За роки повномасштабної війни суспільна увага була прикута до масових переходів громад УПЦ до Православної церкви України. Але це лише найвидиміший фрагмент значно ширшої картини. Російська релігійна присутність в Україні історично мала кілька рівнів, і один із них — старообрядництво, про яке рідко говорять уголос. Війна змінила й цю конфесію: наприкінці 2022 року українські старообрядці перейменували свою структуру на “Древлеправославну церкву України”, заявивши про розрив із московським центром. Адже до того їхні громади офіційно підпорядковувалися “русской православной старообрядчєской церкві (РПСЦ)” під керівництвом митрополита Корнилія. Тепер ДЦУ декларує незалежність від москви.

Та попри публічне відмежування ДЦУ від москви, питання довіри до її локальних представників залишається складнішим. Інституційний розрив не перекреслює біографій людей, які роками працювали у структурі РПСЦ, взаємодіяли з її московським керівництвом, брали участь у заходах у росії чи вибудовували там свої професійні та особисті контакти. Причому робили це вже під час російсько-української війни — до 24 лютого 2022 року. 

Що ж змінилося для представників конфесії після повномасштабного вторгнення? Як вони тепер ставляться до РПСЦ та до Корнилія? Як пояснюють свою колишню підпорядкованість москві? Ми вирішили дослідити ці питання ще й тому, що Хмельниччина — одна з  областей України, де присутні зареєстровані древлеправославні релігійні громади. Ми розшукали майже всіх їхніх представників, запитали про колишні стосунки з москвою, ставлення до війни та бачення майбутнього ДЦУ.

Братання старообрядців 

Хто ж такі старообрядці? Дуже стереотипно та спрощено — це консервативні православні віряни, об’єднані в закриті спільноти; хрестяться двома пальцями, служби правлять церковнослов’янською, користуються тим самим церковним календарем, що й УПЦ. Чоловіки часто носять довгі бороди, а жінки й навіть малі дівчата в церкві — білі мереживні хустки, підв’язані під підборіддям. Але історія старообрядців значно складніша, а їхній зв’язок із росією — набагато глибший. Саме тому важливо зрозуміти контекст, у якому виникла й існувала ця релігійна течія, перш ніж переходити до аналізу сучасної ДЦУ.

Історична довідка. Старообрядництво виникло у XVII столітті, коли частина віруючих відмовилася прийняти реформи патріарха Никона. Їх оголосили «розкольниками» і переслідували. Багато з них утекли на периферію імперії — зокрема на українські землі. Згодом старообрядництво в росії з переслідуваної течії перетворилося на зручний для держави інструмент впливу. владімір путін підтримує не лише керівника РПЦ Кіріла, а й главу РПСЦ Корнілія — структура має вагу для російської влади й використовується не лише в релігійних цілях.

РПСЦ, згідно зі статутом, має ієрархічну структуру управління. На її верхівці, окрім митрополита Корнілія, — Архієрейський та Освячений собори. Вони опікуються канонами, статутом, віровченням, заснуванням та ліквідацією єпархій. Координацією поточного церковного управління займається Рада Митрополії. На другому рівні — єпархії. Вони можуть діяти й в інших державах, за умови визнання канонічної влади москви. Вихід із РПСЦ за лише одним бажанням, згідно зі статутом, неможливий.

“В них є жорстка структура. І тому вони тримали і тримають свої структурні підрозділи в жорсткій залежності”, — коментує релігіознавець, доктор філософських наук Олександр Саган.

Однією з таких підконтрольних москві структур була Київська єпархія РПСЦ. Очолює її з 2016 року Никодим (Микола Ковальов). Того ж року в москві його висвятив митрополит Корнілій.

Никодим включно із 2021 роком підтримував публічну комунікацію зі своїм московським керівництвом. Наприклад, у 2018-му разом з Корнілієм брав участь у зустрічі з архієреєми у Кишиневі, а у 2021-му вже в онлайні — у засіданні Ради митрополії під головуванням Корнілія. І це все на тлі гібридної війни на Донбасі, приязного спілкування Корнілія з путіним та підтримці старообрядцями рф російської армії. 

