За більш як 30 років незалежності вітчизняний кінематограф пройшов нелегкий шлях від повного занепаду до отримання престижних нагород на міжнародних кінофестивалях. Українське кіно реагувало на всі значущі події в історії нашої держави – від Помаранчевої революції до російської окупації, відображаючи в художній та документальній формі життя нашої країни. Про українське кіно, діяльність кінокомісій і проблеми і виклики в кінематографі ми поспілкувалися з керівницею КП «Тернопільська кінокомісія» Олесею Виговською.
«Наприкінці березня кінотеатр відновив свою роботу»
– Російське вторгнення в Україну у лютому 2022 року вплинуло на всі сфери нашого життя. Ви очолюєте комунальне підприємство «Тернопільська кінокомісія». Як Вам вдалося адаптуватися до роботи в умовах війни?
– Насправді, ми адаптувалися ще задовго до вторгнення. Ви мабуть пригадуєте, що свого часу у Тернополі проходила «КіноХвиля». В цей час Тернопіль перетворювався на Мекку для любителів кіно: художнє, документальне, сучасне, архівне, арт-хаусне, фестивальне, чорно-біле, кольорове, німе і що важливо – українське. Кожного разу програма була насиченою, проводили дискусії, лекції, творчі зустрічі, тренінги, майстер-класи з кращими українськими режисерами, акторами, продюсерами, сценаристами, аніматорами. Згодом вдалося залучити грантові кошти та організувати Всеукраїнський фестиваль дитячого кіно, анімації і телебачення – «КіноХвилька». Однак, коли розпочалася пандемія коронавірусної хвороби, ми вимушені були відмовитися від масових заходів. Тому довелося розглядати інші варіанти роботи. Тернопільська міська рада передала нам на баланс приміщення кінотеатру, ми знайшли інвестора, який в максимально стислі терміни оновив обладнання, зробив ремонт і вже за два місяці кінотеатр був готовий до запуску. Коли розпочалось вторгнення, ми призупинили діяльність на деякий час, але вже наприкінці березня кінотеатр відновив свою роботу. Звісно ми працюємо згідно усіх рекомендацій, під час повітряної тривоги припиняємо сеанс і просимо перейти відвідувачів у сховище, адже безпека людей – понад усе.
– Якщо говорити про фінансування, чи змінились його обсяги?
– Зараз ми перебуваємо на госпрозрахунковій системі. Відповідно самі себе забезпечуємо і незважаючи на важкий час, навіть маємо трохи прибутку.
– Чи розглядаєте Ви грантову підтримку, як один із варіантів розвитку ввіреного вам підприємства у майбутньому?
– Свого часу ми залучали фандрейзинг і вигравали гранти. Останній цікавий освітній проєкт був у 2019 році, мав назву «Від ідеї до екрана». Його результат – три короткометражні стрічки про війну на сході України, зняті режисерами-початківцями. Цей проєкт мав на меті створення нових команд, успішних, швидких, для розбудови кінематографічного простору. Цього року українська делегація відвідала Каннський кінофестиваль у Франції. У нашій команді були представники кінокомісій з Генічеська (Херсонська область – прим. автора), Волині, Тернопільщини. Мета цієї поїздки – міжнародна діяльність та можливість домовитися щодо співпраці й грантової підтримки українських кінопроєктів.
«Коли висока ймовірність ракетних обстрілів, відвідувачів менше»
– Чи зазнав змін штатний розпис в умовах війни? І чи вплинули події останніх 9 місяців на посадові оклади?
– Ні. У нас невеликий колектив, збільшувати ми його не маємо потреби наразі і скорочення він теж не зазнав. Зарплата виплачується вчасно. Нікого з наших працівників не було мобілізовано, якщо ви про це.
– Чи займається Ваше підприємство волонтерською діяльністю?
– Звісно. Ми співпрацюємо з «Карітасом», також до нас в кіно приходять малозабезпечені пенсіонери. Влаштовуємо освітні заходи, залучаємо психологів. Зараз маємо попередні домовленості про проведення спільних заходів для дітей та молоді з інвалідністю. Також завдяки нашим заходам вдалося зібрати кошти, які ми передали на ЗСУ.
– Яка тенденція до кількості відвідувачів кінотеатру?
– Насправді, якщо порівнювати із ситуацією, яка склалася під час пандемії, то кількість відвідувачів практично не змінилася. Щоправда, коли висока ймовірність ракетних обстрілів, як це було в середині жовтня, відвідувачів, звісно, менше. Зараз до нас приходить багато діток, а також внутрішньо переміщених осіб.
«Насправді на Тернопільщині знімають фільми»
– Зараз Ви переформатували свою діяльність, і вона більше зосереджена на роботі кінотеатру. Однак, розкажіть більш докладніше, чим займалося ваше підприємство до епідемії коронавірусу та вторгнення?
– Кіно є потужною складовою креативної індустрії, а процес виробництва кіноконтенту стимулює розвиток суміжних галузей економіки та сприяє збільшенню робочих місць у малому підприємництві. Більше того, відомі проєкти, зняті в тому чи іншому регіоні, підвищують його впізнаваність та привабливість для розростання туристичного бізнесу. Діяльність кінокомісії полягає в досягненні економічних і соціальних результатів з метою одержання прибутку, участь у реалізації соціально-економічної політики міста. Ми займалися організацією змістовного дозвілля й відпочинку для дітей та дорослих, задоволення культурних запитів різних груп населення, показом творів національного кіномистецтва і кіноспадщини, поширенням кінотрадицій та здобутків кіноіндустрії. Кінокомісії створено за прикладом промоції кіно у Італії. Там, завдяки такій пропаганді і популяризації вдалося розвинути кіноіндустрію, однак це тривало близько 20-ти років. Якщо влада далекоглядна, вона розуміє, наскільки важливим є розвиток українського кіно. Був стрімкий розвиток кінематографу за час Пилипа Іллєнка, тоді знімалось багато фільмів. Зараз цей процес призупинили одноосібно.
