Ідея мешканця, яка може перетворитися у реальне рішення влади. Не вірите, що таке можливо? Але ж цей механізм існує. І називається він “петиції”. Завдяки цьому інструменту хмельничани ініціювали створення скверів, облаштування зупинок, навіть впливали на долю цілих шкільних закладів. 

Право звернутися до влади з особистим чи колективним проханням має кожен українець. Воно закріплене в Конституції та деталізоване в законі “Про звернення громадян”. Подати їх можна через офіційні сайти рад, а опублікувати петицію мають протягом двох днів, якщо вона відповідає вимогам. Кількість підписів і термін збору визначають статути громад, і після подолання порогу петиція має обов’язково розглядатися владою, яка повинна надати офіційну відповідь і обґрунтувати рішення. Якщо ж підписів не вистачило, звернення все одно розглядається як звичайне. На практиці петиції дають громадянам можливість впливати на порядок денний місцевої влади, але далеко не всі рішення реально втілюються. 

Запуск системи петицій у Хмельницькому 

Від січня 2016 року жителі Хмельницького створили майже 1200 петицій. Близько 100 з них подолали бар’єр з 500 голосів і отримали офіційні відповіді. 

Інколи ідеї у петиціях повторювалися. Наприклад, пропозиція про створення скверу Кузьми Скрябіна, облаштування зупинок, благоустрою привокзальної площі. 

Так, ідею першої для Хмельницького петиції — про створення скверу відомого українського музиканта — втілювали поступово. У вересні 2017 року під сквер рішенням сесії відвели ділянку площею 833 квадратних метри. А рівно за три роки — відкрили мурал із зображенням співака.

У петиціях підсвічені й інші актуальні на той час проблеми, які хвилювали громадян. Наприклад, окрему хвилю дискусій викликало будівництво храму Української православної церкви (московського патріархату) поблизу зі старим кладовищем на Кам’янецькій. У лютому 2016 року хмельничани подали одразу декілька петицій із вимогою заборонити це будівництво по вул. Чехова, 48. Противниця спорудження Ганна Мельник аргументувала тим, що це неповага до поховань і недоречне розташування. Ці звернення набрали сотні підписів. Водночас релігійна громада УПЦ подала протилежну петицію, яку теж підтримало понад 500 містян. Це було справжнє протистояння петицій: заборонити чи дозволити. У підсумку церква за вказаною адресою так і не з’явилася, а релігійній громаді міська рада припинила права користування земельною ділянкою площею 0,161 гектара  по вул. Юрія Руфа (попередня назва вул. Чехова) 48. Згодом релігійна громада пішла до суду і програла. 

Особливо продуктивними за кількістю створених петицій стали автори Остап Волошин, Богдан Хмельницький (найвірогідніше, вигаданий нікнейм), Олександр Чорнієвич, Аліса Симон, Олександр Остапенко. Вони подавали по кілька петицій одразу — від питань транспорту і благоустрою до культури та прозорості влади. Окрім Богдана Хмельницького, ще двоє містян  використовували вигадані ніки — “test test test”, “Віктор Віктор Віктор”. 

Серед звернень вирізнялися й особливо креативні. Наприклад, пропозиція перенести пам’ятник Богдану Хмельницькому з вокзальної площі, проводити у місті аніме-ярмарки чи навіть штрафувати посадовців за відмову коментувати. Останню петицію подав місцевий журналіст Богдан Любиченко. 

З-поміж авторів петицій того періоду був, до прикладу, Олександр Чорнієвич, який у квітні 2016 року очолив департамент архітектури та містобудування Хмельницької міської ради. Він подав аж 5 петицій протягом місяця. Наприклад, пропонував встановити на кожному майданчику для збору сміття контейнери для збору ПЕТ-пляшок, а також — створити комісію в міській раді щодо законності виділення земельних ділянок в період 2010-2015 років. Ще одну петицію створила депутатка міської ради від “Свободи” Тетяна Калюжна. 

Сам Чорнієвич коментує: тоді це була нова модель звернень, яка дозволяла об’єднувати людей довкола певних ідей. 

“Це була перша каденція нової команди, яка хотіла щось змінювати в місті. Я щойно переїхав у Хмельницький і мав свіжий погляд на місто, тому виникали нові ідеї. Петиції завжди розглядалися, навіть якщо вони не набирали необхідної кількості голосів. Коли підписів було достатньо, це вже перетворювалося на колективне звернення, яке вимагало конкретного рішення. Згодом життя внесло корективи – коронавірус, війна, інші виклики. Чесно кажучи, останні років п’ять я вже не стежу за цим інструментом, не знаю, наскільки активно зараз подаються чи підтримуються нові петиції”, — каже Олександр Чорнієвич. 

У той зірковий для петицій період змогли здолати бар’єр у 500 голосів 16 петицій. 7 — з них втілені, 6 — втілені частково, 3 — не втілені. Але одна з них не втілена тому, що втілена їй протилежна.  

Серед підтриманих, але так і не втілених петицій, наприклад, створення молодіжного хабу на вулиці Інститутській. За словами Олександра Симчишина, цю ідею таки реалізували, але в інший спосіб. 

