Права рука президента Зеленського викликає занепокоєння щодо повзучого авторитаризму

У морозний ранок 1 грудня 2023 року, одразу за східною околицею Києва, міжнародний аеропорт «Бориспіль» прокинувся від тривалого воєнного сну. Термінал D, який колись був центром для відпочиваючих і ділових мандрівників, мовчав з того часу, як перші російські ракети атакували Україну в перші години повномасштабного вторгнення майже двома роками раніше. Але коли сніг вкрив порожню злітну смугу і обмерзлі іржаві протитанкові пастки, що захищали його периметр, колона затонованих позашляховиків, що перевозили близько 80 іноземних послів, міністрів уряду та керівників міжнародних гуманітарних організацій, прослизнула крізь барикади.

Всередині терміналу шипіли еспресо-машини, а кіоски були заповнені свіжою випічкою. Табло відправлення знову заблимало назвами міст, з якими Україна прагнула знову встановити зв’язок: Берлін, Лондон, Нью-Йорк, Тель-Авів. Бортпровідники в уніформі видавали гостям глянцеві фальшиві посадкові талони на сповнений надії пункт призначення: «Формула миру України».

Повідомлення було чітким. Це був не просто саміт, це була заява про те, що найкривавіший збройний конфлікт на європейській землі з часів Другої світової війни не закінчиться в окопах Донбасу або за столами переговорів, де іноземні лідери розділяли країну. Майбутнє України буде плануватися з Києва. Це була контрнаступальна кампанія іншими засобами, організована через кілька тижнів після того, як гучна військова кампанія не змогла прорвати російську оборону.

Учасники розташувалися за велетенським круглим столом, встановленим у центрі терміналу. Серед них була українська лауреатка Нобелівської премії Олександра Матвійчук, кілька міністрів уряду та заступників керівника президентської адміністрації. Там були присутні посли США, Франції та Італії. Річард Бренсон з’явився через відеозв’язок зі свого австралійського курортного номера, його голос майже заглушений шумом водоспаду.

Після вітальних слів настало довге очікування. Двадцять хвилин. Тридцять. Минуло майже 40 хвилин, коли всі погляди звернулися до головного входу. Багато хто очікував, що президент України Володимир Зеленський увійде з характерною для нього військовою поважною ходою, якою він прославився. Натомість з’явилася постать з важчою ходою, яка організувала сьогоднішні заходи. Андрій Єрмак, колишній кінопродюсер, а нині керівник Офісу президента Зеленського, був не просто ведучим цього амбітного заходу. Кожна сцена, кожен символ і кожна фраза формули миру несли його відбиток. З цього замерзлого форпосту Єрмак намагався знову спрямувати країну вперед.

Світ знає Зеленського як коміка, який став президентом воєнного часу і став однією із найвідоміших політичних фігур XX століття, викликаючи порівняння із Вінстоном Черчиллем. Він є лідером, який стояв на своїй землі в Києві, коли російські війська штурмом пробивалися через кордон, а вбивці полювали на нього. Два слова з його знаменитого відеозвернення в першу ніч вторгнення, знятого зухвало в темряві біля президентської резиденції, стали національним гаслом: «Ми тут».

Кремезний чоловік, що стоїть ліворуч від Зеленського на цьому відео, не є широко відомим, хоча він з’являється на незліченних знімках, майже завжди на відстані витягнутої руки від президента. На фотографії, зробленій на мирному саміті у Швейцарії в червні 2024 року, він стоїть попереду і в центрі, височіючи над десятками присутніх світових лідерів і майже затуляючи віцепрезидентку США Камалу Гарріс, яка піднімає голову, щоб її було видно. («Я не знаю, як, чорт забирай, він це зробив і як ми допустили це», сказав один американський чиновник про цю фотографію). Але серед українців, іноземних лідерів і дипломатів він є людиною з величезним і поляризуючим впливом.

Андрій Єрмак не є президентом України. Але він часто поводиться як президент. Як керівник Офісу Президента України — його офіційна посада — 53-річний Єрмак розробляє мирні плани, керує непублічною дипломатією та особисто відбирає урядовців. Прем’єр-міністр і вищі військові чини часто звертаються до нього за порадою. Коли йдеться про переговори з високими ставками — обмін полоненими з москвою, повернення викрадених українських дітей, угоди про збереження поставок зерна через Чорне море — Єрмак керує процесом. Європейські уряди координують з ним військову та фінансову допомогу. Він на «ти» з глобальними політиками та голлівудськими зірками.

