Вона не може зрівнятися з росією ні історичними зв’язками, ні грошима, ні пропагандою

Впродовж останніх трьох років Україна безперервно лобіювала по всьому світу підтримку у боротьбі з росією. Мало де ці зусилля були менш успішними, ніж в Африці. Український уряд заснував нові посольства, відправив делегації високого рівня та пожертвував величезну кількість зерна на континент. Проте в лютому лише десять країн на південь від Сахари проголосували за резолюцію ООН, запропоновану Україною, з нагоди триріччя повномасштабного вторгнення росії. Якби африканські уряди були змушені обирати сторону у війні Європи, більшість з них, ймовірно, обрали б росію, пише видання The Economist.

Коли наприкінці квітня Володимир Зеленський, президент України, прибув до Південно-Африканської Республіки з першим в історії державним візитом, зміна ситуації здавалася більш важливою, ніж будь-коли. Дональд Трамп, прагнучи поліпшити американські відносини з росією, погрожував припинити військову підтримку України і тиснув на неї, щоб вона прийняла мирну угоду. Пану Зеленському потрібна будь-яка підтримка, яку він може отримати. Але чи отримає він її?

Минулий досвід навряд чи обнадійливий. Дмитро Кулеба, колишній міністр закордонних справ України, мало чим може похвалитися за свої чотири офіційні поїздки на континент з початку війни. Сам пан Зеленський часто спілкувався зі своїми африканськими колегами по телефону або в кулуарах самітів ООН. Але йому ще не давали можливості звернутися до Африканського Союзу (АС), континентального блоку, безпосередньо. Коли АС нарешті надіслав йому запрошення на початку цього року, «держави-члени були незадоволені цим», каже колишній ефіопський дипломат. Ідею була відхилено.

Сигнали з Південної Африки також не свідчили про велику симпатію до порядку денного пана Зеленського. Сиріл Рамафоса, президент ПАР, заявив, що на зустрічі йшлося про пошук «шляху до миру» з росією. Це не віщувало нічого доброго для плану зміцнення міжнародної підтримки України, що було пріоритетом візиту пана Зеленського, навіть до того, як він був змушений перервати його, щоб повернутися додому для подолання наслідків смертоносної російської атаки на Київ.

Чому Україні важко досягти дипломатичного прогресу? По-перше, вона відстає від росії «з точки зору фінансування, важелями впливу та зв’язками» на континенті, каже Самуель Рамані, автор книги «росія в Африці». Багато африканських урядів, особливо урядів у Південній Африці, мають історичні зв’язки з росією. радянський союз підтримував африканські визвольні рухи, що боролися проти колоніального панування. Незалежна Україна згодом мало що зробила для того, щоб підживлювати свої власні відносини через дипломатичні контакти на високому рівні. Це суттєво вплинуло на ставлення деяких африканських лідерів до війни, каже Овігве Егегу, нігерійський експерт з питань зовнішньої політики. Він додає, що до 2022 року немає жодних записів про візит міністра закордонних справ України на континент.

Іншим викликом є те, що Дзвінка Качур з Української Асоціації Південної Африки описує як «асиметрію» інформаційної війни, яку росія веде в Африці. Пов’язане з кремлем ЗМІ «Африканська ініціатива» просуває проросійські наративи в Сахелі, нестабільній частині континенту, де домінують військові режими. Вона запрошує місцевих журналістів на прес-конференції до окупованої росією України. У Південній Африці західні дипломати вважають, що члени правлячої партії, Африканського національного конгресу, перебувають на російській зарплаті. М’яка сила росії посилюється російською православною церквою, яка має зростаючий і все більш різноманітний портфель релігійних і культурно-пропагандистських програм на континенті.

Українські дипломати намагаються боротися з пропагандою такого масштабу.

«Ресурси, які ми маємо, спрямовуються на базову оборону, а не на прес-тури», – каже один з них.

Важливо, що росія має перевагу над Україною як у жорсткій, так і в м’якій силі. Вона вже давно є найбільшим постачальником зброї в Африці. Найманці з групи «Вагнера», перейменованої на Африканський корпус і взятої під більш тісний контроль російської держави, додають їй ваги. До 2022 року близько 6 000 вагнерівців перебували в Африці, допомагаючи підтримувати нестабільні уряди в Центральноафриканській Республіці, Малі, Лівії та Судані. Деякі з цих військ згодом були передислоковані на поля битв в Україні. Але кількість африканських країн, які приймають російських найманців і військових радників, продовжує зростати.

Україна намагалася дати відсіч. Минулого року з’явилися достовірні повідомлення про те, що невелика кількість українських спецпризначенців воювали на боці національної армії Судану в громадянській війні в країні. Українські джерела заявили, що вони перебували там для боротьби з вагнерівцями. Українська розвідка також стверджувала, що надавала допомогу повстанцям туарегам, які воюють проти хунти в Малі, пов’язаною з росією.

Проте ризик того, що така активність може зашкодити дипломатичним зусиллям України, є високим. Багато чиновників в Африці побоюються, що «росія і Україна перенесуть свою боротьбу на африканську землю», каже Олег Бєлоколос, колишній дипломат і директор Українського центру досліджень національної стійкості. Повідомлення про те, що Україна допомагає повстанцям у Малі, викликало дипломатичний фурор, що спонукало Малі та Нігер розірвати з нею дипломатичні відносини. Економічне співтовариство західноафриканських держав застерегло від «будь-яких спроб втягнути регіон у поточні геополітичні протистояння».

Більш обнадійлива стратегія полягає в тому, щоб показати африканським урядам, що Україна може їм запропонувати. Одна з ідей полягає в тому, щоб просувати Україну як постачальника високотехнологічних безпілотників, які також можуть використовуватися в цивільних цілях, наприклад, для моніторингу дикої природи або доставки ліків у віддалені місця.

«Зараз ми, мабуть, найбільш просунута країна у світі, коли йдеться про безпілотні технології», – стверджує пан Бєлоколос.

Гуманітарна підтримка є іншою справою. Як повідомляється, завдяки флагманській ініціативі президента Зеленського «Зерно для України» близько 280 000 метричних тонн пшениці було доставлено до 12 африканських країн. Але це була не стільки реклама українського сільського господарства, скільки простий гуманітарний акт.

Проте є одна проблема, з якою стикається Україна в Африці і яку вона мало чим може виправити: її тісний зв’язок із Заходом. На більшій частині глобального півдня Америка та її союзники рідко коли були менш популярними. Навіть африканські уряди, які співчувають тяжкому становищу України, обурюються тим, що вони називають лицемірством Заходу, особливо з початком війни Ізраїлю в Газі після атаки ХАМАСу 7 жовтня 2023 року (частина африканців симпатизує ХАМАСу в цьому конфлікті). Багато хто в Африці відмовляється ставати на бік України проти росії, тому що Заходу бракує «довіри» в інших сферах, пояснює дипломат у Джибуті.

Якщо президент Трамп дійсно припинить американську військову підтримку України, дехто в Африці може перестати розглядати Україну як західну маріонетку. Але це не означає, що вони переглянуть свої зв’язки з росією. Три роки тому підтримка України могла бути способом вислужитися перед Заходом. Кілька африканських урядів тоді вважали, що це того варте. Ще важче зрозуміти, чому вони вважають це доречним зараз.

Підготувала Валентина Повзун