Велика війна та великий розкол

Все це публічне братання українських та російських старообрядців тривало аж до 24 лютого 2022 року. Вже наступного після вторгнення дня українські старообрядці публікують розпачливий допис, де архієпископ Никодим просить митрополита Корнілія звернутися до президента рф путіна з вимогою негайно припинити воєнні дії в Україні, перейти до переговорів і мирного врегулювання та діяти в дусі християнської любові та турботи про людей. 

Саме так Корнілій і зробив. Звісно, це іронія, бо все було прямо навпаки: ідею про розкол між старообрядцями росії та України Корнілій спростував. У проведених відтоді соборах РПСЦ — жодного рішення про надання автокефалії Київській єпархії. А ще Корнілій підтримав війну в Україні та навіть похизувався тим, що російські старообрядці беруть у ній участь. 

Пересічні російські старообрядницькі священики не відставали від предстоятеля — включилися в активну допомогу російській армії. Наприклад, голова старообрядницької громади міста Клинці на Брянщині Міхаіл Смірнов став опікуватися плетінням сіток для російських військових та іншою допомогою російським військовим.

Тож, схоже, після таких заяв та дій російських старообрядців шляху назад в українських старообрядців вже не було. У листопаді 2022 року Київська єпархія РПСЦ створила нову юридичну особу — Древлеправославну церкву України (ДЦУ), пояснивши, що таким чином стає незалежною від москви. Тепер офіційно ДЦУ визнає канонічну ієрархічну владу над собою Білокриницької ієрархії у румунській Браїлі. 

То як же старообрядці змогли відділитися від москви? У Статуті ДЦУ сказано, що Церква діє відповідно до постанов Соборів древлеправославних християн Білокриницької ієрархії. Також у Статуті йдеться, що клірик ДЦУ — це священик, «канонічно рукоположений архієреями Білокриницької ієрархії». Таким чином, сама ДЦУ декларує, що поки не має власної повноцінної ієрархії.

Окрім того, у статуті є згадка про те, що й автокефалії ДЦУ поки теж не має.

Історична довідка. Білокриницька ієрархія  (Білокриницька згода, Білокриницька митрополія) отримала свою назву від села Біла Криниця — нині в межах Чернівецької області України — де в 1846 році було засновано старообрядницький єпископат. Саме звідси бере початок архієрейська лінія, яка була перенесена до росії та стала основою сучасної московської митрополії РПСЦ. У середині ХХ століття кафедру Білокриницької ієрархії вимушено перенесли до міста Браїла в Румунії, де старообрядці мали більше можливостей для збереження церковного життя. 

Зараз між РПСЦ і Білокриницькою ієрархією на загал щось на кшталт холодного миру. Браїла дорікає москві в неканонічності, при цьому не роблячи політичних заяв про війну рф проти України чи політичну відповідальність кремля й російської армії та не дає чіткого визначення війни як агресії. Натомість РПСЦ на своєму освяченому соборі у жовтні 2025 року запланувала запросити митрополита Білокриницької ієрархії на урочистості до росії з нагоди 180-річчя приєднання Білокриницького митрополита Амвросія до православної старообрядницької церкви. Та чи відвідав зрештою Леонтій ці урочистості — інформації про це у публічному доступі нема. 

Про взаємовідносини Білокриницької ієрархії та Древлеправославної церкви офіційно відомо лише те, що у Браїлі наприкінці 2025 року вирішили “поновити молитовне спілкування з ДЦУ”. При цьому будь-яких офіційних рішень Освячених Соборів на сайті Білокриницької ієрархії не публікують. 

Станом на початок 2025 року, за інформацією Державної служби України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС), в Україні діють два монастирі та 52 релігійні організації Древлеправославної церкви України (ДЦУ). Із них 39 мають статус юридичних осіб. Водночас у відповіді на запит служба не надала перелік таких громад, пояснивши, що не володіє подібною деталізованою інформацією.

Дані відкритих реєстрів — інші. На платформах YouControl та OpenData можна знайти інформацію про 30 зареєстрованих релігійних організацій ДЦУ, а також два її монастирі.

