Жахливі уроки, які засвоюють лікарі, розкривають природу війни у XXI столітті

Перший в Україні підземний госпіталь, розташований у глибині південного фронту, нагадує щось із фільмів про Джеймса Бонда. Найсучасніше обладнання починається з приймального відділення. Поранені солдати прибувають сюди з поля бою: в автомобілях, у каретах швидкої допомоги, на квадроциклах. Їх оглядають і розподіляють по модулях за терміновістю: «червона зона» – для негайної операції, «жовта зона» – для іншого лікування. Поряд з операційною, закритою в сталевих бочках на кілька метрів нижче рівня землі, – відділення інтенсивної терапії. Тут навіть є лабораторія для аналізів крові. Центр створений для проведення складних операцій: відновлення кісток, реконструкції м’яких тканин, артеріального шунтування, йдеться у матеріалі The Economist.

Це – заклад «роль-2», другий з чотирьох рівнів лікування від сортування на передовій до третинної лікарняної допомоги. Тих, чий стан достатньо стабільний, перевозять до закладів «роль-3», приблизно за 30 км від лінії зіткнення. Решту стабілізують тут, трохи більше ніж за 10 км від лінії зіткнення. Бездоганно з’єднані дерев’яні балки лікарні, обрані замість бетону, щоб пом’якшити дію осколків у разі обстрілу, випромінюють оманливе тепло, наче у скандинавській сауні. Безпілотники і планерні бомби, які тероризують небо ззовні, дають зрозуміти, що це не місце для відпочинку. Українські медики перебувають тут, під землею, не за власним бажанням. Як і солдати, яких вони лікують, вони серед тих, на кого полюють.

Євген, головний лікар лікарні, кривиться від думки, що росія може дотримуватися Женевських конвенцій, які забороняють націлюватися на медичні підрозділи.

«Вони навіть не знають, що це означає», – каже він.

Для росіян лікарі є «примножувачі сили» – вони латають солдатів і відправляють їх назад воювати, і їх важко замінити. Зараз Україна каже своїм медикам знімати будь-які позначки, які можуть відрізнити їх:

«Якщо ви поставите червоний хрест на машині, вас обстріляють за 15 хвилин».

Мета все ще полягає в тому, щоб доставити поранених солдатів з передової до лікувального підрозділу «роль-2» впродовж години, але безпілотники затягують цей процес. Це може означати життя або смерть, кінцівку або відсутність кінцівки. Якщо залишити турнікет більше, ніж на кілька годин, пошкодження м’яких тканин стане незворотнім.

Україна вважає, що виживання на полі бою є ключем до відновлення переваги у війні, яка стала значною мірою виснажливою. Підземні шпиталі є ключовою частиною головоломки, каже Роман Кузів, 35-річний лікар, який допомагав їх проектувати. Технократичний планувальник з досвідом роботи хірургом у Європі, лікар Кузів швидко піднявся по укрїнських кар’єрних сходах від головного лікаря місцевої лікарні до командувача медичної служби всього східного і південного фронту.

Гортаючи зображення на своєму смартфоні – сюрреалістичне поєднання сімейних фотографій і тілесних ран – лікар Кузів розповідає про вибір, з яким щодня стикаються його команди. Він показує фото чоловіка із зяючою дірою у верхній частині тіла, розрізаною навпіл ниркою і 30-сантиметровою пластиною ракетного металу, що застрягла глибоко в його животі.

«Він вижив?»

На диво, так. Інший солдат, цього разу з глибокою рваною раною на спині, без частини хребта, з органами, що вилітали назовні. Цей чоловік пережив операцію, але помер через два дні. Третє відео показує солдата, якому близько 30 років, який несамовито б’ється в конвульсіях, намагаючись випити чашку води. Що тут відбувається?

«Гідрофобія, – каже командир. – Надзвичайна відраза до води».

У солдата був сказ, викликаний укусом кота, і рятувати його було вже занадто пізно. Військові бачили кілька таких випадків, перш ніж почати винищувати хворих диких тварин у цій місцевості.

Майже три роки війни принесли лікарям української армії багато неочікуваних викликів. Безпілотники значною мірою переписали правила лікування поранень на полі бою. Їх кількість стрімко зростає, а атаки стають більш наполегливими та цілеспрямованими.

«Золота година» – доктрина НАТО, яка передбачає евакуацію солдата для надання належної допомоги впродовж 60 хвилин – стала чимось близьким до фантастики. Хімічна зброя також повернулась на поле бою. росія використовує такі речовини, як хлорпікрин, отруйний газ, який вперше був помічений в окопах під час Першої світової війни, для того, щоб вигнати українців з окопів та бліндажів. Цей газ вражає м’які тканини дихальної системи. У великих дозах він вбиває.

Українська військова медицина змушена швидко розвиватися. Сьогоднішню ситуацію неможливо відрізнити від тієї, що була сім років тому, коли лікар Кузів вперше почав працювати з армією. Він відстежує російські соціальні мережі, щоб оцінити, наскільки добре він працює. Він зазвичай задоволений порівнянням з російською фронтовою медициною.

«Там іде друга світова війна». Але вимоги і необхідність бути попереду невблаганні. Міністерство оборони щойно затвердило ще 20 підземних шпиталів «роль-2».

Були помилки, і тисячі людей могли бути врятовані. Але війна без обмежень, яку веде росія, перевірила б на міцність ресурси будь-якої військово-медичної служби, наполягає лікар Кузів:

«Всеохоплююча війна дає вам один або два місяці на навчання і адаптацію».

Країни НАТО повинні думати про те, як вони з цим впораються, каже він:

«Чесно кажучи, вони не підготовлені. Вони б не знали, що їх спіткало».

 Підготувала Валентина Повзун