомляли людей про зараження Covid-19. При виявленні повітряної загрози, скажімо, безпілотника-камікадзе іранського виробництва Shahed-136, прозваного через виробленого ним шуму летючим мопедом, користувач вибирає в додатку тип об’єкта, направляє смартфон в напрямку його руху і натискає кнопку для завантаження його GPS-координат. Українська протиповітряна оборона зіставляє й оновлює дані й може відстежувати ціль, щоб знищити її.
Встановлення додатка дозволене тільки громадянам України, щоб росіяни та інші хулігани не могли зловживати ним. Але росіяни запускають безпілотники в основному вночі, тому корисність використання програми була утруднена. Тоді в одного з його творців виникла ідея освітлити небо потужними вогнями, які зазвичай використовуються на рок-концертах. Двадцять чотири з цих прожекторів використовуються в Одесі, готові до включення, як тільки надійде повідомлення про шум та дзижчання. На початку листопада стався перший випадок: безпілотник був знищений з повітря завдяки інформації, наданій цим цивільним інструментом.
В Україні багато талановитих фахівців в області інформаційних технологій, які працюють над зломом або іншою протидією російським ракетним атакам або кібератакам і цифрова інфраструктура України залишається сильною, попри безперервні кібератаки з боку росії. Багато працівників інформаційних технологій повернулися з роботи за кордоном, коли почалася війна; деякі з тих, хто не міг, – зараз добровільно працюють віддалено. Тим часом на землі агресора російські “айтівці” діляться в мережі інструкціями про те, як уникнути мобілізації й втекти зі своєї країни. Що б не говорила кремлівська пропаганда, це ще один доказ того, що Україна і росія – дві дуже різні нації.
Стійкість українців
У вересні минулого року, коли росіяни все частіше атакували цивільну інфраструктуру, президент України Володимир Зеленський написав у своєму акаунті Telegram про цю різницю між двома націями й підкреслив, що його народ ніколи не повинен здаватися агресору, навіть в обмін на доступ до газу, електрики, води або продовольства. Звертаючись до росіян, він запитав:
“Ви все ще вірите, що ми – один народ? Ви все ще думаєте, що можете налякати, розчавити й змусити нас підкоритися? Ви справді нічого не розумієте? Ви не розумієте, хто ми такі? За що ми виступаємо? Про що ми говоримо? Читайте по моїх губах: без газу або без вас? Без вас. Без світла чи без вас? Без вас. Без води чи без вас? Без вас. Без їжі чи без вас? Без вас”.
Перед обличчям пекла, яке росіяни намагаються їм нав’язати, українці демонструють саме ту стійкість, на яку натякав пан Зеленський у цьому зверненні. Завдяки своїй винахідливості й самовідданості цивільні особи України підтримують своїх одягнених у форму “хлопців та дівчат”, як називає їх пан Зеленський.
До тих пір, поки російські війська залишаються на їх землі, українці будуть чинити опір і боротися за те, щоб повернути кожен дюйм окупованої України. Вони будуть робити це за допомогою сучасної зброї, наданої партнерами НАТО, і всіляких пристосувань місцевого виробництва, тому що, як свідчать початкові рядки українського гімну, “Ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля“. Але це не означає, що турнікети, бронежилети, буржуйки й перископи скоро вийдуть з ужитку.
Підготували Альона Береза, Валентина Повзун
Читайте також
Україна диджиталізувала свої бойові сили на межі можливостей
Озлоблені, зламані, підрихтовані: в українському реабілітаційному центрі для поранених ветеранів
