Politico за матеріалами ASSOCIATED PRESS у матеріалі «Ukrainians who fled their country for Israel find themselves yet again living with war» розповіли про історії українців, які втікали від війни до Ізраїлю та зустріли там війну. Наразі їхні травми та страхи можуть знову загостритись, оскільки в країні заборонено зібрання, а значну частину часу люди проводять у бомбосховищах.

Від війни до війни

АШКЕЛОН, Ізраїль – Тетяна Прима думала, що залишила бомби в минулому, коли втекла з України понад півтора року тому після того, як росія знищила її місто Маріуполь. 38-річна жінка втекла з пораненим чоловіком і маленькою донькою, доставивши сім’ю в безпечне місце на півдні Ізраїлю.

Спокій, який вона поступово відновлювала, знову зруйнувався 7 жовтня, коли вдерлися бойовики ХАМАС.

“Усі ці звуки війни, які ми чуємо зараз, вони іноді спрацьовують як тригер, який повертає спогади про те, що ми пережили в Маріуполі, – розповідає вона. – Важко відчувати, що ти несеш відповідальність за свою дитину, ти той, хто хоче для неї найкращого, і водночас відчуваєш, що ти підвів її“.

Відколи росія вторглася в Україну в лютому 2022 року, понад 45 тисяч українців шукали притулок в Ізраїлі, згідно з даними Центрального бюро статистиски та гуманітарних груп. Як і Прима, більшість з них повільно збирали шматки свого життя та знаходили способи впоратися з ситуацією, коли вибухнула війна в Ізраїлі. Зараз вони знову переживають свої травми. Деякі виїхали з Ізраїлю, але багато хто залишився – відмовляючись знову тікати від війни. Більшість втратили системи особистої підтримки через обмеження, які діють щодо зібрань. Інші втратили надію на возз’єднання з близькими, яких вони залишили.

7 жовтня, коли бойовики ХАМАС атакували, вбивши близько 1200 людей і захопивши близько 240 заручників, Прима прокинулася від звуку сигналів тривоги. Вона живе в прибережному місті Ашкелон, за кілька кілометрів від Сектору Газа. Гуркіт авіаударів і обстрілів постійний, оскільки Ізраїль продовжує свій наступ вперед. Вона описує це як “дежавю“, що нагадує їй про ранок у Маріуполі, який назавжди змінив її життя.

Виїзд з Маріуполя

Маріуполь був одним із найбільш постраждалих міст України, який тижнями перебував в облозі та піддавався бомбардуванням, коли люди жадали їжі, води та тепла та були відрізані від світу через відсутність телекомунікаційного зв’язку. За її словами, в перші тижні війни Прима готувала їжу на відкритому вогні, використовуючи сніг для питної води і переховуючись з десятком родичів на околиці міста.

Але обстріли посилилися і навколо них падали ракети. Після того, як її чоловікові відірвало руку, коли він ходив по воду, вона вирішила виїхати.

“Той день ознаменував собою падіння в пекло“, – розповіла вона.

Сім’я приєдналася до колони машин, які тікали з міста, проїжджаючи повз трупи і чорний попіл, що падав від авіаударів. Вони пройшли через безліч російських блокпостів і до квітня 2022 року прибули до Ізраїлю, де в Ашкелоні жили родичі її чоловіка. Багато українців живуть на півдні країни. Там проживає велика російськомовна громада, а оренда житла часто нижча, ніж у великих центральних містах.

Тривоги в Ашкелоні

Мешканці Ашкелона звикли до випадкових ракет із Гази, але під час війни атаки почастішали. Сирени повітряної тривоги – постійний звук. Хоча більшість ракет перехоплюють, близько 80 з них на початку війни впали в населених пунктах або порожніх полях, що становить майже третину всіх ракетних обстрілів Ізраїлю з боку ХАМАС, згідно з даними проєкту “Локалізація збройних конфліктів і дані про події” (Armed Conflict Location & Event Data Project).

Звуки обстрілів нагадують Примі про її агонію в Україні, але вона залишається стійкою, коли говорить про війну Ізраїлю, та переконаною, що армія та оборонна система країни “Залізний купол” захистять її родину.

Але війна посилила відчуття ізоляції, каже вона. ЇЇ групи підтримки громади перемістилися в онлайн – через загрозу нападів особисті зустрічі обмежуються будівлями з бомбосховищами.

“Ці відчуття величезної безнадійності, з якою люди стикаються“, – каже доктор Коен Севенантс, фахівець з психічного здоров’я з досвідом роботи в зонах конфлікту.

Севенантс та інші експерти попереджають, коли люди, які не повністю оговталися від травматичного інциденту, стають жертвами повторної віктимізації, тригерна подія, що її спричинила, часто може бути гіршою з ризиком виникнення депресії та тривог.

Підтримка організацій

Організації біженців адаптували деякі зі своїх програм, надаючи фінансову допомогу та привозячи їжу людям, які не відчувають себе в безпеці, залишаючи свої домівки. Але вони не можуть зробити це все, каже рабин Оля Вайнштейн з “Проекту Кешер”, який допомагає близько 6 тисячам людей, що втекли від війни в Україні, і привозить сім’ям продукти або видає ваучери на їжу.

“Під ракетами дуже важко бути доступним для всіх, – розповідає Вайнштейн, яка чує занепокоєння людей щодо майбутнього. – Вони запитують, що буде… що буде з Ізраїлем, чи залишимося ми тут назавжди, чи залишимося ми живі, що буде з нашими дітьми?” 

Деякі українці були змушені переїхати до Ізраїлю з початку війни. Близько 100 дітей, які перебували в єврейському будинку в Ашкелоні, незабаром після нападу ХАМАСу втекли в центр країни, розповіла Яель Екштейн з Міжнародного товариства християн і євреїв, філантропічної організації, яка підтримує дітей.

Це вже вдруге вони були змушені покинути свій дім менш ніж за два роки – вони втекли з міста поблизу столиці України та евакуювалися до Ізраїлю в перші тижні цієї війни. За словами Екштейн, вони намагаються пережити все це, а один з них запитує:

“Якщо він зараз живе в зоні бойових дій, чому він не може повернутися в Україну?“

Українці в Газі

За словами президента України Володимира Зеленського, інші українці перебувають у пастці в Газі. 160 з них були евакуйовані. Невідомо, скільки їх залишається на контрольованій ХАМАС території Гази, де з початку війни було вбито понад 12 700 палестинців, більшість з яких жінки і неповнолітні, згідно з даними Міністерства охорони здоров’я Гази, що не робить різниці між смертями цивільних і бойовиків.

В Ізраїлі Вероніка Чотарі думала, що побачить свою 18-річну доньку Терезу на канікулах. Її донька залишилася в Україні минулого року, коли Чотарі шукала лікування від раку в Ізраїлі для своєї молодшої дитини, переїхавши до тихого центрального міста Петах Тіква. За її словами, до жовтня вона ніколи не чула там сирени.

Тепер, замість того, щоб планувати зустрічі одна з одною, вони двоє годинами переписуються з бомбосховищ, переконуючись, що одна з них жива.

“Я хвилююся за тебе, мамо, будь ласка, я знаю, що це неможливо, але давай знайдемо для тебе інше місце, – написала Тереза. – Я втомилася від усього цього, я ненавиджу ці війни“.

Підготували Альона Береза, Валентина Повзун