Українська армія повинна позбутися радянської спадщини, вважає військовий експерт

Франц-Стефан Гаді, військовий стратег з Відня для The Economist в матеріалі «Ukraine’s army must shed its Soviet legacy, says a military expert» розповідає про культурну війну в Збройних Силах України на фоні того, що сотні українських солдатів проходять навчання за кордоном. Однак навчання, на жаль, не торкаються вищого керівництва українських оборонців, що звикли до централізованих дій та спускання наказів в радянському стилі. Така ситуація погіршує можливості координації атак, що призводить до значного витрачання боєприпасів та втрат особового складу у війні на виснаження.

Культурна війна у ЗСУ

У Збройних силах України назріває культурна війна. Вона ведеться між низхідним радянським військовим мисленням, з одного боку, і висхідною західною військовою культурою – з іншого. Ця інтелектуальна боротьба заважає Україні адаптуватися і вчитися. Це також завдає шкоди успіхам України у війні проти росії. Це один з моїх головних уроків з недавньої дослідницької поїздки до Києва і на лінію фронту на сході України, яку я провів разом з деякими провідними західними військовими експертами по росії.

Ця культурна війна значною мірою пов’язана з лідерством. Деякі офіцери армії сприйняли західну філософію “командування місією“, яка надає командирам на місці, незалежно від рангу, свободу виконувати свою місію відповідно до власної думки. Цей підхід підкреслює ініціативу “знизу вгору” для використання можливостей на полі бою. Але велика кількість українських офіцерів, в тому числі занадто багато самих високопоставлених, обмежують подібну ініціативу на користь жорстких оперативних наказів, що часто видаються штабами далеко від лінії фронту.

Багато західних спостерігачів за агресивною війною росії в Україні були частково сліпі до цієї внутрішньої напруженості в українській армії. Частково це відбувається через винахідливість українців в адаптації комерційних і передових військових технологій для допомоги відбиття російського вторгнення за останні 13 місяців. Більшість цих адаптацій були зроблені знизу вгору. Одним із прикладів є інтеграція вітчизняних систем управління боєм, таких як Кропива, із супутниковим Інтернетом Starlink та комерційними безпілотниками, щоб допомогти українським артилерійським розрахункам ідентифікувати цілі. Це дозволило створити рудиментарну форму загальновійськової війни, в якій різні види бойових дій, такі як піхота, артилерія та авіація, підтримують один одного.

Ця розповідь про технології та інновації доповнює більшу історію, яку західні експерти розповідають про передбачувану трансформацію української армії від жорстких, ієрархічних сил радянської спадщини до адаптованих та ефективних збройних сил у стилі НАТО. Україна культивує цей наратив за допомогою інформаційних операцій, таких як ретельно відредаговані відеоролики, зроблені для соціальних мереж, на яких показані імпровізовані платформи, такі як квадрокоптери з гранатами, що знищують російські танки.

Повернення до своїх старих і негнучких методів?

Правда полягає в тому, що частина збройних сил України, зокрема сухопутні війська, ризикують повернутися до своїх старих і негнучких методів. Однією з причин є велика кількість жертв, понесених серед навчених НАТО українських солдатів у перші місяці війни, і подальша мобілізація великої кількості відставних українських офіцерів, вихованих на жорсткому радянському військовому мисленні. Але це лише частина пояснення. Насправді радянський вплив завжди був більш поширеним, ніж припускали до того багато спостерігачів. Як сказав мені один офіцер механізованої бригади:

“Недостатньо пройти який-небудь курс НАТО, щоб змінити менталітет людини, яка провела роки в системі, подібній радянській“.

Спокушає зауважити ще те, що це лише проблема між молодшими та старшими офіцерами, а отже, між різними рівнями командування. Насправді старомодне мислення, мабуть, пронизує всі звання. Багато українських офіцерів, як і раніше, мають природну схильність до “димоходів” або дотримуються жорсткої командної структури, яка перешкоджає спілкуванню і співпраці з іншими військовослужбовцями. Таким чином, більшість українських операцій, як і раніше, носять послідовний, а не спільний характер. Тобто вони дотримуються жорсткого графіка, згідно з яким ізольовані дії – артилерійський обстріл тут, піхотна атака там – відбуваються одна за одною, а не одночасно, як рекомендується сучасною тактикою загальновійськових дій.

Скоординовані атаки

Подивіться на тяглу залежність України від масованого артилерійського вогню. Попри серйозну нестачу снарядів в Україні, мої польові дослідження показують, що країна за останні місяці істотно не скоротила споживання артилерії. Якби молодші офіцери мали повноваження використовувати можливості в міру їх виникнення, організовуючи скоординовані атаки піхоти й бронетехніки за підтримки коротких, але точкових залпів високоточної артилерії, це різко скоротило б кількість необхідних снарядів.

Тривала культурна війна в Збройних Силах України ускладнює рівномірний розподіл нових технологій по підрозділах.

“Проблема не в технології, а в культурі“, – сказав мені один чиновник з Aerorozvidka, неурядової організації, заснованої експертами-добровольцями, яка спільно розробила програмне забезпечення для управління боєм і безпілотники nimble R18 для Збройних Сил України.

Окремі підрозділи використовують цілий ряд різних додатків для виконання своїх операцій. Це ускладнює координацію між підрозділами й зміцнює стару радянську звичку віддавати окремі накази різним підрозділам окремо. “По суті, це дві радянські армії, що борються одна з одною“, – поскаржився посадовець.

Деякі технології зміцнили радянську культуру

За іронією долі, деякі технології навіть зміцнили радянську культуру. Наприклад, мережеві системи управління боєм, які надають картину поля бою в режимі реального часу і дозволяють передавати повідомлення туди-сюди, дозволяють командирам вищого рангу керувати битвами на мікрорівні здалеку, попри часто обмежені знання локальної місцевості та обставин розміщення підрозділу. Результатом часто є велика негнучкість – важко імпровізувати, коли генерал дихає тобі в потилицю,  – і більші втрати людей і техніки. Це також може призвести до виникнення напруженості. Деякі молодші офіцери, виховані в західних традиціях, почали ігнорувати накази зверху. Це небезпечно у військових організаціях, які покладаються на швидке та добросовісне виконання законних наказів.

Тягла культурна війна перетворює трансформацію України в бойову силу 21-го століття на важку битву. Захід міг би допомогти, активізувавши свої зусилля з навчання навіть самих високопоставлених чиновників України. Але щоб це щось змінило, Збройним Силам України спочатку доведеться відмовитися від своєї радянської культурної спадщини, делегувати повноваження нижнім чинам і дати молодшим офіцерам дозвіл проявляти свою ініціативу, не наражаючись на покарання. Технології слід використовувати для розширення можливостей підрозділів, а не для мікроуправління ними, і успішні експерименти, такі як з безпілотними літальними апаратами, необхідно поширювати по всіх підрозділах. Така трансформація могла б допомогти зменшити втрати України в цій тривалій війні на виснаження.

Підготували Альона Береза, Валентина Повзун