– Тернопільщина мабуть не надто популярна локація для зйомок кіно. Єдина стрічка, яка знята у місті, що спадає мені на думку «Іван та кобила» 1992 року. Чи можливо ситуація змінилася?
– Насправді на Тернопільщині знімають фільми. Приміром з останніх стрічок, які знімалися на території краю – «Джура Королевич». Це лицарське фентезі. Також в цьому фільми знялися і місцеві актори. Також на Бережанщині знімали фільм «Червоний 2. Без лінії фронту».
«Багато хороших стрічок наче проходять повз глядачів»
– Назвіть, будь ласка 5 українських фільмів, які має побачити кожен українець?
– Найперше – це «Мати Апостолів». Ця картина – фільм-звернення до кожної Матері українського воїна і до Архетипу Матері взагалі. В пошуках сина-льотчика, чий літак було збито над окупованою територією, мати потрапляє в абсолютно чужий і агресивний світ, де все пронизано ненавистю та стражданням. У цьому пеклі вона не тільки шукає сина, але, маючи в серці велику любов і милосердний характер, змінює всіх, кого зустрічає на своєму шляху. Також хочу виокремити фільм «Памфір» режисера Дмитра Сухолиткого-Собчука. Це історія колишнього контрабандиста, що повернувся додому з заробітків. Це дуже якісна, динамічна, ретельна та по суті ідеально зібрана стрічка, де кожна деталь вплітається у загальну картину та існує саме заради неї. Цей фільм ще не вийшов в прокат, але обов’язково сходіть на нього, щойно з’явиться на широких екранах. Дорослим та дітям буде цікава «Мавка. Лісова пісня» — український ЗD-мультфільм за мотивами драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» та образів народної міфології. Щоправда, як на мене її зробили трішки голлівудською, а хотілося б більше нашого. «Коли падають дерева» – класна стрічка. Це копродукційний драматичний фільм України, Польщі та Македонії. Події відбуваються в українській провінції, де розгортається історія 5-літньої бунтівної Вітки, її двоюрідної сестри-підлітка Лариси та її коханого молодого бандита Шрама. Ну і звісно «Наші Котики». Події цього фільму розгортаються 2014 року на початку Російсько-української війни. Це трагікомічна історія пригод трьох бійців АТО, що трапляється з ними під час бойового чергування на «найглухішій» з усіх можливих позицій фронту. За основу взяли реальні розповіді бійців добробатів та ЗСУ.
– Я думала, що непогано орієнтуюсь у українському кіно, однак з названих вами стрічок бачила лише «Наші котики». І якщо відверто, то інформацію про українські фільми доводиться постійно шукати. Як на мене, дуже слабка інформаційна підтримка. Чому так відбувається?
– Переважно українські фільми знімаються на державні кошти. Всі кошти спрямовані на виробництво, а не на промоцію. Відтак, реклама як така відсутня. Думаю, що не завадила б окрема державна програма, яка власне б і займалась питаннями промоції фільмів, бо справді, багато хороших стрічок наче проходять повз глядачів.
«Сучасне українське кіно – це один із факторів формування національної свідомості»
– Мені завжди була незрозуміла позиція кінотеатрів, які ставлять українські фільми на незручний час та обмежують кількість сеансів, надаючи перевагу гучним західним релізам. Що Ви думаєте з цього приводу?
– Я теж раніше цього не розуміла, але свого часу було проведено панельну дискусію з дистриб’юторами, це економічне питання, зараз я розумію, як ці процеси відбуваються. Є пікові години, коли найбільша кількість глядачів. Ми розуміємо, що кінотеатри теж зацікавлені в прибутку, адже в них багато видатків. Також важливу роль відіграє кількість залів. Чим більше залів, тим більшу свободу відносно показу стрічки можна собі дозволити. Раніше, Держкіно виділяло фінансову підтримку тим кінотеатрам, які ставили українські фільми в пікові години. Окрім цього, варто зазначити, що в Україні критично мало кінотеатрів. Приміром взяти Тернопільщину, у нас їх всього два на область.
– Чому так важливо підтримувати та пропагувати українське кіно?
– Часи, коли всі казали, що «українського кіно немає», вже давно минули. Щороку виходить багато стрічок – і, якщо цим поцікавитись, насправді в Україні знімають і показують не лише фільми патріотичного спрямування. У нас зростає та зароджується нова хвиля незалежного й соціального кінематографа, є пристойні комедії, та й навіть якість “масових” стрічок покращилася. А головне: в нових українських фільмах є цікаві ідеї, вони не тільки розважають глядачів, а й намагаються проаналізувати реальність, в якій ми з вами опинились. Прививати любов до українського кіно потрібно починаючи зі школи. І згодом, подорослішавши, вони вже готові сприймати сучасне складне кіно. Вони не просто його розуміють, а й можуть сприймати структуру. Сучасне українське кіно – це один із факторів формування національної свідомості.
Матеріал опубліковано в рамках проєкту, який виконує Інститут висвітлення війни та миру (IWPR) за підтримки МЗС Королівства Норвегії. Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію IWPR або донора. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
Читайте також Ірина Потішна: «Коли любиш свій рідний край, то любиш і свою країну в цілому»
Більше про фармацевтичний бізнес в умовах війни читайте у Ольга Жеруха: «Аптека – це критична інфраструктура і має працювати за будь-яких умов»