У позолочених залах президентського комплексу в Києві Єрмак керує згуртованою командою з приблизно двох десятків особисто відібраних, відданих радників, які мають доступ до брифінгів з питань національної безпеки та зустрічей з главами держав, що відвідують країну, що за стандартами більшості західних урядів вважається вкрай неортодоксальним. Разом ця група керує країною. Роль Єрмака описують численними варіантами по-різному ті, хто спостерігав за ним — від правої руки Зеленського до фактичного віцепрезидента України. Але його союзники і критики сходяться на думці, що в Україні майже нічого не відбувається без його відома і схвалення. Ніхто не потрапляє до президента, не пройшовши через нього.

Для таких відданих прихильників, як Андрій Сибіга, колишній заступник Єрмака, який з вересня обіймає посаду міністра закордонних справ України, Єрмак є «чудовим менеджером. Особливо в кризових ситуаціях». Андерс Фог Расмуссен, колишній прем’єр-міністр Данії та генеральний секретар НАТО, який написав текст на підтримку включення Єрмака до списку 100 найвпливовіших людей 2024 року журналу Time, сказав, що був свідком здатності Єрмака «забезпечувати функціонування уряду… під час нашої роботи над гарантіями безпеки для України», що призвело до «мережі двосторонніх угод з союзниками» .

Але його судження було поставлено під сумнів багатьма спостерігачами, включаючи тих, хто був близький до нього. Саме Єрмак, хто всупереч порадам американських і українських чиновників, наполягав на зустрічі з Дональдом Трампом в Овальному кабінеті в лютому, коли Київ прагнув отримати підтримку США і укласти угоду щодо корисних копалин. Фіаско, яке сталося після цього, ледь не зіпсувало відносини між двома країнами та було розцінено як доказ надмірної самовпевненості Єрмака.

«Його проблемою є мікроменеджмент. Він намагається бути всюди і робити все», – сказав Олександр Роднянський, керівник українського телебачення і давній друг Єрмака.

Єрмак став уособленням суперечки, яка вирує в країні, щодо того, чи може централізована влада, запроваджена воєнною адміністрацією, паралізувати демократичне майбутнє України після закінчення війни. Для багатьох українців він є символом старого порядку, який вони відчайдушно прагнуть залишити позаду. Не так давно Зеленський зіткнувся з найсерйознішим внутрішнім викликом за час свого президентства, після того як радикальний крок щодо усунення незалежних антикорупційних органів України спричинив перші великі масові протести з початку війни. Серед багатотисячних натовпів, що зібралися в Києві, лунали гасла «Єрмак геть» і «Fuck Yermak».

В інтерв’ю з понад 40 особами, включаючи нинішніх та колишніх українських чиновників, західних дипломатів у Києві та посадовців з європейських урядів і Вашингтона, які безпосередньо мали справу з Єрмаком, часто говорили, що він має такий самий вплив, як Зеленський, а можливо, й більший. Для критиків Єрмак є не обраним царем, який накопичує безмежну владу – підриваючи демократичні механізми стримувань і противаг, які Київ запровадив після революції Євромайдану в 2014 році. Він складає списки внутрішніх політичних ворогів для санкцій Ради національної безпеки і оборони України. Його звинувачують у маніпулюванні судовими розслідуваннями з метою дискредитації своїх суперників і затягування антикорупційних розслідувань. Кажуть, що він організовує таємні операції, поширюючи витоки інформації та чутки через анонімні канали в Telegram.

«Його метою є централізувати все в пострадянському стилі правління, який нагадує щось не дуже відмінне від автократії», – сказав один із тих, хто тісно співпрацював з Єрмаком в офісі президента.

Одна з найближчих соратниць Єрмака, Юлія Свириденко, була призначена новим прем’єр-міністром України — цей крок розцінювався як свідчення його зростаючого впливу на Зеленського. Західний посол прямолінійно описав роль Єрмака:

«Він є президентом, прем’єр-міністром, міністром закордонних справ… всіма міністрами разом узятими».

За словами одного українського міністра, мало хто в уряді наважиться говорити про Єрмака офіційно.

 «Майбутнє і доля кожного, – сказав він, – визначаються Андрієм Єрмаком».

Союзники Єрмака стверджують, що він не є «сірим кардиналом», який ховається і формує політику в тіні, а є чимось новим у пострадянському політичному світі України: «зеленим кардиналом», який командує приватними та публічними сценами у своїй оливковій бойовій формі.

Однак він не зробив кар’єру в політиці чи військовій сфері. Він не був частиною оточення друзів Зеленського з дитинства чи колегою по комедійній трупі «Квартал 95». Народившись у радянському Києві в 1971 році, Єрмак користувався багатьма привілеями інтелігенції середнього класу срср. Його батько, Борис, працював на прославленому оборонному заводі «Артем», перш ніж стати високопоставленим дипломатом у радянському посольстві в Афганістані під час радянсько-афганської війни. Це призначення дало привід для спекуляцій, що його роль була пов’язана з радянськими службами безпеки. Коли журналіст видання THE FINANCIAL TIMES, Christopher Miller, автор цієї публікації, запитав Єрмака про ці чутки, він різко відкинув їх: «Де докази?»

