Останні дні травня ознаменувалися гучною подією в релігійному світі – Українська Православна Церква (УПЦ) оголосила про свою незалежність від Москви. Собор 27 травня ухвалив відповідні доповнення і зміни до Статуту про управління УПЦ, а ще – не погодився з позицією Патріарха Московського Кирила щодо війни в Україні.
Але чи справді рішення Собору всі трактують вірно? Чи дійсно УПЦ, яка роками йшла пліч-о-пліч з росіянами, зуміє дистанціюватися від церкви окупантів? Ми намагалися розібратися з цим, паралельно глянувши на статистику і поговоривши з експертом.
Пастка УПЦ: готували для конкурентів – потрапили самі
Дистанціювання УПЦ від рф мало б зблизити її з Православною Церквою України (ПЦУ). Принаймні, так здавалося. Але схоже, що це не так. У дев’ятому пункті ухвалених на Соборі рішень йдеться про те, що підтримка Вселенським патріархом ПЦУ “лише поглибила непорозуміння та привела до фізичного протистояння”. Окрім того, представники УПЦ підкреслюють: канонічний статус в статуті ПЦУ нібито “неавтокефальний і значно поступається свободам і можливостям у реалізації церковної діяльності, передбачені Статутом про управління Української Православної Церкви”.
Ці тези звучать загрозливо, адже, по суті, вони поглиблюють процес розділення. УПЦ інтегруватися з помісною українською церквою не планує і продовжує публічно сумніватися в канонічності ПЦУ. Навіть попри отримання нею Томосу про автокефалію від Вселенського патріарха три роки тому. Тож, “віддалення від Москви” принаймні цю риторику УПЦ ніяк не змінило.
То в чому ж тоді був глобальний сенс Собору 27 травня? Поки оновленого статуту УПЦ ніхто не бачив, про це говорити складно. В чинному ж статуті йдеться про те, що ця конфесія, хоч і самокерована, але частина Руської православної церкви. Таким чином конфесія потрапила в створену пастку собою же: якщо донині вона була незалежною в своїй діяльності, то про яку ще більшу незалежність тепер йдеться? А якщо залежність все ж існувала, то яким чином церква може позбавитися її самостійно, без доброї волі на те своїх патронів з РПЦ?
Не виключено, що все, що відбувається з УПЦ зараз, може бути спробою втримати парафіян, які з початком повномасштабного російського вторгнення почали переходити до ПЦУ цілими релігійними громадами.
Не оминув цей процес і Хмельниччину. При цьому область продовжує бути лідером за кількістю громад УПЦ. А отже навіть на тлі масової втечі від Москви, УПЦ в регіоні – досі потужна релігійна спільнота з десятками тисяч вірян.
Щоб розуміти процеси глибше, розібратися з результатами Собору 27 травня і отримати відповіді на питання щодо твердження вірян УПЦ про нібито більшу канонічність їхньої спільноти в порівнянні з ПЦУ, ми поговорили в релігіознавцем Ярославом Ювсечком.
Парафіяни УПЦ: “шматок пирога” для Руської православної церкви
Парафіяни УПЦ: “шматок пирога” для Руської православної церквиЯкою тепер, на вашу думку, буде комунікація УПЦ з Православною церквою України?
Вони пішли на цей крок винятково, щоб вберегти свої приходи від переходів до ПЦУ. З Православною церквою України у них комунікація в стилі ультиматумів, як у росіян. Про інтеграцію з ПЦУ не буде йтися, тому що тоді УПЦ втратить свою релігійну одиницю. Попри заяви Онуфрія про нібито відхід від Руської православної церкви, деякі їхні ієрархи з Півдня й Сходу заявили, що, навпаки, те зібрання підтвердило їхню єдність з РПЦ.
Як ви оцінюєте ухвалені на Соборі рішення представників УПЦ?
За фактом нічого не змінилося кардинально. Крім того, що тепер вони під час богослужіння можуть не згадувати Кирила. Треба подивитися, які реальні зміни в статуті відбулися, бо поки що все на рівні заяв. Чи справді там є крок до незалежності? Але ж вони добре знають, що без доброї волі Руської православної церкви незалежність самі собі вони проголосити не можуть. Можливо, вони знайшли якісь дуже хитрі шляхи. Але для цього потрібно бачити текст, бо навіть слова Онуфрія їхні священнослужителі по-різному інтерпретують.
Чим можна пояснити те, що на Хмельниччині найбільше релігійних громад УПЦ в порівнянні з іншими регіонами України?
Багато років Хмельницька й Вінницька області переважали за кількістю громад УПЦ. Деякий час у Вінницькій було більше, зараз – у нас. Ці регіони географічно між Заходом і Сходом. У Заходу сильні традиції УГКЦ (Українська греко-католицька церква – ред.) та римо-католицької церкви. Схід дуже часто був просто байдужим до релігії, або не віруючим. Потім на це поле дуже активно зайшли протестанти. І зараз найбільше протестантських громад на Сході й Півдні. У нас тут був благодатний ґрунт для розвитку УПЦ. Тобто регіон з великої кількістю релігійних людей. Поки ніхто інший на це місце не прийшов.
