«У таких ситуаціях, як у нас, завжди можна знайти перетин зі світом Шекспіра», – коментує перекладач бум шекспірівських постановок в Україні

Український шекспірівський фестиваль в місті Івано-Франківськ не відкрився виставою. На сходах театру відбувся інший тип виступу, який стосувався не сумних історій про смерть королів, а трагедії, що розгорталася в реальному житті. Це був театр в іншому сенсі: мітинг за участю кількох сотень людей, які виступали на захист українських військовополонених, тисячі з яких, за попередніми оцінками, залишаються в російському полоні. Кілька жінок у натовпі, тримаючи прапор із зображенням облич їхніх коханих, витирали сльози. Маленька дівчинка в блакитній бавовняній сукні тримала плакат: «Будь їхнім голосом». Інша: «Без тебе я – ніщо», – розповідає The Guardian.

Через кілька годин глядачі зібралися на видовищну променад-постановку «Ромео і Джульєтта», поставлену в покинутій фабриці та схожому на склеп підвалі театру, спостерігаючи за молодими життями, розірваними на частини злісною долею.

Як зазначила програмна директорка фестивалю Ірина Чужинова на відкритті заходу, це було нелегко. Організатори запитували себе, чи правильно проводити фестиваль, поки Україна бореться з російськими окупантами. Зрештою, сказала вона, «ми погодилися, що мистецтво насправді не є розвагою сьогодні».

«Це правда, що в театрі ми створюємо ілюзію мирного життя, але це не мирне життя, – прокоментувала Ірина Чужинова згодом. – Ми повинні бути разом. Коли ти в горі, тобі потрібна підтримка інших. Ось чому ми маємо ці церемонії, ці ритуали театру».

За словами Ірини Чужинової, Україна живе в «момент концентрованої одночасності», коли нормальне життя і катастрофа війни переживаються у тривожній близькості. Вона додала, що одного з акторів «Ромео і Джульєтти» того дня не було у виставі: він нещодавно підписав військовий контракт і вже був на фронті.

Цьогорічний Шекспірівський фестиваль є другим у місті після того, як організатори вирішили не зупинятися на прем’єрному випуску 2024 року. І, як не дивно, Шекспір процвітає по всій Україні. У репертуарі провідних київських театрів є «Король Лір» і два «Отелло», а також «Сон літньої ночі», «Гамлет», «Макбет», «Ромео і Джульєтта».

«У таких ситуаціях, як у нас, завжди можна знайти перетин зі світом Шекспіра, – сказав відомий поет і перекладач Юрій Андрухович, який переклав українською мовою чотири п’єси Шекспіра, в тому числі й фестивальну «Ромео і Джульєтту». – Існує велика потреба в тому, щоб театр працював з екзистенційними проблемами: страхом, ненавистю, пристрастю, зрадою, людською душою.

На фестивалі в Івано-Франківську були комедії Шекспіра – «Комедія помилок» і «Багато галасу з нічого», але програму змістили в бік трагедії: окрім «Ромео і Джульєтти» – дві постановки «Короля Ліра», а також «Річарда ІІІ» і «Макбета».

«Важливо, щоб було місце для сліз», – сказала Ірина Чужинова.

Івано-Франківськ розташований на південному заході України, за сотні кілометрів від лінії фронту, в передгір’ї Карпат. Але на третьому році російського вторгнення в країну війна висить у повітрі всюди. На приємних пішохідних вулицях маленького міста розташовано понад 500 офіційних пам’ятників загиблим жителям міста, над портретами яких майорять прапори, а під ними покладені квіти.

«Найпопулярнішою п’єсою Шекспіра в українських театрах з часів повномасштабного вторгнення був «Макбет», – розповіла Ірина Чужинова.

Ця історія про злет і падіння тирана відображає актуальність моменту – найочевидніше, вона нагадує про володимира путіна, але також і багатьох інших авторитарних лідерів по всьому світу. Андрухович збирається розпочати роботу над новим перекладом для нової постановки.