У молодості Єрмак мріяв стати пілотом реактивного винищувача. Натомість він вступив до Національного університету імені Тараса Шевченка, де отримав ступінь магістра міжнародного права. У той час як багато його однокурсників продовжили навчання на Заході та влаштувалися на роботу в провідні європейські юридичні фірми, Єрмак залишився в Києві та відкрив власну юридичну практику, зосередившись на праві інтелектуальної власності.

«Він мені сподобався, бо був не схожий на інших хлопців у Києві того часу, – сказав Роднянський. – Він розмовляв іноземними мовами».

Саме коли Єрмак почав надавати юридичні послуги телеканалу «Інтер» у 2011 році, він познайомився з молодим Володимиром Зеленським, який на той час вже був національною зіркою і генеральним продюсером телеканалу. Їхня перша розмова тривала недовго, але вони відразу знайшли спільну мову.

«Я зрозумів, що він дуже розумна, дуже інтелігентна людина, – згадував Єрмак. – Мені сподобалося, як він говорив про свою дружину, своїх дітей».

Незабаром після цього Єрмак перейшов у розважальний бізнес. Він заснував медіагрупу і спродюсував кілька фільмів категорії B, які отримали прохолодні відгуки, зокрема боксерську драму 2017 року «Правила бою».

«Планетарне» – так один західний дипломат описав його его.

На початку 2019 року Єрмак зробив крок у політику, приєднавшись до президентської кампанії Зеленського. Коли Зеленський переміг на виборах, він призначив Єрмака своїм головним помічником з міжнародних справ. Навіть ті, хто були близькі до нового президента, здивувалися. Команда Зеленського здебільшого складалася з друзів, яких він знав ще зі шкільних років у суворому промисловому місті Кривий Ріг. Але разом ці двоє чоловіків почали працювати над деякими з найамбітніших обіцянок Зеленського, зокрема над припиненням війни, яка точилася на сході України з 2014 року, з часів анексії росією Криму і вторнення в Донецьку та Луганську області.

Вперше проявивши свою політичну проникливість, того літа Єрмак став головною контактною особою між Києвом і оточенням президента США Дональда Трампа, осільки американські чиновники тиснули на Україну, щоб вона розпочала розслідування щодо ймовірної корупції демократичного суперника Трампа Джо Байдена та його сина Хантера. Виступаючи в ролі неформального посередника між Трампом і його особистим адвокатом Руді Джуліані, Єрмак обговорював можливу заяву про співпрацю — умову для зустрічі в Білому домі та виділення 400 млн доларів військової допомоги США. Переговори призвели до сумнозвісного заклику Трампа з проханням «зробити нам послугу». Дехто в Києві звинувачував Єрмака у втягуванні України в скандал, але Зеленський віддав йому належне за те, що він захистив його від глибших наслідків. Цей епізод ознаменував початок еволюції Єрмака в головного посередника президента.

Найбільшим успіхом Єрмака влітку 2019 року були переговори з москвою щодо обміну полоненими, в результаті яких було забезпечено повернення відомого режисера Олега Сенцова та 34 інших осіб. Він полетів до москви, щоб особисто забрати полонених — про цей момент він пізніше згадував із змішаним почуттям гордості та образи.

«Жодної моєї фотографії», – сказав тоді Єрмак.

Але він помилявся. На його власній сторінці у Facebook з’явилося одне фото, на якому він видніється за плечем Зеленського. Жоден із звільнених українців не потрапив у кадр.

«Я не думаю, що я якийсь герой, – сказав Єрмак. – Я просто… дивіться, я думаю, що роблю те, що повинен робити».

На початку 2020 року Зеленський звільнив свого керівника адміністрації і призначив на його місце Єрмака.

Зв’язок між Зеленським і Єрмаком справді був викуваний у горнилі війни. З 24 лютого 2022 року, коли війська путіна перетнули український кордон, ці двоє стали нерозлучними. Вони живуть і працюють у президентському комплексі, бароковій козацькій будівлі, в якій до здобуття незалежності від радянського союзу в 1991 році розміщувався центральний комітет комуністичної партії України. Будівля з розкішними кришталевими люстрами, паркетними підлогами та зеленими мармуровими колонами є дивним фоном для мішків з піском, які зараз складені перед її укріпленими вікнами та вздовж коридорів.