За даними youcontrol та opendata

Тож офіційно зареєстровані громади, які на загал позиціюють себе від Древлеправославної церкви України, є лише у шести областях: Одеській, Вінницькій, Чернівецькій, Хмельницькій, Кіровоградській та Київській.

Дещо проясняють плутанину відповіді військових адміністрацій. Станом на дату публікації цього тексту у Дніпропетровській повідомили про релігійну громаду «Собор Святого Архістратига Михаїла Руської православної старообрядницької церкви», а в Луганській — про релігійну організацію «російська православна старообрядницька церква». Тобто, наприклад, на Луганщині йдеться про громаду, яку також включили до переліку громад ДЦУ. Притому, що її фактичний перехід просто не міг відбутися: адже переважна частина області під російською окупацією. Громада на Дніпропетровщині теж поки що офіційно не перейшла в ДЦУ. 

Старообрядництво на Хмельниччині 

На Хмельниччині таких громад чотири: у Хмельницькому, Кам’янці-Подільському, а також у селах Петрашівка Віньковецької громади й Пилипи Хребтіївські Новоушицької громади. Свої нові статути вони оформили у 2023 році.

Хто ж ці люди, дотичні до заснування і керівництва старообрядницькою спільнотою та що для них змінилося з початком великої війни? Частина керівників релігійних громад практично невідомі поза межами тергромад. Таким є, наприклад, Филимон Велігін із села Пилипи Хребтіївські, де наразі живуть нащадки тих старообрядців, які понад 300 років тому втікали від переслідувань.Філомон Велігін пояснює, що громада нині не має зв’язку з РПСЦ та Корнілієм. 

“У нас на даний час ніякого зв’язку немає. Ми самостійні. У нас є свій архієпископ Никодим. От ми під його керівництвом так і  служимо. Я, чесно кажучи, нікуди не їжджу, я просто живу в своїй громаді. Ми служимо праздники. В неділю, як звичайно служба йде, і все”, — каже керівник громади.  

Філімон Велігін також поділився своїм ставленням до російсько-української війни, акцентувавши на очікуванні миру. 

“Як всі нормальні люди ставимося — щоб це все закінчилося, щоб ми жили в мирі, щоб діти не воювали. У нас поховали вже двох і безвісти пропали троє. Ми не знаємо, де вони живі чи не живі. Це дуже сумно”, — каже Філімон Велігін. 

Такий же непублічний й керівник релігійної громади храму Різдва Пресвятої Богородиці у Кам’янці-Подільському Віктор Латошкін, який не є священнослужителем у цій громаді. Ним же у місцевому старообрядницькому храмі, за інформацією сайту РПСЦ,  перед великою війною був Сергій Бобков. Після початку ж великої війни Бобков з’являється в росії в оточенні митрополита Корнілія.

Виїзд Сергія Бобкова до росії підтверджує керівник громади. Каже, причина такого рішення — хвора мати у росії. 

“Він виїхав був в Молдову, а з Молдови якось там перебрався… І я знаю, що він в росії. Це сто процентів, мати була у тяжкому стані, і там деякі його діти теж, вони там вчилися в росії, і його паспорт російський. Та тут багато священиків, які звідти, чесно скажу вам”, — каже Віктор Латошкін.  

Наразі, за словами Віктора Латошкіна, постійного священника у храмі громади нема. Приблизно раз на місяць у церкві служить священник Федір Говоров, який до 2023 року був керівником цієї релігійної громади. 

“Постійний батюшка був, але він зараз у Вінниці. А живе майже на одній вулиці, де церква знаходиться. І по мірі раз в місяць проводить літургію. А якщо батюшки немає, то громада служить сама. Без літургії. Це так теж можна”, — пояснює Віктор Латошкін.

На відміну від Велігіна та Латошкіна, керівник релігійної громади ДЦУ у селі Петрашівка Віктор Галкін, принаймні до великої війни, був інтегрованим в російське старообрядницьке середовище. 