За словами Ірини Чужинової, Шекспір знайшов спосіб говорити про політичні перевороти в Україні. Після Помаранчевої революції 2004 року, коли політична риторика під впливом росії просувала наратив про «дві України», східну та західну, саме «Ромео і Джульєтта» з їхніми ворогуючими родинами стали популярними.

Після протестів на Майдані, ініційованих у 2013 році студентами, обуреними проросійським курсом тодішнього президента Віктора Януковича, саме «Гамлет» привабив режисерів: історія молодого чоловіка, який розкриває свою ідентичність, в той час як на задньому плані могутній сусід готується до війни.

«Макбет» також був важливим в Україні століття тому, – сказав Ростислав Держипільський, режисер постановки «Ромео і Джульєтти». – Саме в 1920 році в українському селі Біла Церква режисер-візіонер Лесь Курбас, пізніше вбиий під час сталінських репресій, поставив першу постановку цієї п’єси (та й будь-якої іншої п’єси Шекспіра) українською мовою. Це було під час війни, що прокотилася Україною після жовтневої революції 1917 року».

Саме уявні наслідки однієї з таких вистав слугують основою для нової п’єси американського драматурга Річарда Нельсона «Коли закінчиться метушня», виконаної на фестивалі в українському перекладі.

Суто жіночий акторський склад Театру на Подолі в Києві виконує ролі жінок з трупи Курбаса, які одного вечора разом готують їжу, розмовляють і вечеряють. Серед героїнь – Броніслава Ніжинська, яка згодом поставила радикальний балет Стравінського Les Noces («Ночі»).

За словами Нельсона, п’єса «про групу молодих акторок, які ставлять п’єсу посеред війни, яку має зіграти група молодих акторок, які ставлять п’єсу посеред війни». Невизначеність, насильство і страх переслідують героїнь, які, тим не менш, знаходять розраду в товаристві одна одної.

«Майже все в п’єсі дуже схоже на події, що відбуваються зараз», – сказала одна з учасниць акторського складу, Юлія Брусенцева.

Інша акторка, Марія Деменко, сказала:

«Війна є частиною нашого життя і її не можна від нього відокремити. З цим важко жити. Як і наші героїні, ми не знаємо, що станеться завтра. Ми не знаємо, які рішення нам потрібно буде ухвалювати».

Наприкінці кожної фестивальної вистави актори просили глядачів вшанувати пам’ять загиблих хвилиною мовчання. Напередодні надійшла жахлива звістка про те, що на фронті був убитий член їхньої трупи, популярний молодий актор Юрій Феліпенко.

 «Коли люди і так на межі сліз, трагедія переходить на інший рівень», – прокоментував професор Майкл Добсон, голова Шекспірівського інституту Бірмінгемського університету, який був присутній на фестивалі.

Він додав, що контраст між тим, що він побачив тут і вдома, був «майже бентежним»:

«В Україні твір дійсно щось означає для акторів і глядачів. Це не якась рутинна вправа».

Він також додав, що Шекспір був важливою фігурою в Британії під час другої світової війни. Джон Ґілґуд гастролював з його знаменитим «Гамлетом». Фільм «Генріх V» за участю Лоуренсом Олів’є в головній ролі, що вийшов у 1944 році, підняв національний моральний дух. У таборі для військовополонених у Сілезії молодий Денголм Елліотт зіграв роль Віоли у «Дванадцятій ночі». Магічна атмосфера фільму Пауелла і Прессбургера «Питання життя і смерті» (1946) посилюється тим, що в той час, коли розгортаються події фільму, відбувається репетиція «Сну літньої ночі».

Добсон згадував, як його батько побачив Дональда Вулфіта в ролі Ліра під час бомбардування Лондона. Його батько більше ніколи не бачив цю п’єсу, вважаючи, що «пережити спустошене бачення людства в мирний час було б, у кращому випадку, антикульмінацією, а в гіршому – свого роду профанацією».

Нацисти також насолоджувалися Шекспіром, зазначає Добсон. Відомий актор Вернер Краусс постав перед трибуналом з денацифікації за його антисемітське зображення Шейлока у віденській постановці «Венеціанського купця» 1943 року у Відні. Згодом його виправдали.

Підготувала Валентина Повзун