У країні, що перебуває у стані війни, потреби поранених захисників будуть тільки зростати. Українська влада не оголошує цифри вбитих та поранених бійців. Втім, можна припустити, що кількість тих, хто отримав травми, які змінюють життя, вже давно вимірюється десятками тисяч. І ці ветерани потребують зараз якісної реабілітації, щоб повноцінно повернутись до життя.
У матеріалі «Brutalised, broken, mended: inside Ukraine’s rehabilitation centre for wounded veterans», що вийшов на сторінках The Guardian, автори Emma Graham-Harrison та Artem Mazhulin з Рівного розповідають про реабілітацію українських військових, про диво, яке роблять в одному реабілітаційному центрі та що це диво потрібно масштабувати. Автори також розповідають і про те, чому на восьмому році війни цей центр лише один.
“Маленьке диво”
Десятки тисяч людей були важко поранені в битві з путіним. Для тих, у кого травми хребта, один реабілітаційний центр пропонує “маленьке диво”. Тепер це диво потребує розширення…
Дмитро Половян розсміявся, коли один з його лікарів спробував закинути м’яч, але замість цього послав кілька рикошетів по більярдному столі. Навіть вперше граючи в інвалідному візку, Половян виглядав налаштованим на перемогу.
Коли за вікном потемніли ліси західної України, на коротку мить війна здалася далекою, а пацієнт і медична бригада – просто ще однією групою відпочивальників. Але це був ретельно спланований момент щастя.
На околиці цього тихого містечка Рівненщини десятки чоловіків і жінок, які отримали одні з найважчих травм від цієї війни, платять особисту ціну своїми тілами за конфлікт. Платять важким шляхом до відновлення свого життя.
Реабілітація захисників з травмами хребта
Цей центр – єдиний в Україні, що займається реабілітацією захисників з травмами хребта. Багато хто приїжджає з фізичною травмою, посиленою посттравматичним стресовим розладом, що є наслідком жорстокої окопної війни або перебуванням в російському полоні у випадку військовополонених.
25-річний Половян працював на залізниці до повномасштабного вторгнення москви в лютому 2022 року. Воюючи під Херсоном у липні, його підрозділ потрапив у засідку. Він потрапив у полон до росіян, а після операції в Севастополі провів три місяці на лікарняному ліжку в кримському місті Сімферополь.
“Бувши військовополоненим, ви відчуваєте себе дуже самотніми, – сказав він. – Перший тиждень – найгірший, тому що ви переживаєте, що ваші друзі та родина не знають, що з вами сталося, живі ви чи вмираєте“.
У жовтні він повернувся додому в результаті обміну полоненими, а в кінці грудня, після лікування в декількох різних лікарнях, він потрапив в цей реабілітаційний центр.
Списки поранених швидко зростали
Під час того як російська артилерія обстрілювала українські позиції впродовж 2022 року, списки поранених швидко зростали. У листопаді лікарня в Рівному офіційно подвоїла розмір відділення спинномозкової травми – з 50 до 100 ліжок. На той час у палатах вже перебувало 88 пацієнтів, а 12 розгорнутих нових ліжок майже відразу були заповнені.
Команда іноземних експертів, які допомагають консультувати й навчати український медичний персонал, припускає, що їх кількість потрібно подвоїти, щоб обслуговувати 200 захисників. Канада, населення якої приблизно таке ж, як в Україні, має близько 1 000 ліжок у відділеннях реабілітації хребта і це мирна країна, наголосив Андрій Крассюков, професор фізичної медицини та реабілітації в університеті Британської Колумбії, який працює в центрі.
Учасники кампанії всередині України згодні з цим.
“Цього й приблизно недостатньо – в центрі все ще ціла черга людей, які очікують ліжко-місця“, – сказала Оксана Коляда, полковник у відставці й колишня міністестерка у справах ветеранів, яка є директоркою проєкту для ветеранів в неурядовій організації “Простір можливостей”.
Але те, що цей центр взагалі існує, – то маленьке диво.
В Україні раніше не було таких центрів
Андрій Бадарак, дворазовий золотий призер з плавання на недавніх змаганнях у стилі Warrior Games для поранених захисників, завершує там особисту реабілітацію і готується приєднатися до терапевтичної команди.
Сім років тому, коли куля снайпера потрапила йому в хребет під час бою під Маріуполем у 2016 році, в Україні ще не було реабілітаційних центрів для такого роду травм. Він ходив від лікарні до лікарні, намагаючись стерти свої спогади.
“Перші два роки я пив, – сказав він з жорсткою відвертістю. – Якби тільки це місце існувало б у 2016 році. Потім це була суцільна печаль“.
Він випадково опинився в черговій лікарні для військових, що є частиною системи військово-медичної допомоги. До 2014 року вона в основному обслуговував людей похилого віку, які пережили другу світову війну та радянську окупацію Афганістану.