Він неодноразово згадується на сайтах РПСЦ та “русская  вера”. Відомо також про організацію Галкіним першого фестивалю старообрядницької молоді у Петрашах (2014 рік), його участь у “святі святих дружин-мироносниць” у москві (2016 рік). У 2018 році Віктор Галкін відвідав  республіканську конференцію “Традиції старообрядницької благодійності” у Казані. І не просто відвідав, а зачитав там привітання від Корнілія. Того ж року петрашівський священик  взяв участь у всесвітньому форумі старообрядців — знову у російській столиці. Тоді Віктор Галкін виступив з доповіддю про те, на чому добре знається — організацію молодіжних старообрядницьких фестивалів. До речі, досвід проведення фестивалю у Петрашівці виявився настільки успішним, що фото заходу з 2014 року і досі гуляє телеграм-каналами — його використовують для ілюстрації старообрядців. 

Стрічка профілю Віктора Галкіна на фейсбуці не оновлювалася вже понад шість років. Але, наприклад, за 2017 рік чоловік постив відкриття олімпіади у москві, вихваляння безоплатної молочної кухні в СРСР, “неправильні символи віри” у англікан. На заставці профілю — красна площа. 

Позицію щодо вибору красної площі для заставки у фейсбуці, ставлення до РПСЦ та російсько-української війни у Віктора Галкіна з’ясувати не вдалося — за номером уповноваженого релігійної громади ніхто не відповів. Одна з мешканок Віньковецької громади не під запис повідомила, що петрашівська спільнота старообрядців і до великої війни була надзвичайно закритою від представників інших конфесій, а зараз закрилася іще більше. Та додала: при цьому старообрядці збирають кошти для української армії. 

Засновником Хмельницької громади ДЦУ є депутат обласної ради від партії “Команда Симчишина”  та власник автобізнесів” Григорій Галкін. Інші засновники цієї громади — Володимир Душкевич, теж повязаний з автобізнесом, та Петро Карелов, пов’язаний з автоперевезеннями.

За даними сайту “русская вера”, Григорій Галкін — виходець зі старовинного старообрядницького роду села Петраші — так на російських тематичних сайтах називають Петрашівку. У цьому селі загалом дуже поширене прізвище “Галкіни”. Це саме за ініціативи та підтримки Григорія Галкіна, який тоді був депутатом Хмельницької міськради від партії “Сильна Україна”, 2013 року у Хмельницькому відкрили старообрядницький храм. На відкриття храму завітав головний московський старообрядець Корнілій.

Керує ж Хмельницькою релігійною громадою ієрей Костянтин Литвяков. Його ім’я згадується серед учасників Освяченого собору восени 2021 року в москві — як представника Київської єпархії. Тоді його ввели у склад Канонічної комісії РПСЦ. Вже у перший день великої війни Костянтин Литвяков в інтерв’ю російському виданню “Старообрядцы” зазначив про перебування у “підвішеному стані” та додав, що  “більшість старовірів та не віруючих українців не розуміють, що відбувається і як тепер їм жити”.  

На наше прохання прокоментувати вищезгадані епізоди Костянтин Литвяков одразу ж погодився. Він наголосив на повному розриві стосунків ДЦУ з москвою та на тому, що ініціаторами розриву були саме релігійні громади. За словами ієрея, серед прихожан є ті, хто долучилися до війська. З початком війни перестав наповнюватися інформацією сайт релігійної громади. Не виходить наразі і “Вісник старобрядницького Поділля” — бо представники громади не дають тепер на це гроші. Про те, що напередодні повномасштабного вторгнення його включили у склад канонічної комісії, Костянтин Литвяков, запевняє, не знав, а про свої коментарі для російського порталу взагалі не пригадує. 

“У склад канонічної комісії ввели, може, навіть без мого відома — так захотілося, щоб був хтось з представників з України. А потім все. Ми надіслали на ім’я нашого правлячого архієрея прохання. Зібралися наші збори. Потім пішла в нас процедура подання прохання про припинення молитовного спілкування, канонічної єдності з московським митрополитом”, — розповідає Костянтин Литвяков. 

Читає ж молитви у хмельницькому храмі під час служби і виходець із села Петрашівка Іван Марченков, який на сайті РПСЦ згадується як випускник московського духовного старообрядницького училища.