Яка частка парафіян Української православної церкви серед загальної кількості вірян РПЦ?
Якщо РПЦ втратить паству в Україні через відхід УПЦ, то буде йтися щонайменше про 30-40% прихожан. Це серйозний шматок пирога. Можливо, кількість і більша.
Який вплив має серед інших православних церков РПЦ?
Суттєвий вплив вони мають на Грузинську церкву, а також церкви в Чехії, Словаччині, країнах Балтії, на Африканському континенті. Навіть нечисленні православні релігійні громади, які діють в Польщі, також під Москвою. Раніше РПЦ мала значний вплив і на Сербську православну церкву. Однак 24 травня серби підклали свиню, визнавши автокефалію православної церкви Македонії, проти чого категорично була Москва (в офіційній заяві Вселенського патріарха Варфоломія церкву названо Охридською архієпископією – ред.)
Чи існувала на території України автокефальна церква до 2019 року?
Умовна українська автокефальна церква існувала тільки неповних два роки – у 1917 і 1918 роках. На той момент росія розуміла, що політичні процеси відбувалися не на їхню користь. Щойно більшовики перемогли, швидко цю автокефалію скасували. Окремої незалежної церкви, крім ніким не визнаної УПЦ Київського патріархату, Україна не мала до 2019 року.
Вже в 20-х роках ХХ століття все, пов’язане з релігію, максимально знищувалося. Але під час Другої світової війни на окупованих територіях Німеччина співпрацювала з православною церквою і заручилася багато де її підтримкою. Тоді Сталін розміркував: чому б не використовувати її теж? НКВС дали вказівку зібрати Собор, про який ми знаємо з архівних документів. Всіх священнослужителів, які брали участь в зібранні, спецслужби чітко перевірили на лояльність до радянської влади. І утворили структуру, яка й зараз зрощена з владою в росії.
На чому базувалося твердження про нібито канонічність саме московського патріархату?
Підтвердження автокефалії у московського патріархату – рішення їхнього ж Собору у XV столітті. Тобто вони самі зібралися і вирішили, що мають автокефалію. Майже два століття після цього їх не визнавали.
У 1686 році був лист від Вселенського патріарха, який дозволяв висвячувати представникам російської церкви київських священнослужителів. Це парадокс, бо означає, що церкву-матір підпорядкували церкві-доньці. У 2019 році Вселенський патріарх при наданні ПЦУ Томосу скасував той лист.
Часто можна почути від парафіян УПЦ, що ПЦУ не визнають більшість православних церков світу…
Визнання – це завжди тривалий процес в історії. Ніколи не було такого, щоб церкву одномоментно визнавали всі православні церкви. До того ж це ніяк не нівелює Томосу Вселенського патріарха. Так, він має бути визнаний, але це не означає, що ПЦУ не має права діяти, чи стає неканонічною. Тут, навпаки, зворотній бік медалі. Тому що на одній території не може бути дві канонічні церкви. І формально після Томосу Вселенського патріарха вже УПЦ (мп) стає не канонічною.
Серед причин, які заважають вірянам УПЦ переходити до ПЦУ, і така: мовляв, якщо був охрещений в певній конфесії, то перехід в іншу неможливий.
У Біблії немає прямої вказівки, що обряд хрещення може бути один раз. Це як у юриспруденції: все, що не заборонено, дозволено. Людина ж не переходить до іншого релігійного напрямку. Я особисто не бачу тут проблему. Але з точки зору доцільності будь-якій релігійній структурі вигідно це стверджувати.
Чому, на вашу думку, віряни УПЦ не розглядають перехід не в ПЦУ, а в інші християнські конфесії?
Є громади, які вийшли з УПЦ (МП) і стали незалежними, тобто формально не підпорядковуються нікому. Це право будь-кого. Тобто ми з вами теж можемо заснувати громаду і вирішити, що вона буде православна чи протестантська, або байдуже яка, незалежна. Але якщо вони хочуть до якоїсь чинної церкви долучитися, то нема варіантів, крім ПЦУ, насправді. Тому що греко-католики – це не православні, оскільки догматика в них католицька. Тобто якщо ми беремо сферу православ’я, то у нас нині дві чинних конфесії – УПЦ і ПЦУ. Тобто переходи можливі тільки між ними.
Як ви бачите майбутнє для УПЦ?
Гіпотетично якщо РПЦ надасть їм автокефалію, і вони не на папері, а справді творитимуть незалежну від РПЦ релігійну структуру, тоді, напевно, такий варіант можливий. Але це дуже малоймовірно, що в РПЦ відмовляться добровільно від такої кількості приходів.
Схоже, аморфна позиція УПЦ щодо російсько-української війни протягом восьми років, а подекуди навіть спроби виправдовувати агресію рф, зіграла з цією конфесією злий жарт. Тривалий час, сподіваючись на розсмоктування конфлікту, релігійні діячі підконтрольної москві церкви створювали собі імідж антиукраїнської спільноти. А тепер змінити його буде складно, майже неможливо. Відображення цього процесу видно і на Хмельниччині, яка поряд із першістю за кількістю громад УПЦ також зараз серед лідерів України за їхніми переходами до ПЦУ.
Світлана Русіна