Потім сили, підтримувані володимиром путіним, спробували відколоти частину східної України й нове покоління поранених захисників потребувало лікування. Керівники лікарень побачили необхідність у чомусь новому.
“Багато хто прибував з травмами хребта. Тому ми вирішили створити центр реабілітації, оскільки в Україні такого не було“, – сказав директор лікарні Андрій Бурачик.
Радянська спадщина щодо сприйняття реабілітації
За словами медичної директорки Оксани Киричук, це було спадщиною ставлення до інвалідів часів радянського союзу, до яких ставилися як до ганьби, яку потрібно було ховати. Це означало, що реабілітації в Україні приділялося мало уваги, навіть незважаючи на те, що на заході розвивалися спеціалізовані медичні практики.
Там був басейн, який можна було використовувати для терапії, але крім цього члени команди повинні були вчитися в процесі. Вони навіть самі виготовили частину початкового обладнання з дерева і воно все ще використовується, оскільки центр намагається наразі лікувати якомога більше ветеранів.
Вони швидко набули експертності, частково завдяки обміну досвідом з міжнародними центрами передового досвіду, включаючи реабілітаційний центр для британських військових у Селлі-Оак, Бірмінгем, і частково через суворий тиск необхідності, з постійним потоком пацієнтів, які проходять крізь ці двері.
Існує також команда психологів та психіатрів, яка є важливою частиною лікування травм, що змінюють життя.
“Яким би сильним ви не були морально до травми, ви ніяк не зможете впоратися з цим без психологічної допомоги“, – сказав Киричук.
Бадарак розповів:
“Я зрозумів, що мені потрібно щось робити зі своїм життям“.
Він знайшов цю ціль в плаванні й жартує, що Киричуку спочатку довелося затягнути його в басейн. Але, опинившись у воді, він знову знайшов здатність вільно рухатися:
“Мені не довелося заново вчитися плавати“.
Тепер Бадарак мотивує нових пацієнтів і, як поранений ветеран, може достукатися до них так, як не можуть навіть кращі лікарі. “Це важливо, тому що вони розуміють вас, як ніхто інший, люди, які пройшли через війну“.
Єдина скарга
Єдина його скарга полягає в тому, що перебування в центрі, як правило, триває лише три-чотири місяці, а має бути довше.
“Тобі потрібен принаймні рік, щоб прийти в себе і прийняти свою нову реальність. Я бачив у США, що у них є центри, де люди проводять щонайменше рік“.
Повномасштабне вторгнення росії у 2022 році ускладнило роботу лікарів. Пацієнти молодші, і вони прибувають у переважній кількості ще більше побиті війною.
“Травми набагато складніші, – сказав Бурачик. – Куля потрапляє в одну частину, але обстріл і шрапнель можуть пошкодити все тіло. Наприклад, перелом хребта також може поєднуватися з пошкодженням легенів, кишківника і втратою кінцівки”.
Плани та бажання
Він хоче продовжувати розширювати та вдосконалювати роботу центру. Це перший в країні спеціалізований центр для інвалідних візків, кожен з яких індивідуально підібраний для пацієнта в залежності від його зросту, ваги, травм і того, наскільки вони активні.
За межами двох основних будівель, повністю відремонтованих і з’єднаних тунелем, яким можна пересуватися на інвалідних візках, розташовані 40 будиночків в лісі. Пацієнти можуть залишитися тут і робити перший крок до незалежного життя, що є їхньою потенційною метою.
Мрія Бурачика – великий реабілітаційний зал, “наповнений сонячним світлом“, де пацієнти могли б працювати разом. Нині невеликі терапевтичні кабінети, розраховані всього на одного або двох пацієнтів, розташовані в декількох переобладнаних палатах. У центру вже є підготовлений сайт. Вони просто шукають фінансування – приблизно 2 мільйони доларів.
У країні, що перебуває у стані війни, потреби поранених захисників будуть тільки зростати. Київ не опублікував останні дані про поранених солдатів, але старший радник Президента України Володимира Зеленського визнав у грудні, що щонайменше 10 тисяч людей було вбито, а це означає, що напевно будуть і десятки тисяч поранених.
“Необхідно провести якісну реабілітацію, оскільки ці чоловіки й жінки – майбутнє нашої країни“, – сказала колишня міністерка у справах ветеранів Коляда.
“Лікарі не знають, що робити після операції – ветеранів просто відправляють додому, – додала вона. – Деякі шукають підтримки та реабілітації, але особливо в сільській місцевості, інші ж просто залишаються вдома і ми їх втрачаємо“.
Підготували Альона Береза, Валентина Повзун
Читайте також
Український удар по Макіївці забрав життя десятків російських військових
«Вибух оглушив мене»: історія інженера-технолога з Сєвєродонецька