“Ми розглядали варіант, щоб колишній будинок молоді “Проскурів” зробити молодіжним центром/хабом, — без різниці, як це назвати. На той момент туди треба було дуже багато капіталовкладень. Я можу помилятися, але десь близько 20-22 мільйонів гривень ми тоді нарахували. Ну, і ми розуміли, що це дорого і довго. Тому ми знайшли інше місце — Кам’янецька, 63. І запустили молодіжний центр там. Він працюючий, нормальний, активний, живий. Там кожен день відбуваються заходи”, — пояснює Хмельницький міський голова Олександр Симчишин. 

Одна з авторок підтриманих петицій — Світлана Каритун — у той період була ще студенткою. Пригадує, що ідею про очищення острова кохання на Південному Бузі виникла під час зустрічі з друзями. 

“Тоді ми думали, що справді на острові можна щось круте організувати, от і загорілися петицією. Але не чекали що петиція набере необхідну кількість голосів.  Гадаю, петиції були популярними, бо про них звідусіль говорили. За останні роки я ніде не чула про популяризацію цього інструменту і про якісь успішні кейси. А про це постійно треба нагадувати, як про правила сортування сміття”, — вважає Світлана Каритун. 

Деякі петиції втілені частково. До таких хмельницький міський голова відносить ідею з парковками при новобудовах. 

“Вона точно не втілена на 100%, тому що кількість паркомісць в новобудовах не завжди відповідає адекватній кількості. Навіть ДБН (державні будівельні норми. — Ред.), як на мене, застарілі в цьому плані, бо передбачають низьку кількість. Ми розуміємо, що зараз автомобіль є в абсолютній більшості сімей. І якщо є 100 квартир, то 50 паркомісць — це об’єктивно мало. А є будинки, де умовно на 100 квартир може бути лише 20 паркомісць. Це критично мало. Але є об’єкти, які виконують повністю кількість паркомісць і до ДБН, і до адекватності”, — зауважує Олександр Симчишин.  

Як бачимо, деякі ідеї з петицій виявилися стратегічно важливими для громади, але їхнє втілення потребує багато коштів та часу. Такою стала пропозиція про будівництво сміттєпереробного заводу. Наразі сам проєкт реалізовують поетапно. Не вдалося поки до кінця втілити й ідею про муніципальний притулок для бездомних тварин. Його почали споруджувати на вулиці Заводській у 2019 році, проте досі так і не завершили. Якби продовжували тими ж темпами, що почали, у 2023 році притулок був би вже готовий, зауважує Олександр Симчишин. Проте будівництво було заморожене після початку великої війни. Також не реалізованою залишилася й ідея про ремонт набережної річки Плоскої. 

Що з петиціями зараз? 

З часом мешканці Хмельницької громади стали подавати все менше петицій, голосувати за них — теж. Після початку ж великої війни ця тенденція ще більше поглибилася. Так, від кінця лютого 2022-го і до початку жовтня 2025-го містяни подали менше ніж 60 петицій. Голосували за пропозиції кволо. Лише три з них подолали бар’єр у 500 голосів. 

Серед них, наприклад, звернення громадської організації “Волонтерський Лідер” з проханням надати у безкоштовне користування приміщення площею від 1000 квадратних метрів із водо- та електропостачанням. Планувалося використовувати його для виготовлення сухих супів та іншої продукції на потреби військових формувань України. Вся виготовлена продукція мала передаватися безоплатно для ЗСУ та інших військових підрозділів. 

“Я дуже добре пам’ятаю цю петицію. Вони попросили приміщення на тисячу квадратів з електрикою і газопостачанням. У Хмельницькому такого немає фізично, всі подібні приміщення зайняті. Вони (волонтери – Ред.) навіть образились на нас через це. Але як зробити те, чого в тебе немає? Ми з великим задоволенням їм допомогли, бо вони класні реально”, — каже Олександр Симчишин. 

Ще одна з підтриманих  у період після початку великої війни  петицій стосувалася хмельницької школи №12. Автор петиції Андрій Пряженцев вважає порушенням прав те, що батьків та учнів не попередили заздалегідь про припинення набору у 10-11 класи цього навчального закладу. У петиції він просить зберегти можливість здобувати повну середню освіту у школі №12. У міській раді відповіли, що трансформація мережі закладів відбувається відповідно до соціальної та демографічної ситуації. Згодом в школі таки залишили набір у 10-11 класи. Зараз ця школа має статус ліцею з початковою школою та гімназією. 

Третя з підтриманих петицій авторки Ольги Лугової стосувалася облаштування світлофора з  кнопкою для зміни червоного сигналу на зелений на вулиці Панаса Мирного, 5. Цю пропозицію у міській раді не підтримали, натомість на запропонованому місті спорудили підвищений пішохідний перехід. 

Має потенціал до набрання необхідної кількості голосів петиція “Про заборону будівництва 17-поверхового будинку на вулиці Зарічанська, 9/2, яке призведе до зменшення зеленої зони”. Нагадаємо, це питання жваво обговорювали влітку.

Підготувала Світлана Русіна