Як пояснює Костянтин Литвяков, московське старообрядницьке училище було єдиним навчальним закладом для старообрядців, зокрема і з України. Але навчання там для місцевих старообрядців він називає радше винятком.   

“Одиниці туди могли поїхати. Ну, по-перше, якщо, наприклад, якісь молоді люди, ніхто не хоче відпускати туди, всі хочуть, щоб вони тут були. По-друге, в нас, все духовне, воно з народу заходить: людина вивчається у храмі. В неї є духовний наставник, його духовний отець. І у нас більше монашистська структура. Тобто практика, десь кудись їхати — це рідкі випадки”, — каже священник. 

“Розкольники” на роздоріжжі 

Утім, всі ці пояснення не знімають головного питання: чому комунікація з рф у конфесії була настільки тісною навіть після початку російсько-української війни і тримала аж до періоду повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року? На думку Костянтина Литвякова, розрив з московською верхівкою довго не відбувався тому, що загалом усі зміни в релігійній сфері тривають довго — інколи навіть століттями. 

“Наприклад, розділення між Православною і Католицькою Церквою почалися задовго до ХІ-го століття. А розірвалися, коли вже була остання крапля”, — зазначає Костятин Литвяков. 

Водночас автокефалії, як підтвердження незалежності у прийняття рішень, ДЦУ таки не має. Проте у старообрядців і саме поняття автокефалії має інший зміст, ніж у так званому «диптихіальному» православ’ї.

“У світовому православ’ї існує система взаємовизнаних церков, внесених до диптихів Константинополя або москви. Старообрядницькі церкви історично перебувають поза цією системою. Наразі вони просто зафіксували свою незалежність від московського центру. Я не знаю випадків, коли комусь формально «надавали» автокефалію чи видавали відповідний документ. Інституційний розрив у таких середовищах відбувається радше фактично, ніж через канонічну процедуру. Вони можуть проголошувати, можуть не проголошувати автокефалію. Вони прояснили свою позицію в статуті, тобто вони незалежні від московського центру, їм цього достатньо”, — каже релігіознавець Олександр Саган. 

Костянтин Литвяков підтверджує, що після розриву з РПСЦ у них стали тіснішими стосунки з Білокриницької ієрархією. Водночас, за його словами, ДЦУ прагне до повної самостійності.  

“Сама Браїла розірвала канонічне спілкування з московською митрополією, якщо ви знаєте. Вони не визнають і не приймають їхнє духовенство зараз. Ми з ними, слава Богу, спілкуємось і вони відновили з нами молитовне спілкування. Але ми не хочемо до них примикати, ми хочемо тут власне, своє мати. Ми хочемо своїм самостійним шляхом йти”, — зазначає ієрей. 

Отож, задекларований на загал розрив українських старообрядців із москвою став лише першим, але, здається, не фінальним кроком в напрямку іншої сторінки історії. ДЦУ опинилася в точці, де потрібно не просто змінити назву, а зробити визначальний вибір: зайняти чітку недвозначну позицію щодо росії та війни, яку та веде проти України вже 12 років

Представники ДЦУ у спілкуванні наголошують на проукраїнській позиції своїх громад і запевняють, що не підтримують зв’язків із РПСЦ. Водночас церковна структура нині перебуває у своєрідній паузі: її публічна активність значно зменшилася, а подальші кроки щодо церковної організації та зовнішніх зв’язків залишаються обережними.

Питання стосунків із Білокриницькою ієрархією, яка сама перебуває наразі на дистанції від РПСЦ і не дає чіткої оцінки російській агресії, також досі залишається невизначеним. 

Тож попри заяви про обраний шлях без росії, старообрядці в Україні фактично залишаються перед складним і давно назрілим вибором, який не просто назрів, а давно перезрів: або повна самостійність і прозора позиція, або ризик залишитися, хоч і не так очевидно, як раніше, але в орбіті російського впливу. У час війни такий чіткий вибір — це насамперед питання довіри й безпеки.

Підготувала Світлана Русіна