Офіс Єрмака розташований на два поверхи нижче офісу Зеленського. Там він працює за просторим столом, оточеним подарунками від іноземних високопосадовців та українських військових, серед яких є керамічний череп, розписаний зображенням кремля в полум’ї. Єрмак, який не одружений і не має дітей, повністю присвятив себе своїй роботі. Його стара квартира майже не використовується, і він рідко відвідує своїх батьків, які залишаються в Києві. «Він може працювати 24 години поспіль, без перебільшення, – сказав Сибіга, міністр закордонних справ. – Це не просто його амбіції. Це його операційна система».

Відносини між цими двома чоловіками виходять за межі роботи, кажуть їхні помічники та соратники.

«Він є найближчим соратником президента», – сказав Сибіга.

Це слово перекладається як «товариш» або «побратим по зброї». Вони сплять поруч один з одним у бункері будівлі, захищеному від російських авіаударів, які посилилися з весни цього року. Там, після довгого робочого дня, вони можуть розслабитися, граючи в настільний теніс або дивлячись класичні фільми, які знають настільки добре, що можуть цитувати репліки. Більшість ранків починаються з тренування пліч-о-пліч.

«Він любить виглядати як привабливий чоловік, – сказав Роднянський, друг Єрмака, кінопродюсер. – Обидва вони наполегливо тренуються».

На початку вторгнення Єрмак і Зеленський тримали штурмові гвинтівки під рукою на випадок, якщо російські війська прорвуться на територію комплексу. Як згадував один із помічників, гвинтівки були там для того, щоб пробитися назовні або забезпечити гідну смерть, а не потрапити в полон.

«Я не боявся, – прокоментував Єрмак. – Я думав про цей момент… але не хвилювався за себе. Я боявся за свою родину і український народ».

Коли кремль зателефонував до Києва в перші години повномасштабного вторгнення, щоб змусити їх визнати поразку, задзвонив телефон Єрмака. На лінії був заступник керівника адміністрації путіна дмитро козак. Він сказав Єрмаку переконати Зеленського здатися або бути готовим зіткнутися з усією міццю російської армії.

«Ідіть до біса!» – відповів Єрмак і поклав слухавку.

За словами двох українських чиновників, залучених до військового планування, Єрмак неодноразово відхиляв рішення військового керівництва та в певних ситуаціях мав «повний вплив» на операції на полі бою. Одним з найяскравіших прикладів, за їхніми словами, був його вплив на битву за Бахмут.

Бахмут був зведений як фортечне поселення в 1571 році, коли Іван Грозний наказав захищати південний кордон росії. Він ніколи не мав наміру повертатися до свого первісного призначення, але наприкінці 2022 року він знову опинився в облозі російських військ. Багато українських командирів на передовій закликали до стратегічного відступу, але Єрмак побачив можливість розповісти іншу історію. Завдяки своїй історії фортеця Бахмут мала певну сильну наративну силу. Вона мала стати символом незламного опору України. Зеленський також хотів великої перемоги на полі бою, щоб підняти національний моральний дух. Бахмут не мав падати, він не міг.

Але Бахмут вже був пеклом після семи місяців запеклих боїв. На початку грудня 2022 року центр міста був спустошений. російські наземні штурми були невпинними — навіть загартовані американські генерали були вражені жорстокістю боїв і приголомшливими втратами москви. І все ж вони продовжували наступати.

У розпал битви, 20 грудня, Зеленський у супроводі Єрмака здійснив таємний і ризикований візит на бахмутський фронт. Наступного дня Зеленський вилетів до США і презентував на спільному засіданні Конгресу пошарпаний український прапор, підписаний військовими в Бахмуті. Спікерка Палати представників Ненсі Пелосі підняла його над трибуною під бурхливі овації. Україна мала свій Аламо.

За лаштунками західні чиновники були стурбовані втратами. Українські командири скаржилися, що ресурси витрачаються даремно, не приносячи значної тактичної вигоди. Багато хто стверджував, що рішення залишитися було прийнято в оточенні президента, а не військовими.

«Політичний маневр, замаскований під героїзм», – так описав цю ситуацію один із командирів, який брав участь у бою.

Врешті-решт фортеця Бахмут впала. Ця втрата підірвала контрнаступ України 2023 року, який також закінчився невдачею.

«Було помилкою залишатися в Бахмуті так довго, – сказав високопоставлений український чиновник, залучений до військового планування. У нас були свої накази».

На питання, від кого надходили ці накази, і він назвав командувача сухопутних військ України. Але цей генерал отримав власний наказ, додав чиновник. Він надійшов з офісу президента.

«Ви можете здогадатися, від кого».

Підготувала Валентина Повзун

Далі буде.